Отчет по практике в "БМЗ "ПРОГРЕС"

Земельний податок нараховують і сплачують  власники землі та землекористувачі, крім орендаторів. За земельні ділянки, надані в оренду, сплачується орендна  плата.

Суб’єктом плати (платником) податку за землю  є її власник або землекористувач, яким може бути як юридична, так і  фізична особи.

Плата за воду є одним з платежів за спеціальне використання природних водних ресурсів.

Плату за воду здійснюють усі суб’єкти підприємницької діяльності (незалежно  від форм власності), які мають  самостійний баланс і поточний рахунок  в банку. При цьому плата стягується за воду, яка використовується для  задоволення власних потреб, незалежно  від того, звідки вона потрапляє: з  водогосподарської сітки, підземних  джерел або від підприємств комунального господарства і інших підприємств. Проте, якщо підприємство-водокористувач отримує воду від підприємств  комунального господарства або інших  підприємств, то воно, крім плати за отриману воду, сплачує постачальникам вартість послуг, пов’язаних з поставкою  води у вигляді надбавок або коефіцієнта  до встановлених ставок. Наприклад, житло  – комунальні підприємства до встановлених ставок збору застосовують коефіцієнт 0,3.

Фіксований сільськогосподарський  податок – це податок, який не змінюється протягом визначеного законодавством терміну і справляється з одиниці земельної площі. Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські й інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської та рибної продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітній (податковий) рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства. Інші сільгосппідприємства є платниками податку з прибутку, який отримують від реалізації несільськогосподарської продукції, що справляється у загальному порядку.

Екологічний податок – загальнодержавний обов’язків платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об’єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками та з фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів, накочених до 1 квітня 2009 року.

Платниками  податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не проводять господарську (підприємницьку) діяльність,бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації тощо,  які  під час провадження діяльності на території України здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами  забруднення, або скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні  об’єкти , або утворюють та зберігають понад встановлений строк  радіоактивні відходи.

Крім  того, платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи,  що не проводять господарську (підприємницьку) діяльність,бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення (авто, моторні човни тощо) у разі використання ними палива.

Перейдемо далі до місцевих податків і зборів, що є платежами, які встановлюються місцевими органами влади і обов’язкові до сплати їх платниками на даній території.

Єдиний податок – це податок, який вводиться замість декількох видів діючих прямих і непрямих податків,  розрахований у встановленому розмірі від відповідних доходів його платників.

Спрощену систему оподаткування  можуть застосовувати також фізичні  особи, які займаються підприємницькою  діяльністю без створення юридичної  особи і кількість осіб, які  перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім’ї, за рік не перевищує 10 осіб, і обсяг виручки яких від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг не перевищує 500 тис. грн..

Збір за місця паркування транспортних засобів - це  збір з юридичних і фізичних осіб – підприємців, за надані ним відповідними місцевими радами земельної ділянки для забезпечення паркування транспортних засобів.

Платниками збору є юридичні та фізичні особи – підприємці, яким рішенням відповідних місцевих рад надані у користування земельні ділянки для забезпечення паркування транспортних засобів.

Збір з провадження  деяких видів підприємницької діяльності – це збір  з юридичних та фізичних осіб – підприємців за надання ним торгового патенту на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

 

5. Спеціальні податкові режими

Спеціальні податкові  режими встановлюються та  застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно Податковим Кодексом.  Спеціальний  податковий режим – система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування  окремих категорій господарюючих  суб’єктів.

Спеціальний податковий режим  може передбачати особливий порядок  визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих  податків та зборів.   Не визнаються спеціальними режимами податкові режими, не визначені такими цим Кодексом.

До спеціальних податкових режимів належать:

• спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва;
• фіксований сільськогосподарський податок;
• спеціальний режим оподаткування суб’єктів господарювання, які реалізують інвестиційні проекти на території спеціальних (вільних) економічних зон;
• спеціальний режим оподаткування суб’єктів господарювання, що реалізують інвестиційні проекти на територіях пріоритетного розвитку;
• спеціальний режим оподаткування технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств, що реалізують проекти технологічних парків.

Варто відзначити, що досліджуване підприємство оподатковується загальній  системі оподаткування, тому не є  доцільним детально розглядати основні  аспекти даних податкових режимів.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ФіНансова діяльність суб'єктів підприємництва

3.1.  Основи фінансової діяльності суб'єктів підприємництва

Фінансовий менеджмент — це цілеспрямоване управління всіма грошовими потоками на підприємстві, тобто процес управління формуванням, розподілом та використанням  фінансових ресурсів суб’єкта господарювання з метою досягнення фінансово-економічних  цілей підприємства.

Зміст фінансового менеджменту  полягає у виробленні управлінських  рішень щодо найефективнішого використання фінансового механізму для досягнення тактичних і стратегічних завдань  підприємства. Основні цілі діяльності фінансового менеджменту можна  розглядати в рамках класичного управлінського трикутника цілей:

• забезпечення стабільної ліквідності (платоспроможності);
• максимізація рентабельності (як власного так і сукупного капіталу);
• мінімізація ризиків.

Наведені на рис. 1. функціональні  блоки фінансового менеджменту  тісно пов’язані між собою  і складають цілісну систему  функцій фінансового менеджменту.

У нормативних  актах, науково-практичній літературі, безпосередньо в контексті фінансово-господарської  діяльності підприємств, їх фінансової звітності оперують дефініціями  «фінансова діяльність», «інвестиційна  діяльність» та «операційна діяльність»  суб’єктів господарювання.

Інвестиційна діяльність. Згідно з П(С)БО, інвестиційна діяльність — це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.

Отже, ця діяльність пов’язана з ефективним вкладенням залученого капіталу. Загалом  під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1 Функціональні блоки  завдань фінансового менеджменту

Рух грошових коштів у  результаті інвестиційної діяльності визначається на основі аналізу змін у статтях таких розділів балансу:

• «Необоротні активи»;
• «Поточні фінансові інвестиції» (фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент).

До типових  прикладів руху коштів у результаті інвестиційної діяльності можна  віднести такі:

• придбання фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів;
• отримання відсотків, дивідендів;
• дезінвестиції.

Операційна діяльність. Це основна діяльність підприємства, пов’язана з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечує основну частку його доходу, а також інші види діяльності, які не підпадають під категорію інвестиційної чи фінансової діяльності. До типових прикладів руху коштів у рамках операційної діяльності належать такі:

• грошові надходження від продажу товарів, робіт, послуг;
• грошові виплати постачальникам за товари і послуги;
• грошові виплати з оплати праці;
• сплата податків.

На основі систематизації руху грошових коштів у результаті операційної діяльності визначають операційний Cash-flow, який досить часто є основним джерелом фінансування діяльності підприємства.

Фінансова діяльність. Успішна інвестиційна та операційна підприємницька діяльність можлива лише за наявності надійного фінансового фундаменту, тобто достатнього обсягу капіталу. Мобілізація підприємством необхідних для виконання поставлених перед ним планових завдань фінансових ресурсів називається фінансуванням. З іншого боку, система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей називається фінансовою діяльністю. Згідно з П(С)БО фінансова діяльність — діяльність, яка веде до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу підприємства (який не є результатом операційної діяльності). Отже, основний зміст фінансової діяльності (у вузькому розумінні) полягає у фінансуванні підприємства. Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності визначається на основі змін у статтях балансу за розділами:

• «Власний капітал»;
• «Довгострокові зобов’язання»;
• «Поточні зобов’язання».

До типових прикладів руху коштів у результаті фінансової діяльності слід віднести:

• надходження власного капіталу;
• отримання позичок;
• погашення позичок;
• сплата дивідендів.

Приймаючи рішення щодо створення нового суб’єкта господарювання чи реорганізації існуючого  перед власниками і менеджментом постає питання щодо вибору найприйнятнішої  з погляду оптимізації фінансової та інвестиційної діяльності організаційно-правової форми ведення бізнесу. Класифікація суб’єктів господарювання за правом власності та організаційно-правовою формою ведення бізнесу в Україні наведена в табл. 2.

Таблиця 2

КЛАСИФІКАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ 
ФОРМ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ

Право   власності Форма	Приватне	Колективне	Державне
Юридичні особи	Приватне підприємство Селянське (фермерське) господарство	Колективне підприємство Спільне підприєм-  ство Кооператив Господарські товариства: АТ, ТОВ, товариство з додатковою відповідальністю Повне товариство Командитне товариство	Державне підприємство Державне комунальне підприємство
Без створення юридичної особи	Приватний підприємець	Договір про спільну діяльність	Договір про спільну діяльність
Об’єднання	Асоціація	Асоціація Корпорація Консорціум Концерн	Асоціація Корпорація Консорціум Концерн

 

Існує тісний зв’язок між організаційною формою підприємництва та структурою капіталу, можливостями його фінансування та вартістю мобілізації фінансових ресурсів, формою організації менеджменту, оподаткуванням, рівнем накладних затрат, можливостями виходу на ринок капіталів  тощо. Отже, правильний вибір форми  організації бізнесу має для  подальшої діяльності суб’єкта господарювання стратегічне значення. Нижче наведені основні критерії та чинники, які  слід проаналізувати, приймаючи рішення  щодо вибору форми організації бізнесу.