Особливості планування прибутку суб'єктів господарювання, шляхи його вдосконалення

              де Sio – собівартість і-го виду продукції в попередньому періоді;

              Qil –  обсяг реалізації і-го виду продукції в попередньому періоді;

              So – фактична собівартість реалізованої продукції в попередньому періоді.

                                                                                                      (2.4)

де              Qio – обсяг реалізації і-го виду продукції в попередньому періоді.

              З’ясовується, скільки додатково було отримано прибутку тільки завдяки збільшенню обсягів виробництва окремих видів продукції. Для зручності порівняння обсяги виражені через собівартість (з метою уникнення впливу цінового чинника). Припускається, що пропорційно до зміни обсягів виробництва змінюється прибуток.

              Фактична собівартість реалізованої продукції у звітному періоді за видами виробів

              SA1,0 = 196 × 24 = 4704 тис. грн.

              SБ1,0 = 165 × 7 = 1155 тис. грн.

              SВ1,0 = 312 × 53 = 16536 тис. грн.

              SГ1,0 = 279 × 39 = 10881 тис. грн..

Вплив на прибуток змін обсягів реалізації продукції.

∆РQ = 8700*

Проаналізуємо вплив на прибуток змін у структурі реалізованої продукції.

                                                                                             (2.5)

              де,               V1,0 – обсяги реалізації продукції у звітному періоді за цінами попереднього періоду;

                            V0 – виручка від реалізації продукції за попередній період,

.

              Обсяги реалізації продукції за видами виробів у звітному періоді за цінами попереднього періоду.

VA1,0 = 196 × 30,2 = 5919,2 тис. грн.

VБ1.0 = 165 × 13 = 2145 тис. грн.

VВ1,0 = 312 × 59,9 = 18688,8 тис. грн.

VГ1,0 = 279 × 45 = 12555 тис. грн.

              Вплив на прибуток змін у структурі реалізованої продукції

∆РQ` = 8700

Проаналізуємо вплив на прибуток змін собівартості одиниці продукції.

                                                                                        (2.6)

              де, Sil – собівартість і-го виду продукції у звітному періоді.

              Вплив на прибуток змін собівартості продукції за видами виробів.

              ∆РА = 196 (24 – 26) = -392 тис. грн.;

              ∆РВ = 312 (53 – 55) = -624 тис. грн.;

              Сукупне збільшення собівартості продукції (тобто зменшення прибутку) зумовлюється збільшенням собівартості одиниці продукції:

              ∆РS = (-392) + (-624) = -1016 тис. грн.

Проаналізуємо вплив на прибуток змін собівартості продукції за рахунок структурних зрушень у складі продукції.

∆РSQ = 44256 - 54647 = -7 тис. грн.

Сукупний вплив чинників на прибуток від реалізації продукції.

              ∆РТ = ∆РР + ∆РQ + ∆РQ` + ∆РS + ∆РSQ = 2036 + 2043 + 58,6 – 1016 – 7 = 3115 тис. грн.

Загальне збільшення операційного прибутку.

                                          ∆Р = Р1 – Р0 = ∆РТ + ∆РО                                                                 (2.8)

              де Р1 – операційний прибуток за звітний період; ∆Р0 – збільшення інших операційних доходів.

              ∆Р = 3115 + 18 = 3133 тис. грн.

              Збільшення операційного прибутку до 3133 тис. грн. пояснюється збільшенням прибутку від реалізації продукції та збільшенням інших операційних доходів. Вирішальними чинниками збільшення прибутку від реалізації продукції були такі:

– підвищення цін на реалізовану продукцію (за умови виключення впливу інших чинників цей чинник сприяв би збільшенню операційного прибутку в 10,8 раз порівняно з фактичним рівнем);

– збільшення собівартості реалізованої продукції (внаслідок дії цього чинника за умови незмінності інших чинників операційний прибуток зменшився б майже в 10 разів порівняно з фактичним рівнем).

Оскільки ціни на реалізовану продукцію підвищились більше ніж її собівартість, то прибуток у загальному підсумку збільшився.

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПЛАНУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Проблеми планування діяльності підприємств у сучасних ринкових умовах

В умовах світової економічної кризи, яка виникла восени 2008 року, сучасні українські підприємства опинилися в складних умовах нестабільного економічного та соціально-політичного середовища, в якому неможливо обійтись без ефективної та адаптивної до зовнішніх умов системи планування. В умовах невизначеності зовнішнього середовища підприємства не можуть повністю контролювати своє майбутнє і тому вимушені постійно пристосовуватися до зовнішнього середовища (вимог ринку, політики держави) та враховувати непередбачувані зміни на самому підприємстві, де процес планування здійснюється на основі неповної інформації, тобто в умовах відносної невизначеності ринкового середовища. Таке значне підвищення рівня невизначеності, яка породжується нестабільністю, підвищує роль планування в організації діяльності та управлінні підприємством.

Реальне ринкове середовище, в якому доводиться функціонувати вітчизняним господарюючим суб'єктам, характеризується крайньою нестабільністю і непередбачуваністю розвитку подій, недостатньо ефективним економічним законодавством, відсутністю розвиненої ринкової інфраструктури. Недооцінка планування підприємницької діяльності в умовах ринку, зведення його до мінімуму, ігнорування або некомпетентне здійснення часто призводять до невиправданих економічних втрат і в результаті до банкрутства [12,15].

Для поліпшення ситуації та забезпечення сталого розвитку українським підприємствам необхідно формувати більш досконалу систему планування на підприємствах, яка б могла краще враховувати невизначеність зовнішнього середовища, що забезпечить підприємствам досягнення певної глобальної мети свого розвитку, а також пошук більш ефективних методів організації і управління в умовах макроекономічних чинників, що постійно змінюються.

Можливості планування в економічній організації підприємства обмежені рядом об’єктивних і суб’єктивних причин. Підприємство не володіє достатніми (повними) даними про своє теперішнє та майбутнє і не в змозі передбачити всі зміни, які можуть відбутися в зовнішньому середовищі. Проте, навіть дуже потужному підприємству не по силам повністю усунути невизначеність, а значить і цілком спланувати свою діяльність. Тому що усунути невизначеність – значить усунути і ринок, різноманітність не співпадаючих інтересів і дій суб’єктів ринку [21].

Звісно, підприємства намагаються упорядкувати свої зовнішні відносини шляхом витиснення впливу ринка на свою діяльність, і такі зусилля приносять певний успіх. Контроль над ринком може здійснюватись де кількома засобами: вертикальна інтеграція, контроль над попитом, контрактні відносини, створення підприємницьких мереж. Велику роль в стратегічному управлінні в умовах невизначеності відіграють резерви: страхування на підприємстві – наявність запасів сировини, вільних потужностей, грошових резервів та інше.

Таким чином, підприємствам необхідно точно планувати свою діяльність, згідно вибраних цілей і прогнозувати її результати в контексті конкретної ринкової ситуації. Приймаючи обґрунтовані і систематизовані планові рішення керівництво знижує ризик прийняття неправильного рішення через помилкову та неперевірену інформацію про можливості підприємства чи про зовнішню ситуацію [3,6].

Висновки. Вирішення проблем планування діяльності підприємств, що діють в невизначеному ринковому середовищі, лежать в побудові адаптивної системи планування. Таке планування дозволяє підприємству моделювати чисельні можливі зміни не тільки для того, щоб вибрати з них найбільш прийнятні, але і щоб мати в своєму розпорядженні запасні рішення, забезпечуючи швидку і раціональну реакцію у випадку, коли непередбачувані події не дозволять дотримуватися прийнятого рішення. Головним результатом такого планування є визначення цілей, стратегій і програм, а також розподіл ресурсів, дозволяючи підприємству найуспішніше зустріти невизначене майбутнє і вплинути на нього.

Планування є особливою формою діяльності, направленою на розробку і обґрунтовування програми економічного розвитку підприємства і його структурних підрозділів на певний (календарний) період відповідно до мети його функціонування і ресурсного забезпечення [8].

Впровадження системи планування на підприємстві створює наступні важливі переваги:

– робить можливою підготовку до використовування майбутніх сприятливих умов;

– дозволяє максимально використовувати конкурентні переваги
підприємства;

– відстежує нові тенденції в економіці, техніці і технології та використовує їх в своїй діяльності;

– визначає потребу в капіталі і грошових коштах;

– дозволяє своєчасно вживати захисні заходи проти різного роду ризиків;

– визначає методи і способи виконання поставленої мети  виходячи з наявних ресурсів;

              – дає змогу повніше використовувати інновації в своїй діяльності;

– аналізує підсумки роботи в цілях підвищення ефективності мети і корегування планів на наступний період;

– запобігає помилковим діям та обґрунтовує економічну доцільність напрямку розвитку підприємства;

– стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень в подальшій роботі та створює передумови для підвищення їх освітньої підготовки;

– покращує координацію дій на підприємстві та збільшує можливості в забезпеченні його необхідною інформацією;

– сприяє більш раціональному розподілу ресурсів;

– покращує контроль на підприємстві [10].

Призначення планування полягає в прагненні максимально врахувати всі внутрішні і зовнішні чинники (економічного, організаційного, психологічного, соціологічного і технічного характеру), що забезпечують оптимальні умови для розвитку підприємства. До перших слід віднести систему мотивації, організаційну структуру підприємства, стиль управління, технічний рівень виробництва, профіль продукції, що випускається, рівень кваліфікації персоналу, інноваційну активність менеджменту. Зовнішні чинники – це умови ринку, фінансово-економічна і правова системи, соціально-економічне і політичне положення країни, її традиції і загальнокультурний рівень. Кажучи про зовнішні чинники, варто особливо підкреслити значущість стабільності системи податків, кредитів, що надаються виробникам продукції.

В умовах ринкової економіки, вітчизняні підприємства, плануючи виробництво, продажі і прибутки, не повинні покладаються на просте екстраполювання досягнутих темпів розвитку підприємства. На зміну традиційному довгостроковому плануванню прийшло стратегічне планування. Основна задача стратегічного планування - вибір напрямків і організація діяльності підприємства, які дозволяють йому добиватися поставлених цілей навіть у разі виникнення непередбачених обставин, які негативно впливають на його бізнес. Сучасний темп зміни і збільшення знань є настільки великим, що стратегічне планування представляється єдиним способом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Воно забезпечує вищому керівництву засіб створення плану на тривалий термін. Стратегічне планування дає також основу для ухвалення рішення. Знання того, чого організація хоче досягти, допомагає уточнити самі відповідні шляхи дій. Формальне планування сприяє зниженню ризику при ухваленні рішення. Ухвалюючи обґрунтовані і систематизовані планові рішення, керівництво знижує ризик ухвалення неправильного рішення через помилкову або недостовірну інформацію про можливості організації або про зовнішню ситуацію. Планування допомагає створити єдність загальної мети усередині організації [4,14].

Таким чином, неувага до вивчення ринкового середовища призводить до виникнення кризової ситуації та необхідності прийняття негайних рішень без орієнтації на перспективний розвиток. Виходячи з цього планування дозволяє підприємству моделювати численні можливі зміни підприємства не тільки потім, щоб вибрати з них найкращі, але і щоб мати в особистому розпорядженні запасні рішення, забезпечуючи швидку і раціональну реакцію у разі, коли непередбачені події не дозволять слідувати ухваленому рішенню.

Головним результатом системи планування є визначення цілей, стратегій і програм, а також розподіл ресурсів, що дозволяють підприємству успішніше всього зустріти невизначене майбутнє і вплинути на нього. Планування діяльності стало в даний час економічною основою ринкових відносин різних підприємств і організацій. В процесі планування забезпечується необхідна рівновага між виробництвом і споживанням продукції, величиною платоспроможного попиту на товари і послуги і об'ємом їх пропозиції підприємствами [19].

Отже, можемо зробити висновок, що науково обґрунтоване планування повинне створити необхідні умови розширення, прискорення і підвищення ефективності реалізації різних інновацій – продуктових, технологічних, економічних, соціальних і інших, направлених на розробку конкурентноздатної продукції і отримання прибутку. Це повинне дозволити в найближчій перспективі створити високорентабельні промислові виробництва, у тому числі орієнтовані на експорт.

3.2 Мінімізація ризиків як один із чинників зростання прибутку

Прибуток – це  економічна  категорія  ринкової  економіки,  яка  забезпечує інтереси держави, власників і персоналу підприємства.

Зміст будь-якої підприємницької діяльності полягає у досягненні економічного  ефекту  у  вигляді  прибутку. Нині  в Україні  в  умовах формування економіки спостерігається тенденція до  значного  зниження рівня рентабельності виробництва, що означає збитковість багатьох підприємств. З цієї причини зв'язку з цим управління підприємством потребує вдосконалення методів  поведінки  і  прогнозування  прибутку.

Прибуток формується  під  впливом  великої  кількості  взаємозалежних  чинників,  що впливають на результати діяльності підприємства по-різному: одні – позитивно,  інші – негативно. Серед зовнішніх чинників можна виділити такі: економічні  умови  господарювання, місткість  ринку, платоспроможний попит  споживачів,  державне  регулювання  діяльності  підприємств  та  інше.  Особливе значення  має  рівень,  динаміка  і  коливання  платоспроможного  попиту,  тому що він визначає стабільність отримання прибутку [1,7].