Організація грошових розрахунків підприємств

     б) за можливістю зміни умов акредитива:

• відкличний — акредитив, який може бути змінений або анульований банком емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення про це бенефіціара (наприклад, при недотриманні умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом);
• безвідкличний — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згоди бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента.

           Акредитиви застосовують у міжміських і міжнародних розрахунках між покупцями і постачальниками. Оплату товарів і послуг через акредитиви здійснюють за місцем перебування постачальника з коштів, заброньованих для цього. При такій формі розрахунків відбувається відволікання коштів покупця, а його контроль за постачанням продукції дещо знижується. Тому акредитивну форму розрахунків використовують лише якщо вона визначена договором, а також якщо через систематичні затримки платежів постачальник переводить покупця на розрахунки за акредитивами. 

        1 

  

        10

    9

Рис. 4.1. Схема акредитивної форми розрахунків 

       Суть вексельної форми розрахунків полягає в тому, що розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником) здійснюються з відтермінуванням платежу (до 90 днів), і оформляються векселем. Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві). Розрізняють вексель простий і переказний.

      Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму. Переказний вексель (тратта) містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, підписавши його. Акцептант переказного векселя, як і векселедавець простого векселя, є основним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату векселя у визначений у ньому термін.

      У процесі обігу переказний вексель  передають від одного тримача до іншого через індосамент — спеціальний передавальний напис на зворотному боці документа або на додатковому аркуші до нього. Особу, яка здійснює індосамент, називають індосантом. Кожний індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт і виплату за векселем. Особу, на користь якої роблять індосамент, називають індосатом відповідальність за акцепт і виплату за векселем. Особу, на користь якої роблять індосамент, називають індосатом.

      Виділяють такі види індосаменту:

• індосамент безповоротний — форма індосаменту, за якої векселедавець перед своїм підписом робить запис "Без обороту на мене". Виконання такого запису дає змогу уникнути пред'явлення претензій до векселедавця у випадку неоплати векселя зобов'язаною за ним особою. Такі векселі банки враховують (облікують) за підвищеними ставками;
• індосамент бланковий — форма передавання векселя, за якої особа, що передає вексель, ставить свій підпис без вказання особи, що стає власником векселя. Такий вексель стає цінним папером на пред'явника;
• індосамент іменний, при якому особа, що передає вексель, вказує перед своїм підписом прізвище особи, котрій належатимуть усі права за векселем;
• індосамент обмежувальний, при якому забороняється подальше передавання векселя або вексель передається на інкасування;
• індосамент ордерний — форма індосаменту, за якої в передавальному написі вказують конкретну особу (індосата), за чиїм наказом вексель підлягає оплаті або котра повинна згодом здійснити наступний індосамент;
• індосамент цільовий, при якому вказують мету передавання векселя іншій особі (наприклад, "Для депонування"). Новий власник векселя може його індосувати тільки за вказаним призначенням.

      Вексельні зобов'язання платника, векселедавця та індосанта можуть бути додатково гарантовані за допомогою авалю вексельного гарантування.

      Предметом вексельних розрахунків можуть бути тільки гроші. Дозволяється виставляти вексель як у національній, так і в іноземних валютах. Можливість та умови виставлення й оплати векселя в іноземній валюті визначають норми національного валютного законодавства. Оформляють векселі на спеціальних банківських бланках.

      Для здійснення розрахунків застосовують векселі, які відрізняються порядком оплати, емітентом, наявністю застави, місцем платежу тощо.

      Векселі можуть існувати в паперовій або не паперовій формах (як записи на електронних рахунках).

      При невиконанні договірних умов платник (трасат) може відмовитися від платежу за векселем. У такому випадку вексель подають на опротестування й оформляють нотаріальну вимогу щодо сплати за векселем.

      Основними перевагами вексельної форми розрахунків є зменшення витрат на здійснення грошового обігу, прискорення грошового обігу, скорочення потреб у готівці.

      За  власниками картки бувають приватними та корпоративними. Власниками приватних платіжних карток є фізичні особи, яким відкривають окремий картковий рахунок, на якому акумулюють кошти власника картки. На одну і ту саму особу може бути відкрито необмежену кількість карткових рахунків. Корпоративні картки — це платіжні картки, які дають можливість їх власникам здійснювати платіжні операції за рахунок коштів, що їх акумулюють на картковому рахунку юридичної особи.

      За  схемою використання картки поділяють на дебетові і кредитові. Дебетові платіжні картки дають змогу використовувати лише ту суму коштів, яка зберігається на картковому рахунку. При використанні кредитних платіжних карток можна користуватися коштами банку (у певних межах і за певний відсоток) згідно з угодою.

      Ще  одним видом банківських платіжних  карток є зарплатні картки, які використовують для виплати заробітної платні.

      Національний  банк України веде роботу зі створення  необхідної інфраструктури для обслуговування в Україні грошових розрахунків з використанням платіжних карток як національних емітентів, так і карток міжнародних платіжних систем Visa, Europay, MasterCard та інших [10,C.44]. 
 

5. ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ І ПОДАННЯ ЗВІТНОСТІ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ

      Звіт  про рух грошових коштів містить  інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період. Під грошовими  потоками розуміють надходження  і вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Грошові кошти включають в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.

      Еквівалентами грошових коштів є короткострокові  фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відповідну суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Звичайно такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує трьох місяців (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо).

      Рух коштів відображається у звіті про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

      Операційна  діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною  та фінансовою. Прикладом руху грошових коштів унаслідок операційної діяльності є:

• надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг);
• надходження коштів за надання права користування актинами 
  (оренда, ліцензії тощо);
• платежі постачальникам;
• виплати працівникам тощо.

      Інвестиційна діяльність - це сукупність операцій із придбання і продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів

Приклади  руху коштів унаслідок інвестиційної діяльності:

• платежі, пов'язані і придбанням основних засобів і нематеріальних активів;
• надходження коштів від продажу необоротних активів;
• надання позик іншим підприємствам;
• надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, про центи).

      Фінансована діяльність - це сукупність операцій, які приводять до зміни величини та (або) складу власного і позикового капіталу. Прикладом руху коштів унаслідок фінансової діяльності є:

• випуск власного капіталу (акцій);
• отримання позик та їх погашення;
• викуп акцій власної емісії;
• виплата дивідендів.

      Застосовуючи  розглянуту класифікацію, слід мати на увазі, що віднесення руху коштів до відповідної  групи залежить передусім від  характеру господарської діяльності підприємства. Наприклад, інвестиції в  цінні папери звичайно є інвестиційною діяльністю підприємства, але основною (операційною) діяльністю інвестиційної компанії.

      Крім  того, якщо одна операція включає суми коштів від кількох видів діяльності, ці суми слід розподіляти між відповідними видами діяльності.

      Наприклад, сплачену банкові суму, яка включає погашення позики та проценти, буде відображено двома позиціями: проценти - у складі операційної діяльності, а погашення позики - у складі фінансової діяльності.

      Негрошові операції - це операції, які не потребують використання грошових коштів або їх еквівалентів. Прикладом таких операцій є:

• бартерні операції;
• надходження основних засобів на умовах фінансового лізингу;
• перетворення зобов'язань на власний капітал.

      Негрошові операції не включаються до звіту  про рух грошових коштів. Негрошові операції, пов'язані з фінансовою та інвестиційною діяльністю, слід розкривати у примітках до фінансових звітів. Внутрішні зміни у складі грошових коштів та їх еквівалентів не відображаються у звіті про рух грошових коштів. Наприклад, надходження коштів з банку до каси підприємства не розглядається як рух грошових коштів у результаті операційної діяльності.

      Інформація  про рух грошових коштів у результаті операційної діяльності може бути наведена із застосуванням прямого або  непрямого методів. Якщо застосовують прямий метод для визначення суми чистого надходження коштів у результаті операційної діяльності, то у звіті послідовно наводять усі основні класи (статті) надходжень і видатків, різниця яких показує приріст або зменшення грошових коштів.

      Інформацію  про рух коштів унаслідок операційної  діяльності можна отримати:

• з облікових реєстрів;
• шляхом послідовного коригування статей звіту про фінансові результати.

      Непрямий  метод передбачає визначення суми чистого  надходження (видатків) у результаті операційної діяльності шляхом послідовного коригування показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, наведеного у звіті про фінансові результати.