Організація грошових розрахунків підприємств

     Організація оборотів готівкових коштів передбачає також забезпечення постійного дотримання правил приймання, охоронності і використання готівки господарства. Підприємства, установи, організацій та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які мають поточні рахунки в установах комерційних банків, повинні зберігати на них свої вільні кошти.

     Зберігання  коштів підприємств і організацій  в банківських установах створює  передумови для концентрації готівкових коштів в банківській сфері забезпечення їх охоронності, сприяє більші оперативності у задоволенні потреб суб’єктів господарювання в готівці для здійснення їхніх чергових платежів для запобігання зловживання під час витрачання готівки. Дотримання підприємствами і організаціями вимог чинних законодавчих і нормативних документів з питань готівкового обігу та Порядку ведення касових операцій, забезпечуються організацією відповідного контролю. Так, установи банків не менше, як один раз на два роки, а у разі виявлення порушень частіше з рішенням свого керівника повинно перевірити додержання касової дисципліни на усіх підприємствах і організаціях, які вони обслуговують, незалежно від форм власності. Установи банку мають право також одержувати від підприємств та організації дані про їхні касові обороти, за джерелами надходжень і цільовим призначенням витрачання коштів. Крім, того виконання положень указаних документів контролюється також органами державної податкової адміністрації, фінансовими органами, органами Міністерства внутрішніх справ.

     На  державному рівні з метою поліпшення стану готівкового обігу та запобігання зловживанням під час здійснення операцій з готівкою, Указами Президента України від 12 червня 1995р. «Про застосування грошових санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» та від 11 березня 1996р. «Про внесення змін до Указу Президента України» від 12 червня 1995р. передбачено застосування до юридичних і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності – штрафних санкцій у разі порушення ними встановлених норм і правил з регулювання обігу готівки. Так за переміщенням встановлених лімітів залишку готівки в касах порушники штрафуються у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки, за неоприбуткування (неповне прибуткування) у касах готівки – п’ятикратному розмірі не оприбуткованої суми. Визначено також санкцію (50 неоподаткованих мінімумів) до установ комерційних банків за не встановлення ними суб’єктів господарювання лімітів залишку готівки в касі.

     Чинні законодавчі і нормативні акти з  питань готівкового обігу та порядок  ведення касових операцій для підприємств і організацій можуть змінюватися і вдосконалюватися залежно від конкретних економічних умов для діяльності суб’єктів господарювання, які регулюються чинним законодавством та затверджуваними в установленому порядку нормативними документами відповідних міністерств і відомств [2,C.84]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. ОРГАНІЗАЦІЯ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВ.

     Безготівкові  розрахунки – перерахування певної суми коштів з рахунків платників  на рахунки отримувачів коштів, а  також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях, чи у електронному вигляді [6].

     Більшість розрахункових операцій підприємства здійснюють у безготівковій формі. Застосування безготівкової форми розрахунків дає змогу знизити витрати на транспортування і зберігання готівки та на її облік, зменшує тривалість проведення розрахунків, підвищує рівень контролю за цільовим використанням грошових коштів.

     Безготівкові  розрахунки підприємства здійснюють з  дотриманням таких основних принципів:

• обов'язковість збереження підприємствами грошових коштів в установах банків;
• самостійність вибору підприємством установи банку;
• самостійність вибору підприємством виду та форми розрахунків;
• самостійність розпоряджання підприємства своїми коштами в межах чинного законодавства;
• здійснення грошових розрахунків у межах коштів на рахунках підприємства;
• максимальне наближення моменту грошових розрахунків до моменту реалізації продукції [2,C.38].

     Організацію безготівкових розрахунків підприємств  регулює Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року. Ця Інструкція встановлює правила використання платіжних інструментів на паперових носіях або в електронному варіанті під час здійснення розрахункових операцій у формі:

• меморіального ордера;
• платіжного доручення;
• платіжної вимоги-доручення;
• платіжної вимоги;
• розрахункового чека;
• акредитива [6].

     Використання  банківських платіжних карток та векселів та платіжних інструментів окремо регулюється законодавством України, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку України.

     Меморіальний  ордер — міжбанківський розрахунковий документ, що його складає банк під час здійснення розрахунків для документального оформлення операцій щодо списання коштів із рахунку платника, операцій із виконання письмового доручення платника або розпорядження стягувача про списання коштів із рахунку платника [10,C.40].

     Ордер меморіальний (далі – меморіальний ордер) – розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача доба, що обслуговує платника, здійснювати без погодження з платником переказ визначеної суми коштів і рахунку платника на рахунок отримувача [6].

     Підприємства  України найчастіше здійснюють безготівкові грошові розрахунки з використанням платіжних доручень. Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної в дорученні суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача [10,C.40].

     Платіжне  доручення - це документ, що є письмово оформленим дорученням клієнта на перерахування певної суми коштів. Доручення банк приймає до виконання протягом десяти календарних днів від дати оформлення. Доручення використовують під час розрахунків за товари та послуги, і бюджетом, банками, страховими компаніями тощо. [9,C.32]

     Платіжні  доручення можна використовувати  для оплати за відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги  (як попередню оплату, так і для завершення розрахунків за актами взаємної заборгованості підприємства), для сплати податків тощо. Платіжне доручення виписує платник і передає його обслуговуючому банку не пізніше, ніж за 10 календарних днів від дати оформлення платіжного доручення. Банк приймає доручення до виконання за наявності на рахунку платника суми коштів, достатньої для оплати. Суму взятого до оплати платіжного доручення банк списує з рахунку платника і перераховує на рахунок одержувача. Якщо постачальник (одержувач коштів) не має відкритого в банку рахунку, підприємство може здійснити розрахунок гарантованими платіжними дорученнями через підприємство зв'язку. Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями застосовують для виплати заробітної платні працівникам, які заготовляють сільськогосподарську продукцію, для виплати пенсій тощо у місцевостях, де банківські установи відсутні.

     Платіжна  вимога-доручення — це комбінований документ, який складається з двох частин: верхньої — вимоги одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість поставленої йому продукції (виконаних робіт, наданих послуг) і нижньої — доручення платника обслуговуючому банкові про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахування її на рахунок одержувача.

     Під час розрахунків платіжними вимогами-дорученнями  постачальник виписує (не менше, ніж у двох примірниках) розрахунковий документ з вимогою до платника оплатити вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг на підставі надісланих йому (оминувши банк або через банк платника згідно з договірними умовами) розрахункових документів. Платник, отримавши платіжні документи, визначає можливість оплати платіжної вимоги-доручення, здає її до банку, котрий обслуговує його, для того, щоб акцептовану за платіжною вимогою-дорученням суму було перераховано з рахунку платника на рахунок постачальника. Термін, протягом якого платник має подати до свого банку акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається сторонами в угоді, проте не має перевищувати 20 днів. Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, яка не перевищує наявну на рахунку платника. Платник може відмовитися від акцептування платіжної вимоги-доручення, якщо поставлені товари не відповідають умовам договору, відвантажені достроково або не за адресою тощо. Застосування цієї форми грошових розрахунків прискорює оформлення розрахункових документів, сприяє зміцненню договірних стосунків між діловими партнерами, оскільки платіж здійснюється тільки за згоди платника [12,C.40].

     Платіжна  вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або  в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснювати без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача [3].

     Розрахунки  платіжними вимогами — форма безготівкових розрахунків, при якій одержувач коштів подає на інкасо в банк, котрий його обслуговує, розрахунковий документ, що містить вимогу до платника про сплату певної суми через банк. Вона має дві особливості. Перша полягає в тому, що ці розрахунки можна розпочинати лише після відвантаження (відпускання) продукції, виконання робіт або надання послуг; друга — в тому, що оплата платіжної вимоги здійснюється за згодою (акцептом) платника. Унаслідок цього розрахунки платіжними вимогами називають також акцептною формою розрахунків. Оплату платіжних вимог без акцепту використовують тільки в розрахунках за окремі види послуг, які надають згідно з тарифами на підставі показів лічильників чи інших фіксованих платежів. Для акцептування платіжної вимоги платникові надається певний термін, що залежить від виду акцепту. Розрізняють такі види акцепту: попередній і подальший. За попереднього акцепту оплата платіжної вимоги може бути здійснена тільки після попередньої згоди платника. За подальшого акцепту банк негайно після отримання платіжної вимоги знімає гроші з рахунку платника, який після оплати має право акцептувати платіжну вимогу або відмовитися від акцепту протягом певного часу. У випадку відмови від акцепту банк відшкодовує кошти платникові. У сучасній системі безготівкових розрахунків використання розрахунків платіжними вимогами обмежено. Грошові розрахунки підприємства можуть також здійснювати із застосуванням чеків. У грошових операціях підприємств використовують два види чеків: грошові та розрахункові.

     Грошовий  чек — це грошовий документ установленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахунку (чекодавця) банкові сплатити зазначену в чеку суму конкретній особі чи пред'явникові чека. Основне призначення грошового чека — бути Інструментом отримання готівкових коштів із поточного рахунку підприємства [10,C.41].

     Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням чекодавця (платника) своєму банкові (банкові-емітенту) перерахувати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів) [6].

     Розрахункові  чеки використовують для здійснення безготівкових розрахунків підприємства та фізичні особи. Розрахунковий чек заповнює платник і передає його отримувачеві платежу в момент здійснення господарської операції купівлі-продажу. Отримувач платежу (пред'явник чека) подає чек у свій банк до оплати. Банк видає чеки клієнтові у формі чекових книжок по 10, 20 та 25 аркушів. Термін чинності чекової книжки — один рік. Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому балансовому рахунку. Оплата чеками прискорює здійснення та значно спрощує техніку проведення розрахункових операцій, скорочує їх трудомісткість. Однак, через необхідність спеціального депонування коштів за такої форми розрахунків частина їх на певний час вилучається з грошового обороту підприємства.

     Акредитивна форма розрахунків між покупцями та постачальниками передбачає використання акредитивів. Акредитив — це розрахунковий документ, за яким одна кредитна установа (банк) доручає іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих (заброньованих) для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред'явникові акредитива певну суму коштів. За своєю суттю акредитив є договором, відокремленим від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися [10,C.43].

     Акредитив — це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені на підставі документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначено платіж) або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж [7].

     Банк-емітент  може відкрити такі види акредитивів:

     а) за забезпеченням:

• покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким платник завчасно бронює кошти в певній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;
• непокритий акредитив, оплата за яким у випадку тим часової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту;