Операції з міжнародних торгівельних розрахунків: проблеми та перспективи їх розвитку в Україні

Акредитив у зовнішній торгівлі має бути безвідкличним, оскільки відкличний дає змогу іноземному покупцю, навіть після відвантаження товарів, скоригувати  або навіть відмінити цей акредитив  без попереднього повідомлення експортера. Безвідкличний акредитив може бути скоригованим або відміненим тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.

Усе частіше в міжнародній банківській практиці застосовується трансферабельний (переказний) акредитив. Він дає змогу здійснювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й третіх осіб.

Якщо умовами акредитива не передбачена  можливість його переказування, а бенефіціар за акредитивом не є постачальником товару, в розрахунках може бути використанокомпенсаційний акредитив.Він відкривається бенефіціаром заосновним,базисним акредитивом як зустрічний акредитив на користь виробника товару або субпостачальника. Базисний та компенсаційний акредитиви є самостійними і з правового погляду не зв’язані між собою.

При постійних поставках товарурівними партіями в розрахунках може бути використано револьверний (поновлювальний) акредитив.Револьверний акредитив передбачає поповнення акредитива на певну суму (квоту) або до початкової величини у міру використання. При відкритті револьверного акредитива, як правило, вказується загальна сума акредитива, розмір однієї квоти та кількість квот, а також термін використання квот.

Для забезпечення платежу за акредитивом  може відкриватись акредитив з валютним покриттям. При відкритті покритих акредитивів банк-емітент подає в розпорядження іноземного банку, виконуючого акредитив, валютні кошти на суму відкритого акредитива на строк його дії з умовою використання цих коштів для виплат за акредитивом. У міжнародній практиці восновному використовуютьсянепокритіакредитиви, які не потребують відвернення коштів банку-емітента в момент відкриття акредитива.

Іноді в міжнародній практиці використовуються акредитиви«з червоним застереженням»,які передбачають видачу виконуючим банком експортеру авансу до певної суми. Аванс, як правило, використовується бенефіціаром для закупівлі товару, передбаченого для експорту. Фактично частина суми акредитива витрачається на оплату невідвантаженого товару. Банки видають аванси проти пред’явлення експортером «зобов’язання здійснити відвантаження» або іншого аналогічного документа.

Відкриваючи акредитив з «червоним  застереженням», банк-емітент зобов’язується відшкодувати виконуючому банку  суму виплачених авансів навіть утому  разі, якщо відвантаження товару за цим акредитивом не було здійснено.

Як спосіб виконання зобов’язань  за контрактом у міжнародній практиці використовуєтьсярезервний (гарантійний)акредитив. Він відкривається як на користь експортера, так і на користь імпортера за контрактом. Резервний акредитив може використовуватись аналогічно документарному, а також для додаткового забезпечення платежів на користь експортера при розрахунках у формі інкасо чи банківського переказу. Водночас резервний акредитив може бути забезпеченням повернення раніше виплаченого імпортером авансу або виплати штрафів на користь імпортера при невиконанні експортером умов контракту.

Платежі за резервним акредитивом  виконуються банками на основі заяви  бенефіціара про те, що наказодавець по резервному акредитиву не виконав  своїх зобов’язань. При цьому  банки не перевіряють достовірність  такої заяви, тобто виконують  платіж безумовно. Отже, резервний акредитив  можна розглядати як гарантію забезпечення платежу в тому разі, якщо наказодавець за резервним акредитивом не виконав  своїх обов’язків за контрактом.

Переваги  та недоліки акредитивної, інкасової  форм та формибанківського переказу наведені в таблиці А.1 додатку  А.

1.3 Правові засади регулювання міжнародних розрахунків

Поглиблення інтеграційних процесів, яке виявляється у розширенні обсягів зовнішніх торговельних операцій, зростанні кількості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, ставить перед партнерами за зовнішньоекономічним контрактом завдання використання різноманітних форм розрахунків (або їх комбінацій) залежно від конкретних умов здійснення зовнішньоекономічних операцій. На жаль, українські резиденти поки що суттєво поступаються своїм закордонним партнерам у вмінні використовувати широкий платіжний інструментарій. Це є однією з причин втрат у зовнішньоекономічній діяльності, яких зазнають вітчизняні її суб'єкти. Водночас дослідження у цій сфері, як і в інших, могли б бути покладені в основу практичних рекомендацій для учасників зовнішньоекономічної діяльності, що сприяло б підвищенню її ефективності, а отже і повнішій реалізації прав громадян на підприємництво.

Перш ніж характеризувати  категорію "міжнародні розрахунки", визначимо їх місце у системі  вищого рівня. З аналізу Господарського кодексу України (ст. 33-34) випливає, що міжнародні розрахунки (міжнародні розрахункові операції) є складовою фінансової діяльності суб'єктів господарювання. А фінанси останніх, у свою чергу, є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.

У науковій літературі, присвяченій  проблематиці платежів, немає термінологічної  єдності щодо позначення базових  характеристик, які використовуються на практиці для ідентифікації платіжних  умов у зовнішньоекономічних контрактах. Зокрема, наявні різночитання щодо змісту таких характеристик, як умови платежу, методи платежу, засоби платежу. Іноді ці характеристики вживаються як тотожні. Немає єдності у застосуванні цих термінів і у нормативних актах. Так, у Законі України "Про платіжні системи і переведення грошей в Україні" до форм розрахунків віднесено акредитивну, вексельну, інкасову, переказ, акредитив/інкасо,акредитив/інкасо/переказ, акредитив/переказ,інкасо/переказта ін.

В одній із перших фундаментальних  робіт із зовнішньоекономічної діяльності в умовах ринкових відносин поняття "умови платежу" досліджується  у межах такої структури: спосіб платежу, засоби платежу і форма  платежу. Таким чином, поняття "спосіб", "засоби" і "форма" платежу розглядаються як синонімічні категорії "умови платежу". Ще вдалішою є класифікація, запропонована Ю. Лисенковим та І. Педєм, яка містить структурускладових (характеристик) платежу.

Після визначення місця  міжнародних розрахунків як фінансової категорії перейдемо до її характеристики.Міжнародні розрахунки — врегулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними та культурними відносинами між юридичними та фізичними особами різних країн.

Міжнародні розрахунки охоплюють, з одного боку, умови та порядок здійснення платежів, які  відпрацьовані світовою практикою, закріплені міжнародними документами  та звичаями, а з іншого — щоденну  практичну діяльність банків щодо їх здійснення. При цьому головну роль у міжнародних розрахунках відіграють найбільші банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів.

Регулюються міжнародні розрахунки законодавством та іншими нормативними й законодавчими актами національного  права, а також міжнародними банківськими правилами та звичаями. Правовою основою  розрахункових відносин є міжнародні платіжні угоди і конвенції, норми  внутрішнього національного законодавства, а також конкретні торгові  кредитні та інші договори, що визначають загальні умови розрахункових відносин між країнами.

Щодо норм національного  права, то відповідно до ст. 344 ГКУ міжнародні розрахунки регулюються нормами  міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн-учасниць розрахунків.

Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про здійснення платежів та розрахунків  за взаємним дорученням). Для здійснення міжнародних розрахунків застосовуються комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фак-тура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та ін. Фінансовими документами у міжнародних розрахунках є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.

Згідно з Указом Президента "Про заходи упорядкування розрахунків  за договорами, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України" від 4 жовтня 1994 р. з метою забезпечення своєчасного та якісного здійснення розрахунків за договорами, сторонами  яких є суб'єкти підприємницької  діяльності, було встановлено, що розрахунки за зовнішньоекономічними договорами, укладеними суб'єктами підприємницької  діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати та Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати.

Відповідно до чинного  законодавства усі міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг та іншими комерційними угодами, виконуються резидентами  України (юридичними та фізичними особами, зареєстрованими як підприємці) лише через уповноважені банки, тобто  комерційні банки України, що мають  ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами здійснюються уповноваженими банками України, зазвичай у вільноконвертованій валюті, а також у валюті з обмеженою конвертацією та розрахунковій валюті клірингових рахунків згідно з умовами міждержавних та міжбан-ківських угод.

Міжнародна торгова  палата (InternationalChamberdeCommerce — ICC), створена в Парижі на початку XX ст., розробляє та публікує Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, інкасо та банківських гарантій. Наприклад, перші правила для інкасо вийшли у світ 1936 р. Нині діють пізніші редакції уніфікованих правил. Більшість банків світу оголосили про своє приєднання до них.

Уніфіковані правила та однакові, одноманітні закони, як було зазначено, — продукт банківської  та торгової практики. Вони, у свою чергу, стають базою для національних нормативних  та законодавчих актів щодо міжнародних  розрахунків та зовнішньої торгівлі. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових та комерційних  документів. Міжнародні платежі виконуються  в різних валютах і тому тісно  пов'язані з валютними операціями, а саме, купівлею-продажем валют.

Для здійснення розрахунків  на сучасному етапі банки використовують власні закордонні відділення та мережу кореспондентських рахунків в іноземних  банках. Кореспондентські відносини, хоч  і покликані спочатку забезпечувати міжнародні операції клієнтів, це не є їх виключним призначенням. Співробітництво між двома банками в різних країнах, засноване на обслуговуванні клієнтів, з часом підіймається на вищу сходинку. Предметом такого співробітництва стають міжбанківські операції.

Ці операції поділяють  на валютні (касові та строкові), депозитні (кредитні) та розрахункові (клірингові). Ступінь впливу банків у міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни розташування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації. Причому більші можливості при здійсненні міжнародних розрахунків мають крупні банки. У них більший досвід роботи в цьому напрямі, оптимальна мережа банків-кореспондентів, широко розвинутий сервіс, кращі технічне та організаційне забезпечення. Крім того, великі банки, мають відому за кордоном назву, значні власні ресурси, що дає їм змогу успішно здійснювати міжбанківські операції (в тому числі міжнародні).

Діяльність банківу  сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється національним законодавством їх країни, а з іншого — визначається практикою, що склалася. Вона існує у вигляді встановлених правил та звичаїв, або закріплюється  окремими документами. Найбільш поширеними та складними, що вимагають високої  кваліфікації банківських працівників, є розрахунки за міжнародними торговельними  контрактами та некомерційними операціями.

Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість  і гарантія одержання платежу, сума витрат, пов'язаних із здійсненням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і потім закріплюють їх у контракті.

Залежно від конкретної форми здійснення розрахунків змінюється ступінь участі в них комерційного банку. Мінімальний ступінь участі банку — за банківського переказу (виконання платіжного доручення  клієнтів), вищий — за інкасової  форми розрахунків (контроль за переданням товаросупроводжувальних документівта видача їх платнику відповідно до інструкцій довірителя); максимальний — за акредитива (надання бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується в разі виконання ним умов акредитива).

2 Стан розвитку та механізм функціонування ринку міжнародних розрахунків в Україні

2.1 Аналіз  стану міжнародних торговельних  розрахунків в банківській системі  України за 2010 – 2011 роки

Аналізувати проведення банківських міжнародних  торгівельних розрахунків можна по-перше за допомого розгляду зовнішньоторговельного балансу України у розрізі країн СНД та інших країн світу (в тому числі ЄС), а також за допомогою сальдо зовнішньоторговельного балансу. Досліджуваний період даного аналізу склав від 2008 до 2011 року. Такі дані наведені в таблиці Б.1 додатку Б.

Наглядно  дані розрахунки можна представити  в графічному виразі у розрахунку за 2008 – 2011 роки на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 - Зведений зовнішньоторговельний баланс України у млн. дол. США за 2008 – 2011 р.р.

Як бачимо з отриманих даних за досліджуваний період експорт в Україні за 2010 рік досяг максимального значення і дорівнював 78708,6 млн. дол. США, що на 29414,6 млн. дол. більше у порівнянні з попереднім роком. Різкий спад експорту 2009 року можна пояснити нестабільною економічною ситуацієюУкраїни та у світі в цілому. Щодо імпорту, то тенденція зберігається аналогічна імпорту. У 2009 році такий імпорт товарів і послуг склав 49294 млн. дол. США, а вже у даний показник встановився на рівні 78708,6 млн.  Криза 2008 року перекосила український зовнішньоторговельний баланс  - з тих пір обсяг імпорту продовжує значно перевищувати експорт, що негативно впливає на економічний стан країни в цілому, і ситуація не покращується попри всі намагання влади підвищити експортний потенціал країни. За ввесь досліджуваний період спостерігається негативне зовнішньоторговельне сальдо.