Операції з міжнародних торгівельних розрахунків: проблеми та перспективи їх розвитку в Україні

 

Кафедра фінансів і банківської  справи

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

Операції  з міжнародних торгівельних розрахунків: проблеми та перспективи їх розвитку в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2012

Зміст

 

С.

Вступ

1 Економічна сутність та правова база здійснення міжнародних торгівельних розрахунків

1.1 Характеристика  операцій  з міжнародних торгівельних  розрахунків

1.2  Форми  міжнародних торгівельних розрахунків

1.3 Правові засади регулювання міжнародних розрахунків

2 Стан розвитку та механізм функціонування ринку міжнародних розрахунків в Україні

2.1 Аналіз  стану міжнародних торговельних  розрахунків в банківській системі  України за 2010 – 2011 роки

2.2 Механізм  здійснення міжнародних торгівельних  розрахунків в банківській системі  України

2.3 Аналіз  фінансових показників ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії»

3 Проблеми та перспективи використання міжнародних торгівельних розрахунків у банківській практиці України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Актуальність  вибраної теми полягає в тому, що в сучасних умовах активна участь України в міжнародній торгівлі пов'язана із значними перевагами: воно дозволяє ефективніше використовувати  наявні в країні ресурси, залучитися до світових досягнень науки і  техніки, а також повно і різноманітно задовольняти потреби населення. В  зв'язку з цим значний інтерес  представляє вивчення форм міжнародних  розрахунків вживаних при експорті і імпорті товарів, як їх переваг, так і недоліків. Особливу значущість ці питаннямають для України і інших країн, орієнтованих на активну участь вміжнародній торгівлі товарами та послугами. Міжнародні розрахункиохоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а такожнекомерційними операціями, кредитами і руху капіталів між країнами.

Метою даної  курсової роботи є дослідження теоретичних  та методичних основ здійснення банківських  міжнародних торгівельних розрахунків  в Україні.

Завданням даної  курсової роботи є:

• визначення сутності міжнародних торгівельних розрахунків та їх особливостей;
• виокремлення форм міжнародних торгівельних розрахунків;
• визначення правовових засад регулювання міжнародних розрахунків;
• проведення аналізу міжнародних розрахунків за банками України та виявлення переваг та недоліків у здійсненні цих розрахунків;
• дослідження механізмів проведення міжнародних торгівельних  розрахунків;
• проведення аналізу показників фінансового стану показників ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії».
• виокремлення проблем та перспектив використання міжнародних торгівельних розрахунків.

Об’єктом  дослідження є економічні відносини, які виникають при здійсненні банківських міжнародних торгівельних розрахунків.

Предметом є  сам механізмздійснення міжнародних  торгівельних розрахунків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Економічна сутність та правова база здійснення міжнародних торгівельних розрахунків

 

 

1.1 Характеристика  операцій  з міжнародних торгівельних  розрахунків

 

 

Міжнародні торгівельні розрахунки — регулювання платежів за грошовими  вимогами і зобов'язаннями, які пов'язані  з економічними, політичними і  культурними відносинами між  суб'єктами господарювання і громадянами  різних країн.

До міжнародних розрахунків  належать розрахунки із «нинішньої торгівлі товарами і послугами, за некомерційними операціями, кредитами і рухом  капіталу між країнами, в тому числі  розрахунки з будівництва об'єктів  за кордоном і надання допомоги.

Міжнародні торгівельні розрахунки передбачають умови і порядок  здійснення платежів, вироблені практикою  та закріплені міжнародними документами  і звичаями, а також щоденну  практичну діяльність банків із здійснення розрахунків. Розрахунки здійснюються переважно безготівковим спобом через записи на банківські рахунки. Провідну роль у міжнародних торгівельних розрахунках відіграють великі банки.

Для здійснення розрахунків банки  використовують свої закордонні філії, відділення і кореспондентські відносини  з іноземними банками, які супроводжуються  відкриття рахунків лоро і ностро. Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів.

На стан міжнародних торгівельних розрахунків також впливають:

• економічні та політичні відносини між країнами;
• стан країни на товарних та грошових ринках;
• ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;
• міжнародні торговельні правила та звичаї;
• регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;
• відмінності щодо темпів інфляції в окремих країнах;
• стан платіжних балансів;
• банківська практика;
• умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;
• конвертованість валют тощо.

На основі цих факторів міжнародні торгівельні розрахунки становлять самостійну систему, пов'язану з  рухом товарно-матеріальних цінностей, і мають специфічні особливості (рис. 1.1)

 

Рисунок 1.1 – Специфічні особливості міжнародних торгівельних розрахунків

 

По-перше, міжнародні торгівельні  розрахунки, на відміну від внутрішніх, регулюються не лише національними  нормативними і законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями.

По-друге, міжнародні торгівельні розрахунки здійснюються в різних валютах, тому на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. А нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного руху грошей. Іншими словами, ефективна участь певної країни в міжнародних торговельних розрахунках можлива лише на основі конвертованої валюти.

По-третє, в країнах із частково конвертованою валютою держава  використовує певні валютні обмеження, що безпосередньо впливають на зовнішньоторговельні розрахунки.

Розрахунки з міжнародних торговельних контрактів є найскладнішими. Як відомо, основою здійснення комерційних зарубіжних операцій є угода між торговельними підприємствами в різних країнах, як правило, між експортером (в країні А) та імпортером (в країні Б). Така угода суттєво відрізняється від договорів купівлі-продажу в межах однієї країни передусім наявністю різних валют і необхідністю домовитись про якусь одну валюту для виконання розрахунків, а також порядком обчислення вартості товару за контрактом (імпортної, експортної). Існують річні законодавчі та інші правові норми, наприклад про відповідальність за якість товару, за порушення обов'язків і її майнових прав продавця. Крім того, можуть виникнути труднощі з реалізацією за кордоном претензій у судовому чи несудовому порядку.

 

 

1.2  Форми  міжнародних торгівельних розрахунків

 

 

Банки, які одержали ліцензію Національного  банку України на проведення операцій з іноземною валютою, здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів у трьох загальноприйнятих  формах:банківський переказ, інкасо та акредитив. 

Форми розрахунків — це способи  оформлення, передавання та оплати платіжних та товаросупроводжувальних  документів, які склалися в міжнародній  банківській та комерційній практиці. Вибір конкретної форми розрахунків визначається за погодженням сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоторговельної угоди.

Банківський переказ являє собою  просте доручення банку своєму банку-кореспонденту  виплатити певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачу (бенефіціару) з вказівкою  способу відшкодування виплаченої суми. Банківський переказ здійснюється безготівковим способом за допомогою  платіжних доручень, адресованих  одним банком іншому.

Переказні операції банки виконують  тільки після подання платником  у банк платіжного доручення на оплату контракту. За даної форми розрахунків  в обов’язки банку входить  лише переказ платежу з рахунку  переказодавця на рахунок переказоодержувача в момент подання платіжного доручення.

Інкасо — це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є «Уніфіковані правила по інкасо» (УПІ), розроблені Міжнародною  торговельною палатою і визнані  банками.

Згідно з УПІ інкасо — це операція, яка здійснюється банком на підставі одержаних інструкцій з документами  з метою:

• одержання акцепту та/або платежу;
• видачі комерційних документів проти акцепту та/або платежу;
• видачі документів на інших умовах.

Залежно від видів документів, за якими здійснюється інкасова операція, визначають два види інкасо:

• чисте інкасо, тобто інкасо тільки фінансових документів;
• документарне інкасо — інкасо комерційних документів, які іноді супроводжуються фінансовими документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Головними комерційними документами  є комерційні рахунки,або рахунки-фактури. Комерційний рахунок виставляється на покупця і містить суму, призначену для платежу, повне та точне найменування товару.

Транспортний документ є основою для оформлення комерційного рахунку. До транспортних документів належать:

• коносаменти (морські та річкові), які дають право власності на товар їх держателям;
• накладні;
• акти прийняття-передавання товару, а також поштові квитанції та ін.

Страхові поліси та страхові сертифікати свідчать про наявність договору страхування вантажу. Учасниками інкасової операції є:

• довіритель — клієнт, який доручає операцію з інкасування своєму банку;
• банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає операцію з інкасування;
• банк-інкасатор — будь-який банк, що не є банком-ремітентом, котрий бере участь в операції з виконання інкасового доручення;
• репрезентуючий банк — банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт та подає документи платнику.

Акредитив — це умовне грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера провести платіж на користь експортера (акцептувати його тратти) або забезпечити платіж (акцепт тратт) іншим банком у межах певної суми та у встановлені терміни проти документів, указаних в акредитиві.

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються документарні акредитиви (платежі здійснюються за умови подання в банк комерційних документів).

Застосування акредитивів у  міжнародних розрахунках регулюється  спеціальним документом — «Уніфікованими правилами і звичаями для документарних  акредитивів» (УПДА).

Учасниками акредитивних операцій є:

• покупець (імпортер), який звертається до банку з проханням відкрити акредитив;
• бенефіціар (експортер) — сторона, якій адресується акредитив і на користь якої буде виконано платіж за умови подання документів, указаних в акредитиві;
• банк-емітент — банк, який відкриває акредитив на прохання клієнта або просить інший банк відкрити акредитив за його рахунок та за його дорученням;
• авізуючий банк — банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття на його ім’я акредитива. Авізуючим банком може бути банк-емітент, виконуючий банк або ж будь-який третій банк;
• підтверджуючий банк — банк, який бере на себе зобов’язання в доповнення до обов’язків банку-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціару при додержанні ним умов акредитива. Підтверджуючим може бути авізуючий банк або будь-який третій банк, але він має бути добре відомим, великим банком, бажано першокласним;
• банк-платник (виконуючий банк) — банк, указаний в акредитиві як виконуючий платіж бенефіціару проти документів, передбачених акредитивом; ним може бути банк-емітент, підтверджуючий, авізуючий банк або будь-який інший банк, уповноважений банком-емітентом;
• негоціюючий банк — банк, який виконує платіж проти документівта бере на себе ризик, якщо навіть цей банк не має відношення до акредитива. Негоціюючим банком може бути банк, який здійснює платіж, або підтверджуючий банк.

Окрім банків, в акредитивній операції беруть участь інші небанківські установи: транспортні компанії, митні брокери, страхові компанії.

За ступенем банківського забезпечення платежу для продавця акредитиви поділяються на:

• підтверджені — тверде зобов’язання двох банків (один з яких, як правило, розташований у країні експортера, а другий — у країні покупця);
• непідтверджені — банк експортера обмежується лише повідомленням експортера про відкриття акредитива і платить тільки у тому разі, якщо банк імпортера перераховує йому відповідну суму.

Обидва акредитиви є безвідкличними, тобто такими, що не можуть бути анульованими (відкликаними) або заміненими банком імпортера до настання строку без  згоди експортера, на користь якого  вони відкриті.