Непрямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємства

      Оскільки податкові системи країн досить розгалужені і включають значну кількість податків, виокремлення особливостей застосування окремих груп податків дозволить більш ефективно реалізовувати податкову та бюджету політику з урахуванням специфіки національної економіки та рівня розвитку її фіскальних органів. Тому дослідження податків та оподаткування з урахуванням їх розподілу на непрямі та прямі може використовуватися з точки зору вдосконалення окремих аспектів їх справляння, що є

      об'єктивною реальністю та потребою для держави в процесі формування податкових доходів бюджетів та регулювання діяльності суб'єктів господарювання як на внутрішньому, так і зовнішніх ринках.

      Це особливо актуально для України, економіка якої характеризується надвисоким рівнем відкритості, зокрема, співвідношення товарного експорту та імпорту до ВВП близьке до 50%. Крім того, у поточному році Україна вже стала повноцінним членом Світової організації торгівлі (СОТ), що посилюватиме залежність розвитку країни від коливань на світових ринках та податкової політики у країнах торговельних партнерів та конкурентів [16].

      Незважаючи на те що у вітчизняній практиці в базових законах про податки, у тому числі у проектах Податкових кодексів, відсутня фіксація розподілу податків на прямі та непрямі, у багатьох законодавчих актах, що в першу чергу регламентують умови зовнішньої торгівлі, такий розподіл надається. До непрямих відносять податки на: продаж; з обігу; додану вартість; продаж цінних паперів; перекази коштів за кордон; дарування і спадкування; передачу власності; матеріально-технічні запаси та обладнання; монопольне право та привілеї, а також акцизи, гербові збори, прикордонні збори та всі інші податки (збори), за винятком прямих і податків з імпорту.

      Широко розповсюджена теза про домінування непрямих податків у загальній системі оподаткування в Україні видається не зовсім коректною при співставленні обсягів надходжень до бюджету від прямих та непрямих податків у період президентства Л. Кучми (зокрема, 1999-2004 рр.), оскільки мала місце стала тенденція нарощування розриву між прямими та непрямими податками на користь прямих (рис. 1.1).

      Останні п’ять років саме непрямі податки виступають домінуючим джерелом надходжень до бюджету країни. Відповідно розрив між обсягами надходжень до бюджету від непрямих та прямих податків з 2005 р. різко зростає.

      Починаючи з 2005 р. роль непрямих податків у формуванні доходної частини бюджету та зокрема у податкових надходженнях помітно зростає. Абсолютні обсяги надходжень від справляння непрямих податків зростають досить динамічно. Якщо за базу порівняння взяти 1998 р. (оскільки саме з цього року стала фактично проявлятися дія нового Закону України "Про податок на додану вартість", то надходження від непрямих податків за 12 років зросли майже у 12,5 разів - з 9,5 млрд. грн. у 1997 р. до 119,3 млрд. грн. у 2008 р. (якщо не враховувати кризовий 2009 рік, оскільки зараз криза вже майже не помітна) [27]. Податок на додану вартість у вартісному виразі зріс майже у 8 разів, а податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції за вказаний період - майже у 14.

Рис. 1.1 Динаміка надходжень до Зведеного бюджету України прямих та непрямих податків у 1997-2009рр., млрд. грн.

      Це у свою чергу впливало на якість структури складових податкових надходжень у доходах бюджету щодо непрямих податків та зборів. Так, частка ПДВ %у загальному обсязі непрямих податків особливо помітно скорочувалася з 80% у 1997 р. до 58,2% у 2004 р. (рис. 1.2).

       Рис.1.2 Динаміка структури надходжень від непрямих податків у доходах зведеного бюджету України за 1998-2009рр., млрд. грн.

      Таким чином, мало місце достатньо стабільне послаблення ролі ПДВ як головного непрямого податку та посилення допоміжних непрямих податків -акцизних зборів та митних зборів.

      У той же час останні три роки (2004-2009 рр.) характеризувалися відновленням домінуючої ролі ПДВ як базового бюджетоутворюючого податку. Відповідно його частка серед непрямих податків зросла до 75,4% у 2009 р. У даному контексті важливо враховувати проблематику реального розрахунку обсягів ПДВ, що можна використовувати для фінансування видатків бюджету, тобто враховувати рівень заборгованості по бюджетному відшкодуванню різним категоріям платників податків. Протягом усього періоду справляння цього податку проблема відшкодування гостро виявлялася у процесі оподаткування суб'єктів господарювання, але саме останні 7 років заполітизованість адміністрування зобов'язань з ПДВ набула загрозливих тенденцій. Про це свідчить ряд указів Президента України, засідань РНБОУ, доповідей та науково-практичних досліджень тощо [18].

      Окреслені тенденції та проблеми практики справляння непрямих податків у процесі реалізації бюджетної політики засвідчуютья   як   вагомий фіскальний потенціал таких податків, так і формування умов їх дестимулюючого впливу на економічний розвиток. Особливо це стосується податку на додану вартість. Як зауважують фахівці з питань функціонування тіньової економіки, механізм нарахування цього податку, запозиченого у 1992 р. із західноєвропейської системи оподаткування (який був недостатньо адаптований до реальних умов госопдарювання в Україні), невиправдано ускладнений і практично стимулює спекулятивне посередництво, що паразитує на виробникові та кінцевому споживачеві товарів. Їх акцент ще у 2004 р. на тому, що проблема податку на додану вартість сягнула тієї критичної межі, за якої подальше зволікання з її вирішенням може призвести до тяжких та непередбачуваних наслідків для економічного   зростання   та розвитку України, і сьогодні є достатньо актуальним [35].

      Проблематика непрямого оподаткування як важливої складової зовнішньоторговельного регулювання особливо актуалізується в сучасний період прискорення глобалізійних процесів у світовій економіці та посилення залежності розвитку національних економік від їх адекватної участі у міжнародному економічному співробітництві.

       1.3 Структурний аналіз, класифікація та види непрямих податків

      Структурно  систему непрямих податків можна  зобразити наступною структурною діаграмою (Рис 1.3) :

       Рис.1.3 Структурна діаграма непрямих податків.

      Отже  практика оподаткування використовує кілька видів непрямих податків –  універсальні та специфічні акцизи, а  також мито.

      Специфічні  акцизи встановлюються на обмежений перелік товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних тим, що мають ширшу базу оподаткування та уніфіковані ставки. Практика оподаткування знає три види універсальних акцизів.

      Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Об’єктом оподаткування є реалізація товарів на завершальному етапі. При цьому оподаткування здійснюється один раз. Ставки оподаткування встановлюються у відсотках до об’єкта. Цей податок використовувався нетривалий час в останній період існування СРСР, але поширений в інших країнах.

      Податок з обороту. Стягується з валового обороту руху товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий оборот входять податки, що були сплачені раніше. Цей податок широко і протягом тривалого часу (з початку 30-х і до початку 90-х років) використовувався в СРСР. Ставки податку з обороту були диференційовані за видами товарів.

      Податок на додану вартість. Сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг. Об’єктом оподаткування є не валовий оборот, а додана вартість. При цьому застосовуються уніфіковані ставки, що полегшує обчислення податку і контроль за його надходженням. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує відповідного визначення об’єкта оподаткування – доданої вартості. Можливі два способи її обчислення: заробітна плата + прибуток; виручка від реалізації – матеріальні витрати. Цей податок набув значного поширення в європейських країнах. При цьому застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів. Специфічні акцизи досить поширені в оподаткуванні [14].

      В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір (специфічний  акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз) і мито.

      Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни. Це переміщення може бути пов’язане з увезенням або вивезенням товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну та регулювальну функції. Регулювальну функцію спрямовано на формування обсягів раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника, заохочення або обмеження експорту.

      Порядок обчислення і сплати акцизного збору  регламентується Законом України “Про єдиний митний тариф” від 05.02.1992р та Митним кодексом України [3].

      На  практиці застосовується кілька видів  мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

      Ввізне  мито нараховується на товари та інші предмети в разі ввезення таких на митну територію держави. Воно є диференційованим:

• стосовно товарів, які надходять з держав, що входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони;
• стосовно товарів, котрі надходять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.

      Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети за їх вивезення за межі митної території держави.

      Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший ніж чотири місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і вивізним.

      Спеціальне  мито застосовується:

• як спосіб захисту українських виробників в цілому;
• як спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробнику;
• як запобіжний засіб проти порушення національних інтересів учасниками зовнішньоекономічної діяльності;
• як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів.

      Антидемпінгове  мито застосовується в разі:

• увезення на митну територію товарів за демпінговими цінами, що завдає шкоди національному товаровиробнику;
• вивезення за межі митної території товарів за ціною, істотно нижчою від цін інших експортерів – конкурентів.

      Компенсаційне мито застосовується в разі:

• увезення на митну територію товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, що завдає шкоди національному товаровиробнику;
• вивезення за межі митної території товарів на виробництво, переробку, продаж або споживання котрих надавалася державна субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди державі.

      Міжнародна  практика (а також і досвід України) свідчать, що найпоширенішим є мито на імпорт [11].

      Мито  в системі непрямих податків

      Мито  є непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни. Це переміщення може бути пов'язане з увезенням або вивезенням товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну та регулюючу функції. Регулююча функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника, заохочення або обмеження експорту.  На практиці застосовується кілька видів мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне [24].

      Ввізне  мито нараховується на товари та інші предмети за ввезення таких на митну територію. Воно є диференційованим: щодо товарів, які походять з держав, що входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони; щодо товарів, котрі походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.  Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети за їх вивезення за межі митної території.

      Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший за чотири місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і вивізним.  Спеціальне мито застосовується: 

• як спосіб захисту українських виробів у цілому; 
• як спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробнику; 
• як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності; 
• як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів [9].