Місцеві бюджети та їх роль у фінансовій системі України

2

2

Зміст

Вступ

Розділ 1. Місцеві бюджети та їх роль у фінансовій системі України

1.1. Сутність місцевих бюджетів, їх призначення та місце в бюджетній

системі України

1.2. Роль Місцевих бюджетів у роботі органів місцевого самоврядування

1.3. Нормативно-правове регулювання функціонування Місцевих бюджетів

Розділ 2. Фінансові аспекти функціонування місцевих бюджетів

2.1. Джерела формування доходів Місцевих бюджетів

2.2. Видатки Місцевих бюджетів

2.3. Стан фінансової бази бюджету Житомирської області

Розділ 3. Шляхи покращення фінансового стану Місцевих бюджетів

3.1. Шляхи зміцнення фінансової самостійності Місцевих бюджетів

3.2. Шляхи покращення взаємовідносин між Державним та Місцевими бюджетами

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

2

Вступ

Ключовим інститутом фінансів місцевих органів влади є інсти­тут самостійного місцевого бюджету. Наявність системи самостійних місцевих бюджетів є об'єктивною передумовою, закономірністю функціонування місцевих фінансів. В Україні процес становлення системи самостійних місцевих бюджетів розпочався в кінці 1990 року. Було запроваджено бюджети місцевого самоврядування. У законодавстві держави та в її Конституції декларовано принцип са­мостійності всіх бюджетів і встановлено: самостійність забезпечуєть­ся власними та закріпленими доходами. Також регламентовано самостійність визначення місцевими органами порядку здійснення видатків. Запроваджено поділ бюджетів на поточні бюджети і бю­джети розвитку. Крім того, передбачено поділ видатків і доходів бюджетів на виконання власних повноважень і повноважень, деле­гованих виконавчою владою.

На практиці принцип самостійності місцевих бюджетів поки що залишається нереалізованим. Частка власних і закріплених доходів місцевих бюджетів дуже низька. Доходна частина місцевих бюд­жетів у значній частині формується за рахунок так званих регульо­ваних доходів. Наявність їх є рудиментом адміністративної системи господарювання.  Не визначено видатків кожного рівня місцевих бюджетів, що унеможливлює їхню ефективну організацію. З прийняттям нової Конституції України виникла потреба в розробці принципово ново­го бюджетного законодавства.

Більш глибоких теоретичних розробок потребує запропонова­на Конституцією України модель обласних і районних бюджетів, оскільки в її нинішньому розумінні вона стає нежиттєздатною і не буде сприйнята практикою. Щодо обласних і районних бюджетів також має бути застосовано принцип самостійності. Необхідно за­провадити механізми формування власних і переданих доходів цих рівнів бюджетів.

Отже, актуальність даної теми заклечається у тому, щоб дати визначення самостійного місцевого бюджету, як такого, що не включається до складу державного бюджету і один до одного.

Об’єктом дослідження обрано місцевий бюджет Житомирської області.

Предметом дослідження призначення та роль місцевих бюджетів.

Мета роботи полягає у дослідженні проблем формування та використання місцевого бюджету на прикладі Житомирської області.

Завдання, що випливають із мети:

–        Розглянути суть місцевих бюджетів;

–        Охарактеризувати роль місцевих бюджетів в роботі органів місцевого самоврядування;

–        Дослідити нормативно-правове забезпечення функціонування місцевих бюджетів;

–        Проаналізувати джерела формування доходів місцевих бюджетів та їх видатки;

–        Розглянути стан фінансової бази бюджету Житомирської області;

–        Визначити шляхи покращення фінансового стану місцевих бюджетів.

2

Розділ 1. Місцеві бюджети та їх роль у фінансовій системі України

1.1. Сутність місцевих бюджетів, їх призначення та місце в бюджетній

системі України

Місцеві бюджети – основна складова місцевих фінансів. Об'єктивна необхідність у них виникла ще в общині, котра з'явилася як інститут раніше, ніж держава, і відіграла важливу роль в організації суспільного життя [7, c. 145].

Окремі, властиві общині функції, викликані особливими місцевими інтересами, зберігаються і нині. Забезпечення цих інтересів – головна мета діяль­ності місцевої влади, що, насамперед, визначає її функції, а отже, й об'єктив­ну потребу та закономірність функціонування місцевих фінансів.

Ігнорування економічних законів, що притаманне тоталітарним держа­вам, одержавлення фактично всієї економіки і господарської діяльності, запровадження невластивих для нормального розвитку командно-адміністратив­них методів управління стало об'єктивною причиною ліквідації місцевих фінансів у колишньому СРСР.

Відновлення в Україні на початку 90-х років інституту місцевого самовря­дування як носія місцевих інтересів, поява функцій і завдань, котрі викону­ються місцевими органами влади, стали об'єктивними чинниками процесу відродження місцевих фінансів у нашій державі.

Після набуття Україною суверенітету почався процес становлення національної фінансової системи та її складової – місцевих фінансів як об'єктив­ної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних ци­вілізованих держав, що пов'язано з радикальною зміною концепції державної влади, відмовою від її радянської моделі та переходом до організації влади на основі її поділу на законодавчу, виконавчу й судову.

У системі місцевих фінансів з'явилися і розвиваються такі інститути, як самостійний місцевий бюджет, позабюджетні валютні та цільові фонди, комунальна власність, місцеві податки і збори, фінансові ресурси комунальних підприємств тощо, які у правовому порядку й організаційно закріпляються в законах України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіо­нальне самоврядування" від 26 березня 1992 року, "Про місцеве самовряду­вання в Україні"[3] від 21 травня 1997 року, а також у старому та новому Бюджетному кодексі України, прийнятим відповідно в 2001 та 2010  роках та Податковим Кодексом.

Правовий статус територіальної громади й органів місцевого самовряду­вання як головного суб'єкта фінансових відносин у сфері місцевих фінансів визначено Конституцією України, прийнятою у 1996 році. Одним із головних фінансових фондів місцевих органів влади, за допомо­гою якого в основному реалізуються покладені на них функції та завдання в межах власної компетенції, зокрема такі, як соціальне обслуговування, почат­кова і середня освіта, охорона здоров'я, дороги місцевого значення, благоус­трій, житлово-комунальне господарство, житлове будівництво, а також делего­вані повноваження, визначені центральною владою, є місцевий бюджет [10, c. 135].

Якщо також врахувати закономірні відносини між бюджетами різних рівнів, без яких не обійтися, то, виходячи із вищенаведеного, можна сформулю­вати таке визначення:

Місцеві бюджети – це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Водночас місцевий бюджет може розглядатися за трьома аспектами.

По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отри­мують легітимне право розпоряджатися певними фондами грошових ресурсів.

По-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування.

По-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним еко­номічним елементом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.

Оскільки місцевий бюджет серед інститутів місцевих фінансів відіграє основну роль у забезпеченні виконання функцій і завдань місцевими органа­ми, то упродовж останніх років було приділено багато уваги посиленню його впливу на економіку і соціальну сферу як інструменту перерозподілу валово­го внутрішнього продукту, фіскальної діяльності, забезпечення громадських послуг і економічного зростання.

Розв'язання цих проблем тісно пов'язане з утворенням системи самостій­них бюджетів, удосконаленням міжбюджетних відносин та запровадженням нових способів формування доходів і видатків [9,с.45].

На 2000–2002 бюджетні роки було запроваджено новий порядок передачі до бюджетів областей дотацій, затвердження у складі видатків Державного бюджету України. Спочатку дотації пов'язувалися з виконанням бюджетів, а потім було запроваджено щоденне перерахування їх через обласне управління Державного казначейства за затвердженими нормативами відрахувань від загальнодержавних податків та неподаткових платежів, що надходили на терито­рії області.

Ці нововведення, особливо у законах про державні бюджети на 2001-2003 роки мали посилити зацікавленість на місцях у збільшенні надходжень податків і зборів як до бюджетів місцевого самовряду­вання, так і до державного бюджету.

Однак тимчасові зміни на рік або два, навіть прогресивні, не можуть сприяти виконанню завдань, що ставляться перед бюджетною системою в цілому і, зокрема, щодо зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів та збільшення фінансових ресурсів держави.

Тому без сумніву можна стверджувати, що на сьогодні система місцевих бюджетів України остаточно ще не сформована, що вона перебуває у стадії еволюції. До того ж процес формування її, як підтверджує досвід 1993-2003 років, супроводжується значними труднощами, пов'язаними з численними факторами. Один із них – необхідність ліквідації деформації у системі місцевих фінансів, що склалася у попередній період. Сьогодні досі ще діють окре­мі форми і методи бюджетного регулювання, успадковані Україною з часів існування колишнього СРСР, які гальмують становлення системи самостійних бюджетів. Місцеві бюджети досі ще залежать від щорічних рішень Верховної Ради та уряду, які розподіляють більшість мобілізованих у державі доходів, хоч відомо, що валовий внутрішній продукт держави в основному створюється на місцях – у містах і районах. Частка місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету держави у 2003 році становила лише 32,3%, у 2004-му – 31,1%, у 2005-му – 31,4% і у 2006 році зменшилася до 24,2%.

Ще один важливий фактор, який стримує формування системи самостійних бюджетів, це те, що фахівцям бракує належного управлінського досвіду. Досі ще не сформовано довготермінового стабільного правового поля, не склалися традиції, без яких не може бути системи фінансів місцевих органів влади. Адже відомо, що поряд з іншими умовами самостійність місцевого бюджету гарантується стабільністю економічного законодавства.

Найскладніше питання – визначення переліку функцій і завдань, котрі покладаються на місцеві органи влади України, що має стати основою для ви­бору моделі самостійних місцевих бюджетів. Вирішення цього питання уск­ладнилося кризовим станом економіки держави, який потребує концентрації зусиль і фінансових ресурсів на державному рівні.

Хоч позитивні процеси, які відбуваються в економіці країни, сприяють зростанню видатків місцевих бюджетів на освіту, охорону здоров'я, соціаль­ний захист, культуру тощо, однак різкого посилення перерозподільчих функцій місцевих бюджетів поки що не відчувається.

Головну роль у становленні системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їхні доходи та видатки, а також способи, на підставі яких вони форму­ються.

Основу самостійності місцевого бюджету становлять власні й закріплені доходи. Це було законодавче оформлено ще у 1990 році, а потім підтвердже­но Законом України "Про бюджетну систему" прийнятий у 1995-му, а на сьогоднішній день регламентується Бюджетним кодексом України.

Проте законодавство України не дає детального переліку власних доходів місцевих бюджетів. Але із визначення відомо, що до них належать місцеві податки і збори – платежі, що встановлюються місцевими органами влади від­повідно до їхньої компетенції, а також доходи комунальних підприємств і доходи від майна, що належить місцевій владі та інші, частка яких у місцевих бюджетах України така незначна, що не дає змоги забезпечити принцип самостійності цих бюджетів.

Перелік закріплених доходів органів місцевого самоврядування, який також є основою самостійності місцевих бюджетів, неодноразово змінювався в процесі ухвалення щорічних законів про державний бюджети України. Упер­ше доходи, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, визначено За­коном "Про бюджетну систему Української РСР" від 5 грудня 1990 року. Але у новій редакції Закону "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і ре­гіональне самоврядування", ухваленій у 1992 році, перелік закріплених дохо­дів бюджетів місцевого самоврядування скорочено. А в законах про державний бюджет на 1993–2001 роки до регулюючих доходів віднесено прибутковий податок із громадян. В окремі роки як регулю­юча застосовувалася частина плати за землю.

Останніми роками скорочено перелік і обсяг регулюючих доходів, частка яких у місцевих бюджетах становила раніше 75–85%. їх замінили дотації, субвенції та трансферти, які використовуються для збалансування місцевих бюджетів.

Окремі новації в частині формування доходів місцевих бюджетів внесені Законом "Про місцеве самоврядування в Україні", ухваленим у травні 1997 року [3]. У ньому передбачено норму, згідно з якою в дохідній частині місцево­го бюджету окремо вирізняються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повно­важень. Запроваджено також норму, за якою місцевий бюджет поділяється на поточний і бюджет розвитку. Встановлено, що доходи бюджету розвитку фор­муються за рахунок частини податкових надходжень і коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також за рахунок інвестиційних субсидій з ін­ших бюджетів.