Методи забезпечення повернення кредитів в умовах сучасної економіки, шляхи її вдосконалення

Недостатньо чіткі формулювання типу "дійсно до підписання протоколу приймання" не є достатніми, так як існує ризик, що протокол приймання буде підписано з великим запізненням або, що ще гірше, зовсім не буде підписано. В цьому випадку гарантія повинна діяти довше, ніж це передбачено. Формулювання такого тину особливо небажані в тих випадках, коли зобов'язання по гарантії беруть па себе банки в країні покупця, оскільки часто ці зобов'язання анулюються лише після того, як іноземний банк отримає від держателя гарантії оригінал документу. Рекомендується додавати до такого формулювання наступне уточнення: " .Однак не пізніше, ніж .".

Якщо  позичальник не виконав, повністю або  частково, свої зобов'язання згідно контракту, гарантованих банком, держатель гарантії може пред'явити свої права по гарантії. В цьому випадку банк намагатиметься захистити інтереси основного боржника, але він повинен здійснити оплату, якщо умови гарантії повністю викопані. Інші проблеми виникають, якщо гарантія була видана банком країни держателя гарантії. Останній пред'явить свої права в своїй власній країні, і вирішувати питання про те, чи обґрунтована вимога про сплату по гарантії, місцевий банк буде самостійно. Безумовна реверсивна відповідальність банку, який видав гарантію, зобов'язує його здійснити виплату за першою вимогою.

Страхування ризику неповернення кредиту

Слід  зазначити, що в економічно розвинених країнах такий вид страхування  практично відсутній, так як банки  покривають свої ризики за рахунок  створених ними спеціальних фондів. Страхові компанії майже не займаються страхуванням ризику неповернення кредитів. Але, поки практика страхування кредитів існує, існують і пов'язані з цим вельми гострі проблеми.

Перша з цих проблем полягає в  тому, що, як правію, сторонами договору страхування ризику неповернення кредиту  виступає страхова компанія і позичальник, що тягне за собою немалі труднощі для 6анку-кредитора. З чим вони пов'язані?

По-перше, зважаючи на те, що договір страхування  вступає в силу за рідкими, особливо обумовленими випадками, з дати надходження 100 % страхової премії на розрахунковий рахунок компанії, перш, ніж довіряти гроші клієнту, банк повинен перевірити, чи сплатив позичальник страхову премію і, тільки переконавшись в тому, що страхова компанія отримала її в повному обсязі, здійснювати реальну видачу коштів.

По-друге, існує ще більш складне для банку питання, пов'язане з можливим застереженням в договорі страхування про сплату страхової премії в два етапи. В цьому випадку договір страхування втрачає силу при несплаті другої частини страхової премії. Таким чином, може скластися ситуація, коли позичальник, сплативши першу частину страхової премії, отримає кредит, а тоді відмовиться сплачувати другу частину страхової премії. Що в даному випадку робить банку? Банк не є стороною договору страхування, і, відтак, не тільки не може втручатись у відносини позичальника і страхової компанії, але часто залишається в невіданні про те, що договір страхування втратив силу. Все, що можна тут зробити, це або вимагати при укладанні договору страхування включення в нього застереження, що страхова компанія у випадку несплати другої частини страхової премії несе відповідальність хоча б в об'ємі, пропорційному розміру сплаченої частини премії, або взагалі відмовитися від прийняття страхового полісу, який передбачає розстрочку сплати страхової премії.

По-третє, бувають ситуації, коли при відсутності  у позичальника коштів для сплати страхової премії він "просить" іншу юридичну особу оплатити за нього  страховку. На перший погляд, все виглядає досить, надійно – страхову премію сплачено, договір страхування набув чинності, позичальник отримав кредит. Однак реальний платник страхової премії в будь-який момент має право вимагати повернення перерахованих за страхувальника (позичальника) страхових платежів. А оскільки страхова компанія і дійсний платник страхової премії не перебувають в договірних правовідносинах, страхова компанія зобов'язана за вимогою платника здійснити повернення перерахованих їй сум. Звичайна річ, що в такому випадку, страхова компанія, повернутий страхові платежі, анулює дію договору страхування.

Інший вузол проблем пов'язаний із забезпеченням  цільового використання позикових  коштів. Буває, коли позичальник надає  банку в договорі і техніко-економічному обґрунтуванні, під які планується одержання кредиту, інші, ніж страховій  компанії, відомості. Що ж відбувається у цьому випадку?

Оскільки  обов'язок простежувати цільове використання кредиту лежить на банку, а страхова компаній не несе відповідальності за нецільове використання позикових  коштів, у останньої, що називається, "розв'язані руки".

Банк  переконаний, що наданий кредит використовується за призначенням, в той час як у страховій компанії є зовсім інша інформація про призначення  кредиту.

Як правило, цільове призначення кредиту  обговорюється у заяві страхувальника, до якої додаються відповідні договори і техніко економічне обґрунтування, а відтак, ця інформація є надбанням лише сторін договору страхування. Природно, що у випадку неповернення кредиту страховик з повним правом може відмовитись від виплати страхового відшкодування, оскільки він оцінював ступінь ризику угоди, виходячи з тих документів, які були надані позичальником до страхової компанії, а не до банку.

Тому  в інтересах самого банку важливо, щоб у кредитному договорі було відображено  цільове використання кредиту максимально чітко (з зазначенням номерів і дат відповідних договорів або контрактів, рахунків до сплати і т.п.). Так же чітко повинно бути визначено цільове використання позикових коштів і в страховому полісі.

Звичайно, банки іноді зацікавлені в  кредитуванні клієнтів із зазначенням досить загального формулювання цільового використання – "на комерційні цілі". І це буває вигідно банку при контактах зі страховою компанією, так як останній при настанні страхового випадку практично неможливо буде посилатись на нецільове використання кредиту. Однак це може трапитись лише тоді, коли в страховому полісі в графі "Цільове використання" міститься лише відсилка до кредитного договору.

Але якщо в полісі жорстко встановлено  ціль використання кредиту, а страхувальник  використав позикові кошти на інші "комерційні цілі", то у випадку неповернення кредиту позичальником банку буде практично неможливо довести, що наданий кредит було використано за призначенням, хоча в кредитному договорі і фігурувало цілком обтічне формулювання, що дозволяє позичальнику використовувати отримані кошти за власним розсудом.

Досить  розповсюдженою є і наступна помилки  кредиторів. Пред'являючи позов тільки гаранту, вони часто забувають притягувати  в радники своїх безпосередніх  боржників. З різних причин гаранти страхові компанії доводять, що вони не повинні платити. І якщо в позові відмовлено, то кредитори, щоб стягувати гроші зі свого боржника, повинні знов подавати справу до суду і сплачувати ще раз державне мито. І чекати, коли суд розгляне їхню справу.

Підводячи підсумок, необхідно підкреслити, що норми чинного цивільного законодавства, в тому числі і Закон України "Про страхування", в принципі, не можуть забезпечити в повній мірі захист інтересів банку при страхуванні  ризику неповернення кредиту. Передусім, це пов'язано з тим, що так чи інакше зобов'язаним перед кредитором залишається первісний боржник тобто позичальник і наявність договору страхування не дає додаткових правових гарантій повернення кредиту. А це означає практично повну залежність повернення кредиту від сумлінності і грамотних дій позичальника. Можливо, логічніше було б використовувати механізм страхування на окремих етапах комерційної програми, на здійснення якої було взято кредит, зокрема, ризиків несплати позичальнику конкретним підприємством за поставлену цьому підприємству продукцію, непостачання, зменшення рентабельності угоди, страхування перевезення вантажів.

Цесія

Банківські  кредити, забезпечені цесіями, мають  для банків перевагу в тому, що вони, поруч з позичальником, несусь відповідальність до третьої особи як гарантії повернення кредиту. Крім того, солідність і платоспроможність боржника позичальника регулярно наперед перевіряється позичальником.

Але в  кредитах під уступку вимог можуть також лежати значні небезпеки, так  як боржник позичальника може створити діючими, тобто маючими силу, всі заперечення по відношенню до банку, які він може висовувати до цедента (позичальника), наприклад, відмову здійснити платіж через помилкову або недостатню поставку. Достатнє забезпечення в кредитах під уступку вимог залежать від згоди боржника позичальника сплатити певну суму.

Небезпеки можуть з'являтися особливо в негласній  цесії:

- вимога  може бути вже уступленою іншому  байку або постачальнику. Інший  цесіонарій, тобто банк, що видав  кредит, не отримує вимоги, незважаючи на повну довіру.

- позичальник  відраховує надходження платежів  не до банку. 

- уступку  було виключено між банком  і боржником позичальника згідно  договору.

- вимога  не існує. 

Часткові  цесії можуть бути невигідними, якщо позичальник має великий і швидкий обіг вимог. В цьому випадку банк отримує важливе завдання від керівництва: перевірка рахунків, надходження сум і заміна цесій. Вимоги, що охоплюються пролонгованим зберіганням продавцем права власності на товар до моменту його повної оплати, виникають за обставин, які не задовольняють взагалі ні позичальника, ні банк.

Ці недоліки можуть, по можливості, бути виключеними  глобальною цесією. Вимоги переходять до банку вже в момент їх виникнення.

При глобальній месії контроль за надходженнями вимог іноді складний. На практиці призначаються фінансові інспектори, які час від часу перевіряють бухгалтерські книги позичальника, зокрема, рахунки клієнтів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

Зрозуміло, що в Україні система способів забезпечення кредитів знаходиться ще в стадії становлення. Щоб досягти того рівня, що існує в країнах з розвиненою ринковою економікою, потрібно не тільки багато часу але й зусиль законодавчої та виконавчої влад, які б, з урахуванням економічної кон’юнктури, що склалася на даний час в країні, постійно вишукували шляхи для її покращення. Покращення в даному випадку передбачає створення більш сприятливих умов для функціонування банків, спрямованих передусім для більшої доступності кредитів для потенційних позичальників. Тобто законодавчі зміни повинні сприяти стимулюванню ділової активності.

Що ж  стосується рівня облікової ставки НБУ, то її величина формується не тільки під впливом політики Уряду та НБУ, але й зовнішніх факторів (ситуації на великих міжнародних  валютних, фондових та товарних біржах). Вплив ставки НБУ на вартість кредиту (річного проценту за користування ним) виражається в тому, що банк іноді купує кредитні ресурси НБУ, і тому процент за користування кредитом, що сплачується позичальником банку, повинен перевищувати ставку НБУ на цей час.

Практика  забезпечення кредитів, яка зараз  склалася в Україні, свідчить про  схильність банків до застави. Через  зрозумілі труднощі у здійсненні підприємницької діяльності, такі форми забезпечення кредиту, як гарантія, поручительство, страхування ризику неповернення кредиту та уступка вимог до третьої особи використовуються значно рідше. Економіка повинна набути цивілізованих форм як під впливом ефективного державного регулювання, так і з боку формування свідомості вітчизняних підприємців в плані їх ставлення до обов’язків платити податки. І розширення тих рамок, в межах яких дозволено зараз діяти як банкам, так і підприємствам сприятиме розширенню застосування інших форм забезпечення кредиту, а не тільки застави.

Крім  того, зараз, спираючись на вказівки Головного банку в системі Укрексімбанку, Укрексімбанк обмежив надання строкових кредитів без забезпечення. Навіть яким би привабливим не був проект заходу при 100%-ній гарантії його здійснення. Виходить, носії дійсно прибуткових проектів, але які не мають забезпечення для одержання кредиту і до того ще не працювали з банком раніше, не мають шансів отримати кредит для здійснення задуманого заходу.

Отже, в  даній ситуації між можливим прибутком  та обережністю, тобто страхом втратити виданий кредит, банк робить вибір на користь останньої.

Надавати  підприємствам дозвіл на надання  майна, що знаходиться в податковій заставі, під заставу банкам при  отриманні кредиту, місцеві податкові  органи не мають права, оскільки вони не є юридичними особами. Навіть, отримавши від позичальника довідку з місцевого податкового органу, де вказується, що останній не заперечуватиме, якщо майно, яке перебуває в податковій заставі і яке надано в забезпечення погашення кредиту банку, проти реалізації цього майна для погашення заборгованості по кредиту та відсотках і не буде використовувати це майно в якості податкової застави, навряд чи банк ризикне видали кредит, оскільки гроші, виручені від реалізації цього майна мають бути негайно перераховані до бюджету. Точніше, видати такій дозвіл місцевий податковий орган може, але для банку він не матиме юридичної сили, оскільки місцеві податкові органи діють як би від імені Головної державної податкової Адміністрації, а остання навряд чи погодиться з тим, що в кожному конкретному випадку буде уповноважувати місцевий орган на видачу такого дозволу.

Ця податкова  застава іноді виникає, як кажуть, "на рівному місці". В умовах обкладання податком на прибуток за більш  ранньою подією із отримання грошей і відвантаження, а акцизним збором – у будь-якому разі за відвантаженням (підписанням акту), в умовах, коли бартер тягне за собою обкладання податком на прибуток і ПДВ за першочерговою подією, платити податки в строк фактично неможливо, тому що нема живих грошей.