Методи забезпечення повернення кредитів в умовах сучасної економіки, шляхи її вдосконалення

· юридичні особи (крім комерційних банків);

· комерційні банки;

· фізичні  особи.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи (крім комерційних  банків) банк має врахувати чітко  визначені об'єктивні показники  його діяльності, такі як:

· обсяг  реалізації;

· прибуток та збитки;

· рентабельність;

· коефіцієнти  ліквідності;

· грошові  потоки (надходження коштів на рахунки  позичальників) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за неї;

· динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Оцінка  фінансового стану позичальника – комерційного банку здійснюється на підставі:

· наявності  прибутку та збитків;

· аналізу  якості активів і пасивів;

· створення  резервів;

· виконання  зобов'язань комерційним банком в минулому;

· якості, банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи мають бути враховані:

· соціальна  стабільність клієнта, тобто наявність  власної нерухомості, цінних паперів, роботи, сімейний стан і наявність реальної застави;

· вік  та здоров'я клієнта;

· загальний  матеріальний стан клієнту, його доходи та витрати;

· користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і сплати відсотків за них, а також користування іншими банківськими послугами;

· зв'язки клієнта в діловому світі.

Оцінка  кожного показника фінансового  стану позичальника може здійснюватись  на порівняльному аналізі та на знанні загального стану економіки.

Банку рекомендується будувати та аналізувати  динамічні ряди за кожним показником. Аналіз рядів динаміки дозволяє банку простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

Банк  повинен ретельно вивчати і аналізувати стан роботи та ризик, що притаманні кожній сфері економічної діяльності та кожній формі власності. Такий аналіз повинен бути додатковим фактором при визначені класу позичальника, оскільки можуть виникнути ситуації, коли аналіз самого позичальника дає підставу віднести його до більш високого класу, тоді як загальний стан та ризиковість роботи галузі не дозволить цього зробити.

Банку рекомендується зробити фактори  додаткової оцінки позичальників в  залежності від основного виду діяльності та форми власності, використовуючи при цьому досвід власної кредитної і претензійної роботи, даних міністерств та відомств тощо.

При наданні  документів на розгляд Кредитного Комітету ВАТ „Укрексімбанк” в заяві на кредитування необхідно обов’язково  вказувати клас (А, Б, В, Г, Д), до якого належать позичальник, та кількість набраних балів у відповідності з таблицею №1.

Таблиця№1: Клас позичальника

 

КЛАС  А:

· не менше 5 років з моменту державної  реєстрації;

· не менше 1 року з моменту останньої структурної  реорганізації, зміни в складі акціонерів;

· наявність  повністю позитивних аудиторських висновків  за останні 3 роки діяльності;

· наявність  перспективного бізнес-плану;

· відсутність  фактів неповернення чи несвоєчасного  повернення позик;

· відсутність  фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;

· прибуткова діяльність за останні 3 роки.

До цього  класу відносяться позичальники, щодо яких немає абсолютно жодних сумнівів стосовно своєчасності та повноти  погашення позики та відсотків за неї.

КЛАС  Б:

· не менше 3 років з моменту державної  реєстрації;

· не менше  одного року з моменту останньої  структурної реорганізації, зміни  в складі акціонерів;

· наявність  повністю позитивних, аудиторських висновків  за попередній рік діяльності;

· наявність  бізнес-плану;

· відсутність  фактів неповернення чи несвоєчасного  повернення позик;

· відсутність  фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;

· прибуткова діяльність за попередній господарський рік, але  рівень прибутку порівняно з минулим роком зменшився.

До цього класу  відносяться позичальники, щодо здатності  яких до своєчасного та повного погашення  позик та сплати відсотків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, регіону роботи тощо чи зовнішні фактори – загальний стан галузі основної діяльності – не дозволяють віднести його до вищого класу.

КЛАС  В:

· менше 3 років  з моменту державної реєстрації;

· менше 1 року з  моменту останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;

· наявність  повністю позитивного чи позитивного  аудиторського висновку за останній рік діяльності;

· наявність  бізнес-плану чи його розробка;

· наявність  фактів періодичного затримання повернення позик та сплати нарахованих відсотків на них;

· чітко простежується  поява негативних факторів щодо первісних  джерел погашення позик;

До цього класу  відносяться позичальники, щодо яких якість джерел погашення позик (виручка  від реалізації продукції, робіт, послуг) більше не влаштовує банк внаслідок появи фактів періодичної затримки погашання позики та відсотків за неї.

КЛАС  Г:

· менше 1 року з  моменту державної реєстрації, останньої  структурної реорганізації, зміни  в складі акціонерів;

· наявність частково негативного, негативного аудиторського висновку чи відсутність аудиторського висновку;

· відсутність  бізнес-плану;

· наявність  фактів неповернення чи несвоєчасного  повернення позик;

· наявність  фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;

· збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові  результати поточного року;

· відсутність  повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення;

· нестабільна  динаміка показників на квартальні дати, значення показників погіршуються.

До цього класу  відносяться позичальники, що не можуть повернути повну суму позики в  строки та за умови, передбачені кредитним  договором (відсутність повного  забезпечення позики заставою та забезпеченням, негативні фінансові результати тощо).

КЛАС  Д:

· менше 1 року з  моменту державної реєстрації, останньої  структурної реорганізації, зміни  в складі акціонерів;

· наявність  негативного аудиторського висновку чи відсутність аудиторського висновку;

· відсутність  бізнес-плану;

· наявність  фактів неповернення чи несвоєчасного  повернення позик;

· наявність  фактів несплати чи несвоєчасної сплати відсотків за позиками;

· відсутність  повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення;

· позичальника визнано банкрутом чи проти нього ведеться справа, в господарському суді (суді);

· збиткова діяльність за останні 3 роки, негативні фінансові  результати за поточний рік.

До цього класу  відносяться позичальники, подальше кредитування яких неприпустиме, а  видані позики практично неможливо повернути на момент проведення класифікації (хоча це, можливо, можна буде зробити в судовому порядку).

2.2. Використаним банком  застави в кредитних  відносинах з базовим  підприємством 

Перед тим, як будувати відносини з позичальником з приводу застави, банк повинен враховували його форму власності. Тобто, якщо підприємство має одну з недержавних форм власності, то для надання свого майна під заставу йому необхідно лише підтвердити своє право власності на це майно.

Коли ж йдеться про позичальника з державною формою власності, то для надання майна такого підприємства під заставу необхідно мати дозвіл вищестоящої організації.

Для банку бажано, щоб майно, яке надається під заставу в цьому випадку, було розписано детально, а не тільки в своїй загальній сумі. Це полегшить банку відстоювання в суді своїх інтересів в разі настання вищезазначеного випадку.

Оцінка  заставленого майна.

Залишкова вартість майна визначається, виходячи з первісної  вартості та нарахованого зносу. Ця вартість і вважається балансовою. Цей метод визначення вартості майна називається методом капіталізації. Його суть полягає в тому, що він вказує, скільки коштів потрібно, щоб повернути об'єкту первісний вигляд. Зрозуміло, що сума цих коштів дорівнює нарахованому зносу. Але цей метод має істотні недоліки. Як єдиний метод для оцінки, зокрема, транспортних засобів, він може нести суттєві помилки.

Тут вважається, що транспорт піддається лише фізичному  зносу, що, крім цього, він використовується настільки обережно, що начебто знаходиться на "консервації". Тобто цей метод не відображає можливість аварій і, як наслідок, капітального ремонту, різного виду пошкоджень вузлів. Отже, за рідкісними випадками, він завищує реальну вартість транспортного засобу, яка називається ринковою.

Як відомо, майно, що передається під заставу, повинно  мати офіційну експертну оцінку. Оскільки банк не має ліцензії на проведення офіційної експертної оцінки майна, то тут потрібна незалежна експертна  організація, яка має таку ліцензію (наприклад, торгівельно-промислова палата).

Як було сказано  в теоретичній частині, прийняття  майна у заставу за вартістю, нижчою за ринкову, необхідно дня того, щоб  банк мав більшу вірогідність його реалізації завдяки продажу за ціною, величина якої знаходиться в проміжку між заставною та ринковою цінами; і щоб отриманої суми все одне вистачило для покриття як основної суми кредиту, так і процентів по ньому.  
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3. Пропозиції по удосконаленню  механізму використання форм забезпечення погашення  кредиту 

3.1. Недоліки застави та напрямки більш ефективного її використання

При всіх перевагах перед іншими способами  забезпечення застава має і істотні  недоліки. Які ж невигідні сторони  з точки зору банків?