Методи забезпечення повернення кредитів в умовах сучасної економіки, шляхи її вдосконалення

 
 
 
 

    КУРСОВА РОБОТА 

    на  тему: „Методи забезпечення повернення кредитів в умовах сучасної економіки, шляхи її вдосконалення” 
 
 
 
 
 
 
 

Київ, 2009р.

ЗМІСТ

 
Вступ                                                                                                                             3 
1.   Теоретичне обґрунтування та актуальність

застосування  форм забезпечення погашення кредиту                                            

1. Суть та основні принципи забезпечення повернення кредиту                     5
2. Необхідність укладання угод по забезпеченню кредиту                               7
3. Способи забезпечення виконання зобов'язань                                               8
4. Організація комерційним банком процесу повернення позик                    18

2.  Визначення фінансового стану позичальника і  використання форм забезпечення погашення кредиту в філії ВАТ „Укрексімбанк” в м. Кіровограді

2.1.    Попередній аналіз позичальника та визначення його фінансового стану 22

2.2.    Використаним банком застави в кредитних відносинах з базовим           підприємством                                                                                                 28

3.   Пропозиції по удосконаленню механізму використання                              

форм  забезпечення погашення кредиту

1. Недоліки застави та напрямки більш ефективного її використання          30
2. Пропозиції щодо оптимального застосування інших форм       забезпечення погашення кредиту                                                                  34

Висновки                                                                                                                    43

Список  використаної літератури                                                                             45 
 

ВСТУП

Банківська  система України як незалежної держави, що прагне до створення розвиненої ринкової економіки, є дворівневою. До першого рівня належить Національний банк, що являє собою «банк банків», центральний банк країни, а до другого – система комерційних банків.

Банки другого рівня відносно один одного є економічно самостійними, рівноправними, такими, що конкурують між собою на грошовому ринку. Вони по суті виступають юридично і економічно відокремленими підприємствами, що будують свою діяльність на комерційних засадах заради одержання прибутку.

Банківська  система – одна з найважливіших  і невід’ємних структур ринкової економіки, але в українській  економіці ще не відбулася необхідна  трансформація, вона не стала по-справжньому  ринковою. Українські банки змушені  працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях. Причому більшість таких випадків пов’язана з неадекватним управлінням власним кредитним портфелем, оцінкою свого фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу.

Саме  тому прийняти та зберегти якісне забезпечення по діючих кредитах банку є досить складно. Отже, тема моєї курсової роботи “Методи забезпечення повернення кредитів в умовах сучасної економіки, шляхи  її вдосконалення.” потребує великої уваги.

 Мета, що ставиться при дослідженні цієї теми, полягає у вивченні сучасних теоретичних основ і сутності форм забезпечення повернення кредитів, які використовуються у вітчизняній практиці і порівняти їх із зарубіжним досвідом. Щоб оцінити все на прикладі, об’єктом дослідження буде виступати Відкрите акціонерне товариство “Державний експортно-імпортний банк України”, філія в м. Кіровограді (далі ВАТ “Укрексімбанк” в м. Кіровограді)

За рідкими  випадками (надання кредитів без забезпечення тільки першокласним позичальникам – овердрафти, овернайти, бланкові кредити) забезпеченість повернення кредиту є однією з умов кредитних відносин між банком та позичальником. Її застосування викликано прагненням банків уникнення втрати наданої позики та належних до неї відсотків.

Звичайно, навряд чи зараз можна зустріти в  Україні банк, який в своїй діяльності застосовує одночасно всі способи  забезпечення повернення наданих позик. Всі вони описані в теоретичній  частині роботи. Оскільки саме економічна ситуація, що склалася на даний час, визначає ширину застосування банками кожної з них, то деякі форми описані лише в теоретичній частині (неустойка, задаток) – вони взагалі схожі скоріше на форму цивільної відповідальності перед кредитором. Решта способів (крім застави) застосовується рідко, тому в III частині роботи вказано, в основному, на їхні недоліки і на ймовірність зазнати збитків при недостатньо грамотному використанню їх банками. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА АКТУАЛЬНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ФОРМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОГАШЕННЯ КРЕДИТУ

1.1. Суть та основні принципи забезпечення повернення кредиту

Забезпечення  позики має важливе значення в  кредитних операціях банку, оскільки в кінцевому підсумку це забезпечує прибуток банку. Крім того, забезпечення позики позичальником необхідно для гарантії збереження банківських активів. Останні майже повністю складаються з позичкових коштів (вкладів клієнтів).

Мета  забезпечення повернення позики полягає  в тому, щоб отримати деякі права  поверх основних прав за контрактом у випадку порушення позову проти клієнта, якщо не дотримуються умови погашення позики. Забезпечення приймається, якщо банк вважає, що особисті зобов'язання клієнта по виплаті позики недостатні для її повного погашення. В цьому випадку повинні застосовуватися загальні принципи надання кредиту.

Найбільш  розповсюдженим типом забезпечення є певне майно клієнта, яке  виділяється в якості активу (яке  підлягає продажу у випадку невиплати  позики), з надходжень від продажу  якого банк відшкодовує свої витрати на позику. Важливе значення мають і гарантії. Це забезпечення не дає банку права на будь-які активи, але замість цього він отримує підтримку за рахунок особистого контрактного зобов'язання третьої сторони виплатити позику, якщо цього не зробить позичальник. На практиці гаранта часто просять депонувати матеріальне забезпечення або підтримувати на депозитному рахунку сальдо не менше встановленої суми, щоб гарантувати особисте поручительство.

Будь-яке  забезпечення має розглядатися тільки в останню чергу, рішення про видачу або невидачу позики завжди повинно прийматися із врахуванням привабливості самої заяви, а не прагнення забезпечити повернення кредиту. Забезпечення стає важливим лише після схвалення заяви на отримання кредиту. Розглянемо причини прийняття забезпечення. По-перше, у разі неплатоспроможності клієнта банк може уникнути всіх наслідків його банкрутства або ліквідації (якщо клієнт – акціонерне товариство).

Якщо  було отримано адекватне забезпечення, весь борг може бути відшкодований  за рахунок продажу активів майна, причому додатково отримані кошти можуть бути віднесені до активів, які підлягають розповсюдженню поміж інших кредиторів. Якщо позика була незабезпеченою, банк зможе відстоювати свої права на належну йому суму у змаганні з іншими незабезпеченими кредиторами і, можливо, отримає тільки незначну долю боргу після того, як належні до розповсюдження сумарні активи компанії будуть співставленні з її сумарними зобов'язаннями.

Друга причина стосується не стільки здатності  клієнта погасити позику, скільки його бажання це зробити. Для банку вкрай важливо, щоб його позики постійно знаходились в обігу; банк – це, головним чином, джерело короткострокового кредиту. Таким чином, затримка у виплаті крупної позики може негативно вплинути на потік готівки банку. Прийняття підходящого забезпечення дозволяє уникнути цієї проблеми, а також витрат і загальної суєти судової тяжби.

Основними принципами прийняття  забезпечення повернення позики є такі:

1. Вартість  забезпечення повинна, принаймні,  дорівнювати сумі позики, але бажано було б передбачити і достатню маржу. Це міркування особливо важливе в тих випадках, коли вартість запропонованого майна може змінюватися, як, наприклад, у випадку з акціями. Крім того, необхідно, щоб вартість майна можна було достатньо точно оцінити.

2. Перевірка  майнового титулу клієнта і  оформлення майна в якості  забезпечення.

3. Легкість, з якою зацікавленість банку у забезпеченні позики може бути захищеною. Важливо також і те, наскільки ефективно вона захищена. Наприклад, власність заставодержателя на землю може бути захищеною абсолютно, але процес судового захисту досить складний і забирає багато часу. 4. З комерційної точки зору важливою є легкість, з якою забезпечення може бути проданим або якось інакше реалізованим.

1.2. Необхідність укладання угод по забезпеченню кредиту

Основоположною  властивістю кредитних відносин є необхідність повернення кредиту. В кредитній угоді приймають  участь два суб'єкти – кредитор і  позичальник. Механізм організації  повернення кредиту враховує місце кожного з них у здійсненні цього процесу. Кредитор є організатором кредитного процесу. Щоб захистити свої інтереси, він вибирає таку сферу вкладення позикових коштів, такі прийнятні розміри позики, методи її погашення та умови кредитної угоди, які б створили передумови для своєчасного і повного повернення позики. Але зворотній рух позики залежить від кредитоспроможності позичальника, його сумлінності, стану грошового ринку.

Кредитна  угода передбачає зобов'язання позичальника повернути кредит. На практиці ж виходить, що наявність зобов'язання ще не означає гарантії своєчасного повернення кредиту.

Зростання інфляції спричиняє знецінення наданої  позики, а погіршення фінансового  стану позичальника – порушення  строку повернення кредиту. Тому необхідним є формування надійного та дієвого механізму організації повернення кредиту. При чому формою забезпечення повернення кредиту повинно бути джерело погашення боргу і юридичне оформлення права кредитора на його використання.

В банківській  практиці джерелом погашення позик може бути виручка від реалізації продукції та майно, яке має позичальник. Виручка від реалізації продукції, наданих послуг, виконаних робіт є реальною гарантією повернення кредиту лише у фінансово стійких підприємств, які є першорядними клієнтами банку. На підставі кредитного договору, який визначає спосіб забезпечення повернення позики, за кредитором закріплюється джерело погашення позики в разі відсутності коштів у позичальника при настанні строку платежу.

Відомо, що однією з найбільш серйозних проблем при укладанні договорів вважається визначення умов, які забезпечують максимальний захист інтересів сторін у випадку порушення договору одним із учасників. Згідно загальному правилу учасник договору, який не виконав прийняті на себе зобов'язання, повинен відшкодувати контрагенту понесені у зв'язку з цим збитки в повному обсязі. Використання спеціальних засобів забезпечення виконання зобов'язань в ряді випадків може надати кредитору гарантію повної компенсації втрат при невиконанні боржником договору.  

1.3. Способи забезпечення  виконання зобов'язань

Класифікація  способів забезпечення виконання зобов'язань

Спеціальні  способи забезпечення виконання  зобов'язань можна розділити на 3 групи по мірі їх надійності. До першої групи відносяться способи, які можуть забезпечити виконання боржником своїх обов'язків лише при наявності у нього достатніх грошових коштів і майна. До цієї групи відносяться неустойка і задаток. Більш надійними вважаються способи, коли при порушенні договору разом із боржником відповідальність несе третя особа, яка має стійке фінансове становище – поручитель або гарант, або коли із майна боржника виділяється певна частина, із вартості якої в першу чергу будуть погашені вимоги даного кредитора (застава).

Крім  того, способи забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на пов'язані і не пов'язані з попереднім виділенням майна. До перших відносяться задаток і застава. Перевага їх полягає в тому, що при цих забезпечувальних засобах простіше провести примусове стягнення, ніж при неустойці, поручительстві, гарантії. Разом з тим застава, поручительство, гарантія дають кредитору право стягнути всю заборгованість незалежно від провини боржника. Неустойка і задаток, як міри юридичної відповідальності, вимагають провинної поведінки боржника.

Кредитор зацікавлений у спонуканні боржника до своєчасного виконання під страхом невигідних для того наслідків у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.