Методи забезпечення повернення кредитів в умовах сучасної економіки, шляхи її вдосконалення

З цією метою виділяють різноманітні засоби, які забезпечують виконання зобов'язання: неустойка, застава, утримання майна боржника, поручительство, банківська гарантія, задаток та ін. Вказані способи забезпечення виконання зобов'язань за своєю роллю є додатковими зобов'язаннями, які обслуговують головне зобов'язання. Забезпечувальна роль вказаних способів проявляється в тому, що у момент виникнення зобов'язань вони створюють загрозу додаткових втрат при невиконанні обов'язку боржником.

Вибір способу забезпечення залежить, передусім, від характеру основного договору. Неабияку роль відіграє і те, який порядок дій кредитора передбачено у випадку порушення його прав, і наскільки швидко будуть задоволені його вимоги і в якому обсязі.

Неустойка

Неустойка (штраф, пеня) – це визначена законом  або договором грошова сума, яку  боржник повинен сплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Неустойка – найбільш розповсюджений спосіб забезпечення виконання зобов'язань. Це пояснюється її простотою в  застосуванні та універсальністю, а  також тим, що розмір неустойки встановлюється заздалегідь. Неустойка стягується незалежно від завдання кредитору збитків.

Зобов'язання стосовно неустойки має здійснюватися  в письмовій формі незалежно  від форми основного зобов'язання. Це правило необхідно пам'ятати, так як недотримання письмової форми спричиняє недійсність угоди про неустойку. В залежності від підстав встановлення неустойки вона може бути договірною або законною. Розмір законної неустойки може бути збільшено за згодою сторін, якщо законом це не заборонено. Неустойка може виступати у виді конкретної суми; процента від вартості обов'язку – штраф; сум, що періодично стягуються, які нараховані на кожний день прострочення – пеня. Пеня може обчислюватися в конкретній сумі і в процентах до вартості зобов'язання.

Застава

Застава – один з найважливіших інструментів ринкової економіки, ефективний і надійний спосіб захисту інтересів кредитора. Інтерес кредитора до застави виражається в кінцевому рахунку в тому, що в складі майна боржника виділяється певна частина і, якщо згодом зобов'язання буде порушеним, об'єкт застави продається, а з отриманої суми першим, і в повному обсязі будуть задоволені вимоги того, чиє зобов'язання забезпечено заставою. 

Конкретно в якості застави можуть виступати: підприємства в цілому; основні фонди; товарно-матеріальні цінності; товарно-транспортні документи (залізничні накладні, складські свідоцтва, контракти та ін.); валютні кошти; цінні папери (акції, облігації, векселі, сертифікати, депозитні вклади і т.д.).

Розрізняють 2 види застави:

1. при якій предмет застави може залишатися у заставодавця. Може виступати у таких формах:

• застава товарів в обігу (застава зі змінним складом) означає, що позичальник має право реалізувати закладені цінності при умові одночасного погашення певної частини заборгованості або заміни вибувших товарів іншими, які відповідають даному виду кредитування, цінностями на рівну або більшу суму.

• застава товарів в переробці означає, що позичальник має право переробляти на своєму виробництві закладену сировину, матеріали, напівфабрикати, але при цьому заставне право буде розповсюджуватися на вироблені напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію і товари відвантажені.
• застава нерухомості (іпотека) – це застава підприємств, будівель, споруд або інших об'єктів, безпосередньо пов'язаних із землею, разом з відповідними земельними ділянками або правом користування ними.

2. при якій предмет застави передається у розпорядження, у володіння заставодержателю. Може виступати у таких формах:

• тверда застава в класичному вигляді передбачає передачу товару і іншого майна банку і зберігання його на складі кредитної установи або на складі позичальника, але під замком та охороною банку. Цінності, які приймаються у заклад, повинні відповідати таким вимогам, як легка реалізуємість, можливість їх страхування і тривалого зберігання, а також здійснення банком контролю за ними. Найбільш зручними для банку об'єктами твердої застави є товарні і товарно-транспортні документи, а також цінні папери.
• застава прав – відносно нова форма закладу і поки недостатньо відпрацьована в законодавчому відношенні. В якості закладу можуть виступати документи, які свідчать про передачу банку в якості забезпечення по позиці прав володіння та користування майном, прав на об'єкти інтелектуальної власності (авторських прав на промислові зразки, товарні знаки, гудвіл, ноу-хау, патенти) та ін.

В деяких країнах, зокрема, в Україні та Російській Федерації, Закон "Про заставу" передбачає, що боржник може заставити  одне і те ж майно одночасно  декільком кредиторам. При цьому  законодавці виходять з того, що, по-перше, вартість майна, що заставляється, може бути значно вище суми зобов'язання, забезпеченого заставою; по-друге, строки виконання зобов'язань перед різними кредиторами неоднакові і, отже, можна послідовно виконати зобов'язання. Банк як кредитор, приймаючи майно у заставу, повинен з'ясувати, чи не знаходиться воно вже у заставі. Це дозволить встановити черговість задоволення вимоги даного банку і, отже, вирішити питання про можливість кредитування клієнта. Заставодавець з метою інформації потенційних кредиторів про наявність свого майна у заставі повинен в обов'язковому порядку вести Книгу запису застав. В ній містяться відомості про вид і форму застави, предмет застави, його вартості, а також про обсяг забезпечених заставою зобов'язань.

Договір про заставу є юридичним документом, який складається окремо від того зобов'язання, яке забезпечується заставою.

Договір про заставу повинен здійснюватися  в письмовій формі. В ньому  необхідно відобразити умови, які  передбачають вид і форму застави, існування забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання, склад і вартість заставленого майна, права і обов'язки заставодавця і заставодержателя, порядок звернення стягнення на майно боржника у випадку невиконання ним забезпеченого заставою зобов'язання, припинення права застави, порядок вирішення спорів. В договорі про заставу повинні бути також вказані найменування і місцезнаходження обох сторін, опис і місцезнаходження майна, що закладається.

Поручительство

Поручительство  – це договір з односторонніми зобов'язаннями. Функція поручительства полягає в тому, що воно створює для кредитора більшу вірогідність реального задоволення його вимоги до боржника по забезпеченому поручительством зобов'язанню у випадку невиконання цього зобов'язання. Більша вірогідність досягається завдяки тому, що при поручительстві відповідальним перед кредитором стає поряд з боржником ще і інша особа – поручитель. При цьому поручитель повинен мати бездоганну платоспроможність, не викликати сумнівів щодо обсягу юридичної обґрунтованості гарантованих ним зобов'язань.

В якості спеціального виду поручительства може розглядатися вексельне поручительство (аваль).

Існує ряд зобов'язань, які взагалі не можуть бути виконані без особистої  участі боржника. Тому поручитель по загальному правилу несе зобов'язання відшкодувати у грошовій формі невиконане боржником, і саме поручительство застосовується майже виключно як спосіб забезпечення грошових зобов'язань.

До поручителя, що виконав зобов'язання, переходять всі права кредитора по цьому зобов'язанню.

Поручительство  припиняється:

1) з припиненням забезпеченого ним зобов'язання;

2) у випадку зміни зобов'язання, що тягне збільшення відповідальності або інші несприятливі наслідки для поручителя без його згоди;

3) з переводом на іншу особу боргу по забезпеченому поручительством зобов'язанню;

4) якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

5) по закінченні вказаного в договорі поручительства строку, на який воно було надано. Цей строк законодавець передбачає для пред'явлення вимог кредитора до поручителя. Але він не може бути меншим, ніж строк виконання основного зобов'язання, інакше зміст поручительства втрачається;

6) якщо строк поручительства не встановлено, воно припиняється, якщо кредитор на протязі року з дня настання строку виконання забезпеченого поручительством зобов'язання не пред'явить позову до поручителя.;

7) коли строк виконання основного зобов'язання не вказано і не може бути визначено – поручительство припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя на протязі двох років з дня укладення договору поручительства;

8) коли строк виконання основного зобов'язання визначено моментом запитання, поручительство припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя на протязі двох років з дня укладення договору поручительства.  

Банківська  гарантія.

Гарантія  відрізняється від поручительства тим, що вона не є актом, який доповнює основну угоду.

В силу банківській гарантії банк, інша кредитна установа (гарант) дають за проханням іншої особи (принципала) письмове зобов'язання сплатити кредитору принципала (бенефіціару) у відповідності з умовами наданого гарантом зобов'язання грошову суму по поданню бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Змістом банківській гарантії є обов'язок гаранта сплатити заздалегідь встановлену суму, яка обумовлюється основним зобов'язанням між принципалом і бенефіціаром, але після її визначення не залежить від нього.

Найбільш  розповсюдженими гарантіями, що видає  банк є:

· платіжні;

· належного  виконання контракту, повернення авансу;

· тендерні та митні;

· під  проекти;

· виставлення  резервних акредитивів.

Банки не єдині учасники ринку гарантійних  послуг. Разом з тим відомо, що банківські гарантії приймають більш  охоче, ніж поліси навіть першокласних страхових компаній, так як, по-перше, рівень банківських комісій значно нижчий за страхові премії; по-друге, надійні банки виконують свої гарантійні зобов'язання по першій вимозі, між тим як страхові компанії обумовлюють такі платежі масою додаткових документів і процедур.

Взагалі, слід мати на увазі, що практика видачі і прийому гарантій вимагає високої  юридичної грамотності, знання багатьох нюансів. 

Задаток.

Задаток як спосіб забезпечення зобов'язання дуже популярний в підприємницькій діяльності за участю фізичних осіб. Задатком визнається грошова сума, що видається однією із сторін, які домовились, в рахунок належних з неї по договору платежів іншій стороні. Задаток – це доказ укладання договору та забезпечення його виконання.

Задаток виконує одночасно декілька функцій: платіжну, так як він видається  в рахунок належних з боку платежів; доказову, так як підтверджує укладання  основного договору; забезпечувальну.

Угода про задаток незалежно від  суми повинна бути здійснена в  письмовій формі. При неможливості довести угоду про задаток виплачену суму слід вважати авансом. А аванс відрізняється від задатку тим, що він просто підлягає поверненню його стороною, яка його отримала, при невиконанні зобов'язання.

 

Страхування ризику неповернення кредиту

Економічна  суть страхування  кредитів.

У взаємному  зв'язку між кредитором і його боржником  предмет їх спільного інтересу –  кредит – породжує різні правово-економічні ситуації: для боржника – зобов'язання повернути позичену суму; а для  кредитора – право вимагати її отримання у попередньо узгодженому обсязі і терміні. Невиконання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, котрі і можуть бути об'єктом страхування з метою захисту майнових інтересів кредитора. Таким чином, основний ризик кредитної операції матеріально проявляється в неповерненні, несплаті боргу, а юридично – в невиконанні зобов'язань.

Необхідною  умовою виникнення відповідальності є  факт настання страхового випадку і  поява в результаті нього ризику неплатоспроможності. В сучасній страховій практиці страховий випадок визначається як стан виникнення відповідальності по збитках від кредитних операцій – неплатоспроможності боржника:

А)коли є явний факт банкрутства або судовий процес по визначенню банкрутства не може бути відхиленим;

Б)коли може бути відкритий судовий позов з метою відвернення банкрутства;

В)коли є взаємна домовленість кредиторів про поділ майна, належності боржника, але без судового втручання;