Методи оптимізації бюджетного дефіциту України

Увсіх країнах з розвиненою економікою, бюджетний дефіцит має  місце з року в рік, тому економісти стали вважати його закономірним явищем, а в деяких умовах інструментом, що дозволяє ефективно впливати на певні процеси, що відбуваються в економіці.

Аналізуючи бюджетний  процес в Україні (підготовка проекту  бюджету, розгляд і ухвалення  йог Верховною Радою, виконання бюджету) упродовж 1995-2011 років можна побачити ось що:

• терміни подання проекту бюджету до Верховної Ради, навіть у разі формально своєчасного першого подання, розтягувалися в часі поза межі дозволеного, а відповідно мінялися і дати прийняття Закону про держбюджет;
• інколи майже відразу після введення в дію Закону про державний бюджет (інколи трохи пізніше) встановлені  нормативні показники переглядалися, тобто відбувалася процедура секвестру;
• є значні розходження між значеннями показників бюджету, які обгрунтовуються Кабінетом Міністрів у проекті, і тими, що приймаються Верховною Радою як норма закону:
• макроекономічні показники, які є підгрунтям бюджетних розрахунків (ВВП, рівень інфляції, валютний курс тощо), демонструють дуже великий розрив між прогнозними значеннями і фактичними – 1996 року відхилення щодо ВВП становили від 22 до 1000%, а з 1996 року коливання були в межах від 3 до 18%;
• жодного року, жодні розділ і стаття не були виконані у відповідності до запланованих показників.

Т а б л и ц я 4. Фактичні дати бюджетного процесу

Аналіз бюджетного процесу в Україні впродовж 15 років свідчить про таке:

— існують значні розходження  між значеннями показників бюджету, які обґрунтовуються Кабінетом  Міністрів України у проекті, і тими, що приймаються Верховною  Радою України;

— макроекономічні показники, які є підґрунтям бюджетних розрахунків (валовий внутрішній продукт, рівень інфляції, валютний курс тощо), демонструють дуже великий розрив між прогнозними значеннями і фактичними ;

- негативним у бюджетному  процесі також є те, що значна  частина показників державного  бюджету приймається під нормативи,  яких вимагають міжнародні фінансові  організації, що надають Україні  реабілітаційні позики для стабілізації  економічної ситуації.

Таким чином, зосередження уваги  на внутрішніх проблемах бюджетотвор-чого процесу (яке досягає апогею під  час розгляду чергового проекту  державного бюджету в парламенті) не має відволікати урядовців  від справжніх проблем бюджетної  політики та економічної стратегії  держави. Кінцевим критерієм успіху просування шляхом реформ має бути не мінімальний рівень інфляції чи дефіциту бюджету, а ті можливості, які економіка (ринок) надає для зростання виробництва. Бюджет як інструмент економічної та соціальної політики залежить від економічних умов і у свою чергу має впливати на ці самі економічні умови.

В умовах ринкової економіки  дефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держава  витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають  більше купувати, підприємці – більше продавати. Внаслідок цього зростають  обсяги виробництва і скорочується безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозволити  собі дефіцит бюджету, оскільки він  стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного  періоду. В окремі роки з метою  стимулювання ділової активності держава  може допускати дефіцит бюджету.

Наведені міркування не стосуються сучасної економіки України, оскільки вона тільки трансформується в ринкову. Збільшення державних витрат в нашій  країні спрямовано на попередження масових  банкрутств державних підприємств, які становлять значну частку в економіці, і масового зубожіння населення. Водночас дефіцит в Україні обмежує  стримування інфляції, стабілізацію грошово-кредитної системи.

  При розробці стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом необхідно керуватися наступним:

• бюджетний дефіцит – зло, але ще більшим злом для економіки і фінансів країни є мниме його усунення шляхом чисто математичних операцій, тому що в цьому випадку замість “лікування” економіки її хвороба переходить у приховані форми, боротися з якими набагато важче.  Так, наприклад, “нинішній бездефіцитний бюджет України зводиться на так називаній касовій основі. Це значить, що якщо бюджетом передбачено одержати 33,433 млн. грн. доходів, то і витрати будуть відбуватися винятково в межах засобів, що надійшли.  Проте це абсолютно не виходить, що бездефіцитність касова перетворюється в бездефіцитність реальну, коли усі видатки відповідають реальному споживанню бюджетних секторів”² ;
• баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних прибутків над видатками не варто розглядати в якості невід'ємною рисою здорової, що динамічно розвивається економіки.  Світовий досвід показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах, специфічних для кожної країни, цілком допустимим є бюджетний дефіцит;
• для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різноманітні форми державного кредиту.  Робота друкарського верстата, що призводить до емісії, повинна розцінюватися як міра, що грубо порушує закони грошового обігу, а тому неприпустима.  Дефіцит може покриватися тільки на позиковій основі шляхом розміщення на фінансовому ринку державних цінних паперів;
• для подолання бюджетного дефіциту необхідно “лікування” самої економіки, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б прогресивні міри не застосовувалися при цьому.

Наслідком реальної незбалансованості  бюджету стали: бюджетні взаємозаліки, система бюджетного планування і  безліч інших факторів.  Але розробка і послідовна реалізація мір, спрямованих на збільшення прибутків бюджету і скорочення його видатків, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими мірами, будуть сприяти її поверненню на шлях соціально-економічного розвитку і процвітання.

Бездефіцитність бюджету  – абсолютний, необхідний і неминучий  принцип бюджетної політики України.  Будь-які відхилення від такої  політика чреваті серйозними потрясіннями в суспільстві, геть-чисто відтинають можливість видужання.  Закривати  очі на існуючі бюджетні проблеми не просто не припустимо, а злочинно.  Прийдеться зняти білі рукавички, виконати не просту і не дуже приємну роботу з приведення видатків у відповідність  із прибутками бюджету України.  Іншого шляху просто не існує.

На жаль, в Україні існує  ілюзія, що затвердження бездефіцитного бюджету працює або повинно працювати  автоматично, тобто призводити видатки  до  реального споживання .  Це працює в Америці, у Європі.  Але  не в Україні. В Україні вважається ознакою доблесті спожити більше чим можна. Це уже ввійшло в  звичку, стало невід'ємною рисою  нашого повсякденного життя”.

^* Субвенції з державного бюджету України спрямовуються в місцеві бюджети на конкретні програми і не можуть бути використані на інші цілі. Кошти, що виділяються з державного бюджету України для фінансування видатків місцевих бюджетів, що не покриваються доходами, є дотаціями.

¹ До травня 1993 емісійні кредити НБУ уряду надавались автоматично. Саме тому 1992 рік був першим роком гіперінфляції в Україні. З червня 1993 року обсяг кредитів уряду не може перевищувати відповідну межу, що встановлюється парламентом. Згідно із Законом України про Державний бюджет граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2001 року встановлюється в розмірі 25.710.517,1 тис. гривень. А граничний розмір державного зовнішнього боргу України на 1 січня 2001 року встановлюється в сумі, еквівалентній 12.492.214,3 тис. доларів США.

.