Методи оптимізації бюджетного дефіциту України

- розробка поетапної стратегії  скорочення бюджетного дефіциту  за рахунок нарощення власного  доходного потенціалу, підвищення  рівня управління державним боргом  шляхом реалізації сучасної стратегії  залучення позичкового капіталу, інвентаризації та класифікації  всіх боргів, трансформації структури  боргу, недопущення практики прийняття  виключних рішень, не підпорядкованих  єдиній борговій політиці,ліквідація  прихованого дефіциту;

- удосконалення системи  оцінки бюджетних ризиків шляхом  гармонізації та конкретизації  нормативно-правової бази, що регламентує  бюджетний процес, чітко визначає  повноваження і обов'язки, відповідальність  всіх його учасників та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III. Вдосконалення механізму управління  бюджетним дефіцитом.

3.1. Особливості  управління бюджетним дефіцитом  в розвинутих  країнах

Одним із важливих вихідних положень сучасної світової фінансової думки є теза щодо загальної обмеженості фінансових ресурсів, в умовах якої функціонують уряди як процвітаючих, так і найбідніших країн світу. Державні видатки в країнах великої сімки в 2002 році коливалися від 34,8 % ВВП у США до 53,5 % у Франції. При цьому середньосвітові темпи зростання ВВП становлять близько 3 % ВВП і відстають від темпів зростання державних видатків. Уряди вже давно функціонують в умовах постійного дефіциту фінансових ресурсів. Це спонукає їх виступати учасниками фінансових ринків як на національному, так і на міжнародному рівні. За даними МВФ, у 2002 р. обсяг державних цінних паперів на світовому фінансовому ринку становив 16531,2 млрд. дол. США, що дорівнює майже половині світового ВВП.

Масштабним державним  запозиченням сприяє глобалізація та інтернаціоналізація світогосподарських зв’зків. Разом з тим, успішний соціально-економічний розвиток у таких умовах вимагає зниження ризиків економічної діяльності як резидентів, так і нерезидентів, а також формування довіри з їх боку до політики національних урядів. Звідси – посилена увага до питань управління бюджетними дефіцитами, яким сьогодні надається вагоме значення в теорії і практиці державних фінансів. Представники нової хвилі сучасного неокласицизму небезпідставно вважають, що нарощування масштабів державної діяльності становить загрозу сталому розвитку країн, оскільки пригнічує приватний сектор. Усвідомлення цього проявилося у зміні пріоритетів у податково-бюджетній політиці провідних країн світу. В результаті середній показник бюджетного дефіциту центрального уряду для розвинених країн неухильно скорочується з 4,3 % ВВП у 1993 р. до 0,9 % ВВП у 2001 р. (дефіцит сектору державного управління – скоротився відповідно з 4,7 % ВВП до 1,5 % ВВП).

З питань оптимізації бюджетного дефіциту, вмілого й професійного управління ним світова фінансова думка має неабиякий теоретичний наробок, а країни з розвиненою ринковою економікою – багату і досить ефективну практику. Українська фінансова наука і практика мало обізнані з надбанням Заходу, і це при тому, що досягнень з точки зору фундаментальної фінансової теорії та ефективної практики ми на сьогодні, на жаль, ще не маємо. Все це посилює актуальність, значимість і важливість завдань свідомого і ефективного управління бюджетним дефіцитом, робить конче необхідним творче і критичне вивчення західної теорії і практики. Ситуацію загострюють ще й несприятливі чинники розвитку вітчизняної економіки: низький обсяг ВВП, а отже й фінансових ресурсів, їх загальний дефіцит як на рівні держави, так і суб’єктів господарювання, домогосподарств, наслідки глибокої економічної кризи 1990-х років.

 

 

3.2 Розвиток бюджетної  політики в Україні.

1. Суперечливий характер перерозподілу бюджетних ресурсів на рівні регіонів. Регіони України істотно відрізняються за своїми фінансовими можливостями. Водночас при формуванні місцевих бюджетів за основу беруть визначення нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості та однакових для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів.
2. Виділення з центрального бюджету субвенцій ^* і субсидій у випадку, коли витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність законодавчо встановлених умов надання субвенцій для областей призводить до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення політичних цілей, розв’язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахунок кошті в інших. Проте невизначеність у наданні субсидій означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними органами влади, а органи місцевого самоврядування залишаються в більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень.
3. Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються  витрати між державним і місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість підприємств і організацій.
4. Підвищення цін, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх рівнів, у той же час доходи зростали в менших обсягах. Це стало однією з головних причин незбалансованості бюджету.
5. Реформування бюджетної системи, що взаємопов’язане з реформуванням політичної системи. Згідно з Конституцією України скасовано підпорядкованість Рад по вертикалі. Це створює передумови для формування бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.

 

3. Підвищення ефективності бюджетного планування.

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного  бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активного фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом.  Прагнення до рівноваги бюджетних  доходів і витрат шляхом збалансованості  державного бюджету – це сьогодні одна з головних задач.  Тільки вирішуючи  її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику.  При цьому  варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

  У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у  бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат.  Сюди відносяться:

• зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;
• зниження воєнних витрат;
• зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;
• заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу.  З його допомогою  вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але  й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для  виробництва товарів і послуг, з’являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження  в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

Сучасна економічна думка  пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:

• загальний дефіцит бюджету, який називають також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;
• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;
• внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;
• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки  процентних платежів;
• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;
• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

• фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об’єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.
• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету  уряд може і шляхом накопичення  заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний  характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація  дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові  та купівлі центральним банком державних  цінних паперів.

Дефіцит бюджету часто  покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється  бюджетний дефіцит.

Кредитну  емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. Так, в 1996 році 25% дефіциту визначали фінансування за рахунок  емісійних кредитів НБУ. В 1994 ця позиція  становила майже половину, а в 1995 – 67 відсотків.¹ Ще 35 відсотків дефіциту покривалися за рахунок облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов’язань. У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.

Державні позики як засіб  покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового  розміщення державних цінних паперів  і порушує ринкову мотивацію  діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює  достатні стимули для купівлі  юридичними і фізичними особами  цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку  позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.

Дефіцит державного бюджету  безпосередньо пов’язаний з явищем державного боргу, що виникає в наслідок заборгованості уряду та державних  органів. Зовнішній державний борг, що перевищує 70% від ВВП чи більше ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового  обігу.

Фінансування дефіциту бюджету  обраховується на чистій основі, тобто  з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються  платежі з погашення основної суми боргу:

Фінансування дефіциту = Запозичення – Погашення боргу + Зміна залишків.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна  показати таким чином:

BD=MB+D+e·D*,

де:    BD – показник дефіциту бюджету;

MB – грошова база;

D – внутрішній борг;

D* -- зовнішній борг в іноземній валюті;

е – валютний курс.

Між дефіцитом бюджету  та його фінансуванням існує рівновага, тобто перше дорівнює другому:

Дефіцит = Видатки – Доходи = Фінансування дефіциту.

 

 

 

 

 

Висновок

Бюджетний дефіцит в Україні  – це вимушений дефіцит. У нашій  країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково  друкувати гроші, або позичати в  населення. Нагромаджені позичкові  суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою  суму заборгованості держави власникам  його цінних паперів, національним і  міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам.

Можна вважати дефіцит  державного бюджету важливим чинником в економічній і фінансовій діяльності держави, а шляхи і способи  подолання дефіциту бюджету, - найважливішим  інструментом розв'язання багатьох фінансовий економічних проблем. Внаслідок  цього найважливішою фінансовою проблемою сучасності є проблема раціонального фінансування бюджетного дефіциту.

Бюджетний дефіцит це, перевищення  витратної частини бюджету над  його прибутковою частиною. Він має  як об'єктивний, так і суб'єктивний характер, що зумовлено станом справ  в економічному житті держави.