Методи оптимізації бюджетного дефіциту України

Таким чином, незважаючи на складні зовнішні умови та нестабільність на світових фінансових ринках у 2011 році наполеглива робота та консолідація зусиль всіх гілок влади, імплементація  Податкового кодексу України  та нового Бюджетного кодексу України  дали змогу виконати в повному  обсязі всі підвищені соціальні  зобов’язання, відновити фінансування інвестиційних проектів при одночасному  зменшенні дефіциту та частки державного боргу у ВВП. Все це створює  тверду основу для формування та подальшого розвитку прозорої та ефективної системи  державних фінансів, здатної забезпечити  макроекономічну стабільність та зростання  економіки задля підвищення рівня  добробуту населення.

2.2. Аналіз причин  бюджетного дефіциту

Дефіцит державного бюджету  є основним інструментом державної  фінансово-кредитної політики і  здатен справляти значний вплив  на соціально-економічне становище  країни, а також бути чинником стримування  або прискорення розвитку.  Дефіцит  державного бюджету - перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням  різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням бюджетних кредитів.

Бюджетний дефіцит має  певні обмеження. Маастрихтською угодою визначено, що припустимим є дефіцит  на рівні 3% від ВВП. Хоча такий норматив є досить умовним, тому, що межа безпеки  бюджетного дефіциту залежить від особливостей конкретної країни у тій чи іншій економічній ситуації.

З метою повного розуміння  ситуації, що склалася у сфері бюджетного дефіциту необхідно проаналізувати зміни даного показника в останні  роки. Розгляд питомої ваги дефіциту бюджету (а не абсолютних його значень), дасть змогу зрозуміти реальні  масштаби зростання дефіциту бюджету  з урахуванням змін ВВП України  у 2005-2010 рр.

Таким чином, у 2005 р. дефіцит  державного бюджету України становив 1,8% ВВП країни. Даний показник є прийнятним з точки зору європейських нормативів бюджетної безпеки і не призводить до деструктивних процесів в економіці країни.

У 2006 р. досліджуваний показник сягнув найнижчого рівня у виділеному періоді і склав 0,69% до ВВП. Це пов'язано  з падінням абсолютного значення дефіциту державного бюджету України  та зростанням рівня доходів державного бюджету України та ВВП. Вважається, що показник питомої ваги дефіциту державного бюджету у ВВП на даному рівні є оптимальним і свідчить про динамічний розвиток економіки.

У 2007 р. питома вага дефіциту державного бюджету у ВВП зростає  більше, ніж вдвічі, досягаючи рівня 1,37%, але залишається у прийнятних межах. Доходи державного бюджету та ВВП України також характеризуються значним зростанням.

У 2008 р. спостерігається зниження досліджуваного показника на 0,05% до 1,32%. Фактично, можна зробити висновок, що у 2005-2008 роках у сфері бюджетного дефіциту спостерігалася відносна стабільність, відповідні показники не перевищували дозволених рівнів.

Але з 2009 року спостерігається  порушення даної тенденції, а  саме питома вага дефіциту бюджету  у ВВП складає 3,88%, тобто перевищує норматив бюджетної безпеки, визнаний європейським економічним співтовариством. Це пов'язано зі значним зменшенням ВВП України у 2009 р. порівняно з 2008 р.

Подальше зростання досліджуваного показника простежується у 2010 році. Дефіцит Державного бюджету України  у % до ВВП склав 5,51%, сягнувши найвищого  значення за аналізований період.

Таким чином, дефіцит Державного бюджету України у 2005-2008 рр. знаходився у економічно безпечних межах, не здійснюючи значного навантаження на економічний розвиток країни. Але  у 2009-2010 рр. спостерігаються загрозливі тенденції у даній сфері, які  характеризуються як зростанням абсолютного  значення дефіциту державного бюджету, так і його питомої ваги у ВВП України.

Як свідчать аналітичні матеріали, основними причинами бюджетного дефіциту в Україні є: зменшення приросту національного доходу у зв'язку зі стагнацією економіки та впливом світової економічної кризи; збільшення бюджетних витрат, як наслідок економічної кризи та незбалансованої бюджетної політики; зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками через диспропорції основних галузей економіки України; відсутність чіткої фінансової стратегії уряду; інфляційні процеси, які є наслідком як об'єктивних, так і суб'єктивних причин.[2]

Аналіз причин виникнення і стану дефіциту Державного бюджету  України за часи незалежності дає  підстави сформувати такі рекомендації щодо управління бюджетним дефіцитом:

- Посилення заходів з  підвищення податкової культури  та виконання чинного Податкового  кодексу України, який є одним  з найбільш ліберальних в Європі.

- Проведення ефективної  політики з обслуговування державного  боргу країни.

- Дефіцит державного бюджету  відносно ВВП підтримувати на  рівні не вищому за рівень  інвестицій в основний капітал  за рахунок коштів державного  бюджету.

- Формування прогнозних  показників дохідної та видаткової  частин бюджету усіх рівнів  на основі реальних даних. 

3. Особливості управління бюджетним  дефіцитом.

Важливе місце в загальному процесі бюджетного менеджменту  займає управління бюджетним дефіцитом, особливо питання його фінансування й оптимізації. Кінцеві результати збалансування бюджету, його сальдо є певною мірою якісними показниками  фінансового стану країни, фінансової діяльності держави і бюджетного менеджменту. Вони також відображають спрямованість і характер фінансової політики держави залежно від тієї чи іншої економічної доктрини, яка покладена в її основу.

Бюджетне сальдо є динамічним і може набувати форму дефіциту або  надлишку. У західній літературі, визначаючи дефіцит, звертають увагу на такі його аспекти: по-перше, дефіцит — це та частка видатків бюджету, яка перевищує його доходи; а по-друге, він відображає обсяг додаткових фінансових ресурсів, які необхідно залучити (запозичити) у національного приватного сектору або з зовнішніх джерел, щоб покрити повний обсяг запланованих видатків. Так, наприклад, у Положенні зі статистики державних фінансів (далі — Положення СДФ), виданого Міжнародним валютним фондом у 1986 р., зазначається, що «дефіцит уряду є тією часткою видатків і наданих ним кредитів, яка перевищує надходження, отримані від доходів, грантів і погашення виданих кредитів, і яку уряд покриває, беручи зобов'язання щодо погашення їх у майбутньому і/або використовуючи свої ліквідні резерви.

Загальна сума фінансування дорівнює розміру дефіциту/надлишку, але з протилежним знаком... Отже, концепція дефіциту/надлишку визначає, чи покриває уряд витрати на здійснення видатків і операцій з надання кредитів з метою досягнення політичних цілей надходженнями від доходів, грантів і погашення кредитів, не збільшуючи при цьому своїх зобов'язань щодо майбутнього їх погашення або використання своїх ліквідних резервів».

Відомі дослідники державних  фінансів В. Танзі, М. Блейєр і М. Тейєро в рамках концепції дефіциту як потреб у запозиченнях дали таке його визначення: «Він відображає величину додаткових ресурсів понад звичайні доходи уряду, які цей уряд повинен залучити з приватного сектору або з  зовнішніх джерел, щоб про-фінансувати  свої операції».

Бюджетний дефіцит являє собою фінансовий результат за бюджетними операціями у розмірі перевищення видатків бюджету над його доходами за певний період. Він покривається додатковим залученням урядом грошових ресурсів із зовнішніх і внутрішніх джерел понад звичайно наявні бюджетні доходи. Під час виконання бюджету дефіцит може також проявитися у формі свідомого відкладення виконання запланованих бюджетних зобов'язань.

Управління бюджетним  дефіцитом включає:

• вибір показників бюджетного дефіциту, які застосовуються як у процесі функціонування бюджету (як фонду фінансових ресурсів), так і для аналізу податково-бюджетної політики;
• розроблення методології їх розрахунку;
• визначення абсолютного розміру бюджетного дефіциту на плановий рік відповідно до характеру і завдань соціально-економічної політики та стану макроекономіки;
• розрахунок відносних показників бюджетного дефіциту (його питома вага в загальній сумі бюджетних видатків, а також у ВВП);
• установлення джерел фінансування бюджетного дефіциту (у тому числі з метою управління ліквідністю бюджетного фонду) у розмірі його абсолютної величини;
• аналіз впливу альтернативних джерел фінансування дефіциту на макроекономічні процеси і показники;
• розрахунок бюджетного дефіциту на основі загальновизнаних принципів ведення статистики державних фінансів;
• розроблення інструментів мінімізації бюджетного дефіциту на всіх стадіях бюджетного процесу, а також контрольних заходів.

4. Ефективність управління бюджетним дефіцитом.

Ефективність бюджетної  політики слід, на нашу думку, оцінювати  за ступенем виконання нею належних функцій. З огляду на це, ефективність бюджетної політики повинна розглядатися, по-перше, з точки зору виконання державного бюджету (фіскальна ефективність), по-друге - з точки зору впливу на соціально-економічну динаміку в країні (стратегічна ефективність). Слід зауважити, що, якщо аналіз фіскальної ефективності бюджетної політики здійснюється в Україні останнім часом досить активно, проблеми стратегічної ефективності бюджетної політики поки що не здобули належної уваги.

Найважливішими показниками  фіскальної ефективності бюджетної  політики є збирання бюджетних доходів, виконання бюджетних зобов'язань, управління бюджетним дефіцитом  і державним боргом . З урахуванням результативності діяльності виконавчої влади з реалізації зазначених напрямів може бути дана кількісна оцінка ефективності бюджетної політики.

Критеріями ефективності бюджетної політики за цим напрямом можуть бути:

- рівень збирання бюджетних доходів у цілому і податків зокрема;  
- рівень виконання бюджетних зобов'язань;  
- величина бюджетного дефіциту, параметри та швидкість зростання державного боргу;  
- обсяг фінансових ресурсів, що спрямовуються на обслуговування державного боргу;  
- рівень монетизації бюджетних потоків;  
- величина валютних резервів, що використовуються для фінансування бюджетного дефіциту;  
- ступінь виконання законодавчих і прирівняних до них актів про бюджет;  
- величина простроченої заборгованості з грошових виплат внаслідок відсутності бюджетного фінансування;  
- величина простроченої заборгованості бюджетних установ через їхнє недофінансування тощо.

В основі удосконалення механізму  забезпечення ефективної бюджетної  політики є врахування та подолання  протиріч, наприклад таких як проголошеність системних бюджетно-податкових реформ та неможливість їх повної реалізації при використанні застарілих форм і  методів управління державними фінансами,невідповідність  фінансових інтересів держави та регіонів, бюджетів різних рівнів, інтересів  окремих учасників бюджетного процесу. Такі протиріччя загострюються внаслідок  зростання суб’єктивних чинників у  формуванні бюджетних і міжбюджетних відносин, значного впливу політичних важелів врегулювання бюджетного процесу, недостатньої обґрунтованості при  розподілі видатків між регіонами  тощо.

Подолання протиріч виступає рушійною силою реалізації бюджетної реформи, що має спиратися на ряд принципів. Так, принципи ефективної бюджетної політики формуються на базі вимог до бюджетної системи країни, що закріплені бюджетним кодексом країни (єдності, повноти, достовірності, об’єктивності тощо) та на сучасному етапі характеризуються наступними системно-ситуативними положеннями,серед яких:

- проведення бюджетних  реформ на базі наукового обґрунтування  та координації дій (розробки  узгоджених концепції, стратегії  та тактики бюджетування), підвищення  якості прогнозів макроекономічних  показників, що використовуються  в бюджетному плануванні;

- врахування світового  досвіду бюджетного реформування  з метою гармонізації, уніфікації  та спрощення фінансової системи  країни та її інституцій, зростання  рівня її прозорості, подолання  суперечливості, недостатньої визначеності  та подвійності функцій державного  управління, спричинених ускладненою  системою органів бюджетного  процесу (в тому числі й неефективного  контролю);

- комплексний підхід до  реформування бюджетного процесу  як на державному і місцевому  рівнях, так і та рівні міжбюджетних  відносин (недостатня увага одній  зі складових сприяє розбалансуванню  бюджетного процесу, нівелюванню  ефективності його інших складових);

- підвищення результативності  бюджетних витрат за рахунок  застосування програмно-цільових  засад діяльності (визначення пріоритетів  в розподілі ресурсів та моніторинг  бюджетного процесу на різних  рівнях), орієнтація бюджетної системи  на досягнення конкретних результатів  (за відповідними програмами розвитку);

- удосконалення системи  бюджетної статистики та діагностики  (аналізу, оцінки та прогнозування)  основних індикаторів бюджетної  безпеки (рівня перерозподілу  ВВП через зведений бюджет,обсягу  трансфертів, структура джерел  покриття дефіциту бюджету, амплітуди  коливань питомих видатків за  регіонами тощо) у системному  аналізі з індикаторами грошово-кредитної,  боргової та валютної безпеки;