Механізм формування дохідної частини Державного бюджету на сучасному етапі

          -    по державному бюджету на три ступеня – головних, другого, третього;

          -    по місцевих бюджетах – на два ступеня: головних і третього.

      Поділ розпорядників коштів на ступені  по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культурних установ.

      Кошти бюджету, які отримують фізичні  особи та юридичні особи, що не мають  статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

      Бюджетна  установа не має права здійснювати  запозичення у будь-якій формі  або надавати за рахунок бюджетних  коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом  про Державний бюджет України.

      Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

      1. за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;

      2.  за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

      3. за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад (Додаток А) .

         Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до Бюджетного кодексу України та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

      Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.

      Головний  розпорядник бюджетних коштів:

      -     розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

      -  розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;

      -    отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

      -    затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;

      -    здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;

      -    одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

          До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керівники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергу підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

      Розпорядниками  коштів третього ступеня є керівники  установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень).

      Наприклад, усі органи фінансової системи фінансуються за рахунок Державного бюджету, а  їх керівники є розпорядниками асигнувань: міністр фінансів України – головним розпорядником коштів, начальники обласних, міських, міст Києва і Севастополя, фінансових управлінь – розпорядники коштів другого ступеня, а завідувачі районних і міських, міст обласного підпорядкування фінансовими відділами – розпорядниками коштів третього ступеня.

      Розподіл  розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступеня обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю  діляться на дві ланки. Так, наприклад, районний відділ освіти очолює керівник відділу, який є головним розпорядником  бюджетних коштів, він має в своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.

      Фінансування  із бюджету може здійснюватись відповідно двох схем 1 і 2;

           У процесі фінансування із бюджету за схемою 1 фінансові органи пов’язані з головними розпорядниками коштів, яким в установах банків відкривається два бюджетних рахунки: один – на видатки установи, другий – для переказу підвідомчим установам і на централізовані видатки.

          У процесі фінансування із  бюджету за схемою 2 фінансові  органи пов’язані з розпорядниками  коштів трьох ступенів, кожному  із яких відкриваються реєстраційні  рахунки в фінансових органах.

          Фінансування з бюджету здійснюється  через банківські установи, які визначені Кабінетом Міністрів України та Національним банком України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України „Про вдосконалення касового виконання Державного бюджету України” від 21 січня 1998 року № 68 фінансування міністерств і відомств здійснюється органами казначейства через установи банки які були наведені вище.

          Виконання видаткової частини бюджету визначається чітким додержанням своїх функцій всіма трьома юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів.

           Фінансування відповідних рівней  розпорядників із різноманітних фондів відображено у табл. 2.9

                                                                                                      Таблиця 2.9

                           Фінансування  рівней розпорядників

                                                                                                       (млн.грн.)

        

       Для наглядного уявленя результатів, приведених у табл. 2.9 додамо графічне зображення (Додаток Б) 

                                               Висновки за розділом 2 

       Економічне оновлення України об’єктивно потребує зміцнення державного бюджету  як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки. Тобто держава має здійснити ефективний розподіл доходів між своїми рівнями – центральним і місцевим. Централізація коштів має важливе економічне і політичне значення, оскільки доходи, які мобілізуються до державного бюджету, є втіленням у життя державних заходів.

        Аналіз виконання доходної частини бюджетів останніх років переконливо свідчить про те, що прогнозування доходів бюджетів в Україні має досить невисокий рівень достовірності. Про це переконливо свідчить невиконання плану надходжень до загального фонду і перевиконання плану надходжень до спеціального фонду бюджету, так само, як і виконання більшості місцевих бюджетів і невиконання - державного. На мою думку, останнє є одним з головних недоліків бюджетної політики нашої держави. З огляду на це найголовнішим завданням сьогодення в бюджетній сфері є створення науково-обґрунтованої методологічної бази прогнозування доходів та видатків бюджетів усіх рівнів.

     Частка  місцевих бюджетів у зведеному бюджеті  є значно нижчою, порівняно з державним  бюджетом,що свідчить про те, що у сучасних умовах місцеві самоврядні органи не володіють достатніми обсягами фінансових ресурсів, а це не дає змоги ефективно здійснювати організацію та ефективне управління муніципальним фінансовим господарством. 
 
 
 
 

        
 
 

            

              
 
 

             
 

               РОЗДІЛ 3.УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ   

                                  ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ 

         Сучасному етапу економічного розвитку в Україні притаманні деякі позитивні зрушення у фінансовій сфері: певна стабілізація грошової системи завдяки монетарній політиці, зупинення темпів інфляції, поступове залучення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету, розробка й затвердження ряду законопроектів, що розширюють фінансову базу держави. Перші успіхи є лише початком і основою для вирішення найважливіших питань фінансової політики, для їх продовження необхідні структурні зміни в економіці країни та в самій фінансовій сфері.

        Аналіз виконання доходної частини бюджетів останніх років переконливо свідчить про те, що прогнозування доходів бюджетів в Україні має досить невисокий рівень достовірності. Про це переконливо свідчить невиконання плану надходжень до загального фонду і перевиконання плану надходжень до спеціального фонду бюджету, так само, як і виконання більшості місцевих бюджетів і невиконання - державного.

     Серед першочергових завдань бюджетної  політики провідне місце посідає розробка науково-обґрунтованих концепцій доходів держави, побудова оптимальної моделі податкової системи, чітке дотримання податкового законодавства.

     Бюджет  об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку економіки і соціально-культурних заходів. Утворення централізованого державного фонду грошових коштів необхідне не тільки для задоволення фінансових потреб держави, воно викликане передусім економічними потребами суспільного відтворення.

     Економічне  оновлення вимагає зміцнення  дохідної частини Державного бюджету  як основної складової. Оскільки в перехідний період функції держави набувають  вагомішого змісту, це підтверджує  практика життєдіяльності України, то похідним є обов’язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізму, а також можливістю кожної людини.

         Будучи головною ланкою фінансової системи, державний бюджет визначає ефективність функціонування бюджетів усіх рівнів і окремі види централізованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їхніх функцій повинно стати основою для визначення доходів різних рівнів влади.

     Державний бюджет потребує насамперед чіткого правового оформлення, адже він тісно пов’язаний з правовими відносинами. Проте, як свідчить аналіз чинного законодавства в Україні, упродовж останніх років у сфері державних фінансів ми маємо повну відсутність правових гарантій з боку держави. Великою проблемою є надмірна централізація фінансових ресурсів у державному бюджеті. Їхня  децентралізація має відбуватися  не перерозподілом засобів державного бюджету, як законодавчим закріпленням джерел бюджетних доходів територіальних громад, а завдяки  докорінній зміні підходу до правового регламентування управління державним бюджетом.