Кредитоспроможности пидприемства

Отже, зміни, що відбуваються в сучасній економіці, привернули увагу до необхідності оцінки кредитоспроможності підприємств і, перш за все, визначимося з терміном «кредитоспроможність». Серед учених немає єдиної думки щодо визначення сутності цього поняття. Існують різні підходи до визначення категорії «кредитоспроможність», що базуються на певних критеріях, які формують сутність кредитоспромож-ності. До них належать: платоспроможність, дієздатність і правоздатність позичальника при здійсненні кредитної операції, ділова репутація, наявність забезпечення кредиту, здатність позичальника генерувати грошові потоки. Проаналізувавши близько двадцяти визначень поняття «кредитоспроможність», можемо згрупувати їх за певними класифікаційними ознаками у групи. В табл. 1.1 представлено по одному визначенню кожної зі шести груп, сформованих за першою класифікаційною ознакою.

Розглянемо основні їх відмінності. Так, у першій з них кредитоспроможність  пояснюється як «спроможність», у  другій – як «здатність», у третій – як «наявність передумов», у четвертій  – як «система умов», у п’ятій –  як «можливість», а в шостій – як «фінансово-господарський стан».

Очевидно, етимологія терміна «кредитоспроможність»  усе ж не випадкова і варто  говорити про кредитоспроможність  як про «спроможність».

 

Таблиця 1.1

Кредитоспроможність позичальника

Кредитоспроможність позичальника:
1	це спроможність позичальника повністю і своєчасно розрахуватися зі своїми борговими зобов’язаннями
2	кредитоспроможність трактується  як здатність позичальника повністю і в строк розрахуватися зі своїми борговими зобов’язаннями (основний борг і відсотки)
3	наявність у позичальника (контрагента  банку) передумов для отримання  кредиту та його здатність повернути  кредит і відсотки за ним у повному  обсязі та в обумовлені договором  строки
4	система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його у повному обсязі в передбачені терміни
5	це можливості економічних суб’єктів  ринкової економіки своєчасно і  в повному обсязі розрахуватися  за своїми зобов’язаннями у зв’язку  з неминучою необхідністю погашення кредиту
6	такий фінансово-господарський стан організації, якій дає упевненість  в ефективному використанні позикових  засобів, здатності і готовності позичальника повернути кредит відповідно до умов

 

Далі визначимося із суб’єктом  кредитних відносин, що має бути вказаний у визначенні кредитоспроможності. У проаналізованих визначеннях немає однозначності з цього питання і йдеться про «позичальника», «компанію», «приватну особу», «господарський суб’єкт», «підприємство», «економічний суб’єкт» чи «суб’єкт» не згадується взагалі. Звичайно, у визначенні поняття кредитоспроможності суб’єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути «позичальник», адже в його ролі можуть бути і фізичні, і юридичні особи.

Іншою відмінністю є те, що в  одних визначеннях ідеться про спроможність «розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями», а в інших – про здатність «залучати» і «повертати» капітал; про спроможність «залучати позиковий капітал» і «обслуговувати свій борг»; про передумови «отримання» кредиту та здатність «повернути» його. Говорити про кредитоспроможність як про здатність «залучати» капітал або як про передумови для «отримання» кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з позиції банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника «залучати» кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов’язаннями.

Крім того, варто зазначити, що кредитні зобов’язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Також  для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним. Відмінність цих понять представлено в табл. 1.2

Таблиця 1.2

Відмінності понять «кредитоспроможність»  і «платоспроможність»

Кредитоспроможність	Платоспроможність
Поняття вужче, порівняно з поняттям «платоспроможність»	Містить у собі поняття «кредитоспроможності»
Прогнозує платоспроможність підприємства на строк кредиту	Фіксує неплатежі за попередній період або на певну дату
Характеризує можливість погашення частини загального боргу, а саме – кредитної заборгованості	Характеризує здатність і можливість погасити всі види заборгованості
Джерела погашення: виручка від  реалізації продукції, виручка від  реалізації майна, що забезпечує кредит, гарантія іншого банку або підприємства, страхове відшкодування	Джерела погашення: виручка від  реалізації продукції, виручка від  реалізації майна підприємства

 

Недостатньо точно відображає суть явища спроможність повертати «капітал»  чи «кредит» – позичальник має  бути здатним не лише повернути «капітал» або «кредит», а й заплатити за користування ним. Можна стверджувати, що сутності поняття кредитоспроможності найбільшою мірою відповідає формулювання про спроможність позичальника «розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями», адже вони передбачають і повернення кредиту, і виплату відсотків, і інші зобов’язання позичальника. В одних визначеннях ідеться про спроможність позичальника розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями «повністю і в строк», в інших – «у повному обсязі в передбачені терміни»; «повністю і своєчасно»; «належним чином»; «у повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін». Найточніше, на нашу думку, останнє формулювання, оскільки в ньому йдеться не про абстрактну «своєчасність», а про «визначений кредитною угодою» строк. На основі узагальнення та аналізу двадцяти визначень вітчизняних та зарубіжних фахівців з питань оцінки кредитоспроможності позичальника зробимо висновок, що кредитоспроможність – це спроможність позичальника залучити позиковий капітал та за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Таке визначення, на наш погляд, повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.

Узагалі ж, мета оцінки кредитоспроможності полягає  в якісній характеристиці позичальника, що визначається банком до вирішення  питання про можливість і умови  кредитування, передбачати здатність  і готовність клієнта повернути  узяті ним у борг засоби відповідно до умов кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень у сфері кредитування між банком і позичальником.

Визначившись  із сутністю поняття «кредитоспроможність»  і метою її оцінки, варто звернути увагу на класифікацію підходів до оцінки кредитоспроможності позичальника. На нинішній день у світовій банківській практиці існує велика кількість підходів до оцінки кредитоспроможності. Для більшої зручності вони згруповані в класифікації такими відомими вченими, як І. Вишняковим, Я. Чайковським, А. Єпіфановим, В. Хрестиніною. Але більшість із цих класифікацій не є повними та вичерпни-ми. Саме цей недолік і обумовив розробку автором власної класифікації підходів до оцінки кредитоспроможності (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Підходи до оцінки кредитоспроможності  позичальника

 

Усі існуючі  методи і моделі було розбито на:

– класифікаційні (статистичні) методи оцінки, до яких належать бально-рейтингові системи оцінки та моделі прогнозування банкрутства;

– моделі комплексного аналізу (на основі «напівемпіричних»  методологій, тобто які базуються  на експертних оцінках аналізу економічної  доцільності надання кредиту): Правило  «6С», PARSER, CAMPARI, PARTS, МEMO RISK, Система 4FC.

Застосування класифікаційних методів оцінки кредитоспроможності позичальника ставить за мету напрацювання стандартних підходів для об’єктивної характеристики позичальників, пошуку кількісних критеріїв для поділу майбутніх клієнтів на основі наданих ними матеріалів на надійних і ненадійних, тобто таких, які підпадають під ризик банкрутства, і тих, для кого загроза банкрутства малоймовірна.

Бально-рейтингова оцінка дозволяє прогнозувати своєчасність здійснення майбутніх платежів, ліквідність  і реальність оборотних активів, оцінити загальний фінансовий стан підприємства і його стійкість, а також дає можливість визначити межі зниження обсягу прибутку, в яких здійснюється погашення частки фіксованих платежів. Перевагами бально-рейтингових моделей є простота, можливість розрахунку оптимальних значень за окремими показниками, здатність ранжирування підприємств за результатами, комплексний підхід до оцінки кредитоспроможності (використовуються показники, що відображають різні аспекти діяльності позичальника).

Далі розглянемо більш детально моделі комплексного аналізу. У зарубіжних країнах із розвинутою ринковою економікою банки застосовують досить складну систему показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Вона диференційована залежно від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності) та від періодичності і розміру грошових надходжень на рахунки підприємства. Узагальнення кількісних та якісних характеристик позичальника здійснюється за допомогою таких моделей комплексного аналізу: Правило «6С», PARSER, CAMPARI, PARTS, МEMO RISK, система 4FC, Правило «5С» поганих кредитів. Ці методики оцінки кредитоспроможності позичальника стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих та ділових якостей клієнта.

Таким чином  було виявлено, що при застосуванні класифікаційних (статистичних) моделей надається перевага оцінці кількісних чинників та не враховується роль міжособистісних відносин, неконкретність вибору системи базових кількісних показників, висока чутливість до недостовірності вихідних даних (зокрема, фінансової звітності, що є найбільш характерною саме для українських підприємств-позичальників). Що стосується моделей комплексного аналізу, то вони побудовані на основі «напівемпіричних» методологій, тобто базуються на експертних оцінках аналізу економічної доцільності надання кредиту. Їх головним недоліком є орієнтація здебільшого на якісні чинники. Отже, можемо зазначити, що перевагами запропонованої автором у статті класифікації підходів до оцінки кредитоспроможності є чіткість, логічність, послідовність, повнота і вичерпність, що дає можливість банкам, використовуючи ці методики, якісно оцінювати кредитоспроможність позичальника, мінімізувати кредитний ризик, чітко організовуючи кредитні відносини та домагаючись найкращої якості кредитного портфеля.

1.3. Методи оцінки кредитоспроможності  підприємства

Перш ніж планувати залучення  капіталу шляхом одержання банківської позички, фінансові служби підприємства повинні оцінити можливості отримання кредиту. Для цього доцільно провести аналіз відповідності параметрів діяльності підприємства критеріям кредитоспроможності, які вимагаються тим чи іншим банком.

Кожен банк розробляє власні критерії та методики оцінки кредитоспроможності позичальника. Систематизуємо найтиповіші підходи до оцінки кредитоспроможності підприємства.

У науково-практичній літературі здебільшого виокремлюють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії пов’язані з оцінкою поточного та перспективного фінансового стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і збуту продукції. Взаємозв’язки між якісними та кількісними параметрами кредитоспроможності підприємства з погляду швейцарських фінансистів наведені на рис. 1.2.

У теорії і  практиці немає єдності щодо пріоритетності того чи іншого елемента кредитоспроможності. Переважає думка, що кількісні та якісні чинники складають єдине ціле при оцінці потенційної здатності позичальника погасити заборгованість за кредитом.

Рис. 1.2. Елементи оцінки кредитоспроможності  у взаємозв’язку

 

Вважається, що якісні чинники кредитоспроможності  досить важко оцінити і систематизувати: на це слід витратити більше часу і затрат, ніж на оцінку фінансового стану. Зазначені чинники досліджуються за двома напрямами: якість менеджменту та ситуація на ринку факторів виробництва і збуту продукції (товарів).

При оцінці рівня менеджменту увага  концентрується на персональних і фахових якостях керівництва, а також на організації управління підприємством. Відповідні висновки робляться на основі вивчення інформації, яка характеризує:

наявність і реальність довгострокової стратегії розвитку підприємства;

уміння керівника чітко формулювати  стратегічні цілі та концепцію розвитку підприємства;

наявність та функціональну спроможність системи контролінгу;

освіту, досвід та імідж керівництва;

дотримання ділової етики, договірну  та платіжну дисципліну підприємства;

вміння менеджменту вчасно оцінювати  підприємницькі ризики та вживати заходів щодо їх нейтралізації;

внутрішній клімат, який склався  на підприємстві, та виробничу дисципліну;

рівень розмежування функціональних обов’язків працівників, наявність посадових інструкцій;

плинність кадрів на ключових посадах.

Банківська практика свідчить, що в результаті суб’єктивних оцінок якість менеджменту систематично завищується.

Оцінюючи ситуацію підприємства на ринку факторів виробництва та збуту  продукції, використовують результати галузевого аналізу, співбесіди з клієнтами  позичальника, а також повідомлення засобів масової інформації. Основна увага при цьому концентрується на з’ясуванні таких питань:

рівень відповідності якості товарів  їх цінам і вимогам ринку;

конкурентоспроможність продукції (на внутрішньому та зовнішньому ринках), конкурентні переваги;

якість маркетингової політики та концепції збуту продукції;

величина ринкового сегмента, який належить підприємству;

управління товарним асортиментом (розробка нових видів продукції);

основні споживачі готової продукції  та їх частка в загальному обсязі реалізації;

наявність замовлення на реалізацію продукції (робіт, послуг);

залежність виробничо-господарської  діяльності підприємства від постачальників сировини і матеріалів;

рівень зносу основних засобів  і необхідність їх оновлення;