Кредитоспроможности пидприемства

Зміст

 

ВСТУП

Однією з найважливіших стратегічних цілей реструктуризації української  банківської системи є створення  умов для розвитку кредитування банками інвестиційних проектів у реальному секторі економіки. Спостерігається явна тенденція повороту всієї банківської системи до вирішення завдань підйому виробництва. А це означає, що, крім традиційних банківських кредитів підприємствам на поповнення оборотних коштів, банкам доведеться освоювати довгострокове, за українськими мірками, кредитування інвестиційних проектів.

Але перш ніж ухвалити рішення про  надання інвестиційного кредиту  підприємству банк повинен оцінити  кредитоспроможність клієнта (рис. 3.6). Виникає відразу дві проблеми. По-перше, банк повинен створити відповідний внутрішній механізм кредитування підприємств і налагодити технологію кредитування проектів, яка б відрізнялася від технології видачі короткострокових кредитів. По-друге, визначити кредитоспроможність підприємства для видачі довгострокового кредиту, який піде не на безпосереднє виробництво продукції, а на розвиток основних фондів підприємства.

Методи оцінювання кредитоспроможності  підприємства-позичальника давно існують, і українські банки застосовують їх на практиці, хоч і з різною ефективністю. Проблема застосування методик полягає в тому, що жодна з методик, основних методів оцінювання кредитоспроможності підприємств, що застосовуються в цей час українськими комерційними банками, не годиться для визначення істинної здатності підприємств повернути довгострокові кредити.

За кредитуванням необхідно  вміти прогнозувати майбутній стан підприємства, тобто враховувати  можливу динаміку його фінансового  становища на тривалий період.

Якщо кредитоспроможність позичальника визначається, головним чином, його поточним фінансовим становищем, то виникає завдання, як достовірно визначити фінансове становище підприємства через рік, два або більше після того, коли закінчиться термін реалізації проекту. Треба вирішити його так, щоб отриманий результат був достатньо вірогідний для прийняття банком рішення. За основу методичного підходу до вирішення даного завдання можна взяти певні об’єктивні положення.

По-перше, нині фінансове становище  будь-якого підприємства може бути вигідно визначене — лише б було надано інформацію й вистачило кваліфікації фахівцям, які її оцінюють. Отже, можна визначити й поточну кредитоспроможність підприємства для оцінки можливості погашення короткострокового кредиту.

По-друге, є можливість достовірно визначити всі основні внутрішні ризики, які існують на підприємстві й пов’язані з його можливістю успішно реалізувати проект. Це ризики, що виникають унаслідок низької ефективності системи управління підприємством; неефективного маркетингу; недостатньої конкурентоспроможності продукції; незавершеної структури або слабкості виробничого потенціалу підприємства; можливого погіршення якості фінансового менеджменту. Правові ризики, пов’язані в основному з якістю організації договірної діяльності, діючи окремо або в сукупності, впливають на інвестиційну привабливість та кредитоспроможність підприємства.

По-третє, оцінка поточної кредитоспроможності  в теперішній час і система  ризиків, яка об’єктивно існує, фактично ще ніби вихідна точка в системі  координат, у якій і буде рухатися підприємство від початку реалізації проекту аж до його завершення.

По-четверте, інвестиційний проект містить конкретний набір параметрів, яких повинне буде додержуватися  підприємство в процесі його реалізації. А те, як воно має намір їх досягнути, рухаючись із сьогоднішньої вихідної точки в системі координат, має бути відображене в бізнес-плані реалізації проекту, що надається підприємством банку.

По-п’яте, банк має можливість не тільки проаналізувати бізнес-план, але й  зробити самостійне обстеження підприємства, щоб перевірити достовірність відомостей, що містяться в представленому бізнес-плані.

По-шосте, результати аналізу бізнес-плану  реалізації проекту й обстеження підприємства-позичальника, зокрема його програми, мають відбиватися на змісті прав і обов’язків сторін у договорі (або сукупності договорів) про надання кредиту.

Ураховуючи ці шість положень, можна  запропонувати основу для розроблення  методичного підходу визначення кредитоспроможності.

Під час вирішення даного завдання працівникам банку доцільно відштовхуватися у своєму аналізі від об’єктивно оціненого поточного стану підприємства, що має намір реалізувати проект. Зокрема, дійсне фінансове становище — це серйозний фактор, від аналізу й оцінки якого й потрібно рухатися.

Якщо воно, на думку банкірів, сьогодні стійке, наприклад, поточна кредитоспроможність  позичальника належить до I або II класу, то доцільно визначати інвестиційну кредитоспроможність позичальника; якщо ж незадовільне (V клас кредитоспроможності), то ніякі запевнення керівників підприємства «про тимчасовий характер ускладнень» не повинні враховуватися. Вони мають спочатку налагодити управління фінансами у своєму господарстві, а лише потім звертатися за кредитом. Багато сучасних керівників українських підприємств, які раніше отримували безповоротне фінансування від держави, готові й зараз брати кошти на будь-яких умовах, не думаючи, що буде потім. Такі підприємства банки взагалі не повинні розглядати як серйозних позичальників.

На сьогодні національний товаровиробник, перебуваючи у скрутному становищі, накопичує реальний валовий внутрішній продукт (обсяги якого залишаються на мізерному рівні порівняно з загальнодержавними), і все гостріше відчуває потребу у додаткових фінансових ресурсах для розв’язання питань розширеного відтворення.

 Відповідно і банківська  система, відчуваючи потребу підприємств-товаровиробників, що почали збільшувати обсяги  виробництва в додаткових фінансових  ресурсах, збільшує обсяги кредитних  надходжень у економіку України.  У таких умовах особливої актуальності набирає питання точного визначення кредитоспроможності підприємств-позичальників, розробки оптимальних методик відображення кредитоспроможності та покращення методів її оцінки.

 Мета курсової роботи – дослідження і вивчення проблеми забезпечення кредитоспроможності вітчизняних підприємств як позичальників, виявлення можливостей впровадження на основі здійснених розрахунків та шляхів її підвищення.

Для досягнення цієї мети необхідно  вирішити такі завдання:

- надати характеристику сутності кредитоздатності підприємства;

- розглянути методи оцінки кредитоспроможності  підприємства;

- здійснити аналіз фінансового  стану підприємства з позицій  забезпечення його кредитоздатності;

- обґрунтувати напрями забезпечення  кредитоспроможності ДП „ROSHEN” у плановому періоді.

Предметом дослідження є методи оцінки кредитоспроможності підприємства – ДП „ROSHEN”.

Об’єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність підприємства, що визначає рівень його кредитоспроможності.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Сутність кредитоспроможності підприємства

Кредитоспроможність – це одна з  умов виникнення і здійснення кредитних відносин, що виникають між банком (кредитором) і суб'єктом підприємництва (позичальником) із приводу надання кредитором позички позичальнику в грошовій формі на умовах повернення у певний строк і, звичайно, зі сплатою процента. При цьому власником переданих позичальнику коштів залишається банк, і його не може не хвилювати доля цих коштів.

Кредитна послуга, яка є продуктом  банку, в будь-якому випадку здійснюється з метою отримання доходу, і  в кожній кредитній угоді для  банку присутній елемент ризику, бо завжди існує ймовірність не повернення кредиту позичальником із різних причин, несплати процентів за позичкою, порушення строку погашення заборгованості. Наявність кредитного ризику залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних факторів, зокрема кадровий потенціал клієнта, результати його діяльності, ступінь надійності потенційного позичальника з точки зору виконання своїх зобов'язань перед кредитором, рентабельність кредитованого заходу (проекту) і т.д.

Звідси випливає таке визначення: кредитоспроможність - це наявність у потенційного позичальника передумов (умов) для отримання кредитів, своєчасної сплати процентів за користування ними і погашення основного кредитного боргу в установлені строки. Оцінка кредитоспроможності необхідна для прийняття рішення про видачу кредиту і обґрунтування його погашення, а це означає, що діяльність клієнта й особисті його якості повинні всебічно аналізуватися.

Кредитоспроможність — наявність у потенційного позичальника передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Інакше кажучи — це здатність підприємства в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечити оперативну трансформацію активів у грошові кошти.

В умовах ринкової системи господарювання, коли підприємства набувають самостійності і при цьому несуть повну відповідальність за результати господарської діяльності перед їх засновниками, кредиторами, найманими працівниками та банком, виключно велика роль належить збереженню фінансової стійкості підприємства та оцінці його платоспроможності і кредитоспроможності.

Слід зазначити, що кредитоспроможність  підприємства-позичальника характеризує здатність погашати позикову заборгованість і є більш вузьким поняттям, аніж його платоспроможність, яке характеризує можливість підприємства погасити всі види заборгованості.

Кредитні відносини, що виникають  між суб'єктами господарювання, слід розглядати як динамічну, складну категорію, характер якої змінюється під впливом  суб'єктивних і об'єктивних факторів, зумовлених фінансовою політикою держави, и фінансово-кредитних інститутів, фінансовим станом суб'єктів господарювання тощо. Процеси інтеграції і відкритості економіки розвинутих держав світу, що набули розвитку в останні десятиліття, наростаюча обмеженість у матеріальних і грошових ресурсах не тільки підвищують роль кредиту в міжнародних економічних відносинах, а й вимагають розроблення безпечних механізмів повернення позичених товарних, матеріально-сировинних або грошових ресурсів.

Саме останній аспект набуває особливої актуальності і стає предметом досліджень багатьох учених-економістів та фахівців-практиків.

Кредитні відносини виникають  між суб'єктами господарювання з  приводу перерозподілу вартості на засадах повернення, платності, строковості.

Виділяючи кредитоспроможність як важливий критерій у формуванні кредитних відносин між кредитодавцем і позичальником, слід констатувати, що в економічній теорії немає чітких положень щодо його кількісного виміру.

Тому в практичній діяльності кредитодавці і позичальники використовують різні методичні підходи до оцінювання кредитоспроможності, що призводить до незіставності результатів оцінки.

1.2. Теоретичні підходи до оцінки кредитоспроможності підприємства

 Сучасний етап становлення  економіки України супроводжуються кардинальними змінами в кредитній сфері. У результаті чого зростає роль і ускладнюється вплив кредиту на процес відтворення і розвитку економіки, що потребує перегляду низки важливих теоретичних положень у кредитних відносинах, додаткової розробки та глибшого осмислення цього складного питання. Висока ж ризиковість банківських (головним чином кредитних) операцій пов’язана з умовами та результатами діяльності його клієнтів. Фінансова стійкість банку залежить від кваліфікованого відбору клієнтів. Найважливішим засобом такого відбору є якісна оцінка кредитоспроможності.

Отже, у системі кредитних відносин банку дуже важливо правильно  та об’єктивно оцінити кредитоспроможність  позичальника. Достовірність оцінки істотно впливає як на результати конкретних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг.

 Питання якісної оцінки кредитоспроможності  позичальника є актуальними для банківської системи України і тому їм приділяється багато уваги з боку аналітиків у сучасних фінансово-економічних публікаціях. Зокрема, значний внесок у розробку цього питання зробили такі сучасні закордонні економісти: Е. Брігхем, Л. Гапенські, П. С. Роуз, Дж. Сінкі.

Крім того, дослідженню кредитоспроможності  позичальників присвячено багато праць  вітчизняних науковців, таких як: Н. Тарасенко, В. Вітлинський та О. Пернарівський, Я. Чайковський, О. Терещенко, В. Галасюк, А. Мороз. Заслуговують на увагу також доробки російських економістів: О. І. Лаврушина, Д. А. Єндовицького, І. В. Бочарової, В. Н. Єдронової, С. Ю. Хасянової.

Аналіз робіт перелічених науковців  дозволяє зробити висновки про те, що в науковій літературі ще недостатньо  висвітлені питання щодо ролі якісної оцінки кредитоспроможності позичальника у зменшенні кредитних ризиків банку.

Національний банк України також  приділяє велику увагу цьому питанню, що знайшло своє відображення в Положенні  НБУ «Про порядок формування і  використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

Проблему оцінки кредитоспроможності  позичальника і сам термін «кредитоспроможність»  вивчали і розробляли в різні  часи. Питання кредитоспроможності  були досить актуальні і висвітлювались в економічній літературі дореволюційного періоду і в працях економістів 20-х років XX століття.

У період непу економісти під кредитоспроможністю  розуміли, з точки зору позичальника, здатність до здійснення кредитної  операції,можливість своєчасного повернення отриманої позики; з позиції банку – правильне визначення розміру допустимого кредиту.

Фактично поняття кредитоспроможності  з’явилося в економічній літературі знову в 1986–1990 роках, коли в економічних  журналах було опубліковано наукові  статті та публікації, присвячені цій темі. Це пояснюється тим, що кредитний механізм держави був зорієнтований на кредитомісткість, а не на кредитоспроможність.

З переходом до ринкових відносин та прийняттям нового банківського законодавства  однією з найважливіших проблем організації кредитних відносин є оцінка банком кредитоспроможності підприємств, зокрема їх фінансового стану. Це пояснюється тим, що в умовах реорганізації банківської системи, переходу банків на госпрозрахунок, посилення ролі кредиту, з появою нових форм власності – збільшився ризик неповернення кредитів. Усе це потребує оцінки кредитоспроможності при укладенні кредитних угод, вирішенні питання про можливість та умови видачі кредиту.