Прикладом «розмитої» олігополії, можна визначити  ринок металу де працюють основних 15 гравців, які забезпечують близько 80% від загального обсягу торгівлі металом.

       Треба відмітити, що продукція олігополістичної галузі може бути як стандартизованою, так і диференційованою. Бар’єри  до входження в різних галузях  також різні. Можна констатувати про наявність всезагального  взаємозв’язку між олігополістичними  фірмами, які працюють на певному ринку, та неможливість передбачити на певний момент реакцію конкурентів, що є головним фактором невизначеності їх поведінки. Головна складність у побудові моделі поведінки олігополії – це обмеження, з якими стикається фірма. До них належать витрати виробництва та попиту. Наприклад, зміни цін та попиту на окремі види енергоносіїв. Крім загальних обмежень, олігополіст має специфічне обмеження, а саме: дії конкуруючих фірм.

       Дослідження теоретичних засад функціонування олігополістичних ринків дозволило визначити об’єктивні умови створення та розвитку олігопольних структур ринку, проблеми та суперечності.

       В результаті трансформації ринкового  середовища на сучасному етапі розвитку ринкових відносин, згідно до світових глобалізаційних тенденцій та внаслідок загострення міжнародної конкуренції, формується нова парадигма ринкового середовища, в межах якої відбувається перехід олігопольних структур від національного до міжнародного рівня.  Українські олігопольні ринки окремих товарів та послуг значно відрізняються одне від одного за рівнем концентрації, поведінкою та бар’єрами до входження в галузь тощо.

       Бажано, щоб фірма-олігополіст була готовою  жертвувати короткостроковою максимізацією  прибутку на користь довгостроковій. Проте в довгостроковій перспективі треба враховувати, що зазначена гнучкість підсилює реакцію олігопольного ринку і контролювати його буде дедалі все важче. Нові компанії, привернуті високим прибутком, долають бар'єри для входження в галузь, пропозиція на ринку збільшується, водночас знижується попит, а також з'являються численні замінники (товари-субститути) даної продукції. Таким чином, олігопольні компанії, намагаючись контролювати ринок, завжди стикатимуться з проблемою вибору між збільшенням прибутку протягом короткого і тривалого періодів.

       Головним  виправданням олігополістичної структури  галузі є те, що вона, можливо, найкращим  чином пристосована для тих видів  діяльності, де мінімальний ефективний розмір виробництва достатньо великий. Гігантська економія на масштабах виробництва, що досягається крупними фірмами, робить їх практично невразливими для конкуренції з боку дрібних фірм.  

         3.3 Олігополія на ринку мобільного зв’язку України 

       Поведінка олігополіста на ринку особливо важко  піддається узагальненню. Причиною тому є наявність всезагального взаємозв'язку між фірмами, неможливість передбачити реакцію конкурентів. Оскільки кожен олігополіст має небагато суперників, дії одного, як правило, помітно впливають на стан інших. Приймаючи рішення, кожна фірма повинна враховувати можливу реакцію з боку конкурентів, зважати на те, що інші фірми будуть намагатися передбачити її дії і завчасно враховувати її реакцію на їхні дії. Тобто виробники в умовах олігополії діють стратегічно. Яскравим прикладом олігополії є ринок мобільного зв’язку в Україні.

       На  сучасному етапі розвитку суспільства  простежується динамічний розвиток ринку мобільного стільникового  зв’язку. Вже у розвинених країнах  кількість мобільних телефонів  майже дорівнює числу стаціонарних. Слід зазначити, що мобільний стільниковий зв'язок - це майбутнє галузі телефонного зв'язку. Приміром, у Фінляндії цей вид зв'язку використовують 67 осіб із 100, а в Південній Кореї мобільних телефонів більше, ніж стаціонарних. Уряд Китаю прийняв програму, що передбачає пріоритетний розвиток саме мобільного, а не звичайного телефонного зв'язку.

       Ринок мобільного стільникового зв'язку розвивається і в Україні. Чисельність абонентів  мобільного зв'язку на початок 2000 року становила 462 тис., на кінець року - 700 тис., у вересні 2001 – майже 2млн., у 2003 році – 3,3 млн., а у 2004 році приблизно10млн. Тому, з огляду на світовий досвід, можна передбачити, що в процесі економічного розвитку України та зростання доходів населення, кількість абонентів мереж мобільного стільникового зв'язку неухильно збільшуватиметься. Це призведе до зменшення питомої ваги постійних витрат у вартості послуг мобільного зв’язку, отже, зумовить зменшення тарифів і розширення кола споживачів. Тим паче, населення України 47 млн. чоловік і лише 10 млн. абонентів мобільного зв’язку. Тобто наш ринок не заповнений навіть на половину, тоді як у європейських країнах він насичений на 80-100% і зазвичай структура ринку мобільного зв’язку, що перебуває у стадії глибокого насичення, містить у собі одного-двох домінуючих і двох-чотирьох невеликих операторів. Спільні частки груп „третіх” операторів у середньому становлять 20—30%.

       Сьогодні  в Україні зона покриття становить  більш як 70% території країни. Лише у UMC 2003 року вона розширювалася на 4% щомісяця. Середній щоденний приріст  абонентів становив 4—5 тис. чоловік (у періоди проведення акцій — десятки тисяч на день).

       Слід  зауважити, що мобільний стільниковий зв'язок завжди був у центрі уваги  іноземних інвесторів. Жоден з  його операторів, що працює в Україні, не є стовідсотково українським. Кожен має іноземного партнера, який інвестує не лише фінансові ресурси, а й обладнання, ноу-хау та досвід.

       Ринок мобільного стільникового зв'язку відрізняється  високими адміністративними й економічними бар'єрами вступу на нього. Насамперед - це необхідність отримання ліцензій на надання послуг та сертифікації обладнання техніки зв'язку, дозволу оператора зв'язку на приєднання до мережі загального користування, дозволу Держкомзв'язку на виділення номерного ресурсу, потреба у великих інвестиціях тощо. Особливістю ринку мобільного стільникового зв'язку в Україні є тісна прив'язка оператора до виробника обладнання (Ericsson, Motorola, Qualcomm, Hughes), який або є його засновником, або надає кредит на обладнання. Невеликі оператори мають проблеми з фінансуванням, отже залежать від кредитних ліній на обладнання, що в свою чергу зменшує свободу вибору обладнання чи технології. Ринок мобільного зв’язку — один із не багатьох в Україні, який вільний від пільг і преференцій. Отже, такі умови не дають розвиватися невеликим операторам (особливо в Україні), що зумовлює зосередження ринку в руках одного-двох підприємств. Така ситуація може призводити до виникнення монополії, яка негативно позначиться на подальшому розвитку ринку мобільного зв’язку (монопольно високі тарифи на розмови, незацікавленість в НТП та наданні нових послуг.).

       Майже чотири роки ринок мобільного зв'язку України був пов'язаний лише зі спільним підприємством „Український мобільний зв'язок” (UMС, 1993р.). Пізніше, одно осібність UMС на українському ринку було порушена двома новими операторами: Донецьким СП „Цифровий стільниковий зв'язок України” (DCC, 1996р.) і ТОВ „Golden Telecom” (СП „Банкомзв'язок”, 1996р.). У 1997 р. на вітчизняному телекомунікаційному ринку з'являється четвертий оператор стільникового зв'язку - ЗАТ „Київстар”.

       Так, в Україні ліцензії на право здійснення діяльності на ринку мобільного зв'язку на сьогодні отримали сім операторів: СП "UMС" (Sim-Sim, Джинс) та ЗАТ "Київстар" (Ace&Base, Djuice), частки ринку яких визначено відповідно в 51 і 40% за доходами і в 51,7 і 46,9% — за абонентською базою; ТОВ "Golden Telecom", частка якого на загальнодержавному ринку послуг стільникового зв'язку становить приблизно 5%; "Цифровий Стільниковий зв'язок" (DСС)  з часткою майже 7% на ринку мобільного зв’язку; ЗАТ "Українські радіосистеми" (Wellcom, Моби), частка якого на ринку 3%; ТОВ "Астеліт" (Life) та сьомий оператор - СП "Телесистеми України", який отримав ліцензію Держкомзв'язку, але так і не розгорнув свою діяльність на вітчизняному ринку послуг мобільного стільникового зв'язку.

       Щодо  визначення положення мобільних  операторів на відповідному ринку, то Антимонопольний комітет України в середині 2004 року проводив дослідження щодо визнання СП „UMC” та ЗАТ „Київстар” монополістами. Така гіпотеза не була підтверджена в силу певних аргументів самих операторів. Тим паче, за критерієм Герфіндаля—Гіршмана (індекс ринкової концентрації) було визначено, що ринок мобільного зв’язку в Україні являє собою жорстку олігополію, так як індекс Герфіндаля—Гіршмана у 2004 році дорівнює 5413, що свідчить про високий ступінь концентрації зазначеного ринку.

       Щодо  олігополістичного ринку, то на ньому  діють дві протилежно спрямовані сили: зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї  галузі; і егоїстична зацікавленість кожної фірми в максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на продукцію.

       В теорії олігополії існує декілька моделей  ціноутворення, основними є: модель „ламаної” кривої попиту (модель цінової  стратегії олігополістів без  змови); картель (це об’єднання фірм, які  відкрито домовляються про ціни та обсяг випуску продукції з метою збільшення і гарантії отримання прибутків); модель домінуючої фірми (модель ціноутворення, в якій фірма-лідер встановлює ціну, а інші фірми її наслідують) та ціноутворення за принципом „витрати плюс”.

       Проаналізувавши діяльність фірм-олігополістів на ринку мобільного зв’язку України, можна зробити висновок про використання ними моделі ціноутворення без змови, тобто моделі „ламаної” кривої попиту. Вона ілюструє негнучкість цін і побудована на логічних передбаченнях фірм відносно реакції суперників на підвищення і зниження ціни.

       Прослідкуємо  цінову політику UMC  та „Київстар” в умовах олігополії за 2000-2004 роки(див. Додаток З). Так, у 2000р. середня ціна хвилини розмови абонентів UMC приблизно дорівнювала 2,2 грн/хв.. Кількість користувачів послугами цієї компанії на той час складала 0,23 млн.чол. З метою заволодіти більшою частиною ринку, UMC знизили свої тарифи на розмови в середньому до 2 грн/хв., що спричинило різке збільшення кількості абонентів – до 1,57 млн.чол. В цей же час „Київстар”, щоб не втратити свою частину ринку, також знизив ціни і кількість абонентів зросла з 0,12 до 1,05 млн.чол. Відчуваючи конкуренцію з боку „Київстар”, UMC у 2004 році зменшив вартість хвилини розмови в середньому до 1,2 грн/хв., на що зреагував і інший оператор. Кількість їхніх користувачів збільшилась до 5,17 млн.чол. у UMC та до 4,69 млн.чол. у „Київстар”. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні залишаються споживачі (абоненти), у той час як виробники (оператори) ніякого виграшу не одержують. Тому крива попиту на ринку українського мобільного зв’язку має вигляд:

       Але необхідно мати на увазі, що збільшення кількості користувачів послуг UMC та „Київстар” викликане не тільки їхньою ціновою політикою, а й іншими економічними факторами – розвиток економіки України, збільшення доходів населення, зменшення цін на мобільні телефони, а також прагненням до спілкування.

       Припустимо, що точка А є точкою рівноваги. Якщо UMC підвищить тарифи до попереднього рівня (2,2 грн/хв.), з метою збільшити свої доходи, то „Київстар” не буде реагувати на дії конкурента і залишить ціни без змін. Внаслідок цього UMC різко втратить частину ринку і доходів. Якщо ж знизить свої тарифи на розмови, то „Київстар”, щоб не втратити свою частину ринку і доходів, також буде знижувати ціни. Внаслідок такої політики і певних економічних факторів, кількість абонентів збільшиться у обох операторів. Отже, для кожної фірми існує крива попиту, зламана в точці А. Ліворуч від точки А крива попиту полога, і попит більш еластичний, тобто для різкої зміни Q достатнім є незначна зміна Р. Праворуч від точки А крива попиту стрімка і відповідає нееластичному попиту, тобто для різкої зміни Q необхідним є значна зміна Р.

       Отримана  крива попиту UMC та „Київстар” підтверджують  використання ними моделі олігополістичного  ціноутворення „ламаної” кривої попиту (див. Додаток І).

       Слід  зауважити, що коли фірма виробляє оптимальний  обсяг Q’  за ціною Р’, визначений згідно правила MR=MC, то зміна рівня  граничних витрат від МС₁ до МС₂ в межах відрізка розриву кривої граничного доходу ніяк не вплине на обсяг виробництва чи ціну, що є додатковим свідченням негнучкості олігополістичного ціноутворення.

       Отже, в Україні простежується стрімкий розвиток ринку мобільного зв’язку, користувачами якого стало вже 10 млн.чол. Основну частину ринку  займають два оператора – UMC та „Київстар” і їхнє положення є олігопольним. Прослідкувавши діяльність UMC та „Київстар”, можна зробити висновок, що вони діють за олігополістичною моделлю ціноутворення „ламаної” кривої попиту, яка пояснює стабільність цін або їх одночасну зміну. І взагалі, вивчення проблеми стратегічної взаємодії фірм є центральною в дослідженні поведінки олігополістів. 
 
 
 
 
 
 

       ВИСНОВКИ

       Отже, у даній роботі була досліджена тема олігополії а олігополістичної конкуренції. Було розглянуто такі питання :

1. Причини виникнення і характеристика олігополістичної конкуренції.
2. Особливості поведінки фірми в умовах олігополії.
3. Моделі олігополістичної рівноваги та ціноутворення.
4. Економічний аналіз ринку олігополії в Росії.
5. Аналіз олігополії стандартизованого продукту на економічному ринку США.
6. Характеристика олігополістичних ринків України.
7. Визначення закономірностей поведінки товаровиробників на олігопольних ринках України.
8. Олігополія на ринку мобільного зв’язку України.