Характеристика олігополії та олігополістичної конкуренції

       Моделі  олігополістичного ціноутворення

       Олігополістичне ціноутворення виявляє дві взаємопов’язані  тенденції: з одного боку, ціни олігополістичного  ринку негнучкі, вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії; з іншого боку, – найбільш імовірно, що коли ціни змінюються, то одночасно у всіх фірм, – це відображає схильність олігополістів до таємної змови. Розроблені моделі олігополістичного ціноутворення призначені для пояснення його стабільності.

       Модель  „ламаної кривої попиту” ілюструє негнучкість олігополістичних цін. Модель описує імовірну поведінку фірм-конкурентів  у ситуації, коли одна з них почне  змінювати ціну. Інші фірми можуть або слідувати зміні ціни, або її ігнорувати.

       Коли  фірми слідують зміні ціни, то при  її зниженні ціни однією з фірм обсяг  її продажу збільшиться незначно, тому що інші фірми також почнуть  знижувати ціни. Якщо ж одна з  фірм підвищить ціну, то не буде витіснена  з галузі, її обсяг продажу значно не скоротиться. Такого типу реакція характерна для нееластичного попиту.

       Коли  фірми ігноруватимуть зміну ціни, то при зниженні ціни однією з них  обсяг її продажу суттєво зросте, а якщо одна фірма підвищить ціну, то сама втратить покупців, обсяг її продажу значно впаде. У цьому випадку попит є більш еластичним .

       Логіку  реакції фірм відображає зламана  у точці рівноважної ціни крива  попиту. Ситуацію зниження ціни відображає відрізок кривої попиту , а ситуацію підвищення ціни – відрізок . Ліворуч  від точки переважаючої ціни крива попиту полога, а попит більш еластичний, праворуч – крива попиту стрімка і відповідає нееластичному попиту. Також нанесені криві граничного виторгу і , які відповідають відрізкам кривої попиту і . Оскільки крива попиту в точці зламана, то крива граничного виторгу на обсязі має розрив.

       Ламана  крива попиту пояснює, чому зміни  ціни в олігополістичних галузях, де немає таємної змови, відбуваються дуже рідко. Кожна фірма може передбачити, що будь-яка зміна ціни погіршить  її становище. Якщо вона підніме ціну, то втратить значну частину своїх покупців, оскільки попит еластичний, а якщо вона знизить ціну, то за нееластичного попиту обсяги продажу зростуть незначно. До того ж зниження ціни може викликати цінову війну. Коли фірма виробляє оптимальний обсяг, визначений за правилом , то зміна рівня граничних витрат в межах розриву кривої ніяк не вплине на обсяг виробництва чи ціну, що є додатковим свідченням негнучкості олігополістичного ціноутворення.

       „Дилема олігополістів” – це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів. На ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну. Якщо обидві фірми встановлюють високу ціну, то кожна одержить прибуток в розмірі 20 тис. грн., а якщо обидві встановлять низьку ціну, то прибутки кожної становитимуть лише 15 тис. грн. Таким чином, тут є стимул як до змови, так і до обману суперника.

       Якщо  одна фірма встановить високу ціну, а інша низьку, то фірма, що має низьку ціну, одержить 30 тис. грн. прибутку, а  та, що має високу – лише 10 тис. грн. Коли б фірми могли б діяти  спільно, вони призначили б високу ціну, але якщо вони діють незалежно, тоді їм краще триматись низької ціни. Наприклад, якщо перша фірма призначає високу ціну, то друга фірма максимізує прибуток, знижуючи свою ціну. Якщо фірма 1 призначить низьку ціну, то фірма 2 одержить більше, якщо також знизить ціну, уникаючи зменшення прибутку. Таким чином, фірма 2 максимізує свій прибуток, встановлюючи низьку ціну при будь-якому рішенні суперника. Розрахунки першої фірми аналогічні, тому фірма 1 також завжди призначає низьку ціну. Стан обох фірм утім є гіршим, ніж у випадку змови і призначення обома високих цін.

       Для учасників таємних і явних  змов характерна тенденція до максимізації сукупних прибутків всіх учасників. Їх поведінка схожа на поведінку  монополіста. Найбільш поширеною формою явної змови є картель.

       Модель  картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг  випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма – монополіст. Якби галузь з невеликою кількістю  однакових фірм діяла як конкурентна (рис. 10.8 а), то довгострокова рівновага досягалася би в точці , а кожна фірма за рівноважною ціною не одержувала б економічного прибутку, перебуваючи у стані беззбитковості.

       Для розрахунку ціни та обсягу випуску  картелю використовується модель ціноутворення монополії. Рівноважний обсяг для картелю знаходиться за правилом , рівновага досягається на обсязі за ціною . За цією ціною узгоджується квота кожного учасника так, щоб сума всіх квот була рівна сукупному обсягу картелю. Як видно, одержавши квоту , типова фірма – учасник картелю починає отримувати економічний прибуток в розмірі площі прямокутника . Але за високою картельною ціною фірма могла б розширити випуск до , досягнувши рівноваги в точці, де , і одержати б значно більший прибуток, рівний площі фігури . Спокуса розширити виробництво вступає в суперечність з картельною угодою і загрожує її існуванню. Якщо всі учасники картелю підуть на таке порушення, то галузевий випуск зросте до , а такий обсяг можливо реалізувати лише за дуже низькою ціною , нижчою, ніж конкурентна. Цим пояснюється нестійкість картелювання.

       Дотримання  картельної угоди суперечить ефективності виробництва і зменшує суспільний добробут, подібно до монополії. Тому картелювання забороняється антимонопольним  законодавством у багатьох країнах.

       Таємні  угоди не оформляються офіційно, їх важко виявити. Проте вони дозволяють досягти згоди відносно цін на продукцію чи ринкової частки кожного  учасника. В результаті змови олігополія стає подібною до монополії за рівнями  виробництва і цін.

       Модель  „лідерства в цінах” є поширеним засобом координації поведінки олігополістів за відсутності змови. З мовчазної згоди учасників ринку найбільшій або найефективнішій фірмі галузі відводиться роль цінового лідера, решта встановлюють ціни слідом за ним і не змінюють їх доти, доки лідер не проголосить про нову зміну своєї ціни. Поступово підвищуючи ціни, галузь може досягти такого високого рівня цін, як картель. Ціновий лідер вдається до зміни цін не часто. Він не реагує на незначні зміни у витратах або у попиті на його продукцію. Перегляд цін відбувається лише тоді, коли зміни стосуються всієї галузі і є досить значними.

       Модель  ціноутворення „витрати плюс” –  це практичний метод, за яким фірма  оцінює свої витрати на деякому плановому  рівні і встановлює процентні  накидки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток у довгостроковому періоді – приблизно 15% на весь вкладений капітал. Так визначають стандартну ціну, яка слугує базою для подальшого коригування її рівня.

       Оскільки  олігополія є структурою, близькою до монополії, вона має подібні економічні наслідки для суспільства: у більшості випадків високі бар’єри вступу в галузь призводять до обмеження випуску і встановлення вищих цін, виникають безповоротні суспільні втрати, не забезпечується ні виробнича ефективність, ні ефективність розподілу ресурсів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2 

АНАЛІЗ ОЛІГОПОЛІСТИЧНИХ РИНКІВ РОЗВИНУТИХ КРАЇН СВІТУ 

       2.1. Економічний аналіз ринку олігополії в Росії

       Російський  ринок як перехідний і плановий для  поста має ряд особливостей, в першу чергу пов'язаних з радянський минулим. Економічна відособленість від інших держав, неринковий спосіб господарювання, велика перевага у бік виробництва засобів виробництва і ВПК над виробництвом засобів споживання, загальна концентрація ради спрощення управління господарюючими суб'єктами привели на даний момент до високої частки окремих компаній в різних галузях народного господарства. В результаті ринок олігополії є дуже важливим, оскільки багато фірми-олігоолісти є ключовими для економіки. Це і автоваз і Газпром і нефтеекспортери і "металурги" і багато інших. Якщо узяти виробництво основних видів промислової продукції, то олігополістичних галузей припадає на частку 40%, а за деякими даними все 60%. Фірми олігополісти є найбільшими в Росії за об'ємом реалізаці.(див. Додаток А).

       На  думку журналу "Експерт", в країні крупний бізнес як і раніше забезпечує вищу рентабельність і продуктивність праці ніж середній і малий. Крупні підприємства стійкіше по відношенню до так званих неекономічних проблем, які існують в нашій країні. Це і високий рівень корумпованості чиновників, криміналізація суспільства, "неринкова" конкуренція і т.п. Крупні фірми, в більшості своїй олігополісти, є основним локомотивом економічного зростання Росії.(див. Додаток Б)

       Продуктивність праці в крупному бізнесі росте випереджаючими темпами і перевершує середній бізнес в 1,5 разу. У нафтогазовій сфері продуктивність праці складає 2300 тис. руб./ чіл. у рік, коли як наприклад у виробництві будівельних матеріалів 400 тис. рубл в рік. Це, звичайно ж можна списати на високі ціни на сировину і ефект масштабу . Але не тільки, сьогоднішні середні і дрібні фірми недостатньо використовують свою перевагу швидкої реакції на зміни ринку, лише харчова промисловість виглядає осібно (про-сть 1600 тис руб/чел).

       Основні олігополістичні ринки.

       Чорна металургія

       Одна  з класичних галузей для ринку  олігополії. У Росії - країні одній  з лідерів по запасах залізняку  ця галузь є ключовою. На даний момент на ринку представлено більше 20 фірм, але 80% ринку тримають 7 металургійних компаній. Не дивлячись на відчутне зростання за останні 5 років, об'єми виробництва продукції залишаються низькими. Так в першому півріччі 2004 року вони склали 31,6 млн. т ., коли як в Китаї 125 млн. т .

       Найбільші компанії  чорної металургії 2003г.

       Місце Компанія            Об'єм реаліз в млн..$

       1 ММК                                 1928,4

       2 "Северсталь"                         1923,6

       3 Новоліпецкий металургійний комбінат 1699,5

       4 "Евразхолдінг"                         1589,2

       5 Трубна металургійна компанія 959,5

       6 Коваль металургійний комбі-нат 714,3

       7 "Мечел"                                  593

       Слід  зазначити, що частка окремих металургійних  підприємств зростає якщо розглядати окремо ринки виробництва продукції: ринок чавуну, стали і прокату. Так, наприклад, ТМК є найбільшим виробником труб в Росії.

       Особливості ринку.

       Чорна металургія, перш за все експортна  галузь, залежна від світових цін  на метал. Зараз в галузі відбуваються переміщення у бік збільшення частки дорожче в порівнянні із заготівкою і сортовим прокатом листового прокату. Його частка збільшилася на 38,7% . В цілому ж експорт прокату у вартісному виразі виріс в 2004 році на 18%. На ринку на тлі високих експортних досягнень унаслідок високих ринкових цін на сировині йде процес консолідації і зміцнення підприємств. Так, наприклад, сталева група "Мечел" ще в 2002 році оголосила про плани створення вертикально інтегрованого холдингу, формування якого завершилося в кінці 2003 року. До нової компанії увійшли, окрім самого "Мечела", вугільна компанія "Південний Кузбас", торгова компанія "Угле-меттрейдінг", Вяртсильській завод метизу, Белорецкий меткомбінат і компанія "Южуралникель". Також російські металурги охоче набувають активів за кордоном - заводи для виробництва кінцевої продукції і напівфабрикатів. Так, наприклад, Новоліпецкий МК має завод в Данії, а "Мечел" - ряд заводів в Румунії і Хорватії. Важливим питанням для металургів є вступ Росії у ВТО і ряду що дискримінують Росію законодательств країн-імпортерів.

       Нафтова промисловість.

     В даний момент є определяюшей для  всієї Російської економіки. Скільки  разів по новинах центральних  і регіональних ЗМІ, ми чуємо про  коливання цін на нафту і про  можливі наслідки цих коливань для  Росії. Дійсно зараз, як говорять аналітики, Росія, як ніколи, прив'язана до нафтової голки, а від цін на нафту залежить і дефіцит державного бюджету, і зростання добробуту громадян. Хоча нафтова і вугільна промисловість має частку в основних видах промислової продукції в нашій країні всього біля 5 %, по сумарної здобичі сировинної нафти Росія поступово виходить на перше місце в світі, здобуваючи близько 2900 млн. баррелів в рік. На сьогоднішньому ринку ( після розпродажу "Юкоса") представлено декілька загальноросійських і регіональних компаній: "Лукойл", "Сибнефть", "ТНК", "Татнефть", "Роснефть", "Транснефть", "Рітек", "Башнефть", "Сургутнефтегаз" і деякі інші. За обсягами здобичі між цими компаніями, зрозуміло, існує велика різниця. Основними гравцями на ринку є загальноросійські компанії. Так в 2004 році 11 найбільших нафтових компаній здобували близько 91,28% всієї нафти в Росії, а чотири загальноросійських "Лукойл", "Юкос", "Сибнефть" і "ТНК" трохи менше 60%. При цьому "Лукойл" і "Юкос" займали по 20% ринку (здобич нафти по 35,4 млн. т. за півтора квартали).(див. Додаток В)