Характеристика олігополії та олігополістичної конкуренції

       Проте, не дивлячись на зниження частки на ринку, доходи Alcoa продовжували рости. Попит на алюміній збільшувався швидше, ніж падала частка Alcoa, так що компанія все одно залишалася «в плюсі». До того ж Alcoa почала нарощувати свою активність в області виробництва кінцевої продукції з алюмінію.

       У 70-і роки керівництво Alcoa вирішило, що необхідно розширювати свою діяльність не тільки у виробництві алюмінію, але і в інших областях. У 1983 році новий виконавчий директор компанії Чарльз Паррі заявив про те, що до 1995 року 50% виручки компанії повинно поступати з сфер, не пов'язаних з алюмінієм. Проте така політика дуже швидко показала свою безперспективність, і в 1987 році Паррі пішов з компанії, а Alcoa повернулася до курсу на розширення виробництва алюмінію.

       Щорічний  прибуток Alcoa знов став рости. До 1991 року компанія підійшла як один з найбільших і найбільш успішних світових виробників алюмінію. Проте пролунав розвал СРСР, і перед керівництвом Alcoa знову встало питання про те, як жити далі. Річ у тому, що до розвалу Радянський Союз експортував 250 тис. метричних тонн алюмінію, а після 1991 року Росія, намагаючись привернути гроші всіма доступними засобами, збільшила експорт до 1,2 млн. тонн. Це, природно, привело до різкого падіння цін на алюміній у всьому світі.

       Проте, і до кінця 90-х років Alcoa підійшла з непоганими результатами (щорічно  виручка компанії збільшувалася  в середньому удвічі). В першу чергу вони були досягнуті за рахунок збільшення частки на міжнародному ринку. Alcoa скуповувала компанії по всьому світу — в першу чергу, природно, в Австралії, Африці і Південній Америці. До того ж принесла свої плоди закупівля передових технологій, які дозволили скоротити витрати.

       Як  показує історія розвитку Alcoa, ця компанія дуже чутлива до цін на алюміній. Ціни ж на алюміній, у свою чергу, безпосередньо залежать від  динаміки об'ємів промислового виробництва  по всьому світу. Якщо врахувати, що дані по промвипупуску з провідних країн і регіонів миру вже декілька місяців підряд «поводяться не кращим чином», стає очевидним, що Alcoa чекає ще одне випробування низькими цінами. Правда, вирішувати подібні проблеми їй не уперше.

       Це  був приклад олігополії стандартизованого продукту на економічному ринку США.  
 

РОЗДІЛ 3 

АНАЛІЗ  ОЛІГОПОЛІСТИЧНИХ РИНКІВ УКРАЇНИ 

         3.1. Характеристика олігополістичних ринків України 

       Протягом  п’ятнадцяти років в Україні  відбувався перехід від планово-адміністративної економіки до ринкової, в якій більше половини всіх товарів, робіт і послуг виробляється суб’єктами господарювання, що діють за умов істотної конкуренції. Однак співвідношення конкурентного та монопольного секторів, що спостерігається зараз в Україні, було характерним для економіки індустріальних країн середини ХХ століття. Надмірною залишається вага в загальному обсязі виробництва сфери природних монополій, недосконалими ─ механізми державного регулювання цієї сфери, невиправдано високим є рівень концентрації ряду потенційно конкурентних ринків, особливо регіональних та місцевих, на більшості ринків не створені рівні умови конкуренції для всіх суб’єктів господарювання.

       Стосовно  олігопольного сектора, враховуючи його неоднозначну роль, зокрема, у  забезпеченні науково-технічного прогресу, оновленні технологічної бази виробництва, пріоритетним завданням має бути вплив на поведінку учасників ринку, запобігання обмеженням конкуренції внаслідок узгодження їхньої поведінки. Поряд із цим, держава має не допускати структурних змін, що призводили б до виникнення на таких ринках передумов домінування, посилення бар’єрів вступу на них.

       Прикладами  загальнодержавних товарних ринків з олігопольною структурою в Україні  в цей час є ринок послуг мобільного зв’язку (на ринку діє п’ять операторів, частка двох найбільших наближується до 98 відсотків), ринок коксу (на ринку діє 13 виробників, частка трьох найбільших протягом останніх років становила 42 ─ 51 відсоток), ринок моторних бензинів (операторами ринку є сім великих підприємств, сукупна частка трьох найбільших перевищує 67 відсотків), ринок пива (близько 94 відсотка ринку належить чотирьом конкуруючим між собою суб’єктам господарювання), тютюнових виробів (з 22 суб`єктів господарювання, які діють на ринку, частка трьох найбільших становить понад 75 відсотків, п’яти найбільших ─ понад 97 відсотків), торфу (на ринку у 2004 році діяло 32 учасники, частка трьох найбільших ─ понад 55 відсотків), цементу (частка трьох найбільших суб'єктів господарювання становить понад 40 відсотків, п’яти найбільших ─ понад 60 відсотків). На регіональному рівні олігопольну структуру здебільшого мають ринки послуг з перероблення сільськогосподарської продукції.

       В деяких випадках спостерігається посилення  концентрації олігопольних ринків: скажімо, сукупна частка чотирьох найбільших виробників пива збільшилася з 88 відсотків у 2002 році до 94 ─ у 2004, сукупна частка двох найбільших операторів мобільного зв’язку ─ з 85 відсотків у 2000 році до 98 відсотків ─ у 2005.

       Слід  зазначити, що на більшості ринків з олігопольною структурою спостерігаються високі темпи зростання. Наприклад, обсяг послуг мобільного зв’язку за 2001 ─ 2005 роки збільшився в 7 разів, виробництво цементу зросло в 2,1 разу, виробництво пива у 2000 ─ 2004 роках збільшилося на 80 відсотків. Значною мірою це пов’язано з поєднанням на олігопольних ринках досить гострої конкуренції між учасниками з перевагами масштабу виробництва.

       У той же час на олігопольних ринках існує підвищений ризик антиконкурентних змов суб’єктів господарювання, які  призводять до послаблення або усунення конкуренції, встановлення завищених цін, нав’язування контрагентам додаткових зобов’язань, що не стосуються предмета угод тощо. За час дії Закону України «Про захист економічної конкуренції» Антимонопольним комітетом України виявлено та припинено понад 500 випадків антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, здебільшого на олігопольних ринках послуг з оптової та роздрібної торгівлі нафтопродуктами, перероблення сільськогосподарської продукції, послуг зв’язку. Через це олігопольні ринки потребують підвищеної уваги з боку органів контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції і, водночас, всебічної оцінки перспектив свого розвитку в кожній конкретній ситуації.

       Істотною  проблемою є численні зловживання суб’єктами господарювання, що займають монопольне або домінуюче становище на товарних ринках, цим становищем. Протягом 2000 ─ 2005 років органами Антимонопольного комітету України виявлено та припинено понад 7300 порушень законодавства про захист економічної конкуренції цього виду, що становить половину їхньої загальної кількості. При цьому, за шість років щорічна кількість виявлених та припинених органами Антимонопольного комітету України зловживань монопольним становищем зросла у 2,4 разу (із 721 до 1747). Сума безпосередньої шкоди (збитків), які були завдані чи могли бути завдані цими порушеннями юридичним та фізичним особам, становила понад 690 млн. гривень. Особливістю структури зловживань монопольним становищем є те, що переважну більшість з них (понад 85 відсотків) складають протиправні діяння, безпосередньо спрямовані на одержання зиску від використання ринкової влади: встановлення завищених цін, нав’язування контрагентам інших невигідних умов договорів, скорочення виробництва або реалізації товарів.

       Наведена  структура зловживань монопольним  становищем (див. Додаток Е) свідчить, що суб’єкти господарювання, в яких наявна ринкова влада, незначною мірою відчувають конкурентний тиск або загрозу появи конкурентів на ринку, що спонукали б їх до дій безпосередньо антиконкурентного характеру.

       Частка  підприємств, що діють на ринку олігополії, у загальному обсязі виробництва  у 2000р. склав 11,6%, а в 2003р. – 15,3%. Зміна  статистичної методології унеможливила проведення аналогічного аналізу, починаючи з 2004 року. Однак дослідження свідчить, що частки підприємств, які діяли в 2004 році на ринку олігополії були наближеними до їхніх часток в обсязі виробництва в попередні роки. Щоправда, пряме порівняння показників внаслідок їхньої неповної тотожності є некоректним.

       Отже, у цей час в Україні доволі значною (13 ─ 15 відсотків) є частка олігопольного  сектора, для якого властивий  підвищений ризик обмежень конкуренції.

       У 2003 році питома вага підприємств, що діяли  на олігопольних ринках в паливно-енергетичному комплексі, у 26,5 разу перевищувала частку підприємств олігопольного сектору в торгівлі та посередництві.

       Аналіз  даних (див. Додаток Є) свідчить, що протягом 2000 ─ 2003 років мало місце збільшення питомої ваги частки олігополії. Це було пов’язано насамперед з діяльністю фірм, які є невеликими за кількістю працівників, проте демонструють надзвичайно високі обсяги виробництва. Такі фірми здебільшого були своєрідними “тунелями” для перетікання доходів від великих підприємств до певних осіб, і при цьому широко використовували схеми, які дозволяли ухилятися від податків.

       Зазначені вище зміни в державній статистиці утруднюють дослідження динаміки розвитку передумов конкуренції в розрізі  основних сфер економічної діяльності у 2003 ─ 2004 роках.(див. Додаток Ж)

       Аналіз  даних на ринках з різними структурними особливостями за 2004 рік показує, що співвідношення монопольного, олігопольного  та конкурентного секторів у галузевому розрізі, в основному, не змінилося.

       Найбільш  сприятливі структурні передумови в 2003-2004рр для олігополії склалися в торгівлі та агропромисловому комплексі, а найменш сприятливі у гірничо-металургійному комплексі, машинобудуванні та паливно-енергетичному комплексі. Отже, за 2003-2004рр. частка олігопольних підприємств зменшилась.

       Щодо  економічної ефективності, то оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи на неї перетворюється, оцінки економічної ефективності їх теж досить близькі.

       Передусім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний доход ніколи не збігаються. Тому координати точки перетину кривих граничного доходу та граничних витрат завжди лежатимуть лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Можна впевнено сказати, що олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", яке містить обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку. Особливо це властиве для таємного зговору та ціноутворення за методом "витрати плюс".

       Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткотерміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов'язане з існуванням досить вагомих бар'єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конкурентів. Отже, суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за продукцію олігополістичної галузі. 

         3.2 Визначення закономірностей  поведінки товаровиробників на олігопольних ринках України 

       Сучасна економічна думка виділяє декілька поглядів щодо визначення кількості  фірм, що діють на олігопольному  ринку, формує нові підходи щодо критеріїв  існування олігопольного ринку, ступеню концентрації товаровиробників, що впливає на функціонування  галузевих та загальноукраїнського ринків і потребує певного осмислення. В Україні достатньо велика частина ринків мають олігополістичну  структуру. Так, на початок 2007 року із 286-ти загальнодержавних ринків на 49-тьох існувала «жорстка» олігополія, а 96 – мали ознаки домінування. З іншого боку, в основі утворення олігополії лежить механізм ринкової конкуренції, який з невідворотною силою витісняє з ринку слабкі підприємства, шляхом їх банкрутства, або поглинання та злиття з сильними конкурентами. Тому, в той час, коли Україна стала повноправним членом Світової організації торгівлі, актуальним є необхідність зрозуміти процеси розвитку олігополії на національному ринку, її недоліки та переваги.

       Потребує  всебічного аналізу структури вітчизняних ринків олігополії та їх регулювання з боку держави, теоретично-методологічне обґрунтування функціонування існуючих олігопольних ринків.

       Проведені дослідження дали змогу визначити  деякі теоретичні та практичні засади ефективного функціонування олігопольних ринків в Україні та особливостей розвитку конкуренції на них. Був зроблений висновок про існування певних складнощів побудови єдиної моделі олігополії притаманній Україні, що зумовлено кількома основними причинами. По-перше, олігополія в Україні має багато проявів. Так, на  українському ринку мобільного зв’язку функціонує достатньо «жорстка олігополія», коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, а саме: дві компанії «МТС» та «Київстар» домінують з більш ніж 90% часткою, а на інші компанії, такі як: Life, ТМ «Білайн», «Golden Telecom GSM»  та інші – припадає тільки 8% ринку послуг.