Фінансовий лізинг в Україні

В умовах кризових явищ та застою ринку основною стратегією для  більшості лізингових компаній стало  забезпечення фінансової стабільності, поточної платоспроможності, фінансової рівноваги⁷⁵.

Фінансова стабілізація лізингової компанії базується на:

• забезпеченні ліквідності лізингового портфелю;
• формуванні стратегії «відсікання зайвого»;
• підвищенні “жорсткості” контролю грошових потоків компанії;
• диверсифікації джерел фінансування компанії;
• реструктуризації лізингового портфелю;
• заморожування інвестиційних проектів з неефективними джерелами фінансування. ⁷⁶

Проте досягнення вищеназваних цілей потребує від лізингових компаній грамотного та професійного підходу, заснованого на антикризових програмах розвитку. Ці програми мають будуватися на: аналізі ситуацій на фінансовому та інших ринках, які є пріоритетними для лізингових компаній (наприклад, автомобільний ринок); визначенні основних ризиків для лізингових компаній; складанні прогнозів в короткостроковому періоді і т. д⁷⁷.

Напрямки фінансової стабілізації лізингових компаній в  Україні можна умовно поділити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні пріоритети лізингових компаній необхідно будувати з урахуванням аналізу ринків, на які орієнтуються лізингові компанії, а внутрішні, навпаки, на вдосконалення фінансово-інвестиційної, цінової, управлінської, сервісної політики тощо⁷⁸.

Для успішної реалізації зовнішніх та внутрішніх напрямків  фінансової стабілізації лізингових компаній в Україні, необхідно застосовувати інструменти, за допомогою яких би можна було б здійснити заходи стабілізаційної програми розвитку (Додаток Б) ⁷⁹.

Основними інструментами  стабілізації лізингової компанії є:

• моніторинг ринку та споживачів лізингових послуг;
• рекламні заходи, стимулювання збуту, зв'язки із суспільством, прямий маркетинг;
• партнерство в лізингових відносинах;
• створення єдиної бази даних лізингоотримувачів, що дозволить мінімізувати випадки шахрайства та зменшити ризики лізингової компанії;
• додатковий сервіс;
• бенчмаркінг організації фінансового управління в різних компаніях;
• реінжиніринг окремих бізнес-процесів у фінансовій діяльності компанії;
• аудит фінансового стану потенційних лізингоотримувачів з позитивною кредитною історією;
• аутсорсинг бізнес-процесів з метою скорочення операційних витрат і т.д.⁸⁰

Лізингова діяльність в Україні  має певні перешкоди для якісного подальшого розвитку. Для подолання  цих перешкод пропонується розглянути основні проблеми та ряд заходів, які необхідно впровадити як на рівні державних органів,  так і на рівні загальної фінансової системи України.

Більшість вітчизняних науковців  виділяють наступні аспектах, що стримують розвиток лізингу, а саме:

• доступ до фінансування. Переважна більшість лізингових угод передбачає авансовий платіж, середня величина якого дорівнює 20 % від вартості предмета лізингу. Відсоткова ставка по лізингу вища за банківський кредит, крім того, вимагається додаткове забезпечення, окрім самого предмета лізингу. Обмеженість доступу до лізингового ринку підприємств – виробників об’єктів лізингу; обмежений доступ вітчизняних лізингових компаній до дешевих фінансових ресурсів, результатом чого є висока вартість лізингових послуг. При фінансовому лізингу для лізингоодержувача вартість лізингу виявляється більш високою, ніж ціна купівлі устаткування
• адміністративно-правові реформи. Занепокоєння викликає чинний Закон України “Про фінансовий лізинг”⁸¹, який містить дискримінаційні положення відносно національного виробника: обладнання, яке іноземний виробник може постачати українському споживачу напряму, український виробник зобов’язаний надавати тільки через посередника. Це пов’язано з наступним. Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг (п. 2 ст. 5)⁸², яка є після її ратифікації невід’ємною частиною законодавства України, допускає угоди прямого міжнародного фінансового лізингу. У той час як Закон “Про фінансовий лізинг”(п. 2 ст.1) допускає передачу майна у фінансовий лізинг виключно посередником ⁸³.

Також неузгодженість вітчизняного законодавства із міжнародними нормами законодавства з питань лізингу; відсутність державних  програм стимулювання використання лізингу, як джерела оновлення основних фондів.

Важливою складовою  економічного стимулювання розвитку міжнародного лізингу є пільгова система оподаткування. Податкове законодавство України не передбачає будь-яких пільг під час здійснення операцій міжнародного лізингу. Навіть із прийняттям Податкового кодексу ⁸⁴, все рівно необхідно внести певні зміни до адміністративної та судової систем, щоб спростити процедуру повернення об’єкта лізингу, що зменшить вартість трансакції для лізингодавця.

Проте позитивними  змінами зазначеними в кодексі  є прийняття методу прискореної  амортизації для основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби).

Лізингові компанії відчувають труднощі, аналізуючи потенціальних  лізингоотримувачів, внаслідок відсутності  достатньої інформації про кредитну історію клієнта. З розвитком  кредитних бюро лізингові компанії зможуть спростити процес оцінки клієнта, що сприятиме росту кількості лізингових операцій⁸⁵.

Додаткові витрати  лізингової компанії при укладанні  з фізичною особою договору фінансового  лізингу при завірянні у нотаріуса.

Подолання вищезазначених перешкод викличе суттєве розширення використання лізингу як інвестиційного механізму модернізації основних фондів через створення цілісної системи його правового регулювання.

Визначимо основні  заходи, реалізація яких дозволить  нівелювати негативні наслідки фінансової кризи та забезпечити подальший розвиток небанківських фінансових установ загалом, та лізингових команій зокрема:

• удосконалити загальне та спеціальне законодавство з питань лізингу, зокрема, усунути неточності і протиріччя між нормами Цивільного ⁸⁶ та Господарського кодексів України⁸⁷ та інших законів України. Внести зміни до Закону України „Про фінансовий лізинг”⁸⁸ з метою поліпшення механізму проведення операцій фінансового лізингу, захисту прав та інтересів сторін лізингової угоди;
• скасування обмежень Господарського кодексу України щодо інвестування в предмет лізингу грошових коштів лізингодавця, одержаних за банківськими та бюджетними кредитами, облігаційними позиками;
• усунення заборони наступної (повторної) передачі у фінансовий лізинг майна, яке спеціально набувалось з цією метою (навіть у випадку,коли попередня угода фінансового лізингу була розірвана з вини лізингоодержувача);
• фактичного підтвердження природи фінансового лізингу як різновиду фінансового посередництва, – через встановлення правила згідно якого знищення або пошкодження предмета фінансового лізингу не може слугувати причиною як перегляду розміру фінансових зобов’язань лізингоодержувача, так і дострокового припинення договору;
• перегляду потребує Державний класифікатор України «Класифікація основних фондів» ⁸⁹ (Класифікація основних фондів ДК 013-97) на відповідність до чинних законодавчих актів із метою упорядкування процесу віднесення основних засобів до певних їх груп і забезпечення економічно обґрунтованого нарахування по них амортизаційних відрахувань;
• актуальним є прийняття Закону України «Про сек’юритизацію»;
• розробити механізми рефінансування портфелів лізингових угод, зокрема, через процедури їх продажу та сек’юритизації (стандартизації лізингових угод з наступним випуском цінних паперів під забезпечення пакетів стандартизованих лізингових угод), застосування лізингу в державних інвестиційних проектах.;
• організувати підготовку фахівців з питань лізингу у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти на підставі укладених договорів з підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами;
• розробити та розповсюдити серед суб’єктів господарювання науково-практичний коментар до законодавства України з питань лізингу та створити консультативний центр для потенційних та існуючих учасників ринку лізингу, перш за все, представників малого та середнього бізнесу;
• посилення зацікавленості банків через систему пільг у довгостроковому кредитування лізингових угод;
• розвиток системи гарантій і страхування предметів лізингу;
• запровадити державні лізингові програми для оновлення основних засобів у бюджетних установ галузей соціальної інфраструктури (медицина, комунальне господарство, освіта та наука)⁹⁰.

Для вирішення даного завдання пропонуємо використовувати  три документи, які стосуються розвитку небанківських фінансових установ України.

Перший документ – «Стратегія розвитку небанківського фінансового сектора України до 2015 року», який розроблений Нацкомфінпослуг. Основними заходами, що стосуються практично всіх сегментів ринку небанківських фінансових послуг, є удосконалення законодавства та підвищення поінформованості і захист прав користувачів фінансових послуг.

Другий документ – «Концепція захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг в Україні», який схвалений розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1026-р від 03.09.2009 . Мета даного документа полягає в удосконаленні системи захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг та забезпеченні її ефективності ⁹¹.

Зокрема, передбачається створити на веб-сторінках органів, щоздійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, окремий розділ для висвітлення актуальних питань у сфері захисту прав споживачів. Також розробники концепції вважають за доцільне удосконалити нормативно-правову базу щодо розкриття інформації небанківськими фінансовими установами відповідно до стандартів IAIS, IOPS, законодавства Європейського Союзу. Також утворенню громадських організацій захисту прав споживачів та перехід на пруденційний нагляд.

Основними цілями третього документа за назвою “Концепція запровадження пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами” є такі: захист інтересів споживачів фінансових послуг, запобігання настанню неплатоспроможності та забезпечення фінансової стійкості фінансових установ через застосування відповідних корегуючих заходів шляхом ⁹²:

• виявлення підвищених ризиків у діяльності фінансових установ;
• контролю за платоспроможністю, ліквідністю та прибутковістю фінансової установи;
• попередження банкрутства та системної кризи фінансових установ;
• прогнозування майбутніх фінансових результатів на основі звітів поточного періоду.

Українськими вченими Л.І. Даніловою, Л.Д. Буряком, М.В. Бутовою, О.В. Мельник та Н.П. Сиволапенко, зроблена спроба скласти прогноз щодо діяльності лізингодавців на ринку лізингу України ⁹³. У короткій перспективі на ринку лізингу можна спрогнозувати наступне:

• підвищення вимог лізингових компаній до фінансового стану потенційних клієнтів;
• орієнтування на діючий клієнтській базі з позитивною кредитною історією;
• підвищення авансових внесків лізингоотримувачів на 10-15 % (можливо до 50 %);
• підвищення процентних ставок (на 3-5 %);
• скорочення термінів фінансування (до 3 років);
• зменшення середньої вартості лізингової угоди, підвищення попиту на більш дешеві види техніки;
• переорієнтація на більш ліквідні предмети лізингу;
• скорочення частки будівельної сфери, сільського господарства в структурі договорів фінансового лізингу;
• лізингові компанії у поточному році будуть орієнтуватись на підвищення контролю над дебіторською заборгованістю і проблемними активами, розробці стратегії по роботі з проблемною заборгованістю і вилученні предметів лізингу;
• розвиток ринку бувшої у використанні техніки;
• підвищення попиту на лізинг автомобілів зі сторони фізичних осіб у зв’язку із значним обмеженням і погіршенням умов банківського автокредитування;
• підвищення попиту на фінансування у національній валюті, що обумовлено значною девальвацією української валюти її нестабільністю;
• закриття невеликих лізингових компаній у зв’язку з погіршенням платіжної дисципліни клієнтів, відсутністю фінансування неспроможністю розрахуватись за своїми зобов’язаннями перед кредитороми;
• скорочення об’ємів лізингового кредитування на початку 2011 року у зв’язку з відсутністю зовнішнього та внутрішнього платоспроможного попиту;
• щодо лізингу автотранспорту, додатковими причинами до падіння обсягів фінансування є підвищення транспортного збору при реєстрації імпортного автомобіля, тимчасове підвищення митних зборів, повернення податкових пільг українським автовиробникам ⁹⁴.

Незважаючи на структурні диспропорції в розподілі об’єктів лізингу за галузями економіки, переважно середньостроковий характер лізингу, недостатню увагу до лізингової діяльності з боку державних органів, світову фінансово-економічну кризу, лізингова діяльність в Україні починає стрімко розвивається. Однак, для більш якісного розвитку лізингу необхідно вирішити ряд проблем як на рівні державних органів, так і на рівні самих лізингових компаній.

Отже, для розвитку і  вдосконалення лізингу в Україні потрібно передусім усунути нормативно-правові перешкоди на правовому рівні та в самому механізмі його фінансування. Так як практика вітчизняного лізингу виявила суттєві недоліки й загальну не адаптованість українського законодавства до сучасних різновидів бізнесу.

Слід зауважити, що ті тенденції, які властиві розвитку лізингу в більшості західних країн, з досить високою ймовірністю будуть характерні й для України в найближчому майбутньому. На сучасному етапі, порівняно з основними тенденціями розвитку лізингу в країнах ЄС, ринок України має більшу волотильність та нестабільність.

Державне регулювання  ринку фінансового лізингу повинно  здійснюватися шляхом: розвитку системи  гарантій і страхування предметів  лізингу; розробки комплексу заходів  для збільшення іноземних інвестицій під програми лізингу; здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку лізингу; застосування уповноваженими державними органами заходів впливу за порушення чинного законодавства з питань лізингу; забезпечення прозорості та відкритості ринку лізингу; запобігання монополізації.

Лізинговим компаніям України характерна відсутність системного підходу до обґрунтування політики управління фінансовими ризиками. Управління фінансовими ризиками компанії має виходити з оптимізації структури капіталу компанії, оптимізації портфеля боргових зобов’язань, мінімізації платежів за користування позичковим капіталом та бути націленим на максимізацію фінансового результату її діяльності.

ВИСНОВКИ

Розвиток лізингових послуг має особливе значення для держави, яке перш за все полягає у пожвавленні інвестиційної активності, мобілізації фінансових коштів під інвестиційні проекти, гарантоване їх використання для переоснащення виробництва тощо. Держава через використання механізмів лізингової діяльності може сприяти збільшенню виробничого та експортного потенціалу країни.

В Україні законодавчо забезпечують лізингову діяльність такі нормативно-правові документи як: Цивільний та Податковий Кодекси України, Закони України «Про фінансовий лізинг», «Про банки та банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг», Укази Президента та  інші нормативно-правові документи у сфери ринку фінансових послуг.