Фінансовий лізинг в Україні

- на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракта на купівлю; вищі можуть бути і адміністративні витрати, тому вважається, що ціна лізингу може бути нижче або рівній ціні позики тільки при наявності певних податкових пільг¹⁶.

Сьогодні існують об’єктивні причини, які спонукають банки нехтувати такою вельми необхідною для України формою бізнесу, як лізинг. Основними з них є:

- неможливість надавати послуги довготермінового характеру через політичні та економічні негаразди в країні;

- придбання банком об’єкту лізингу для подальшої передачі його лізингоотримувачу можливе лише за рахунок власного капіталу;

- можливість для банку мати у власності нерухоме майно загальною вартістю до 10% від обсягу власного статутного капіталу;

- високі процентні ставки за кредитами від Національного банку;

- відсутність інвестиційних пільг для банка-лізингодавця ¹⁷.

Отже, лізинг – це один з найефективніших способів збільшення активності виробників та пожвавлення роботи як малих, так і середніх та великих підприємств. В Україні на сьогоднішній день вже склалися основні передумови його розвитку: створено основу інфраструктури ринку лізингових послуг; сформовано первинну законодавчу базу щодо врегулювання лізингової діяльності; організаційно оформлено методичні основи з побудови взаємовідносин суб’єктів лізингової діяльності.

1.2. Економічна сутність та значення фінансового лізингу

Законом України “Про фінансовий лізинг” визначено що фінансовий лізинг – це договір, згідно з яким лізингоотримувачу передається у користування на визначений договором термін майно (предмет лізингу), яке спеціально придбане лізингодавцем відповідно до визначених у договорі з лізингоотримувачем специфікації та умов, яке лізингоотримувач може отримати у  власність після закінчення терміну користування ним та у випадку оплати повної визначеної договором ціни. ¹⁸

Особливими ознаками фінансового лізингу є:

• довгостроковий характер такої послуги;
• господарське відношення до об'єкта як до власності;
• виключне право лізингоотримувача на користування майном протягом усього терміну дії лізингової угоди;
• можливість придбання об'єкта за залишковою вартістю після закінчення строку лізингової угоди;
• страхування та відповідальність за майно, як правило, несе лізингоотримувач;
• можливість реалізації опціону на купівлю лізингоотримувачем об'єкта лізингу за залишковою вартістю після закінчення основного терміну лізингу¹⁹.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються  до складу основних фондів орендаря. В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:

• виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на зазначене устаткування;
• орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;
• орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює орендні платежі.²⁰

Об’єктом (предметом) лізингу  може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів (засобів) і яке не заборонене до вільного обігу на ринку, а також нематеріальні активи. З урахуванням цього можна виділити такі групи об’єктів лізингу:

а) рухоме майно: обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно); транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертоліти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничі вагони, контейнери та інше); будівельна техніка; оргтехніка, конторське обладнання; ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програм тощо;

б) нерухоме майно: будівельні споруди і споруди виробничого, торговельного або комунально-побутового призначення; споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди) ²¹.

Послуги фінансового лізингу мають право надавати:

• фінансові установи, які внесені до Державного реєстру фінансових установ у порядку, встановленому законом;
• юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначене законом та нормативно-правовими актами Держфінпослуг право надавати послуги фінансового лізингу²².

Фактично фінансовий лізинг являє собою форму дострокового кредитування купівлі і має такі різновиди: лізинг з обслуговуванням; ліверидж у лізинг; лізинг у «пакеті».

Лізинг з обслуговуванням  поєднує фінансовий лізинг з договором  підряду і передбачає надання  певних податкових послуг, які пов’язані  з утриманням і технічним обслуговуванням  зданого у найм майна.

Ліверидж лізинг –  особливий вид фінансового лізингу. За цією угодою велика частка (за вартістю) зданого в оренду обладнання береться у найм у третьої сторони (інвестора) і в першій половині терміну оренди здійснюються амортизаційні відрахування за орендоване обладнання.

Лізинг у «пакеті» – лізингова система фінансування магазину, заводу, лікарні та ін. у цілому. Як правило, будинок, інтер’єр, інвентар даються у кредит, обладнання ж дається за договором лізингу ²³.

Останнім часом політика держави та органів місцевого  самоврядування свідчить про зрушення в концептуальних уявленнях про значення фінансового лізингу та застосування його в практиці ²⁴.

Таким чином, фінансовий лізинг як альтернативний спосіб інвестування прискорює оновлення матеріально-технічної бази, створює конкуренцію у сфері виробництва та фінансових послуг, надає забезпечення інвестиціям в умовах економічної нестабільності, можливість залучення іноземних інвестицій, збільшення податкових надходжень до бюджету за рахунок активізації підприємництва, розширення виробництва та створення нових робочих місць.

1.3. Державне  регулювання фінансового лізингу в Україні

Лізингові компанії є  суб’єктами господарювання, діяльність яких забезпечує задоволення потреб юридичних і фізичних осіб щодо одержання  майна у тимчасове користування. Практика здійснення лізингових операцій потребує чіткого нормативно-правового забезпечення. Нормативно-правове регулювання діяльності лізингових компаній в Україні здійснюється: Цивільним Кодексом України ²⁵ та Господарським Кодексом України ²⁶; Податковим кодексом ²⁷ (стосовно оподаткування лізингових операцій); Законами України: «Про фінансовий лізинг» ²⁸, «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ²⁹; нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг тощо. Оскільки правове забезпечення лізингової діяльності відіграє провідну роль у питаннях державного регулювання, у таблиці 1.1 наведемо основні нормативні акти, які висвітлюють сутність поняття “лізинг” в Україні.

Таблиця 1.1

Характеристика положень основних нормативних актів, що висвітлюють сутність поняття “лізинг” в Україні*

* Джерело: Кірик Т.В. Особливості правового регулювання лізингової діяльності в Україні: проблеми та перспективи розвитку [Текст] / Т.В. Кірик [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_gum/Vzhdtu_econ/2011_4/50.pdf

Розглядаючи дані табл. 1 бачимо, що певні положення кодексів, а саме ст. 806, 807, 808, 809 Цивільного кодексу України та ст. 292 Господарського кодексу України взагалі не узгоджені між собою. При цьому в Цивільному кодексі України термін “фінансовий лізинг” не вживається, але йдеться, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 3 ст. 806). У Господарському кодексі України зазначено, що лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний, однак, не наголошується, в чому саме полягає відмінність між ними. До того ж зазначені кодекси не визначають, в чому полягає різниця між лізингом та орендою та чим лізинг відрізняється від інших видів найму.

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг відноситься до фінансової послуги, а його регулювання здійснює уповноважений орган з регулювання діяльності фінансових установ ³³. Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. №1085 ³⁴ центральним органом виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг було визначено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг, а нині Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі – Нацкомфінпослуг).

Слід зазначити, що до компетенції Нацкомфінпослуг належить регулювання ринків фінансових послуг та нагляд за небанківськими фінансовими інститутами, для яких надання фінансових послуг, в тому числі і з фінансового лізингу. Основними напрямками нагляду Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, щодо діяльності лізингових компаній є:

• внесення інформації про лізингові компанії до Державного реєстру фінансових установ;
• взяття на облік юридичних осіб – суб'єктів господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначену законами та нормативно-правовими актами Нацкомфінпослуг можливість надавати послуги фінансового лізингу;
• отримання від суб'єктів нагляду Нацкомфінпослуг звітності (електронної) щодо надання фінансових послуг;
• проведення виїзних та безвиїзних перевірок фінансових установ;
• застосування заходів впливу та накладення адміністративних стягнень у разі порушення законодавства України про фінансові послуги ³⁵.

Визначною подією для всієї лізингової індустрії  на шляху створення умов її ефективного  функціонування та розвитку стало прийняття  в 2004 р. Закону України «Про фінансовий лізинг». Як зазначено у преамбулі  Закону, він покликаний визначити «загальні правові та економічні засади фінансового лізингу»³⁶. Правові засади даного закону є більш прогресивними порівняно з нормами старої редакції Закону України «Про лізинг», який діяв до 2004 року.

Але, на думку Гриценко В.В., однією з головних характерних відмінностей Закону України «Про фінансовий лізинг» порівняно зі старим Законом «Про лізинг», є закріплення права лізингоотримувача передавати майно в сублізинг. ³⁷

Дипломатична конференція  щодо прийняття Конвенції Міжнародним інститут уніфікації особистого права «Про міжнародний фінансовий лізинг». відбувалась в Оттаві у травні 1988р., де ухвалено її текст і вона стала відкритою для підписання. Законом України від 11.01.2006р. №3301-IV Україна приєдналася до даної Конвенції УНІДРУА³⁸. Конвенційні норми мають диспозитивний характер, тобто їх застосування може бути відмінено сторонами (постачальником, лізингодавцем, лізингоодержувачем), за виключенням тих положень, які мають імперативний характер у силу самої Конвенції. Конвенція визначає характеристики угоди фінансового лізингу, закріплює нерозривний зв’язок двох договорів – купівлі-продажу та лізингу: користувач має схвалити умови першого договору, постачальник має бути проінформований про існування або намір укласти другий. Положення конвенції не припиняють своєї дії лише на тій підставі, що обладнання стало невід’ємною приналежністю або включено до земельної власності. Будь-яке питання про те, стало чи не стало обладнання приналежністю або частиною нерухомості, а також про юридичні наслідки права лізингодавця та особи вирішується відповідно до права країни, на території якої знаходиться нерухомість³⁹.

Також лізингові відносини, що складаються під час морських перевезень, регулюються спеціальним  нормативним актом – Кодексом торговельного мореплавства України ⁴⁰. Але окремі положення не відповідають правовим відносинам лізингу в традиційному їх розумінні.

Отже, фінансовий лізинг є складним і багатогранним економічним явищем, яке поєднує в собі елементи оренди та кредитних зобов'язань та має ряд переваг над традиційними формами фінансування й кредитування. Важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів, а також цілеспрямований вплив органів державного управління.