Фінансова стабілізація в Україні

Фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика її цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.

В Україні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окреслено дії, взаємозв'язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та валютної політики як окремо взятих підсистем, а не єдиної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізацією окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими, ресурсами знаходиться в досить складному стані, особливо на рівні районів, міст та областей, і потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державної фінансової політики.

Фінансова політика повинна мати імперативний, обов'язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо. [18, с.158-161].

Можна зробити висновок, що фiнансова полiтика має надзвичайно велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни.

 

 

 

 

 

 

3.2 Основні напрямки вирішення  проблем фінансової стабілізації

 

Основними напрямками фінансової політики можуть бути:

— жорстка економія бюджетних  витрат шляхом посилення постатейного контролю за витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів;

— впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;

— фінансування із бюджету  тільки під державні програми і державне замовлення:

— розробка та обґрунтування  принципів державної політики доходів  для бюджетів різних рівнів;

— розширення кола учасників  ринку державних цінних паперів  із метою збільшення неемісійних  джерел покриття дефіциту бюджету;

— розв'язання питання погашення  заборгованості із заробітної плати  у бюджетній сфері та інших  соціальних виплатах;

— завершення процесу доведення  рівня оплати житлово-комунальних  та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;

— забезпечення повного  й своєчасного погашення зовнішнього  і внутрішнього державного боргу та його обслуговування.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, чіп віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його доходна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розцінку України на поточний фінансовий рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У цьому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення у системі суспільно-економічних відносин. Одночасно вони нероздільні, взаємозалежні, доповнюють один одного, вимагають комплексного підходу при розробці ефективного механізму в процесі виконання.

Державне регулювання  суспільно-економічними процесами  має зводитись до того, щоб прискорити обіговість фінансових ресурсів і, насамперед, шляхом усунення невиправданої практики руху зустрічних потоків фінансових ресурсів. Це стосується взаємовідносин між бюджетами різних рівнів і, що не менш важливо, між бюджетами та юридичними особами. Особливої ваги набирають відносини підприємств з бюджетом в частині сплати податків, а також повернення і відшкодування зайво внесених сум податків і зборів до бюджету.

Із прийняттям нової редакції Закону України "Про бюджетну систему України" набирає нового змісту, принципів і напрямків розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики. Цим законом передбачені фінансово-правовій норми, відповідно до яких визначено бюджетний устрій та бюджетну систему Україні, повноваження, роль і завдання органів влади та управління у бюджетному процесі. Цим законом окреслено межі функціонування усіх ланок бюджетної системи в частині закріплення доходів і розмежування видатків. Одночасно є їде ряд питань, які досі залишаються неврегульованими законодавством. Не випадково Верховна Рада України розглядає питання щодо внесення змін та доповнень до Закону України про бюджетну систему. Головною проблемою залишається визначення оптимальних меж функціонування бюджетів усіх рівнів і забезпечення її якісного і ритмічного виконання при збереженні провідної ролі Державного бюджету України.[19, с. 54-55].

Відповідно до діючих в Україні законодавчих актів в основу функціонування бюджетної системи закладено два важливих принципи.  Перший – це поділ компетенцій між рівнями бюджету,  що дає можливість органам державної влади будь-якого рівня маневрувати власними та залученими в дохідну частину бюджету джерелами для проведення соціально-економічних заходів. Другий –  це забезпечення єдиної правової бази, єдиної форми бюджетної документації при наданні (отриманні) необхідної статистичної та бюджетної інформації.

Бюджетні доходи є поняттям більш вузьким, ніж доходи держави, що включають, окрім засобів бюджетів усіх рівнів влади, ресурси позабюджетних  фондів і всього державного сектора.      

Доходи державного бюджету  формуються за рахунок податків,  акцизних зборів,  доходів від  зовнішньо економічної діяльності відповідно до нормативів,  що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків і стягнень.

Головним матеріальним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Коли національного доходу не вистачає на покриття фінансових нестатків,  держава залучає національне  багатство. Одержавлення національного  доходу, зокрема перерозподіл його та утворення бюджетних доходів, здійснюється державою різними методами,  основними з яких є податки,  позики й емісія грошей. Співвідношення між ними різні в країнах і  в часі та визначаються економічною  ситуацією в державі,

ступенем гостроти соціальних й інших проти річ, станом фінансів і фінансової політики влади.

  Податки – головний  метод перерозподілу національного  доходу. Вони забезпечують переважну  частку доходів бюджету; в доходах  різних держав становлять близько  9/10. Частка податків у доходах  місцевих бюджетів значно менше,  оскільки останні формуються  за рахунок закріплених і регулюючих  доходів.

Другим за своїм фінансовим значенням доходом бюджету є  державні позики.  Вони використовуються державою, коли є бюджетний дефіцит, що передбачаються при складанні  бюджету на майбутній рік. Із посиленням фінансової напруженості в країні та збільшенням дефіциту держава все частіше звертається до позик.

Податок на додану вартість і акцизний збір за сумою очікуваних доходів становлять найважливіше джерело бюджетних засобів, а відсотки їхнього виконання – одні з найнижчих.

Необхідно зазначити, що бюджетний  дефіцит і державний борг тісно  пов’язані,  адже державна позика є  важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту.  Крім цього,  з’ясувати,  наскільки небезпечним є той  або інший обсяг дефіциту,  неможливо без аналізу величини державного боргу. Водночас для оцінки цієї величини необхідно визначити  фактори росту бюджетного дефіциту. [20, с.78-80]

Отже, показником кризи системи державних фінансів стала деформація податкової системи. Колосальна кількість і розміри платежів в кінцевому результаті приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної діяльності, а з іншої до тіневізації економіки. Велика кількість комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували прибутки. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових інспекторів, обов'язкове введення касових апаратів.

 

 

ВИСНОВКИ

При написанні курсової роботи, було розглянуто проблеми та заходи щодо їх вирішення, проаналізовано сучасних стан фінансової стабілізації.

Головна увага при цьому має бути приділена прискоренню структурних, у тому числі банківських реформ,  які забезпечують стале економічне зростання, що нейтралізує таким чином деяке зростання курсу гривні при діючому режимі обов'язкового продажу валюти. Національний банк вбачає перспективним підвищувати свій внесок у розширення доходної бази бюджету не за рахунок інфляційного роздмухування номінальної величини ВВП, а за рахунок забезпечення сталого зростання його реальної величини. Для цього потрібно посилити увагу до:

• подальшого збільшення рівня монетизації економіки;
• підвищення кредитної активності;
• мобілізації платоспроможного попиту через подальше залучення депозитів   населення і підприємств
• збільшення попиту на стабільну гривню.

На сьогодні фінансова  стабілізація потребує забезпечення в  державі, розробки та прийняти законодавчих актів для стабільності фінансів в країні, створити сприятливі умови  для  стабілізації грошової одиниці  та покрити всі заборгованості.

Не менш важливим, ніж  скорочення інфляції, для процесу  підвищення соціальної результативності економічного зростання є підтримка  стабільного курсу національної валюти. Сьогодні маємо курс рівноваги, який сприяє експорту, інвестиційному імпорту, посиленню ролі внутрішніх факторів зростання.

Узагальнюючи вищевикладене, слід відзначити наступне:

1. У фінансовій політиці  держави чільне місце повинні  зайняти питання, пов’язані із  створенням умов для зростання  економіки. Для цього необхідно:  знизити процентні ставки; змінити  ситуацію в поповненні оборотних  коштів підприємств; створити  мережу банківських установ, яка  спеціалізуватиметься на обслуговуванні структур малого і середнього бізнесу; вести систему пільгових кредитів для малих і середніх підприємств; знизити рівень непрямих податків до середньоєвропейського рівня; підвищити контроль за цінами підприємств–монополістів.

2. У сфері підготовки  спеціалістів необхідно розробити  і прийняти на державному рівні  національну програму, в якій  на 10–15 років передбачити потреби  вітчизняної економіки у фахівцях  різного профілю і ув’язати  цю програму із стратегічними  напрямами розвитку економіки  України.

3. У сфері наукових  і науково-дослідних установ посилити  увагу до фундаментальних досліджень. Без фундаментальних досліджень  не можна отримати фундаментальних  результатів, а без цього Україна  просто приречена на роль другорядної  держави. Особливо актуально це  для умов України як європейської  держави, оскільки саме в Європі  є найвищий науковий потенціал,  найвищі досягнення науки і  найбільш високі вимоги до  фахівців.

4. Міністерствам фінансів  і економіки України переглянути  і оцінити систему формування  державного і місцевих бюджетів  з метою розширення повноважень  регіональних органів влади у  використанні бюджетних надходжень, створення передумов для збільшення  надходжень в місцеві бюджети.

5. Розширити функції місцевих  органів влади, в тому числі  обласних податкових адміністрацій  в наданні пільг щодо оподаткування  підприємницької діяльності. Більш  широко використовувати в фінансово-бюджетній  діяльності регіональну ініціативу  пошуку реальних резервів зростання  обсягів виробництва, добробуту  населення, застосовуючи для цього  різні форми економічного сприяння  патерналізму, активізації мотиваційних  стимулів з посиленням відповідальності  за соціально-економічні наслідки  ініціативи керівників владних  структур.

Показником кризи системи державних фінансів стала деформація податкової системи. Колосальна кількість і розміри платежів в кінцевому результаті приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної діяльності, а з іншої до тіневізації економіки. Велика кількість комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували прибутки. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових інспекторів, обов'язкове введення касових апаратів.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алєксєєв В., Андрусь О., Вербицька М. : «Основи економічної теорії»: Навч. Посібник. - К.: Каравела 2007. - 447 с.
2. Близнюк О., Лачкова Л., Оспіщев В. : Фінанси: Навчальний посібник. - К.: Знання 2006. - 415 с.
3. Загорський В., Вовчак О., Благун І.- Фінанси: Навчальний посібник/ - К.: Знання 2006. - 247
4. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка 2006
5. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ - Херсон: ОЛДІ-плюс 2006. - 356 с.
6. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/. - 2-е вид. доп. і перероб.. - К.: КНЕУ 2003. - 238 с.
7. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/. - 2-е вид. перероб. і доп.. - К.: ЦУЛ 2004. - 299 с.
8. Романенко О. Фінанси: Підручник/ - 2-ге вид. стереотип.. - К.: Центр навчальної літератури 2004. - 310 с.
9. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців Оксана Копилюк. - К.: Знання 2007.
10. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ - Харків: ВД ІНЖЕК 2003.
11. Василик О. Фінансова стабілізація як фактор економічного зростання//Фінанси України. - 2004. - № 12. - C. 5-11с.
12. Геєць В. Макроекономічна стабілізація і криза пропозиції у перехідній економіці //Банківська справа. - 2004. - № 6. - C. 8-9
13. Геєць В. Питання теорії і практики макроекономічної стабілізації в аспекті переходу від економічної кризи до зростання //Вісник Національного банку України. - 2004. - № 9. - C. 10-17
14. Іванух Р. Фінансова політика держави на шляху до стабілізації економіки //Фінанси України. - 2003. - № 5. – с. 38
15. Косолапов А. Грошово-кредитна політика-гарант стабілізації економіки України //Фінанси України. - 2005. - № 7. - C. 45-47
16. Мозер Г. Економічна стабілізація у процесі ринкової трансформації економіки України //Легка промисловість. - 2004. - № 1
17. Наумова Л. Бюджетний механізм фінансової стабілізації економіки //Фінанси України. - 2003. - № 4. - С.19-28
18. Отрошко О. В. Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки//Фінанси України. - 2005. - № 6 . - С.69-75
19. Савлук М. Грошово-кредитна політика як фактор економічної стабілізації в Україні //Вісник Національного банку України. - 2005. - № 8.
20. Шевченко А. Альтернативні теоретичні концепції стабілізації національної економіки //Економіка України. - 2005. - № 4.
21. Інтернет видання  http://irr.org.ua/pe/stattja1_00.php
22. Інтернет видання http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1045.10390.0