Фінансова стабілізація в Україні

– необхідність створити належні  умови для активізації діяльності інтелектуального потенціалу, залучення  висококваліфікованих спеціалістів, науковців  до вирішення назрілих проблем розвитку пріоритетних напрямків у народному  господарстві України.

Реалізація цих факторів повинна здійснюватись в контексті  із змінами у фінансово-грошовій політиці, яка має формувати необхідні  умови для розвитку підприємницьких  структур. Перш за все, необхідно змінити  ситуацію в сфері обігових коштів. Сьогодні на одну грн. основних фондів припадає 13 коп. оборотних засобів, що більш ніж вдвічі менше, такого ж показника у 2000 році. Саме цей фактор сприяє зростанню заборгованості вітчизняних підприємств, змушує їх використовувати бартер, послуги тіньових структур.

Вирішення цієї проблеми можна  здійснити за рахунок здешевлення  кредитів, зниження облікової ставки до рівня рентабельності виробництва.

Особливої уваги і підтримки  потребують структури малого і середнього бізнесу. Цивілізовані країни світу  широко використовують таку форму господарювання і забезпечують на цій основі стабільну  ситуацію, гнучкі форми адаптації  до змін ринкової ситуації, зайнятість основної частини населення і  його добробут. В той же час нам сьогодні добре відомо, що забезпечення ефективного розвитку малих і середніх підприємницьких структур потребує державної підтримки. Практично кожна держава світу розробляє і реалізує свої програми, форми і методи підтримки, використовуючи для цього не тільки фінанси державного бюджету, але і інвестиції різних недержавних фондів. При цьому активну участь у формуванні таких фондів приймають регіони. Саме на регіональному рівні вирішується більшість проблем розвитку малого бізнесу.

В Україні теж існують  державні фонди підтримки малих  підприємницьких структур. Однак  вони сформовані зверху і не задовольняють  потреби дрібних підприємців. Більше того, такі фонди, як правило, є не тільки мізерними, але й не неадресними. Більшість коштів потрапляє лобістам і не доходить до дрібних підприємців.

Сьогодні необхідно, щоби в кожному регіоні функціонували  банківські фінансово-кредитні установи, які би спеціалізувались на наданні  фінансових послуг дрібним підприємцям, включаючи надання середньострокових  і довгострокових кредитів на пільговій  основі.

Аналіз ситуації в сферах малого і середнього бізнесу свідчить, що діяльність більшості підприємств  зосереджена в сфері торгівлі та надання послуг. Так, роздрібною та оптовою торгівлею у Львівській області зайнято 35% підприємств, у  сфері обслуговування – 34%, а виробництвом промислової продукції, в будівництві  зайнято лише близько 10% підприємств. Що стримує розвиток підприємництва, піднесення виробництва, появу ефективних технологій? Проведене соціологічне дослідження серед підприємців  Львівщини засвідчило наступне ставлення  до передумов розвитку підприємництва:

– необхідність ефективного  законодавства, що стимулює підприємництво – 68,4%;

– зменшення податків – 61,8%;

– наявність у владних  структурах спеціалістів–професіоналів, які вміють і бажають проводити  реформи – 52%;

– підтримка українського товаровиробника – 35%.

Чотири з п’яти опитаних підприємців переконані, що бюджет в Україні формується, в основному, завдяки їх зусиллям. Тому є всі  підстави, щоб держава активно  підтримувала підприємців, більш швидко здійснювала економічні реформи, створювала реальний грунт та сприятливі умови  для вільного розвитку бізнесу, зокрема  у виробничій сфері. Для цього, як засвідчує соціологічне опитування, замість політики підвищення мита та акцизів, фінансовий стан українських  товаровиробників можна поліпшити  в першу чергу за рахунок: зменшення  податку із прибутку підприємств (64,4%), зниження податків на українські товари (59,0%), зниження ставки на короткострокові  кредити (27,4%), підвищення мита на ввіз закордонних товарів – 20,2% опитаних.

Більшість респондентів висловили  думку, що загальний розмір податків повинен становити від 20 до 40 відсотків  прибутку.

Оцінюючи в цілому стан економіки України, зокрема фінансову  політику держави, слід констатувати, що вона недосконала, а найголовніше те, що і на теперішній час не має  узгодженості в її реалізації між  основними гілками влади на державному, регіональних і місцевих рівнях.

На державному рівні переважають  центристські підходи щодо формування і розподілу бюджетних ресурсів. Це стосується фактично всіх систем, пов’язаних з формуванням і розподілом фінансових ресурсів. Класичну форму прояву принципів  централізму, адміністративного командування, силових прийомів можна прослідкувати  на прикладі функціонування системи  оподаткування в Україні.

Ця система піддається критиці як з боку законодавчих органів  влади, так і з боку платників  податків. Не хочу приєднуватись до тих, хто критикує. Критикувати сьогодні легко, значно складніше давати конструктивні  пропозиції в напрямах поліпшення фінансового  стану в державі. Звертаю увагу  лише на те, що існуюча система оподаткування  в Україні побудована на принципах  централізму і сприяє концентрації податкових надходжень в бюджет держави, але не забезпечує розвитку регіонів, підприємницьких структур. Інші фінансові  системи (пенсійний фонд, інноваційний фонд тощо) побудовані теж на принципах централізму. При дефіциті грошей це створює умови для процвітання лобізму, корупції, намагання отримати субсидії від держави без обгрунтованої необхідності.

Вирішувати питання формування державного бюджету і його розподілу  між регіонами лише з позицій  інтересів центру в теперішній ситуації є неефективним і безперспективним. Це має вирішуватись на основі справедливості і корисності при активній участі регіонів. Але для цього їм необхідно  надати більшу самостійність, забезпечити  юридичні права.

Необхідно запровадити індикативне (дорадче) планування розвитку регіонів, фінансування їх за науково обґрунтованими стабільними нормативами бюджетної забезпеченості на одного жителя, з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану областей, що сприятиме вирівнюванню умов їх функціонування.

Чисельні трансфертні  платежі не стимулюють органи місцевої влади до нарощування власної  дохідної бази та створюють зайві  зустрічні фінансові потоки.

Доцільним є офіційне запровадження  дворівневої бюджетної системи: державний бюджет і бюджети регіонів із закріпленими за ними стабільними джерелами надходжень та постійними витратами.

3 метою запобігання ввезенню  в регіони України товарів  некритичного імпорту передбачити  формування на державному рівні  балансів виробництва та використання  основних видів промислової і  сільськогосподарської продукції,  забезпечення її конкурентоздатності  на світовому та європейському  рівнях.

Доповнити перелік загальнодержавних  програм, що передбачають вирішення  важливих регіональних проблем, встановлення на загальнодержавному рівні паритетного  співвідношення цін на виробничо-технічну продукцію, що поставляється для  потреб сільського господарства, та сільськогосподарську продукцію.

Передбачити формування обласних фондів розвитку для фінансування найважливіших  регіональних інвестиційних проектів.

Передбачити передачу регіонам управління державними корпоративними правами, насамперед підприємств, визначальних для розвитку даного регіону.

Слід значно розширити  повноваження областей у сфері нетарифного  регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форм державного регулювання цін на продукцію  монопольних утворень на регіональному  ринку.

При розробці правових, економічних  механізмів удосконалення бюджетної  політики необхідно враховувати  позитивний досвід розвинутих держав, в тому числі США, Німеччини, Франції, Японії та ін.

Як і в розвинутих європейських країнах, не більше третини фактичних  надходжень слід скерувати на статтю державних управлінських витрат, оборону, організацію резервних  фондів для вирішення інших загальнодержавних  проблем,

Решта надходжень доцільно залишити на рівні регіону, в місцевому  бюджеті, причому фіксована частина  повинна залишатись безпосередньо  на підприємствах і використовуватись  на розвиток виробництва, впровадження науково-технічних програм і розробок, поліпшення соціальної інфраструктури тощо.

Регулювання відповідних  коштів слід здійснювати з врахуванням  реального внеску і можливостей  регіонів (за допомогою спеціальних  коефіцієнтів), їх виробничо-ресурсних  потенціалів та можливостей забезпечувати  потреби з окремих ресурсів.

За таких умов створюються  широкі можливості для розвитку місцевої ініціативи, зростає відповідальність керівництва регіону за соціально-економічну ситуацію, передумови для порівняльності та ефективності праці не лише державного сектора економіки, а й промисловців, підприємців. Крім цього, посилення  впливу регіональних органів влади  на ефективність господарювання забезпечить:

– активізацію господарської  діяльності;

– поліпшення використання природно-ресурсного та виробничого  потенціалів.

Створюються умови для  прискореного розвитку пріоритетних галузей  господарства, залучення іноземних  інвестицій, вкладення іноземного капіталу у розвиток виробництва.

Важливим напрямом збільшення бази оподаткування слід вважати  і реалізацію заходів щодо зниження тінізації вітчизняної економіки. За розрахунками вітчизняних і зарубіжних дослідників рівень тіньової економіки  в Україні є найвищим із усіх країн  СНД і становить 60–70% ВВП. Це –  величезний резерв поповнення державного бюджету. Однак для того, аби його реалізувати в інтересах держави  і суспільства, необхідні механізми, які сприяють розвитку підприємництва не в тіні, а в реальному секторі  економіки. Вирішення таких завдань  грунтується на компромісних рішеннях, які враховують не тільки державні інтереси, але й можливості та інтереси підприємців. Конкретні рішення  таких завдань найбільш успішно  можна реалізувати на рівні регіонів.

Реалізація цього напряму  потребує великої кількості фахівців фінансового менеджменту, які б  осідали не тільки в банківських  структурах, державних управлінських  установах, але й обіймали провідні посади на підприємствах. Тільки фахівці  високого класу здатні подолати той  складний стан вітчизняної економіки  і вивести державу з кризи.

Дослідження Інституту регіональних досліджень НАН України показали, що на більшості підприємств, у тому числі і на приватизованих, використовуються старі підходи управління виробничими  процесами. Недостатня увага приділяється вивченню попиту на продукцію і послуги, рекламі вітчизняних виробів. Можна  констатувати, що маркетингова стратегія  ще не зайняла ключових позицій в  структурі управління. Старі підходи  використовуються і в управління персоналом. У першу чергу з  промислових підприємств були звільнені  інженерно-технічні працівники, можливо, їх був певний надлишок, але ж не в 10–20 разів. Найбільш кваліфіковані фахівці перейшли працювати в приватні структури і це непогано. Але десятки тисяч інженерів займаються примітивними формами торгівлі і вже втратили свою кваліфікацію. Різке скорочення інженерних кадрів у сфері промисловості відчувається і проявляється у відставанні в технологіях, якості продукції, не кажучи вже про нові ідеї та інновації.

Сьогодні країна відчуває велику потребу у фінансистах, бухгалтерах, економістах–менеджерах, юристах. Ця проблема успішно вирішується вузами шляхом створення факультетів з  підвищення кваліфікації. Масового характеру  набули форми отримання другої вищої  освіти, коли фахівці технічних спеціальностей опановують економіку, юриспруденцію. Однак не слід забувати, що з піднесенням  економіки попит буде зростати саме на інженерно-технічних фахівців. Отже, слід розробити і прийняти на державному рівні національну програму підготовки спеціалістів на 10–15 років. Аналогічні програми повинні бути сформовані і  на регіональному рівні. Це визначить  перспективу розвитку освітніх установ  України.

Слід відзначити, що фінансистам  України довелось подолати за короткий час багато бар’єрів і опанувати  сучасну методологію управління фінансами держави. Найбільші досягнення можна відзначити в банківській  справі, в сфері підготовки спеціалістів. Саме в цій сфері використовуються найбільш прогресивні технології спеціалістів.

Майбутнє нашого суспільства  значною мірою залежить від того, як науковий потенціал галузевих  інститутів, вузів, установ Національної академії наук України буде залучений  до проблем соціально-економічного розвитку регіонів України, реалізації важливих для держави інвестиційних  проектів. На жаль, в останні роки різко зменшилось фінансування науки, значна частина науковців вимушена шукати роботу в інших сферах народного  господарства країни або за її межами. Поряд з необхідністю зростання  хоча б в 2 рази бюджетного фінансування на розвиток науки і доведення  його до рівня 1,7–2% від ВВП, в Академії наук України слід більш широко використовувати  кредитні можливості банківських структур шляхом створення галузевих і територіальних фінансово-промислових груп в провідних галузях за пріоритетними напрямками розвитку народного господарства.

Одночасно слід створити належну  інформаційну систему наявності  інвестиційних проектів та відповідних  бізнес-планів, якими могли б користуватись  банківські структури з тим, щоб  більш повною мірою використати  можливості вітчизняних та іноземних  інвесторів.

Узагальнюючи вищевикладене, слід відзначити наступне:

1. У фінансовій політиці  держави чільне місце повинні  зайняти питання, пов’язані із  створенням умов для зростання  економіки. Для цього необхідно:  знизити процентні ставки; змінити  ситуацію в поповненні оборотних  коштів підприємств; створити  мережу банківських установ, яка  спеціалізуватиметься на обслуговуванні  структур малого і середнього  бізнесу; вести систему пільгових  кредитів для малих і середніх  підприємств; знизити рівень непрямих  податків до середньоєвропейського  рівня; підвищити контроль за  цінами підприємств–монополістів.