Фінансова стабілізація в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП              4

РОЗДІЛ І  Сутність і становлення фінансової стабілізації в Україні  6

1. Фінансова стабілізація як фактор економічного зростання  6
2. Історія фінансової стабілізації в Україні    9

РОЗДІЛ ІІ    Аналіз сучасного стану фінансової стабілізації    12

2.1 Аналіз механізму фінансової стабілізації в Україні   12

2.2  Оцінка впливу фінансової політики на фінансову

стабілізацію          16

2.3 Аналіз грошово-кредитної  політики на фінансову 

стабілізацію          28

РОЗДІЛ ІІІ   Фінансова стабілізація та перспективи її розвитку    39

3.1 Проблеми фінансової  стабілізації       39

3.2 Основні напрямки вирішення  проблем фінансової 

стабілізації          43

ВИСНОВКИ            47

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ        50

ДОДАТКИ            52

 

ВСТУП

 

Фінанси - об'єктивна економічна категорія, а необхідність їх функціонування носить відповідно об'єктивний характер. Держава використовує фінанси як інструмент управління суспільно-економічними процесами. Об'єктивність, необхідність та ефективність - це основні принципи організації фінансових відносин, які необхідно враховувати при формуванні власної національної фінансової політики та стабілізації.

Мета дослідження полягає у розкритті основних проблем фінансової стабілізації та її вирішення.

У процесі становлення  ринкових відносин в Україні, питання  пов'язані з стабілізацією  мають  важливе практичне значення. В  умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з'явилась  необхідність проведення фінансової  з метою виведення їх з кризи.

Гроші, і це саме головне, є коштами обміну. Вони скорочують витрати обміну, оскільки являють  собою той загальний знаменник, до якого наведені всі товари й  послуги.

Гроші є також одиницею виміру, що дозволяє проводити розрахунки майбутніх доходів і витрат. Однак  економічне значення грошей прямо пов'язане  з їхньою стабільністю.

Причини грошової нестабільності ясні й зрозумілі. Цінність грошей, так само як і інших товарів, визначається попитом та пропозицією. При постійному або повільному стійкому росту пропозиції грошей, їхня купівельна спроможність буде щодо стабільної. І навпроти, якщо пропозиція грошей росте швидко й  непередбачено щодо пропозиції товарів  і послуг, ціни підвищуються, і купівельна спроможність грошей падає. Так нерідко  відбувається, якщо уряд, для того щоб  платити по своїх рахунках, друкує гроші або позичають їх у центрального банку.

Інфляція руйнує економіку  країни. Вона робить планування й реалізацію інвестиційних проектів надзвичайно  ризикованою справою. Несподівані  зміни в рівні інфляції можуть швидко перетворити проект, що обіцяє високу віддачу, у трагедію для інвесторів. В умовах невизначеності, що супроводжує високі темпи інфляції, більшість бізнесменів попросту відмовляється від інвестування капіталу, так само як і від інших угод, що передбачають прийняття на себе довгострокових зобов'язань.

Для встановлення стабільного  грошового режиму життєво важливі  певні принципи. Якщо країна має  центральний банк, що здійснює грошову  політику, то цей банк повинен бути, по-перше, незалежний від політичної влади й, по-друге, відповідальний за підтримку стабільних цін.

При всій розмаїтості коштів, що забезпечують грошову й цінову стабільність, усі визнають її виняткову  важливість як джерела економічного процвітання. Без фінансової стабільності потенційні вигоди від інвестицій і  інших операцій, що передбачають довгострокові  зобов'язання, будуть загублені, і народ  країни не зможе повністю реалізувати  свій економічний потенціал.

Основними завданнями є:

• розглянути  сутність і становлення фінансової стабілізації;
• проаналізувати  сучасний стан фінансової стабілізації;
• вирішити перспективи розвитку фінансової стабілізації.

Під час написання курсової роботи було використано підручники      Геєць В. «Банківська справа». Іванух Р. «Фінанси України», Корецька В.О. «Фінанси»  та інші.

 

РОЗДІЛ І

СУТНІСТЬ І СТАНОВЛЕННЯ  ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

 

1. Фінансова стабілізація як фактор економічного зростання

 

Стабільне фінансове становище держави є об'єктивною умовою її економічного розвитку і зростання суспільного добробуту. Якщо в державі протягом тривалого часу немає фінансової стабільності, то настає деградація виробничих відносин, суспільної свідомості і, як наслідок,  чергові сплески кризових явищ тяжко б'ють по добробуту населення , бо втрати через прорахунки у фінансовій політиці несуть широкі маси населення, насамперед найбідніші його верстви.

Суть проблеми полягає  в тому, що майже всі фактори, які  дестабілізують фінансове становище в державі,є результатом дій відповідних державних структур на макрорівні, тобто залежать від основних положень фінансової політики, здійснюваної законодавчою і виконавчою владою і тільки вже згодом ці хиби і прорахунки тиражуються поглиблюються й посилюються на мікрорівні – на рівні підприємницьких структур і фізичних осіб.

Сьогодні у законодавчої влади нема чіткого уявлення про  шляхи забезпечення фінансової стабільності в державі, а саме про те, яка  частина чинного законодавства  не сприяє фінансовій стабільності і  які законодавчі акти необхідно  розробити й прийняти, щоб забезпечити стабільність. Є тільки нищівна критика того,що робиться в державі у галузях фінансів і банківської діяльності. Але найгірше те, що в ній немає елементів позитиву й конструктивності. Складається враження, що обранці народу не піднялися до рівня розуміння складних явищ у фінансовій сфері. Це викликає гіркоту й невизначеність у широких верств населення України.

За таких умов виконання  влада поводиться досить невпевнено. В неї нема чіткої програми дій, вона кидається в різні боки при  здійсненні конкретних заходів щодо мобілізації фінансових ресурсів і  їх витрачання, щодо посилення відповідальності за порушення фінансової дисципліни і зменшення заборгованості з соціальних витрат тощо [11, с. 85-87].

Фінансове становище держави  характеризується двома показниками: виконанням бюджету і сталістю національної грошової одиниці. В Україні після  проведення грошової реформи вдавалося  підтримувати стабільність грошової одиниці. Однак це давалося досить дорогою  ціною через великі суми заборгованості з виплати із бюджету населенню  заробітної плати, різних видів допомоги, пенсій, а також через зростання  заборгованості бюджетних установ  по розрахунках за електроенергію та інші види послуг, через постійне зростання  зовнішнього та внутрішнього державного боргу, витрат на його обслуговування й завищення дохідності облігацій  внутрішньої державної позики (ОВДП).

Саме в цьому було закладено  підвали майбутніх кризових явищ. Розміщення ОВДП і покриття за рахунок  цього дефіциту бюджетну робить інфляційні процеси в державі контрольованими, але використання цього джерела  фінансових ресурсів має свої межі й економічний сенс. Мобілізація  коштів через ОВДП можлива тільки на короткостроковий період, і такі мобілізовані кошти повинні бути використанні на цілі, що мають високу окупність, бо вже на третій рік створюється фінансова піраміда й подальше використання такого джерела стає недоцільним. Гірше того, якщо мобілізовані через ОВДП кошти використані на споживання, то це не що інше, як відстрочена інфляція.

Мобілізація коштів через  ОВДП в Україні крім згаданого, мала ще й ту ваду, що 60% ОВДП на суму понад 5 млрд. грн. були розмішені серед нерезидентів, що зумовило відплив капіталів з України при викуплені облігацій і сплаті процентів за ними за загальну суму понад 8 млрд. грн. Це завдало значної шкоди економіці України.

Якщо тепер не вжити  рішучих заходів, які б попереджали  знецінення грошової одиниці, може скластися  ситуація, яка в майбутньому загрожуватиме  державі фінансовою, а згодом і  загальноекономічною небезпекою. Річ  у тім, що потенційно зберігаються фактори, без подальшої локалізації яких ситуація може вийти з-під контролю уряду [16. С. 10-11]

Насамперед, необхідно створити ефективний механізм страхування банківських  депозитів. Для цього слід прийняти закон «Про фонд гарантування вкладів  фізичних осіб», у якому має йтися  не лише про гарантію їх повернення, а й про гарантію компенсації  втрат від знецінення. Це дасть  змогу щорічно залучати вільні кошти  насилля на суму понад 10 млрд. грн. і  використовувати їх як кредитні ресурси.

Виплата процентів за вкладами населення навіть у половинних розмірах від того, що сьогодні сплачує держава за ОВДП, по-перше, забезпечила б збільшення реальних доходів населення, по-друге, позитивно позначилася б на стабілізації грошової одиниці. Є й інші форми залучення коштів населення, які виправдали себе в цілому ряді зарубіжних країн і на сьогодні є важливим стабілізатором національної грошової одиниці.

Отже, на сьогодні фінансова  стабілізація потребує забезпечення в  державі, розробки та прийняти законодавчих актів для стабільності фінансів в країні, створити сприятливі умови  для  стабілізації грошової одиниці  та покрити всі заборгованості.

 

 

 

 

 

2. Історія фінансової стабілізації в Україні

 

Шлях до фінансової стабілізації Україна почала із заходів щодо валютно-курсової політики. Одним з перших економічних  указів Президента восени 1994 року валютний курс було уніфіковано (ліквідовано  множинність курсів) і лібералізовано. Указом «Про вдосконалення валютного регулювання» передбачалося здійснити перехід від фіксації курсу до його визначення через біржові торги. Фактично з 1995 року почалася цінова і грошова стабілізація і поступово стала готуватися грошова реформа.

Водночас, на найвищому рівні  підкреслювалося, що оздоровлення грошей - не самоціль. Важливо, щоб ці гроші  посилили попит населення і відповідні фінансові можливості виробничих структур. Сама по собі монетарна політика дає  обмежені результати. Необхідна адекватна  фінансово-бюджетна політика, слід розширити  інструментарій фінансової стабілізації - тоді вона стане незворотною чи хоча б більш-менш довготривалою.

Деяке гальмування активності у нарощуванні рестриктивної  монетарної політики передбачалося  як тимчасовий захід на період, коли посилення монетизації економіки  відбудеться за рахунок скорочення державного споживання. Грошові ресурси  мали вивільнитися з видаткової частини  бюджету з тим, щоб підживити  споживчий попит та фінанси підприємств  за рахунок прискорення приватизації і відповідного скорочення бюджетного фінансування для стимулювання споживчого попиту.

Можна задати питання: а чи правильним був вибір логіки руху до фінансової стабілізації? Відомо, що існували дві основних можливих моделі: 1) стабільна валюта - здорові фінанси - повнокровні інвестиції - багаторічне зростання - підвищення рівня життя; 2) відновлення зростання - зміцнення фінансів, розширення фінансової бази введення та утримання стабільної гривні, посилення інвестиційного попиту, перехід до довготривалого піднесення, зростання добробуту.

З цих двох можливих моделей  дій щодо відновлення економічного зростання було обрано першу. Звичайно, ми усвідомлювали, що міцною гривню, як і будь-яку національну валюту, робить економіка, зростання продуктивності і конкурентоспроможності виробництва. Проте існує і зворотній вплив: стабільна валюта - це низькі процентні  ставки - потужні інвестиції та економічне піднесення.

Напередодні проведення у 1996 році грошової реформи, яка мала зафіксувати  первинну фінансову стабілізацію, в  Україні усвідомлювали, що первинна стабільність нової валюти може бути короткотерміновою, оскільки її введенню не передували глибинні структурні реформи  і, зокрема, модернізація бюджетної  політики. Без доповнення монетарної політики адекватною бюджетною фінансова  стабільність довго не утримається  на ефекті початкової довіри до нової  грошової одиниці.[11, с.45-47].

У 1998 році спостерігався  найбільш помітний рух у напрямі  подолання гострої фіскальної незбалансованості, яка викликала необхідність фінансувати  дефіцит бюджету через монетизацію. Настрої на рішуче скорочення дефіциту бюджету в цілому і, передусім, бюджетних  зобов’язань виникли після розвіяння  наприкінці 1997 - у першій половині 1998 рр. ілюзій щодо можливості фінансувати  бюджетний дефіцит за рахунок  запозичень без інфляційного ефекту.

Розширюючи грошову пропозицію в масштабах, які не ставлять під  загрозу досягнення антиінфляційної  мети, Національний банк виходить з  того, що зростання ВВП потребує більшої монетизації. Таке збільшення грошової пропозиції в цьому році здійснюється дещо своєрідно: здебільшого  не через пряме рефінансування банків, а через закупки валютної виручки  від експорту. Проблемою є певне  прискорення інфляції, яке супроводжує  процес зростання закупок валюти. Тому необхідні особливі зусилля  щодо антиінфляційної “зачистки”, починаючи від норм резервування, процентної ставки, і закінчуючи збільшенням  профіциту бюджету з метою  дострокового погашення як зовнішнього, так і внутрішнього боргу. Це, звичайно, крайні заходи. Все ще існують резерви підвищення ефективності поточних “репо”- та “депо”-стерилізаційних заходів, хоча й обмежені. [14, с. 38].