Фінансова стабілізація в Україні

Таким чином, не менш важливим, ніж скорочення інфляції, для процесу підвищення соціальної результативності економічного зростання є підтримка стабільного курсу національної валюти. Сьогодні маємо курс рівноваги, який сприяє експорту, інвестиційному імпорту, посиленню ролі внутрішніх факторів зростання.

 

РОЗДІЛ ІІ

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ  ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ

 

2.1  Аналіз механізму  фінансової стабілізації в Україні

 

Фінансова стабілізація в  Україні містить подолання гіперінфляції, суттєве скорочення бюджетного дефіциту, стабілізацію обмінного курсу власної  грошової одиниці, підготовку передумов  для здійснення грошової реформи, зниження облікової ставки Національного  банку, ліквідацію платіжної кризи. У країнах, у яких існувала власна грошова система, своєрідним валютно-фінансовим якорем була фіксація обмінного курсу  національної грошової одиниці до твердих  валют.

Можна виділити три головні  етапи фінансової стабілізації в  Україні, що охоплюють періоди:

1) з 2002 по 2006 р.;

2) з 2006 по 2008 р.;

3) із серпня -- вересня  2008 р. й донині.

 Характерними рисами  першого етапу були:

- суттєве зменшення інфляції  з 10 155 % у 2003 р. до 80,3 % у 2006 р.;

- скорочення дефіциту  бюджету з 12,2 % у 2002 р. до 4,6 % у 2006 р.;

- зниження облікової ставки  Національного банку з 240 % у  2003 р. до 40% у 2006 р.;

- стабілізація обмінного  курсу національної грошової одиниці протягом 2005-2006 р., що дало змогу здійснити перехід до гривні у розрахунку 1,7-1,8 грн. за 1 дол. США.

Водночас посилювалася платіжна криза, "вимивалися" оборотні кошти  підприємств та організацій. Кредиторська заборгованість зросла з 19,2 млрд. грн. у 2002 р. до 73,2 млрд. грн. у 2006 р., а дебіторська, відповідно, - з 17,8 млрд. до 48,2 млрд. грн.

Отже, станом на другу половину 2006р. загалом були сформовані головні передумови для здійснення грошової реформи, введення власної грошової одиниці - гривні й переходу до другого етапу фінансової стабілізації.

Особливостями другого етапу  фінансової стабілізації стали:

- закріплення позитивних  тенденцій у валютно-фінансовій  сфері країни, про що свідчило  подальше зниження рівня інфляції;

- стабілізація обмінного  курсу гривні;

- зниження облікової ставки  НБУ до 16 % у жовтні 2007 р.;

- стабілізація цін;

- поступове зростання  заробітної плати й доходів.

Восени 2007 р. були досягнуті значення основних макроекономічних індикаторів, які свідчили про створення передумов для економічного зростання, що розпочалося у першій половині 2008 р. На жаль, розгортання світової фінансової кризи, власні прорахунки у фінансовій сфері, пов'язані насамперед із гіпертрофованим розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики, перекреслили сподівання на стале господарське зростання за рахунок збільшення пропозиції зовнішніх фінансових коштів (кредити МВФ, МБРР та портфельні інвестиції приватних компаній). Дедалі очевиднішою стала необхідність переорієнтації економічної політики на суттєву активізацію внутрішнього попиту, пожвавлення власного господарського обороту, підвищення платоспроможності юридичних та фізичних осіб за рахунок поповнення оборотних коштів підприємств і диверсифікації доходів населення.

Третій етап фінансової стабілізації. Фінансова ситуація вересня -- жовтня 2008 р. означилася девальвацією гривні на 58 %, обвалом фондового ринку, падінням ліквідності банківської системи, подорожчанням кредитних ресурсів. Усе це дає підстави говорити про настання нового етапу фінансової стабілізації, продиктованої не стільки логікою трансформаційного процесу, скільки ситуацією на міжнародних фінансових ринках і прорахунками у внутрішній економічній політиці.

Дія внутрішніх дестабілізуючих  чинників підсилювалась негативним впливом світової фінансової кризи  на перебіг економічних подій  в Україні. Політика здорового консерватизму  та гра-дуалізму вберегла економіку  від різких коливань і обвалів  у валютно-фінансовій сфері. Україна  повністю дотримувалась усіх зобов'язань  перед іноземними інвесторами. Банківська система та фондовий ринок, хоч і  зазнали втрат, зберегли певну цілісність і функціональну дієздатність. Погіршення ситуації сталося внаслідок збігу  внутрішніх і зовнішніх обставин. До цього спричинилися політика надто  дорогих державних запозичень на внутрішньому фінансовому ринку, хронічна незбалансованість державного бюджету  та платіжного балансу, висока ціна кредитних  ресурсів тощо.

Світова фінансова криза  зумовила необхідність корегування  сфери як міжнародної, так і національної економічної політики, негативно  вплинула на банківську систему, міцність якої залежить від підвищення її ліквідності  та кредитоспроможності, диверсифікації банківських операцій, залучення  іноземного банківського капіталу. Криза  ще раз показала, що лише конструктивна  взаємодія банків із виробничою сферою, перетворення провідних банків у  основні структурні ланки національних і міжнародних промислово-фінансових груп та компаній гарантуватимуть їм необхідну стійкість і надійність.

Досвід останніх років  показує, що справжня фінансова стабілізація досягається на основі розвитку національного  виробництва як першооснови економіки. Загострення фінансової кризи може нейтралізувати позитивні тенденції, помітні останнім часом у виробничій сфері.

Для підтримки господарської  кон'юнктури за умов надмірно високої  відсоткової ставки НБУ, надто дорогих  кредитів комерційних банків та колапсу  деяких із них, актуальним виявилося  отримання іноземних інвестицій МБРР, ЄБРР, зацікавлених ТНК під  гарантії уряду та для ініціювання  ефективних інвестиційних проектів. Іншим напрямом збереження досягнутого  рівня й поступового нарощування  виробництва були активізація внутрішнього попиту, розблокування платіжної кризи шляхом зваженої емісії, виконання цільових загальнодержавних виробничо-інвестиційних програм. Практика ринкового реформування в Україні продемонструвала, що самі собою монетарні методи можуть дати короткочасний ефект -- «ковзають» переважно на поверхні економіки, не зачіпаючи її «глибинних шарів» -- підвалин господарства, його субстанційної основи, тобто виробництва. Неприродний розкол економіки на дві відносно автономні сфери - фінансову й реальну спричинив гіпертрофовано високі відсоткові ставки, велику кількість спекулятивних операцій та бартеризацію, платіжну кризу й стагнацію. Фінансова криза продемонструвала, що поглиблення розколу може спричинити остаточний занепад обох сфер.

Отже, на границі другого і третього тисячоліть в Україні було досягнуто фінансову стабілізацію і розпочато процес економічного зростання

 

2.2 Оцінка впливу фіскальної політики на фінансову стабілізацію в 

Україні

 

В умовах ринкової економіки  фінанси і фінансова політика держави відіграють значно більшу роль, ніж в адміністративно-командній  системі господарювання. Більш того, світовий досвід показує, що спрямованість  фінансової політики визначає характер соціально-економічних відносин будь-якої держави. В той же час зміст, характер і спрямованість фінансової політики зумовлюються розстановкою політичних сил в державі. Аналізуючи етапи  формування фінансової політики розвинутих держав світу за останні 30 років, слід відзначити посилення її соціальної спрямованості. Саме на задоволення  соціальних потреб людини була спрямована фінансова політика таких держав, як США, Англія, Франція, Німеччина, Швеція. Найбільш високий рівень забезпечення соціальних потреб населення за рахунок  державного фінансування є характерним  для скандинавських країн, зокрема  Швеції.

В Україні становлення  Державності і формування фінансової політики відбувалось паралельно, однак  між цими процесами не завжди вдавалось  забезпечити односпрямованість  та взаємоузгодженість.

З політичних позицій вже  на першому етапі економічної  перебудови суспільством України були визнані: економічна незалежність, соціальна  спрямованість, демократичний стиль  управління, ринкові механізми господарювання, приватна власність. Кінцевим результатом  перетворень має стати розбудова  незалежної, процвітаючої держави з  високим рівнем добробуту основної частини населення. Що стосується фінансової політики держави, яка передбачає визначення джерел фінансування реструктуризації економічних перетворень, рух грошових потоків між основними суб’єктами економіки, розподіл і перерозподіл державних доходів, то її не було сформовано в цілісній формі. На першому етапі  реформування приймалось багато локальних  рішень на урядовому рівні, більшість  з яких була не узгоджена з попередніми, а в багатьох випадках і суперечила їм.

Намагання вітчизняних реформаторів копіювати досвід зарубіжних країн  без грунтовних досліджень і оцінки можливих наслідків його застосування в Україні призвели до поглиблення  економічної кризи, яка започаткувалась  ще в умовах колишнього Союзу, та зумовили прояв нових проблем фінансового  характеру. До таких проблем на теперішній час слід віднести:

– зростання зовнішнього  і внутрішнього боргів держави;

– зростання витрат на обслуговування державного боргу і, як наслідок, попадання  у фінансову залежність від інших  держав світу;

– дефіцитність державного бюджету і нераціональність використання бюджетних коштів;

– низький рівень забезпеченості основних суб’єктів економіки обіговими  коштами;

– розбалансованість міжбюджетних відносин;

– неузгодженість в розподілі  державних фінансів між центром  і регіонами;

– великий податковий тиск на виробничо-господарські структури  і в першу чергу на малий  і середній бізнес.

Наслідками негараздів фінансового  характеру є негаразди соціально-економічного спрямування, включаючи затримки в  оплаті праці, пенсій, стипендій, високий  рівень бартерних операцій в сфері  підприємницької діяльності, високий  рівень тіньової економіки, зубожіння  основної частини населення, наростання соціальних конфліктів.

Ось деякі офіційні дані, які характеризують складність фінансового  стану в Україні і темпи  наростання негативних факторів, що стримують  розвиток економіки.

1. Обсяг зовнішньоекономічного  боргу держави обчислюється в  млрд. дол. США. Станом на 2005 р. – 8,22, в 2007 р. – 9,56, а на теперішній час – понад 16 млрд. дол. США, тобто за останні чотири роки збільшився більше ніж удвічі.

2. Кількість безробітних  (тис. осіб): 2005 р. – 126,9; 2007 р. – 637,1; 2009 р. – понад 1,2 млн. осіб. Відповідно зріс рівень безробіття в країні. При цьому слід врахувати, що фактичний рівень безробіття в країні є небагато вищим, ніж це офіційно представлено в статистичній звітності.

3. Реальна середня зарплата  в цілому в країні (якщо 2000 р. прийняти за 100) в 2005 р. становила 36,9, в 2007 р. – 32,6, а в березні 2009 р. – 28,0.

4. Взаємна дебіторська  заборгованість між українськими  підприємствами становить десятки  млрд. грн. і має тенденцію до  зростання (додаток 1):

2005 р. – 22250 млн. грн.;

2007 р. – 74086 млн. грн.;

2008 р. – 92133 млн. грн. (ІІІ кв.).

Згідно наведених даних, видно що дебіторська заборгованість збільшилась у 2008 році у порівняні  з 2005 та 2007.

Взаємна кредиторська заборгованість становить: 2005 р. – 30543 млн. грн.; 2007 – 102507 млн. грн.; 2008 р. – 121125 млн. грн. На перше жовтня 2009 р. кредиторська заборгованість досягла з початку року 375000 млн. грн., або 38,7% ВВП (Додаток 2).

Наведені цифри свідчать про те, що в країні фінансова  стабільність досягнута лише на макрорівні і утримується монетарними методами. На рівні основних ланок виробництва  така стабільність не тільки відсутня, але мають місце процеси погіршення економічного стану підприємств. Фактично це проявляється у наростанні кількості  збиткових підприємств. На теперішній час більше половини державних підприємств  є збитковими і неплатоспроможними. Тільки протягом 2009 року (січень-серпень) збитки підприємств збільшились у 1,8 рази і досягли 7,3 млрд. грн.

Якщо відносна фінансова  стабільність на макрорівні не забезпечує зростання економіки, то слід шукати інші шляхи її зростання.

На наш погляд, слід використовувати  не тільки фінансові важелі, а й  всі інші фактори, які можуть забезпечити  зміцнення вітчизняної економіки. До таких факторів слід віднести:

– вигідне економічне розташування України, розвинутий транспорт і  можливості створення транспортних коридорів міжнародного масштабу;

– наявність відносно дешевих  і кваліфікованих трудових ресурсів;

– рекреаційні можливості в сфері індустрії туризму  і відпочинку, залучення в цю сферу  іноземних інвестицій;

– відсутність обмежень з основних видів матеріально-сировинних ресурсів, за винятком нафти і газу;

– наявність невикористаних виробничих і невиробничих потужностей  та можливість їх більш ефективного  використання в сферах швидкого обороту  капіталу;