Фінансові важелі управління державним боргом

    Залежно від того, з внутрішніх чи зовнішніх  джерел здійснюються запозичення, державний  борг формується як внутрішній чи зовнішній  борг. Кількісна оцінка внутрішнього боргу здійснюється в національній валюті, зовнішнього – в іноземній, як правило в доларах США. Тому для співставності результатів  аналізу обидві складові боргу необхідно  оцінювати за відповідним курсом валют на якусь одну валюту.

    Враховуючи, що з часу набуття Україною суверенітету, державний бюджет затверджувався і  виконувався з дефіцитом, з 1991 року відбувається зростання державного боргу.

    Статистика  державного боргу свідчить про кілька етапів у його формуванні та розвитку. [39, c.30] Перший етап – період з 1991 по першу половину 1994 років характеризувався залученням із внутрішніх джерел виключно прямих кредитів Національного банку та хаотичним утворенням зовнішнього боргу шляхом надання урядових гарантій по іноземних кредитах. На початок 1994 року державний борг склав 4,8 млрд. доларів США, з яких 25 процентів складав внутрішній державний борг.

    До  другого етапу можна віднести період з другої половини 1994 року по перше півріччя 1997 року. В цей  період поряд з наданням зовнішніх  гарантій державний борг формувався і за рахунок отримання зовнішніх  позик від міжнародних фінансових організацій, було врегульовано заборгованість України за енергоносії, розпочався випуск облігацій внутрішніх державних позик та поступове заміщення цими облігаціями прямих кредитів Національного банку України.

    Третій  етап – з другого півріччя 1997 року по нинішній час – характеризується суттєвим скороченням можливості урядових запозичень як зовнішніх, так і внутрішніх джерел.

     В 2000 році державний борг України становив 14,3 млрд. доларів США, з яких 70,8% припадає на зовнішній борг та 29,2% – на внутрішній (див. Рис. 2.1). 

    Рис. 2.1. Структура державного боргу України, %

    Поняття державного внутрішнього боргу, його структури, види і форми, визначені Законом  України про державний внутрішній борг, прийнятому у вересні 1992 року. До складу внутрішнього державного боргу  згідно з Законом входять позичання  уряду України і позичання, здійснені  при безумовній гарантії уряду. До складу внутрішніх боргових зобов’язань уряду  належать випущені облігації внутрішніх державних позик та одержані урядом кредити. До 1996 року внутрішній борг України  формувався переважним чином внаслідок  отримання прямих позик Національного  банку для фінансування дефіциту державного бюджету. Структура внутрішнього боргу була затверджена законом  лише в 1997 році. В січні 1997 року прийнято Закон України “Про структуру  державного внутрішнього боргу України  за станом на 1 січня 1996 року і граничний  розмір державного внутрішнього боргу  України на 1996 та 1997 роки ”. Сумарний обсяг державного внутрішнього боргу  в Україні на 1 січня 1996 року становив 8 002 222 910 гривень, в тому числі заборгованість держави перед юридичними особами, включаючи заборгованість уряду  за внутрішніми позиками становила 253 290 877 гривень, або 3,17% від загальної  величини державного боргу (див. Рис. 2.2). 

     Рис 2.2 Структура державного внутрішнього боргу України станом

на 1.01.1996 року, %

    Таблиця 2.1

    Структура державного внутрішнього боргу України

    станом  на 1 січня 1996 року

    Джерело: Закон України “Про структуру  державного внутрішнього боргу України  за станом на 1 січня 1996 року і граничний  розмір державного внутрішнього боргу  України на 1996 та 1997 роки”.

      Деталізовану структуру державного  внутрішнього боргу України відображено  в додатку А. В заборгованість  держави по облігаціям внутрішньої  позики входять випуск облігацій  в 1995р., 1996р. та в 1997р., Республіканської  десятипроцентної позики 1990 року, державної  внутрішньої п′ятипроцентної позики 1990 року.

      Крім заборгованості перед юридичними  особами держава виявилась за  станом на 1996 рік величезним боржником  перед банківськими установами, точніше кажучи, перед Національним  банком України. На 1 січня 1996 року  заборгованість уряду перед Національним  банком становила: 7 747 977 383 гривень  або 96,8% загальної заборгованості.

    Таким чином, непогашений внутрішній борг уряду України охоплює собою усі кредитні угоди, що протягом ряду років були заключенні та гарантовані ним, передусім борги перед Національним банком, інші позики та зобов’язання уряду перед підприємствами та населенням, включаючи й боргові зобов’язання колишнього СРСР.

    Починаючи з 1996 року основний вплив на динаміку державного внутрішнього боргу мав  випуск облігацій внутрішньої державної  позики, які відповідно до Законів  про державний бюджет на 1996, 1997 та 1998 роки поступово заміщували прямі  кредити Національного банку. На 1997-ий і 1998-ий роки структури державного внутрішнього боргу не затверджувались, тому неможливо зробити їх аналіз, виходячи із офіційних цифр державного боргу.

    Динаміку  зростання внутрішнього боргу України  можна прослідкувати по рисунку 2.3. Порівняні дані по розміру державного боргу за шість останніх років наведенні в таблиці 2.2. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Таблиця 2.2

    Державний борг України у 1996-2001 роках

     (на  початок року)

 

      Звертає на себе увагу стрімке  зростання внутрішнього державного  боргу – більш як у два  рази на початок 1998 року та  на 32,5% – на 1.01.1999 року, порівняно  з попереднім періодом. Окрім  того, станом на початок 2000 року  державний борг практично становить  більше половини розміру ВВП,  що є економічно небезпечним  рівнем. Якщо підтримувати імідж  України як держави, що розраховується  по своїх боргах, то необхідно  додержуватись рівня боргового  навантаження, що не перевищує  20-25% від ВВП. 
 

 

    

    

Рис 2.3. Динаміка зростання  внутрішнього боргу  України 

 

    

    Внутрішній  борг можна умовно поділити на боргові  зобов’язання двох видів: ринкові, що існують у формі державних  емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання  державного бюджету, інших позиках  та зобов’язаннях.

      До ринкових інструментів можна  віднести облігації внутрішньої  державної позики (ОВДП), облігації  внутрішньої державної ощадної  позики (ОВДОП) та казначейських  векселів.

      Типовим прикладом неринкових  інструментів державного внутрішнього  боргу є заборгованість уряду  Національному банку України.  Сюди входить також заборгованість, що створилась в результаті  компенсації гарантованих заощаджень  громадянам України чи інших  державних боргових сертифікатів, що в свій час були розміщені  серед населення (речові облігації,  тощо).

    Щодо  державних цінних паперів, то доцільно взяти до уваги досвід Росїі, де емісія державних казначейських зобов′язань  розпочалась на 2 роки раніше. Там  обслуговування внутрішнього боргу  стало основним дефіцитоутворюючим фактором. Підтримання піраміди державних  казначейських зобов′язань стає можливим лише за рахунок її розширення, але його резерви вже майже  вичерпано. Поточні зобов′язання за внутрішнім боргом складають 10% ВВП  на місяць. Це означає, що, навіть якщо Федеральний бюджет припинить фінансування всіх видатків, крім обслуговування внутрішнього боргу, податкових надходжень без емісії державних цінних паперів для  цієї мети не вистачить.

      Враховуючи темпи зростання емісії  ОВДП в Україні, ставки їхньої  дохідності, а також усе менші  обсяги податкових надходжень, логічно  припустити аналогічний до російського  сценарій розвитку подій. 

    В 2000 році внутрішній державний борг склав 22,8 млрд. гривень, з яких 12,2 млрд. гривень або 53,3% становила заборгованість по ОВДП (див.табл.2.3, рис. 2.4).

Рис. 2.4 Структура державного внутрішнього боргу  України, % 

    З огляду на це розглянемо докладніше, як відбувалось формування боргу за рахунок облігацій.

     Державні  боргові зобов’язання давно стали  невід’ємною частиною фінансових систем розвинених країн, передусім, як інструменти  обслуговування внутрішнього державного боргу. Випускаючи державні цінні папери держава може фінансувати поточний дефіцит державного бюджету та цільові  державні програми, забезпечувати касове виконання бюджету, зменшувати коливання  в процесі надходження податкових платежів. Випуск цінних паперів дає  змогу державі ліквідувати касові розриви і відповідно гасити раніше випущені і розміщувати нові боргові  внутрішні зобов’язання.

     Сформований внутрішній ринок державних боргових зобов’язань крім неінфляційного фінансування державного бюджету є також основою  кредитно-грошової політики центрального банку. Він допомагає визначити  реальну вартість обслуговування державного боргу і встановлювати орієнтири  для ринкових ставок за іншими інструментами  фінансового ринку. З допомогою  ринку державних боргових зобов’язань  його учасники отримують можливість розміщувати тимчасово вільні фінансові  ресурси й одержувати високонадійні  й високоліквідні інструменти, створювати вторинні резервні активи, а центральний  банк – інструмент для проведення кредитно-грошової політики за допомогою  операцій “на відкритому ринку”. Ринок  державних зобов’язань охоплює  також значні шари як внутрішніх, так  і зовнішніх інвесторів. 

 

    

     Таблиця 2.3

    Структура державного внутрішнього боргу України