Фінансові важелі управління державним боргом

tify">    Завважимо, що витоки дефіциту державного бюджету  України були закладені ще у фінансовій політиці колишнього СРСР. Оскільки криза  економіки бере початок у відтворені виробництва, то і корені інфляційних  процесів потрібно шукати в розбалансованості  економіки, скороченні доходів бюджету, диспропорції в таких показниках як накопичення та споживання. Прорахунки як в економічній так і в  фінансовій політиці призвели до розвитку позаекономічних методів перерозподілу  фінансів – розкрадання державного майна, приписок, тобто розвитку тіньової економіки. Посиленню кризових явищ слугував і затратний механізм управління бюджетними витратами, у результаті чого з’явилась необмежена кількість  будов соціально-культурної сфери  та об’єктів незавершеного будівництва  і невстановленого обладнання. Таке неефективне використання державних  фінансів порушило фінансові відносини, за якими завжди стоять реальні матеріальні  цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес утворення, розподілу і використання національного  доходу та його вагомої частки –  державного бюджету, що й спричинило постійний дефіцит бюджету.

    Таким чином, інфляційні процеси виникли  давно і закономірно призвели до економічної кризи, різкого зниження доходів бюджету та зростання  дефіциту державного бюджету.

    Глибокі кризові процеси в економіці  України, що пов’язані з руйнуванням  старих, адміністративно-командних  структур та формування нових засад  ринкових відносин, спричинили до різкого  скорочення виробництва і відповідно валового внутрішнього продукту. Динаміку ВВП за 1992-1999 роки відображено в  таблиці 1.1.

      Таблиця 1.1

      Динаміка  ВВП України в 1992-1999 роках 

Джерело: Тенденції української економіки. – червень, 2000 – с.4. 

     Бюджетний дефіцит впливає на економіку  не лише своїм розміром, а і його співвідношенням з доходами і  витратами і найважливішими макроекономічними  показниками. В 1998 році частка граничного розміру дефіциту в доходах бюджету  становила 12,7 %, а у видатках 11,2%, в 1997 році частка фактичного дефіциту в  доходній частині бюджету складала 37,5%, а у витратній – 27,3% (див.табл.1.2).

    Україна протягом цілого ряду років покривала  величезний дефіцит державного бюджету  за рахунок кредитної емісії центрального банку. Тому приріст державного боргу  здійснювався паралельно і в прямій залежності від розміру та динаміки дефіциту державного бюджету. Емісійний  шлях покриття бюджетного дефіциту використовувався в противагу тим статутним  положенням, які були проголошені  щодо принципів функціонування Національного  банку України. Зокрема в Законі “Про банки та банківську діяльність”, констатувалося: “Національному банку  забороняється фінансування дефіциту державного бюджету”. Але Україна  впродовж цілого ряду років використовувала  кредитну емісію центрального банку  для прямого грошового покриття дефіциту бюджету.

Так, на протязі 1991 – 1995 років розмір кредитної  емісії Національного банку України, що здійснювалася з метою фінансування дефіциту бюджету, досяг справді  астрономічної суми – 7 738 817 790 гривень. Якщо прийняти до уваги ту обставину, що державний внутрішній борг України  за станом на 1 січня 1996 року становив 8 002 222 910 гривень [66], то це означає, що 96,7% цієї суми боргу утворилося за рахунок  кредитів, що були надані уряду Національним банком для фінансування дефіциту державного бюджету. Такий нецивілізований  спосіб фінансування державних витрат виявився найбільш дійовим фактором розвитку гіперінфляції, яка впродовж 1992, 1993 та 1994 років зруйнувала економіку  і спричинила зубожіння переважної більшості населення України.

     В світовій господарській практиці існують  різні оцінки граничного розміру  бюджетного дефіциту. Наприклад, Маастрихтський договір серед інших умов, що ставляться потенційним учасникам валютного  союзу ставить показник розміру  дефіциту державного бюджету (3 % від  ВВП). А за даними міжнародної статистики величина бюджетного дефіциту в індустріально  розвинутих країнах також коливається  в межах 3 – 4 % від розміру ВВП, хоч у деяких країнах цей показник сягає 10 і більше процентів. Згідно з такими міжнародними стандартами  рівень бюджетного дефіциту в Україні  відносно прийнятний. Проте важливо  постійно з’ясовувати, завдяки чому складається та чи інша його величина, аналізувати джерела його покриття.

     Починаючи з 1995 року в Україні дефіцит усе  більше покривався за рахунок державних  облігацій та зовнішнього фінансування (див.табл.1.3).

Використання  внутрішніх державних позик для  покриття дефіциту державного бюджету  є більш ринковим інструментом, ніж  додаткова грошово-кредитна емісія, проте тривале його застосування за умови збереження незмінними всіх інших параметрів економічної системи (тобто без зростання ВВП, рівня  податкових надходжень, інвестицій тощо) призводить до збільшення розмірів державного боргу та поглиблює фінансову  кризу в країні.  
 

 

Таблиця 1.2

Динаміка  дефіциту Державного бюджету України  за 1992-1999 роки

1992-1995 роки-млн.крб.

1996-1999 роки-тис.грн.  

 
 

 

     

     Таблиця 1.3

     Фінансування  дефіциту бюджету,

     (в  % до загальної  суми дефіциту) 

 

      Дефіцитний  бюджет призводить до прискореного зростання  державного внутрішнього боргу і  в інших країнах перехідної економіки. Так, в Росії дефіцит державного бюджету (в % до ВВП) за ряд років становив: в 1991 році – 16, в 1992 році – 6,9, в 1993 році – 5,7, в 1994 році – 8,3 процента.

     На  нашу думку, в аналізі бюджетного дефіциту слід виділити глибинне, загальне, що властиве будь-якій державі, в якій витрати стали перевищувати доходи, і більш поверхове, що має місце  в окремій країні, тобто особливе. До загального необхідно віднести стан виробництва, його ефективність і політику державного впливу на доходи і витрати.

    Якщо  це визначення застосувати до пояснення  глибинних причин бюджетного дефіциту в Україні, то такими будуть спад виробництва  і зростання витрат на виготовлення продукції, а також невиважена політика витрат у відношенні до державних  доходів.

    Щодо  конкретних особливостей розвитку економіки  України, які зумовлюють дефіцит  бюджету, можна виділити:

• структурну дисбалансованість народного господарства в бік значного переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання;
• збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;
• збереження ситуації, за якої прибутковішими є вкладення капіталу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери;
• невиправдано “роздуті” соціальні програми;
• величезні державні невиробничі витрати;
• приписки, крадіжки, втрати виробленої продукції і багато чого іншого, що не піддається суспільному обліку і не стало об¢єктом ефективного контролю з боку держави. [28, c. 20]

     Очевидно, що зменшення і повна ліквідація бюджетного дефіциту можуть бути забезпечені  лише шляхом подолання причин, які  його зумовлюють. Зрозуміло і те, що це справа багатьох років, протягом яких економіка буде функціонувати  в умовах бюджетного дефіциту.

    Таким чином, проведений аналіз свідчить, що найважливішими причинами формування державного боргу є: [26, c.23]

• незбалансованість державного бюджету, невиконання його прибуткової частини, безконтрольні і безвідповідальні витрати фінансових ресурсів;
• гіпертрофований розвиток тіньової економіки, в якій на кінець 1998 року майже половина грошей перебувала поза сферою банківського обігу;
• високий податковий тиск і, як результат не повне збирання податків;
• значно поширений процес бартерного (безгрошового) обміну продукції, який практично не контролюється державою.

     Отже, бюджетний дефіцит виникає як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави  і призводить до утворення і зростання  державного боргу. Необхідно здійснювати  довгострокову політику регулювання  бюджетного дефіциту, відмовитись від  його споживчого характеру з метою  використання джерел фінансування бюджетного дефіциту в інвестиційних цілях.

 

    Розділ 2. МОНІТОРИНГ ВНУТРІШНЬОГО ДЕРЖАВНОГО БОРГУ 

    В УКРАЇНІ 

    2.1 Структура державного  внутрішнього боргу  України

    Державний борг України – це заборгованість держави за усіма кредитними операціями. Відповідно, державний внутрішній борг країни – це борг перед юридичними особами та перед фізичними особами, що володіють державними цінними  паперами та компенсаціями за них.

      На даний час державний борг  в Україні, в тому числі внутрішній  не розраховується централізовано  і немає відомостей про спроби  об′єднання зусиль різних державних  інститутів, які були б спрямовані  на те, щоб звести всю інформацію, що мається стосовно загальної  суми державного боргу, визначення  її співвідношення з іншими  загальними макроекономічними показниками  (ВВП, обсяг зовнішньої торгівлі, тощо).

      Варто зауважити, що інформація, яка торкається державних боргів  України є в значній мірі  закритою для широкого загалу. І це в певній мірі виправдано  деякими політичними міркуваннями. В першу чергу це пояснюється  соціальною напругою в суспільстві,  що не лише не спадає, а час  від часу посилюється, набуваючи  все нових гострих форм свого  прояву.