Фінансові важелі управління державним боргом

     Основними обставинами цього були недоліки в управлінні та обслуговуванні державним  внутрішнім боргом. Їх умовно можна  поділити на проблеми стратегічного  управління та безпосереднього обслуговування боргу. До проблем стратегічного  управління слід віднести: необгрунтоване зростання внутрішньої короткотермінової  заборгованості та видатків на обслуговування боргу; за рахунок залучених коштів фінансувалися неефективні поточні  видатки бюджету, що призвело до створення  “фінансової піраміди” на ринку  державних зобов’язань. До проблеми безпосереднього обслуговування боргу  можна віднести непрозорість ринку  та встановлення цін на аукціонах  без врахування реального попиту та пропозиції.

     Недовіра  до кредитоспроможності уряду посилюється  цілим рядом додаткових обставин:

• уряд, який відмовився платити за своїми зобов’язаннями, не зазнав ніякого покарання (крім недовіри інвесторів, яку можна вважати своєрідним покаранням), жодного урядовця не було відправлено у відставку. Таким чином створено прецедент для аналогічної поведінки у майбутньому;
• незважаючи на неодноразові завіряння, уряд не в змозі не лише погасити, а навіть зупинити зростання заборгованості із соціальних виплат населенню. Це викликає недовіру до кредитоспроможності уряду з боку його потенційних кредиторів.

      Конверсія ОВДП, яка була проведена урядом у вересні-жовтні 1998 року, незважаючи на непривабливі умови обміну для  вітчизняних інвесторів, на нашу думку, це реальний шлях виходу із ситуації, що склалася на ринку державних цінних паперів.

      Витрати на обслуговування внутрішнього державного боргу в Україні невпинно збільшуються, тому найбільші зусилля потрібно зосередити саме в напрямі здешевлення  вартості запозичень. За останні роки значні зміни відбулись в структурі  самих витрат по обслуговуванню і  погашенню державного боргу по видах  запозичень, частка витрат по обслуговуванню облігацій внутрішньої державної  позики почала різко збільшуватись  в структурі витрат, починаючи  з 1997 року.

    Світовий  досвід свідчить, що причинами росту  вартості обслуговування можуть бути:

    а) високий рівень боргу по відношенню до об’єму заощаджень, що призводить до необхідності підвищення процентних ставок для залучення коштів в державні цінні папери;

    б) втрата довіри до уряду (по самих різноманітних  причинах: відсутності стабільної політики і твердої влади, незадовільна оцінка структури бюджетних витрат, невиконання  зобов’язань по обслуговуванню боргу);

    в) можливість вивозу капіталу в країни з більш високими ставками процентів;

    г) інвестиційний бум, викликаний різким злетом економіки.

    Перша і друга причина зростання  обслуговування державного боргу із перелічених вище в сучасних умовах в Україні хоч і впливає  на рівень проценту, але не самим  суттєвим чином, третя і четверта – практично не виявляє ніякого  впливу.

    Враховуючи  свій і міжнародний досвід обслуговування державного внутрішнього боргу, вважаємо за доцільне запропонувати такі заходи для врегулювання проблеми на українському ринку ОВДП:

1. Потрібно розробити нормативно-законодавчі акти з питань регулювання ринку внутрішніх запозичень держави, де встановити нормативні співвідношення між обсягами емісії державних позик, їх дохідністю та величиною ВВП. Наприклад, Польща має законодавчі обмеження державних запозичень, що не перевищує 30% ВВП.
2. Поряд зі скороченням обсягів державних запозичень потрібно диференціювати ринок ОВДП за типами боргових фінансових інструментів і умовами їх обігу та реструктуризації: при емісії нових облігацій доцільно передбачити збільшення строку позичкового боргу, перевагу віддавати довгостроковим облігаціям. Це значно розширило б операційний діапазон на ринку ОВДП.
3. Необхідно зменшити вартість позичкових коштів і відповідно вартість обслуговування державного боргу. Дохідність державних цінних паперів не повинна бути вищою за дохідність інших фінансових інструментів, депозитних ставок банків.
4. Випуск державних позик повинен бути зумовлений не лише покриттям поточного дефіциту бюджету, а й інвестиційними потребами. Держава повинна фінансувати продуктивні інвестиції. За рахунок коштів, залучених на ринку державних облігацій, в першу чергу слід фінансувати галузі, розвиток яких сприятиме швидкому збільшенню виробничого та експортного потенціалу економіки України і зростанню ВВП. Від цього виграє як економіка, так і держава, адже залучені кошти з процентами можна повернути за рахунок прибутку, а не за рахунок нових позик чи податкових надходжень.
5. Першочерговим завданням політики управління державним внутрішнім боргом є забезпечення принципу ефективного використання залучених коштів. Адже борги держави виправдані лише у випадках, якщо здійснювані за їх рахунок витрати сприяють збільшенню майбутніх бюджетних доходів, або скороченню майбутніх витрат. До них відносяться інвестиції та витрати на проведення структурних реформ.

     Треба зазначити, що відповідно до зростання  ринку державних цінних паперів, збільшується і його вплив на фінансовий сектор країни, курс національної грошової одиниці, напрямки використання та обсяги потоків грошових ресурсів, а також  можливості їх залучення до фінансування розвитку вітчизняного виробництва. Все це потребує виключної уваги з боку держави до процесів, що відбуваються на ринку державних цінних паперів.

    Можливість  залучення коштів на тривалі строки виникає лише на такому етапі розвитку, коли стабільність економічної ситуації і економічної політики є незмінним  законом. Тому найбільш реальним строком  для розміщення цінних паперів в  Україні на сучасному етапі є 2-3 роки.

     Немаловажне значення мають і умови запозичення. В багатьох країнах широко використовуються цінні папери з фіксованим купонним доходом, які повністю погашаються  на встановлену дату, цінні папери з плаваючим купоном, з індексованим доходом. Великим недоліком українського ринку державних цінних паперів  є те, що всі найбільш популярні  інструменти ринку прив’язані по дохідності в кінцевому рахунку  до одного параметру – дохідності ОВДП. Це не дозволяє суб’єктам ринку  застрахувати себе від різких коливань факторів, які впливають на дохідність цінних паперів, а також призводить до подорожчання обслуговування державного боргу, обмежуючи можливості держави  по маневруванню інструментами ринку  через зміни їх об’ємів і ставок. Тому існує, на наш погляд, необхідність випуску в обіг середньострокових  цінних паперів з більш низьким, але фіксованим доходом.

     Для підвищення ефективності управління державним  боргом необхідно забезпечити чітку  координацію дій Національного  банку України і Міністерства фінансів України. Грошово-кредитна, інвестиційна і фіскальна політика повинні  розроблятись і реалізовуватись  синхронно і координовано. В першу  чергу це стосується управління державним  боргом.

Розділ 3. ЗОВНІШНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 

    3.1. Динаміка формування  зовнішньої заборгованості  України

          Інтенсивне залучення  іноземних кредитів під гарантії уряду у різноманітних формах і на різних умовах закономірно веде до утворення зовнішнього державного боргу.

          Аналізуючи проблему зовнішнього боргу України, доцільно зупинитися на наступних аспектах проблеми: а) причини, що викликають зростання  державного боргу країни; б) розміри  зовнішнього державного боргу та його динаміка; в) можливі соціально-економічні наслідки, до яких призведе зростання  зовнішнього державного боргу в  Україні; г) заходи, що їх було б доцільно вжити для того, щоб загальмувати зростання зовнішнього державного боргу в Україні, а ще краще  – припинити його зростання.

          Варто зауважити, що в  даній роботі буде робитися аналіз структури й динаміки переважно  тієї частини зовнішнього боргу  України, яка створилася внаслідок  розвитку співробітництва уряду  з міжнародними фінансовими організаціями  та приватними кредиторами, що здійснюють кредитні операції під гарантії уряду.

          Характер фінансової допомоги міжнародних фінансових організацій (МФО) і зокрема Міжнародного валютного  фонду визначається загальною стратегією діяльності цих організацій, суть якої полягає в формуванні і зміцненні  засад ринкової економіки та її домінанти  – інституту приватної власності.

     У 2000 році зовнішній державний борг України становив 10,2 млрд. дол. США. В структурі зовнішнього боргу  борг міжнародним фінансовим організаціям склав 44,4%, борг іноземним країнам, в  тому числі за позиками, наданими під  гарантії уряду, – 31,3%, заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками – 1,5%, заборгованість по облігаціям державної зовнішньої позики – 22,8 %.

    Проводячи аналіз структури зовнішнього боргу, потрібно відмітити, що кредити змінилися  у бік західних кредиторів (див. Табл. 3.1).

     Так, якщо на 1.01.1994 року заборгованість країнам  СНД складала 75,4% усього зовнішнього  боргу, то вже на початок 1997 року – 34,9; 1998 року – 27,2 і на початок 1999 року – 20,5%. Це дає підстави зробити висновок про позитивні тенденції зменшення  росту боргу, зокрема за поставки енергоносіїв з Росії і Тукменістану. Зовнішній державний борг зростає  в основному за рахунок кредитів, які надають міжнародні фінансові  організації. Так, в структурі зовнішнього  боргу на початок вересня 2000 року 20,2 % займає борг Міжнародному валютному  фонду (МВФ), 20,1 % – Світовому банку (СБ), 3,0% – Європейському співтовариству (ЄС), 1,1% – Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

    Таблиця 3.1 

Динаміка  та структура зовнішнього  державного боргу  України

у 1993-2000 рр.

    (млрд. дол. США)