Фінансові методи державного регулювання економіки

• створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в Україні;
• забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП;
• забезпечення необхідних темпів економічного зростання;
• науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;
• підвищення результативності фінансового контролю;
• вдосконалення механізму дії фінансових важелів;
• адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму. [7, 15, 19]

2. ФІНАНСОВІ МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

1. Бюджетна політика як фінансовий метод державного регулювання економіки

Бюджетна політика – це цілеспрямована діяльність держави (в  особі органів державної влади  і місцевого самоврядування) щодо регулювання бюджетного процесу, управління бюджетним дефіцитом, а також  використання бюджетної системи  для реалізації завдань економічної  політики в країні.

Бюджетна політика України  постійно перебуває в центрі суспільної уваги, оскільки вона є ключовою ланкою економічної політики держави. Від  якості бюджету, закладених у нього  параметрів залежать рівень соціального  захисту громадян, інвестиційні можливості держави, ступінь впливу України  на міжнародній арені, підприємницька активність суб’єктів господарювання і громадян. У бюджетній політиці найбільш яскраво висвітлюються  і найбільш гостро стикаються інтереси різних суспільних груп.

Бюджетна політика як складник фінансової, тісно взаємодіючи з  податковою, грошово-кредитною, обліковою, інвестиційною та валютною політикою, відіграє важливу роль у забезпеченні фінансової стабільності в державі, що є передумовою розвитку виробництва, підвищення його ефективності, підтримання  підприємницької активності та підвищення добробуту населення.

Суть проблеми побудови ефективної бюджетної політики полягає в  її науковому обґрунтуванні і  тому, наскільки вона базується на фундаментальних теоретичних засадах, виходячи з певної фінансової доктрини держави. У плануванні бюджетної  політики держава має виходити з  необхідності забезпечення фінансової та соціальної стабільності, враховуючи всю сукупність національних, історичних, політичних, соціально-економічних  та інших особливостей розвитку держави.

Розробка чіткої стратегії  бюджетної політики передбачає визначення узагальнених контрольних показників, затвердження яких має здійснюватися  на найвищому урядовому рівні. Помилки  в прогнозуванні соціально-економічного розвитку, недооцінка наслідків негативних процесів, що розвиваються в економіці, соціальній сфері та фінансовому  секторі, прирікають бюджетне планування на невдачу.

Одним з головних недоліків  процесу формування бюджету є  те, що економічні прогнози Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції і проекти витрат галузевих  міністерств, відомств та органів місцевого  самоврядування складаються практично  не залежно один від одного.

Як відомо, за основу формування державного бюджету приймається  розрахунок річного обсягу валового внутрішнього продукту. Від того, який його обсяг визначено на наступний  рік, залежить і розмір бюджетного фонду  України.

Основними проблемами, що потребують розв’язання і пов’язані з  бюджетним процесом, є:

— максимально точне визначення обсягу ВВП, враховуючи інші макроекономічні показники: інфляцію, виробництво товарів, споживання, нагромадження;

— впровадження науково обґрунтованих розрахунків прибуткової частини бюджету, оскільки останнім часом постійно завищувалася дохідна частина бюджету за рахунок необґрунтованих прогнозних обсягів промислового виробництва, коштів від процесу приватизації, платежів від ренти, що фактично не досягалися. [24]

Уряди багатьох країн оприлюднюють такі показники для того, щоб стимулювати  обговорення бюджетної політики в суспільстві та досягти злагоди  щодо її цілей і засобів їх досягнення. Контрольні бюджетні показники є  відображенням як поглядів уряду  на вплив держави на економіку, так  і його пріоритетів щодо обсягів  оподаткування, позик і видатків. До контрольних показників бюджетної  політики належать:

— відносні показники – виражені у відсотках до ВВП або іншого показника сукупної економічної діяльності держави. Наприклад, відносний показник може стосуватись обсягів державного боргу, державних позик, надходжень, видатків;

— темпи змін обсягу видатків – зростання величин контрольних цифр може бути виражене в номінальних показниках, тобто з урахуванням підвищення цін, у такому випадку темпи зростання оприлюднюються разом з відносними показниками;

— абсолютні показники – планові цифри, які мають грошовий вираз.

Сукупність цих показників є підґрунтям для визначення основних напрямів бюджетної політики на наступний  бюджетний період.

Бюджетна політика є активним інструментом економічної та соціальної політики держави. З огляду на конкретну  соціально-економічну і політичну  ситуацію та наявну стратегію соціально-економічного розвитку країни бюджетна політика може передбачати різний ступінь перерозподілу  національного доходу держави за допомогою бюджету, більший чи менший рівень централізації фінансових ресурсів у рамках бюджетної системи, посилення  чи послаблення регламентації використання бюджетних коштів, пріоритетність бюджетного фінансування тих чи інших заходів, вибір шляхів досягнення збалансованості  бюджетних доходів і видатків тощо.

Бюджетна політика змінюється і корегується залежно від  тих завдань, що постають перед державою на певних етапах її розвитку.

Організація бюджету вимагає  чіткого бюджетного устрою і продуманого  бюджетного процесу. [24]

Бюджетний устрій - це організаційні  принципи і структура побудови бюджетної  системи. Бюджетний устій у різних країнах не є однаковим, тому що він  визначається специфікою державного устрою даної країни. Державна бюджетна ситема нашої країни включає державний бюджет України, бюджет республіки Крим ,обласні та місцеві бюджети.

Бюджетний процес – це діяльність органів влади щодо складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів усіх рівнів. У більшості країн  світу, у тому числі і в Україні, бюджетний процес охоплює чотири основних етапи:

• Складання проекту бюджету
• Розгляд і затвердження бюджету
• Виконання бюджету
• Складання звіту про виконання бюджету і його затвердження

Складовою частиною бюджетного процесу є бюджетне регулювання, тобто частковий перерозподіл між  бюджетами різних рівнів. Тривалість бюджетного процесу складає близько  трьох років, при цьому складання, розгляд і затвердження займають близько 20 місяців, виконання – календарний  рік, складання звіту про виконання  бюджету та його затвердження –5 місяців.

Оскільки бюджет – це сума доходів і витрат держави, основну  увагу при аналізі бюджетних  проблем економічна наука приділяє розгляду цих двох основних частин єдиного економічного процесу.

Доходи бюджету в залежності від державного устрою країни поділяються : в унітарній державі на доходи центрального (державного) бюджету  і доходи місцевих бюджетів; у федеральній  державі на доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і  доходи місцевих бюджетів. Основним матеріальним джерелом доходів бюджету всіх рівнів є національний доход. Коли національного  доходу не вистачає для покриття фінансових потреб, держава залучає національне  багатство.

Основними методами утворення  державних доходів є податки, позики і емісія грошей. Співвідношення між цими трьома інструментами формування доходів у різних країнах різне. Однак головним методом формування головної частини бюджету у всіх країнах світу є податки. Їх частка в більшості країн світу складає  близько 90% доходної частини бюджету. Другим за значенням джерелом доходів  бюджету є державні позики. При  надзвичайних обставинах, коли можливості отримання нових платежів і позик  вичерпані, держава звертається  до емісії паперових грошей. Цей  метод є найнеефективнішим і найнепопулярнішим, тому що він підсилює інфляційні процеси і негативні соціально-економічні наслідки, пов’язані з інфляцією. Економіка країни в період 1991-1996 років стала наочним прикладом цих положень.

Другою складовою частиною бюджету є витратна частина. Витрати  бюджету –це затрати, які виникають у державі в зв’язку з виконанням нею своїх економічних, соціальних, політичних і адміністративних функцій.

У теорії і практиці фінансів існує декілька критеріїв (ознак), згідно яких відбувається класифікація витрат бюджету. [24]

Першим таким критерієм  є вплив витрат на процес розширеного  відтворення на макрорівні. За цією ознакою державні бюджети поділяють  на поточні і капітальні. Поточні  витрати пов’язані з наданням засобів на утримання і покриття поточних потреб інфраструктури, державних  установ тощо. Капітальні витрати  – це грошові затрати, спрямовані на збільшення (приріст) основних фондів, нематеріальних активів, а також  на приріст запасів.

Другим важливим критерієм  класифікації витратної частини  бюджету є предметна спрямованість  грошових фондів (потоків). В сучасних розвинутих країнах ринкової та змішаної економіки з точки зору предметної спрямованості державного бюджету  виділяють 5 основних груп витрат: військові, втручання держави в економіку, утримання державного апарату, соціальні  цілі, надання субсидій та кредитів іншим країнам та державам. При  цьому військові витрати складають  від 20 до 40% загальної суми витрат державного бюджету. Затрати на включання в  економіку включають в себе затрати  на НДДКР, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту. Затрати на соціальні цілі - це витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне страхування і соціальне  забезпечення.

Третім важливим критерієм  класифікації витратної частини  бюджету є територіально-адміністративна  ознака. З цієї точки зору в унітарних  державах витрати бюджету поділяються  на витрати загально-федерального бюджету, витрати бюджетів членів федерації  і витрати місцевих бюджетів.

Реалізація витрат бюджету  досягається при допомозі бюджетного фінансування. Важливим аспектом використання засобів бюджету є фінансовий контроль. Вищим спеціальним органом  фінансового контролю є Лічильна палата, яка в Україні підзвітна Верховній Раді. Вона здійснює експертизу бюджету, контролює його виконання. Важлива роль в системі фінансового контролю належить Казначейству. Організаційно Казначейство - це єдина централізована система, яка включає в себе Головне управління і територіальні органи.

Вирішальну роль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкова  система. Особливе значення цієї проблеми зумовлює необхідність приділити їй особливу увагу.

Згідно Закону України  «Про систему оподаткування» під  податком і збором ( обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або  державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах , що визначаються законами України  про оподаткування. [1]

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори.

Об'єктами оподаткування є доходи ( прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою  України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів  України про оподаткування і  не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням  антидемпінгових, компенсаційних і  спеціальних заходів відповідно до законів України.

Зміна податкових ставок і  механізм справляння податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом  України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збирається близько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.

Загальнодержавні податки  і збори встановлюються Верховною  Радою України і справляються на всій території країни.

Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок іх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.