Фінансові методи державного регулювання економіки

 

Черкаський інститут банківської  справи

Української академії банківської  справи

Національного банку України

Кафедра фінансів

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«ФІНАНСИ»

на тему: «Фінансові методи державного регулювання економіки»

 

 

Виконала: студентка 3 курсу групи Ф-91    ___________ Мослава А. Н.

 

 

Перевірила: д.е.н., проф.      ____________ Нечипорук Л.В.

 

 

 

 

Структура та оформлення відповідає

вимогам ДСТУ 3008-95                                          _________________

 

 

 

 

 

Черкаси – 2011

ПЛАН

 

ВСТУП……………………………………………………….………………….........3

1 СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

1. Сутність поняття «фінансова політика держави»…………………….....5
2. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики держави……………………………………………………………..………................13

2 ФІНАНСОВІ МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

1. Бюджетна політика як фінансовий метод державного регулювання економіки………………………………………………………………………….…31
2. Валютне регулювання як метод фінансової політики держави ………………………………………………………………..…………......................38
3. Фінансовий менеджмент як метод фінансової політики держави………………………………………………………………………………42

3 НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ФІНАНСОВИХ МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ

1. Нормативно-правове забезпечення для функціонування фінансового механізму, до складу якого входять фінансові методи………………………….45
2. Аналіз ефективності застосування фінансових методів державного регулювання економіки в Україні…………………………………………………46

ВИСНОВКИ……………………………..……………………………………..….....51

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ…………………..………………………………………….53

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….55 

ВСТУП

 

 Вплив фінансів на  економічний і соціальний розвиток  суспільства не можна зрозуміти  без вивчення фінансової політики  і фінансового механізму. В будь-якому суспільстві держава використовує фінанси для виконання своїх функцій і завдань, досягнення певних цілей. Важливе значення в досягненні поставлених цілей відіграє фінансова політика. Через фінансову політику, яка є складовою частиною економічної політики держави, здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства.

Держава — передусім політична  регуляторна інституція, що має публічну владу та спеціалізований апарат регулювання суспільних відносин. Держава  протягом усієї історії свого  існування поряд із завданнями підтримки  порядку, законності, організації національної оборони та іншими функціями здійснює певні заходи в організації й  управлінні економікою, плануванні та регулюванні відповідних процесів.

Необхідність виконання  державою цих функцій у сфері  економіки не заперечна. Саме тому питання  щодо фінансових методів державного регулювання економіки  були та залишаються  актуальними.

Мета курсової роботи —  теоретичне узагальнення та науково-методичне  обґрунтування фінансових методів  державного регулювання економіки, визначення необхідності  фінансової політики.

Завданням написання моєї курсової роботи є вивчення фінансової політики держави, фінансового механізму  та аналіз фінансових методів державного регулювання економіки, також складання певних висновків на основі дослідженого матеріалу.

Об'єкт дослідження – вплив фінансових методів державного регулювання економіки на розвиток економіки країни.

Предмет дослідження –  фінансові методи державного регулювання  економіки.

При написанні курсової роботи використовувались методи теоретичного рівня, до якого зараховують аксіоматичний, гіпотетичний, формалізацію, абстрагування, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, історичний, метод системного аналізу.

Список джерел, використаних при написанні курсової роботи, приводиться  у переліку посилань. У процесі  написання роботи використовувалися  як текстові, так і інтернет - джерела. Також були використанні нормативно правові акти та закони України, такі як Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» вiд 11.09.2003 № 1160-IV та Бюджетний кодекс України N 2456-VІ від 08.07.2010 р. зі змінами та доповненнями, Конституція України від 28 червня 1996 року, та інформація з офіційних сайтів Національного банку України, Міністерства фінансів України, Державної служби статистики України.

 

 

1 СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ  ФІНАНСОВИХ МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО  РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

 

1. Сутність поняття «фінансова політика держави»

 

Політика як узагальнююче поняття охоплює всі напрями  діяльності держави. Залежно від  сфери суспільних відносин, яка є  об’єктом політичного впливу, виділяють економічну, соціальну, культурну, технічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.

Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом  реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності — в  економіці, соціальній сфері, військовій реформі, в міжнародних відносинах тощо.

Провідні західні економісти не дають чіткого визначення фінансової політики. Наприклад, Стенлі Фішер, Рудігер Дорнбуш і Річард Шмамнзі не виділяють фінансової політики як самостійного поняття. Водночас вони тлумачать його дещо ширше, зазначаючи, що фіскальна політика являє собою рішення, які приймає держава стосовно своїх доходів і витрат. Аналогічно розглядають цю проблему й інші представники зарубіжних економічних шкіл. Зокрема, Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю ототожнюють поняття фінансово-бюджетної і фінансової політики, визначаючи їх як зміни, які вносяться урядом у порядок державних витрат і оподаткування і спрямовані на забезпечення повної зайнятості й неінфляційного національного продукту.

Більш структурованим є визначення фінансової політики як особливої сфери  економічної діяльності держави, спрямованої  на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.[3, 9, 13]

Насамперед, фінансова політика повинна сприяти формуванню максимально  можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони — матеріальна база будь-яких перебудов.

Не менш важливим є забезпечення раціонального розподілу коштів між галузями і сферами народного  господарства, концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямках  економічного і соціального розвитку.

Отже, можна зазначити, що фінансова політика — це визначення цілей, завдань, на вирішення яких спрямовується процес формування, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів.

Фінансові відносини —  це основа фінансової політики. Разом  з тим, хоч фінанси і фінансова  політика тісно взаємозв’язані, між  ними існують суттєві відмінності:

• фінанси як специфічна форма виробничих відносин є елементом базису; фінансова політика держави належить до надбудови;
• фінансові відносини як елемент базису об’єктивні і незалежні від людської свідомості; фінансова політика — форма свідомої діяльності людей. Вона потребує законодавчого оформлення у відповідних нормативних актах.

Реалізація фінансової політики забезпечується сукупністю заходів  держави, спрямованих на мобілізацію  фінансових ресурсів, їх розподіл і  перерозподіл для виконання державою її функцій і програм.

Фінансова політика повинна  враховувати потреби суспільного  розвитку, реальні економічні і фінансові  можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і  завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже важливий висновок — фінансова політика має  бути адекватною закономірностям суспільного  розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводить до значних втрат  у народному господарстві.

Зміст фінансової політики, її основні напрями ґрунтуються  на теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих  інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних форм організації  фінансових відносин.

Основні теоретичні положення, що стосуються фінансів та фінансової політики держави в ХХ ст. сформулювали класики буржуазної політекономії Адам Сміт (1723—1790) і Давид Рікардо (1772—1823), а також англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946) та їх послідовники.

Сутність концепції основоположників класичної політекономії Адама  Сміта і Давида Рікардо зводилась  до невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції. У  ній головна роль у регулюванні  економічного життя суспільства  відводилася ринковому механізму. Виходячи з цих принципів, фінансова  політика до кінця 20-х років ХХ ст. була спрямована на обмеження державних витрат і податків, на забезпечення збалансованого бездефіцитного бюджету держави. Доходи бюджету формувались здебільшого за рахунок непрямих податків, а переважна частина бюджетних коштів спрямовувалася на фінансування військових, управлінських витрат і витрат на обслуговування та погашення державного боргу.

Наприкінці 20-х  років та в 30—40-ві роки завдання фінансової політики зводилися до послаблення  впливу кризи надвиробництва на економіку, підтримання високої ділової  активності і розширення платіжного попиту. Основні засади такої політики базувалися на кейнсіанській теоретичній  концепції, яка обґрунтовувала необхідність посилення ролі держави в розвитку економіки через втручання в  регулювання циклічного розвитку відтворювального процесу.

Результатом практичної реалізації такої теоретичної концепції  стало зростання державних витрат на створення нових робочих місць, підвищення зайнятості населення, скорочення безробіття активізацію підприємницької  діяльності і формування додаткового  попиту, що дало змогу збільшити  національний дохід, а звідси з’явились  можливості для збільшення видатків на фінансування соціальних потреб.

Зросла роль прогресивного  прибуткового податку у забезпеченні державних доходів.

На відміну від попередньої  теоретичної концепції кейнсіанська фінансова політика допускала можливість бюджетного дефіциту, і навіть більше того — відводила бюджетному дефіциту активну роль у стимулюванні економічного зростання. Це обумовило розвиток державного кредиту. Дефіцитне фінансування державних витрат веде до розвитку ринку позичкового капіталу. Державні позики стають другим, після податків, джерелом формування фінансових ресурсів держави, що, у свою чергу, посилює роль фінансів у перерозподілі національного доходу.

У 70-х роках особливості  фінансової політики визначаються неокласичним напрямом економічної теорії. У цей  період процес розширеного відтворення  в країнах з ринковою економікою характеризується різким підвищенням  нестабільності, сповільненням темпів економічного зростання, збільшенням  резервної армії праці, зростанням бюджетного дефіциту, державного боргу, інфляції. Циклічні кризи 1974—1975 та 1980—1982 рр. переплелися з валютно-фінансовою, енергетичною, сировинною, екологічною та продовольчою кризами на тлі структурних змін, що відбувались у продуктивних силах. У таких умовах практичні рекомендації державного втручання стосувались не тільки доходів і видатків державного бюджету, а й регулювання грошового обігу, валютного курсу, ринку позичкових капіталів і цінних паперів. Неокласики запропонували розробку довгострокової стратегії, яка дала б змогу проводити стабільну фінансову політику. На їхню думку, відсутність різких реакцій з боку держави на кожне циклічне зрушення — кращий спосіб не тільки пом’якшення самих коливань у довгостроковій перспективі, а й обмеження ролі держави і забезпечення вільної ринкової системи. [9, 14]

У сучасних умовах більшість  розвинутих країн у своїй фінансовій політиці використовують різні елементи як кейнсіанської, так і неокейнсіанської системи державного регулювання.

У країнах соціалістичної орієнтації фінансова політика формувалась  під впливом марксистсько-ленінської теорії сутності і функцій соціалістичної держави і спиралась на принцип  фінансової централізації. Фінансова  централізація передбачала не тільки концентрацію переважної частини фінансових ресурсів у розпорядженні держави, а й монополію держави в організації фінансових відносин.

У цих країнах держава  безпосередньо керувала всіма сферами  суспільного життя за допомогою  планів економічного і соціального розвитку. Відповідно до марксистсько-ленінської теорії зростаючої ролі держави в розвитку суспільства був здійснений перехід від податкової форми перерозподілу національного доходу до його прямого розподілу у сфері виробництва і перерозподілу через державний бюджет. Виходячи з ідеологічних постулатів про пріоритетність суспільних інтересів перед особистими, 3/4 створеного національного доходу держава концентрувала в бюджеті.