Фінансові методи державного регулювання економіки

Штраф — це засіб матеріального  впливу на винних у порушенні законодавства, угод або чинних правил. Накладається, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня — застосовується у разі несвоєчасного виконання  грошових зобов’язань і нараховується  за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в процентах  від суми простроченого платежу.

Важливою складовою  фінансового механізму є управління фінансами. Це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об’єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів.

В управлінні фінансами виділяють  об’єкт і суб’єкти управління. Об’єктом є централізовані і децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються  і використовуються в усіх ланках фінансової системи.

Суб’єкт управління — держава (в особі законодавчих і виконавчих, у тому числі фінансових, органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств.

У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: вироблення стратегії, планування тактики її реалізації, організація виконання розроблених планів, облік і контроль. [11, 17]

Фінансовий менеджмент має  свою внутрішню багаторівневу структуру, яка включає менеджмент державних  фінансів, бюджетний менеджмент, фінансовий менеджмент у підприємницьких структурах, менеджмент у системі оподаткування, менеджмент на фінансовому ринку., який більш детально буде роздивлятися у розділі 2.3.

Фінансовий контроль як одна із функцій управління фінансами  являє собою особливу діяльність щодо перевірки формування й використання фондів фінансових ресурсів у процесі  створення, розподілу та споживання валового внутрішнього продукту з метою  оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів  їх виконання.

З визначення сутності фінансового  контролю випливає, що його об’єктом є  процеси формування й використання фондів фінансових ресурсів. Суб’єкт  контролю — це носій контрольних  функцій щодо об’єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб’єктів фінансової діяльності.

Найважливіші принципи фінансового  контролю:

• незалежність;
• гласність;
• превентивність (попереджувальний характер);
• дієвість;
• регулярність;
• об’єктивність;
• всеохоплюючий характер.

Залежно від суб’єктів, які  здійснюють контроль, розрізняють такі види фінансового контролю: загальнодержавний, муніципальний, відомчий, внутрішньогосподарський, громадський і аудиторський. [7, 11, 15, 17]

Основна особливість  загальнодержавного контролю полягає  в тому, що він є позавідомчим, проводиться стосовно будь-якого суб’єкта незалежно від його відомчої належності і підпорядкування. Цей контроль здійснюється державними органами законодавчої і виконавчої влади і спеціальними державними органами контролю.

Верховна Рада України проводить фінансовий контроль під час визначення основних напрямів бюджетної політики, розгляду про- 
екту державного бюджету на новий бюджетний рік, внесення змін та доповнень до затвердженого бюджету, розгляду і затвердження звіту про виконання державного бюджету за минулий бюджетний період, прийняття законодавчих актів щодо виконання бюджету.

Контроль за витрачанням  державних коштів, дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією  фінансової політики органами виконавчої влади покладений на спеціально створену Рахункову палату Верховної Ради України.

Президент України  забезпечує фінансовий контроль під  час розгляду проекту Закону про  Державний бюджет України на наступний  рік і внесення його на розгляд  Верховної Ради. Президент також  має право приймати рішення щодо забезпечення реалізації фінансової політики і посилення фінансово-бюджетної  дисципліни.

Важливі функції у фінансовому  контролі виконує Кабінет Міністрів  України, який організовує і контролює  процес складання проекту зведеного  та державного бюджетів та їх виконання.

Від уряду фінансовий контроль здійснюють Міністерство фінансів, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, а також Державна податкова адміністрація. Кожний з  цих органів фінансового контролю має свої функціональні обов’язки  і завдання.

Фінансові органи, очолювані  Міністерством фінансів, контролюють  процеси мобілізації і використання бюджетних коштів. Їх діяльність спрямована на забезпечення дотримання законності і доцільності витрачання коштів, виконання зобов’язань перед  бюджетом, підвищення ефективності суспільного  виробництва. Міністерство фінансів виконує  функції як загальнодержавного, так  і відомчого контролю. Загальнодержавний  контроль здійснюються стосовно розпорядників  коштів, які отримують асигнування  з бюджету, та платників податків і обов’язкових платежів  до бюджету. Відомчий контроль Мінфіну пов’язаний з перевіркою роботи фінансових органів.

Створення Державного казначейства пов’язане з необхідністю посилення  державного фінансового контролю за виконанням державного бюджету. Казначейство приділяє також значну увагу своєчасності розрахунків з бюджетом, розмежуванню доходів між державним та місцевими  бюджетами.

Державна податкова адміністрація  контролює правильність і своєчасність розрахунків платників з бюджетом щодо сплати податків і платежів.

Утвердження правових засад місцевого самоврядування і розширення сфери відповідальності територіальних громад за вирішення місцевих справ дають підстави виокремити такий вид фінансового контролю, як муніципальний. Це контроль органів місцевого самоврядування, який здійснюють органи представницької та виконавчої влади місцевих рад через відповідні комісії і місцеві фінансові органи.

Об’єктом муніципального контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної  власності. Забезпечення стабільних фінансових основ місцевої влади і фінансової автономії місцевого самоврядування сприяють подальшому розвиткові муніципального фінансового контролю. До речі, сам  термін «муніципальний» у перекладі  з латинської означає «беру на себе тягар».

Суб’єктами відомчого  фінансового контролю є контрольно-ревізійні служби галузевих міністерств, відомств та інших вищих органів управління. Відомчий фінансовий контроль поширюється на підвідомчі підприємства, організації та установи. До функцій відомчого фінансового контролю належать: перевірка законності господарських і фінансових операцій; контроль за використанням матеріальних і фінансових ресурсів; перевірка збереження грошових коштів і матеріальних цінностей; правильність постановки бухгалтерського обліку, а також достовірність бухгалтерської звітності; проведення перевірок на підвідомчих підприємствах і в організаціях.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється економічними службами підприємств, організацій, установ (бухгалтерія, фінансовий відділ тощо). Об’єкт контролю — господарська і фінансова діяльність самого підприємства та його структурних підрозділів. Безпосередньо на головного бухгалтера покладена відповідальність за правильну організацію бухгалтерського обліку, своєчасне складання бухгалтерської звітності, правильне і своєчасне перерахування платежів у бюджет і централізовані цільові державні фонди, за цільове й ефективне використання бюджетних асигнувань. В акціонерних підприємствах внутрішньогосподарський контроль проводять контрольно-ревізійні комісії.

Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Він  може проводитись групами спеціалістів, які створюються при комітетах  Верховної Ради, комісіях Рад народних депутатів, а також безпосередньо  на підприємствах.

Аудит — це незалежний фінансовий контроль, заснований на комерційних  засадах.

Закон визначає аудит як перевірку публічної  бухгалтерської звітності, обліку, первинних  документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою  визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності  чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними  особами — аудиторами або аудиторськими фірмами. Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників, засновників, суб’єкта господарювання. Крім того, для певного переліку підприємств і організацій чинним законодавством установлений обов’язковий аудит, зокрема для банків, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, інших небанківських фінансових установ, які здійснюють залучення коштів громадян або залучення чи торгівлю цінними паперами (крім операцій з випуску (емісії) власних корпоративних прав), бірж, страхових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів.

Крім проведення контрольної  роботи, аудиторські послуги можуть надаватися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського  обліку, проведення фінансово-господарської  діяльності відповідно до чинного законодавства, у тому числі податкового. Аудиторські фірми — це комерційні організації, і тому всі свої послуги вони виконують за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудиторською організацією.

Під час проведення перевірок  аудитори самостійно визначають форми  і методи аудиту на підставі чинного  законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних  знань та досвіду. Аудитори мають  право отримувати всі необхідні  документи для проведення перевірок, а також пояснення до них. Крім того, можуть перевіряти наявність  грошових коштів, майна, інших цінностей.

Поряд з цим аудитори зобов’язані  належним чином надавати аудиторські  послуги, повідомляти власників, замовників про виявлені недоліки ведення бухгалтерського  обліку і звітності, зберігати в  таємниці інформацію, отриману під  час аудиту. [7, 8, 18, 19]

З метою забезпечення об’єктивності  й неупередженості в проведенні аудиторських перевірок чинним законодавством забороняється проведення таких  перевірок аудитором, який має власні майнові інтереси, прямі родинні  стосунки з керівництвом суб’єкта господарювання, що перевіряється, або є членом керівництва, засновником чи працівником (те саме — стосовно дочірніх підприємств, філій).

Результати проведення аудиторської перевірки оформляються аудиторським висновком, який є офіційним документом і має бути засвідчений підписом та печаткою аудитора або аудиторської фірми. У ньому повинен бути зроблений висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Залежно від часу проведення виділяють  такі форми фінансового контролю:

• попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій;
• поточний, у процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);
• наступний, що проводиться після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року.

Методи фінансового контролю, як конкретні способи і прийоми  його проведення, включають ревізії, тематичні перевірки, обстеження, безперервне  відстежування фінансової діяльності.

Ревізія — це метод документального  контролю за фінансово-господарською  діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з  фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального  викриття недостач, витрат, привласнень  та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Ревізії бувають:

• комплексні, що охоплюють усі сторони діяльності підприємства:
• часткові (охоплюють лише її окремі сторони);
• тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах з певного переліку питань);
• планові і позапланові;
• суцільні й вибіркові (залежно від повноти залучення документів).

Перевірка — здійснюється з метою докладного вивчення окремих  ділянок фінансово-господарської  діяльності підприємства, установи, організації  або їх підрозділів.

Досвід розвитку економіки в умовах ринку в  багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання  й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються  при цьому, є такі: