Фінансові методи державного регулювання економіки

Балансовий метод у  фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття, ув’язку всіх розділів фінансового  плану, фінансових і виробничих показників, унаслідок чого досягається збалансованість  плану. Нині цей метод набуває  особливого значення, оскільки всі  видатки підприємств залежать від  зароблених коштів; підприємства стали  повністю самостійними і повинні  розраховувати тільки на власні надходження, а не на допомогу держави чи міністерства. [3, 9, 11]

Досить перспективним  є метод економіко-математичного моделювання. Ґрунтується він на розробленні математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді. Цей метод дає змогу розрахувати кілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників і знаходити оптимальні рішення.

Розглянемо детальніше деякі  види фінансових планів.

Баланс доходів і витрат підприємства — це індивідуальний поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах. Індивідуальні фінансові плани  різняться між собою залежно  від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Різним є, насамперед, перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів.

Загальна структура  балансу доходів і витрат може мати таку форму.

І розділ. Доходи і надходження  коштів:

— прибуток;

— амортизаційні відрахування;

— внутрішні фінансові ресурси, що виникають в основній діяльності (виручка від реалізації зайвих товарно-матеріальних цінностей, приріст стійких пасивів);

— кошти від продажу цінних паперів;

— пайові та інші внески членів трудового колективу;

— надходження коштів від вищестоящої організації;

— фінансова допомога;

— інші надходження коштів.

ІІ розділ. Витрати і  відрахування коштів:

— капітальні вкладення;

— капітальний ремонт основних фондів;

— поповнення обігових коштів;

— відрахування до інших фондів, що формуються з прибутку;

— виплачені дивіденди;

— орендна плата;

— відрахування на благодійні цілі;

— інші витрати.

ІІІ розділ. Взаємовідносини  з бюджетом та позабюджетними фондами:

— податки, збори та інші платежі в бюджет і в позабюджетні фонди;

— асигнування з бюджету.

ІV розділ. Взаємовідносини  з кредитною системою:

— кредити банків;

— погашення кредитів;

— сплата процентів за користування довгостроковими кредитами.

Платіжний календар — це оперативний фінансовий план. Головна  мета його складання — спрогнозувати  фінансовий стан підприємства на певну  дату, на відміну від балансу доходів  і видатків, який складається на певний період.

При складанні  платіжного календаря обов’язково  враховуються: строки виплати заробітної плати, премій, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з  постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської  заборгованості та ін.

Бізнес-план — план реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він  містить розділи, в яких наводиться розрахунок фінансових показників, таких  як затрати, прибуток, рентабельність, термін окупності затрат. Бізнес-плани обов’язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій на неконкурсних основах іноземному інвестору, при створенні спільних підприємств за участі держави. Крім того, кредитні установи, надаючи довгострокові позики, вимагають подання підприємствами бізнес-планів для обґрунтування повернення кредитів.

Структура бізнес-плану: в перших розділах дається загальний опис проекту  і вказується його мета і необхідність; характеристика товарів, робіт або  результату, який досягається після  завершення проекту і дає прибуток; дослідження і прогнозування  ринкової ситуації, реклама, покупці  і конкуренти; характеристика сировинної та експериментальної бази, забезпечення кваліфікованою робочою силою. [11]

Підсумкові розділи бізнес-плану  — фінансові, де надаються розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обґрунтовуються  терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат.

Кошториси доходів і видатків складають установи невиробничої сфери, передусім бюджетні організації.

Види кошторисів:

1) індивідуальні (єдиний кошторис доходів і видатків) це фінансові плани окремих бюджетних установ;

2) загальні кошториси складаються за однотипними бюджетними установами, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано, або за однотипними малими установами (клуби, бібліотеки тощо);

3) кошториси на проведення централізованих заходів (змагань, конкурсів, олімпіад);

4) зведені — це зведені воєдино індивідуальні кошториси одно- 
типних установ, кошториси на проведення централізованих заходів.

Єдиний кошторис доходів  і видатків установи складається  з таких розділів: бюджетні асигнування, інші кошти та видатки за рахунок  перевищення доходів над видатками  спеціальних та інших позабюджетних  коштів. Кожний з цих розділів кошторису  поділяється на дохідну та видаткову  частину.

У дохідній частині єдиного  кошторису доходів і видатків визначаються планові обсяги бюджетних  асигнувань, що спрямовуються на утримання  установи, а також надходження  з інших дохідних джерел. Загальна сума доходів установи, відповідно до якої формується видаткова частина  кошторису, визначається з урахуванням  залишків коштів на початок планового  періоду спеціальних та інших  позабюджетних фондів.

У видатковій частині  єдиного кошторису зазначається загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також з установленням витрат, які планується профінансувати за рахунок інших (позабюджетних) надходжень. [11]

Бюджети, як фінансові плани  на рівні держави або її окремих  територіальних підрозділів, завжди мають  дві частини — дохідну і  видаткову. Дохідна частина включає  надходження і обов’язкові збори, неподаткові платежі. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також чинним порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

Особливістю державного бюджету як фінансового плану  є те, що він має силу закону. Щорічно Верховна Рада України ухвалює Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує:

• суми доходів Державного бюджету України;
• суми видатків Державного бюджету України;
• граничний розмір дефіциту Державного бюджету України та джерела його покриття;
• суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається  з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в усіх секторах економіки, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, за допомогою цього  фінансового плану перевіряється  обґрунтованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення, встановлюються можливості фінансового  забезпечення показників прогнозу економічного і соціального розвитку держави.

У розділі «Доходи» зазначаються надходження всіх видів фінансових ресурсів — прибуток, податки, амортизаційні  відрахування, внески в державні цільові  фонди, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладень населення, доходи від приватизації, іноземні кредити тощо. [11]

У розділі «Витрати»  вказуються напрямки витрачання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів — витрати на розвиток економіки, на соціальні гарантії населенню, державні дотації, утримання соціально-культурних об’єктів, на оборону, управління, зовнішньоекономічну діяльність, на виплату пенсій, обслуговування державного боргу та ін.

Відмінність балансу фінансових ресурсів і витрат держави від зведеного бюджету полягає в тому, що, крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через бюджетну систему, в ньому відображаються і децентралізовані власні фінансові ресурси, які зосереджуються у розпорядженні підприємств, організацій, установ, приріст довгострокових вкладів населення, ресурси централізованих фондів цільового призначення (крім тих, які увійшли до складу бюджету).

Баланс фінансових ресурсів на відміну від бюджету  не має адресного характеру, це —  фінансова програма прогнозу економічного і соціального розвитку держави. Державний бюджет конкретизує цю програму в адресному, територіальному, галузевому розрізах.

Баланс фінансових ресурсів і витрат території — це документ, який відображає створення й використання фінансових ресурсів у межах даного адміністративно-територіального утворення. Основне завдання балансу полягає  в тому, щоб відобразити: весь обсяг  фінансових ресурсів, які створюються  й використовуються на відповідній  території, у всіх секторах економіки  незалежно від підпорядкування, відомчої належності господарських  суб’єктів; обсяг фінансових ресурсів, що акумулюються й перерозподіляються бюджетом даного територіального утворення; взаємовідносини бюджету території  з вищими бюджетами.

У процесі фінансового  планування й прогнозування розраховуються відповідні фінансові показники.

Фінансові показники —  це абсолютні або відносні величини, які характеризують створення й  використання фінансових ресурсів в  економіці держави, її фінансове  становище, результати господарської  діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за допомогою фінансів.

До зведених фінансових показників належать: загальний обсяг фінансових ресурсів, обсяги доходів і видатків бюджету, обсяг грошових нагромаджень в економіці та ін. Зведені показники складаються з індивідуальних. Так, зведений показник доходів бюджету можна деталізувати за такими показниками: платежі населення, підприємницьких структур, неподаткові надходження тощо.

Важливими елементами фінансового  механізму є фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули  — їх ще називають фінансовими важелями. Фінансові норми умовно поділяють на чотири групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законодавчої та виконавчої влади — ставки заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань.

До другої групи належать норми, що ґрунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в дошкільних та інших закладах освіти й охорони здоров’я, норми витрат на медикаменти, освітлення, опалення тощо.

Третю групу становлять норми, що визначаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Це, зокрема, норми значної частини  витрат бюджетних установ. [11]

Четверта група — це норми і нормативи, що характеризують пропорції економічного та соціального  розвитку. На сьогодні ця група найменш  досліджена.

Серед усіх фінансових важелів особливе місце посідають  податки і збори, з допомогою  яких держава мобілізує кошти  для виконання покладених на неї  функцій, а також впливає на підприємницьку діяльність, сприяє інвестиційній активності, визначає пропорції нагромадження і споживання, забезпечує раціональне використання обмежених природних ресурсів тощо. Система оподаткування в Україні перебуває в процесі реформування, завданнями якого є: послаблення податкового тягаря на виробників, надання пільг інвесторам і експортерам готової продукції, забезпечення стабільності і простоти у справлянні податків, уникнення подвійного оподаткування, посилення відповідальності за сплату податків.

Одним із напрямів впливу держави  на темпи суспільного відтворення  є встановлення норм амортизаційних відрахувань, визначення методів нарахування  амортизації, застосування прискореної  амортизації з метою сприяння розвитку науково-технічного прогресу. При цьому норми амортизації  мають бути науково обґрунтовані, тому що як їх значне збільшення, так  і зменшення призводить до негативних наслідків.

Ліміти є певним обмеженням на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина.

Резерви мають нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути у майбутньому.

Фінансові стимули передбачають застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій.

До стимулів належать: бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного  господарства (в тому числі дотації  підприємствам, діяльність яких має  важливе значення для економіки), фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (пільги щодо податків та можливість проведення прискореної амортизації).

У фінансових важелях  важливе місце посідають фінансові  санкції як особливі форми організації  фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання щодо виконання взятих зобов’язань (договірних умов, сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш поширеними серед них є штраф і пеня.