Финансовы забеспечення громадських та консультацийних послуг органами мисцевого самоврядування

Використання боргових цінних паперів у веденні підприємницької діяльності громадянами є досить зручним, але мало поширеним способом проведення розрахунків через недостатню обізнаність останніх у правилах їх застосування. Так, поряд з підприємствами – юридичними особами підприємці мають право використовувати у своїй діяльності такий борговий інструмент як вексель.

Переваги векселя полягають  в тому, що за його допомогою можна  оформити відстрочку платежу (в тому числі на купівлю новоствореним  підприємцем обладнання, устаткування для започаткування власного бізнесу). Крім цього, вексель дає можливість векселедержателю продати (передати) отриманий вексель до настання терміну його погашення, тобто він є набагато гнучкішим порівняно із банківським кредитом.

Найчастіше підприємці в роботі з контрагентами використовують прості векселі, і досить рідко – переказні. Інколи з певних суб’єктивних причин приватні підприємці побоюються використовувати вексельні схеми розрахунків через ризик неплатежу. Однак, як доводить практика, домогтися погашення векселя не складніше, ніж отримати гроші за договором купівлі-продажу.

Крім цього, на суму боргу, вказану у векселі можуть нараховуватись відсотки. В такому випадку відсоткова ставка повинна бути зазначена у векселі, а за відсутності такого зазначення умова вважається ненаписаною.

Порівнюючи витрати підприємця на виплату відсотків за банківським кредитом і за векселем, варто зазначити, що “вексельний кредит” є дешевшим в обслуговуванні. Не зважаючи на це, використання векселіу розрахунках не є поширеним серед вітчизняних підприємців, і за даними Національного банку України, не перевищує 1%.

Бюджетне фінансування – безповоротне надання державою бюджетних коштів підприємствам, організаціям та установам для забезпечення їх функціонування. Основні умови виділення коштів з державного бюджету – це їх цільова спрямованість на фінансування пріоритетних напрямів: агропромисловий комплекс, вугільна промисловість, атомна енергетика, транспорт, житлово–комунальне господарство, охорона природи, промисловість та капіталовкладення, медична та мікробіологічна промисловість тощо.

Проте, пряме бюджетне фінансування сектору малого бізнесу не практикується, оскільки не існує відповідного нормативно – правового забезпечення та механізму реалізації такого фінансування. Виключенням є виділення коштів на реалізацію Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, інших загальнодержавних та регіональних програм, які спрямовані на забезпечення розвитку малого бізнесу, але не передбачають безпосереднього фінансування витрат підприємців на створення чи розширення власної справи.

Державне кредитування здійснюється шляхом надання бюджетних кредитів міністерствам, відомствам, іншим центральним  органам державної виконавчої влади  для фінансування підприємств, об’єднань та організацій пріоритетних напрямів економіки через банківські установи. Такі кредити, на сьогодні, видаються на винятково передбачені законодавством цілі і напрями, переважно для сектору великого бізнесу.

Як бачимо, таке джерело  фінансових ресурсів як бюджетне фінансування та кредитування є практично недоступним  для приватних підприємців і, на сьогодні, не може розглядатись останніми на жодному з етапів ведення ними підприємницької діяльності.

2.4. Аналіз сучасного стану фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні.

Іннова́ція — нововведення в галузі техніки, технології, організації праці або управління, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду; кінцевий результат інноваційної діяльності.

Розрізняють кілька типів  інновацій:

• товарна — впровадження нового продукту;
• технологічна — впровадження нового методу виробництва;
• ринкова — створення нового ринку товарів і послуг;
• маркетингова — освоєння нового джерела постачання сировини;
• управлінська — реорганізація структури управління;
• соціальна — впровадження заходів з метою покращення життя населення;
• екологічна — впровадження заходів з питань охорони довкілля.

Інноваційна діяльність — вид діяльності, пов’язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи покращений продукт, введений на ринок, в новий чи покращений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, чи новий підхід до соціальних послуг.

Головною метою державної  інноваційної політики є створення  соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного  потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих  технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Об’єктами інноваційної діяльності є:

• інноваційні програми і проекти;
• нові знання та інтелектуальні продукти;
• виробниче обладнання та процеси;
• інфраструктура виробництва і підприємництва;
• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;
• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;
• товарна продукція;
• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної п<spa