Финансовы забеспечення громадських та консультацийних послуг органами мисцевого самоврядування

Освіта в Україні грунтується  на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

• Консультаційна допомога з питань пенсійного забезпечення – громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов’язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат встановлюються законами з питань пенсійного забезпечення. Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.[43]

 

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ ТА КОНСУЛЬТАЦІЙНИХ ПОСЛУГ ОРГАНМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

 

2.1. Проблеми та перспективи фінансового забезпечення вищих закладів освіти.

 

Вища  освіта – сукупність систематизованих знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, здобутих у вищому навчальному закладі та необхідних для виконання завдань і обов’язків у відповідній галузі знань та за певною кваліфікацією.

Протягом останніх двадцяти років у процесі розвитку ринкових форм господарювання відбулися значні зміни в системі фінансування вищих закладів освіти, що привело  до трансформації механізму управління фінансами вищих закладів освіти незалежно від форми власності. Основні функції управління фінансами  ВНЗ полягають у пошуку нових  джерел фінансування, ефективному їх формуванні й розподілі. Розробка політики управління фінансами вищих закладів освіти вимагає врахування не тільки наслідків глобальної економічної  кризи, але і демографічної, яка  протягом останніх трьох років позначається на кількості абітурієнтів. Така ситуація вимагає від вищих закладів освіти не просто пошуку джерел фінансування, але і використання їх цілеспрямовано на залучення абітурієнтів.

 

Рис. 2.1. Джерела  фінансування забезпечення вищих закладів освіти

 

В Україні діють такі види вищих закладів освіти:

• університет – багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за широким спектром природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-природничими  програмами всіх рівнів, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ;
• академія – вищий навчальний заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними  програмами  усіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, провадить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, с провідним науково-методичним центром і сфері своєї діяльності;
• інститут – вищий заклад освіти або підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури та мистецтва. Провадить наукову та науково-виробничу діяльність.

Вищеназвані заклади належать до вищих закладів освіти III—IV рівнів акредитації.

До вищих навчальних закладів освіти належать також заклади освіти І і II рівнів акредитації. Це:

• коледж – вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного, кількох споріднених напрямів підготовки або спеціальностей;
• технікум – вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста.

Підготовка кадрів з вищою освітою здійснюється на таких рівнях вищої освіти:

1) початковий рівень вищої освіти, який відповідає п’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій та передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно-орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою вирішення типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності;

2) перший рівень вищої освіти, який відповідає шостому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій та передбачає здобуття особою теоретичних знань та практичних вмінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов’язків за обраною спеціальністю;

3) другий рівень вищої освіти, який відповідає сьомому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій та передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад методології наукової та/або професійної діяльності;

4) третій рівень вищої освіти, який відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій та передбачає здобуття особою практичних навичок продукування нових ідей і розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, що передбачає оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають суттєву наукову новизну, теоретичне та практичне значення;

5) науковий рівень вищої освіти, який відповідає дев’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою здатності визначати та розв’язувати соціально значущі системні проблеми у певній галузі знань, які є ключовими для забезпечення стійкого розвитку та вимагають створення нових системоутворюючих знань і/або прогресивних технологій.

2. Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне засвоєння особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня і кваліфікації.

3. В Україні встановлюються такі ступені:

1) молодший спеціаліст;

2) бакалавр;

3) магістр;

4) доктор філософії;

5) доктор наук.

4. Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний ступінь, що здобувається на початковому рівні вищої освіти і присуджується в результаті успішного засвоєння освітньої-професійної програми, обсяг якої становить 90-120 кредитів ЄКТС.

Ступінь молодшого спеціаліста  присуджується особі за умови  наявності у неї повної загальної середньої освіти.

Ступінь молодшого спеціаліста може здобуватися одночасно із завершенням повної загальної середньої освіти за денною формою навчання.

5. Бакалавр – академічний ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується в результаті успішного засвоєння освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня бакалавра на основі ступеня молодшого спеціаліста становить 120-180 кредитів ЄКТС.

Особа має право здобувати  ступінь бакалавра за умови наявності  у неї повної загальної середньої освіти.

6. Магістр – академічний ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується в результаті успішного засвоєння відповідної освітньої програми. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, а обсяг освітньо-наукової програми – 120 кредитів ЄКТС.

Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти і присуджується в результаті успішного засвоєння відповідної освітньої програми, обсяг якої становить 300-360 кредитів ЄКТС.

7. Доктор філософії – академічний і одночасно перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра у відповідній галузі знань та присуджується в результаті успішного засвоєння особою освітньо-наукової програми та підготовки і публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.

Особа має право здобувати  ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі. Особи, які професійно займаються науковою, науково-технічною, науково-педагогічною або науково-організаційною діяльністю, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою, зокрема під час перебування у творчих відпустках, за умови виконання відповідної освітньо-наукової програми та захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.

Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30-60 кредитів ЄКТС.

Наукові установи можуть здійснювати  підготовку докторів філософії за освітньо-науковою програмою, узгодженою з вищим навчальним закладом. У такому разі наукова складова цієї програми здійснюється у науковій установі, а освітня складова – у вищому навчальному закладі.

Ступінь доктора філософії  присуджується в порядку, встановленому  Кабінетом Міністрів України.

8. Доктор наук – науковий ступінь, що здобувається особою на основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття нею найвищих компетентностей у галузі розроблення і впровадження методології дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які забезпечують розв’язання важливої теоретичної або прикладної проблеми і мають загальнонаціональне або світове значення, їх опублікування у наукових виданнях.

Ступінь доктора наук може присуджуватися спеціалізованою вченою радою за результатами захисту наукових досягнень у вигляді дисертації, опублікованої монографії, або за сукупністю статей, опублікованих у  міжнародних рецензованих виданнях [14]

Проблемам фінансового забезпечення вищих закладів освіти присвячені праці  багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників, зокрема [3]. Однак проблема фінансового забезпечення вищих закладів освіти потребує поглибленого дослідження в частині визначення доцільності залучення небюджетних джерел фінансування державними закладами освіти. Тому метою нашої статті є оцінка механізму формування фінансового забезпечення вищих закладів освіти та обґрунтування напрямів його удосконалення. Фінансова база вищих закладів освіти може формуватися за рахунок наступних джерел (див. рис. 2.1).

Як видно з рисунку, перелік джерел фінансового забезпечення є невеликим. Потенційні обсяги фінансування за рахунок кожного із джерел також є обмеженими. Так, обмеження фінансування за рахунок державного бюджету є об’єктивним і необхідним процесом. По-перше, кошти державного бюджету в умовах зростання державного боргу є обмеженими. По_друге, погоджуючись з позицією В. Савчука, державне фінансування вищих закладів освіти має відбуватися тільки в межах потреби у фахівцях у державному секторі.

Незважаючи на те, що у  більшості країн світу бюджетна складова є основною частиною фінансування освіти, досягаючи у ряді країн (Північна Європа) 100 %, залучення позабюджетних засобів є необхідним і з позицій активізації зв’язку закладів освіти із зовнішнім середовищем, і на користь самих закладів освіти. Залучення позабюджетних джерел фінансування закладів освіти характерне для низки країн і має позитивний вплив на формування їх фінансової бази. Так, у фінансуванні вищих закладів освіти в країнах ОЕСР частка позабюджетних джерел складає: у США —52 %; Великобританії — 38%; Канаді — 39%; Японії — 57% [42].

Аналіз позабюджетних джерел фінансування державних вищих закладів освіти у Києві засвідчив переважання у загальному обсягу коштів студентів та їх батьків (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Структура не бюджетних джерел фінансування вищих закладів освіти

Джерело	2007	2008	2009	2010	2011
Кошти фізичних осіб	55,6	61,1	68,2	75,2	81,4
Кошти юридичних осіб	22,3	21,3	18,4	15,2	10,2
Спонсорська допомога	18,3	15,2	10,6	7,6	6,6
Кошти, отримані від господарської  діяльності	3,8	2,4	2,8	2,0	1,8
Всього	100	100	100	100	100

 

Потягом останніх років домінуючим позабюджетним джерелом формування фінансового забезпечення вищих закладів освіти були кошти студентів, їх батьків та рідше юридичних осіб, які оплачували навчання співробітників. Однак необхідність подолання демографічної “ями” 90 – х років вимагає пошуку альтернативних джерел фінансування, якими можуть стати кошти, отримані від господарської діяльності.

Значення господарської  діяльності зростає у зв’язку з необхідністю постійного оновлення дорогого устаткування, підвищенням заробітної плати професорсько – викладацького складу, яка є нижчою порівняно з іншими сферами діяльності.

Як свідчить зарубіжний досвід, одним із чинників, який сприяє швидкому зростанню обсягів позабюджетної  діяльності, є розвиток вузівської науково – дослідної роботи, який перетворює вузи на одну із складових технопарків та технополісів. В Україні, на жаль, чинна законодавча база не сприяє активізації таких процесів, що зумовлює відірваність вітчизняної освіти і науки від потреб ринку.

Зарубіжний досвід свідчить, що спонсорська допомога може бути вагомим джерелом формування фінансового забезпечення вищих закладів освіти [41]. На заході склалися стійкі зв’язки закладів освіти із спонсорами, в основному великим бізнесом. Зв’язки ці здійснюються на взаємовигідній основі. Зокрема, здійснюючи благодійні акції через спонсорство, компанії виводять з оподаткування свої доходи. У свою чергу, отримуючи спонсорські кошти, заклади освіти офіційно представляють продукцію і послуги компаній за допомогою проведення рекламних акцій і використання наданих компанією продуктів і послуг. На жаль, в Україні механізм спонсорської допомоги є дещо викривленим, спонсорську допомогу заклади освіти переважно отримують від батьків студентів. Співпраця з великим бізнесом не складається через прогалини в чинному законодавстві, оскільки надання благодійної допомоги не дає значної економії на податках.