Финансовы забеспечення громадських та консультацийних послуг органами мисцевого самоврядування

Джерелами прибутку від страхових операцій можуть бути зменшення фактичної збитковості; економія витрат на ведення справи; прибуток, передбачений у страховому тарифі. Необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості страхової  організації є формування збалансованого страхового портфелю, що, у свою чергу, вимагає проведення обґрунтованої  андеррайтингової політики та оптимізації  перестрахування, достатні страхові внески, забезпечення необхідної маси грошових коштів, страхові резерви, що адекватні  зобов’язанням страховика [33 с. 1024].

Можна зробити висновок, що згідно з думками багатьох авторів, фінансова стійкість – це характеристика стану компанії, тоді як забезпечення, як категорія – це сукупність засобів, умов та факторів, сприяючих нормальному протіканню процесів на підприємстві, в організації, регіоні, країні [31 с. 282].

Фінансове забезпечення на фондовому ринку – сума грошей на рахунку клієнта біржі з  рахуванням прибутку або збитку за відкритими контрактами і комісії  за цими контрактами, отриманої в разі їх ліквідації [10, с. 812].

Існує низка робіт, де категорія “фінансове забезпечення” розглядається лише в контексті державного чи муніципального регулювання, тобто з позиції ефективного перерозподілу фінансових потоків країни. Наприклад, П. Ю. Буряк розглядає фінансове забезпечення як державну підтримку і правовий захист підприємництва, податкову оптимізаційну політику, забезпечення мобільних потреб господарського суб’єкта банками, як додатковими джерелами реалізації його економічного потенціалу, та раціоналізацію грошових потоків держави [4, с. 45]. С. В. Онишко розкриває поняття механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку [24, с. 179]. На його думку, системна побудова поняття механізму фінансового забезпечення повинна відображати потребу: об’єднати узгодженою спрямованістю окремі методи, підвищити рівень керованості, а звідси і їх ефективності; врахувати специфіку методів фінансування, структури використовуваних ресурсів; нетрадиційності форм відтворення та пошуку джерел з метою створення умов та конкретних форм залучення ресурсів; формування інноваційних проектів та напрямів, здатних забезпечити нарощування темпів промислового, науково-технічного та соціального розвитку.

Фінансове забезпечення інноваційного  розвитку полягає в його розумінні  як фінансового утворення, в якому  функціонує упорядкована і взаємопов’язана узгодженою спрямованістю сукупність фінансових відносин, стимулів, важелів, інструментів, форм и методів, яка здатна до автономного забезпечення інноваційної діяльності. Ми для цілей дослідження згодні з О. Ю. Бєліковою, на думку якої, фінансове забезпечення включає [1, с. 140]:

• формування активів – виявлення потреб у певних видах активів та визначення їхньої суми в цілому;
• формування фінансової структури капіталу – визначення загальних потреб в капіталі для формування активів, вивчення альтернативних варіантів отримання фінансових ресурсів: вибір джерел їх фінансування, формування структури капіталу;
• управління інвестиціями – визначення напрямків та характеру інвестиційної діяльності підприємства (в яку галузь та які інвестиції: прямі чи портфельні, ризикові); оцінка інвестиційної привабливості окремих проектів, формування інвестиційного портфеля та оперативне управління (за допомогою моделі Марковіца-Шарпа); вибір оптимального джерела фінансування інвестиційного проекту;
• управління фінансуванням власних фінансових ресурсів – визначення потреб у власних фінансових ресурсах, підвищення розміру чистого прибутку; капіталізація прибутку;
• управління фінансовим ризиком – визначення видів ризиків, що характерні для оперативної та інвестиційної діяльності, оцінка таких ризиків, вибір відповідних методів управління ризиками; моніторинг управління фінансовими ризиками;
• управління залученням позикових коштів – визначення потреб в позикових коштах, оптимальне співвідношення короткострокових та довгострокових позикових коштів як основна задача в області управління пасивами страховика, вибір оптимальних джерел фінансування та форм позичення.

Страхові компанії, надаючи  захист споживачам страхових послуг, постійно постають перед проблемою  фінансового забезпечення стабільності діяльності страховика, яке може бути поділене на фінансове забезпечення виконання страхових зобов’язань та формування фінансового потенціалу розвитку страховика для гарантування відповідного доходу власникам та розширення діяльності компаній у ринковому конкурентному середовищі.

В той же час, перебуваючи  на різних стадіях розвитку, страхові компанії по-різному розв’язують проблеми, що виникають у фінансовому сегменті економіки. Їхня діяльність спрямована на досягнення цілей, які можна сформулювати наступним чином: зростання вартості компаній; максимізація прибутку; забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності; фінансове забезпечення розвитку страховика.

Джерелом формування фінансового  забезпечення є фінансовий потенціал.

Потенціал – це ресурси, які існують в економічного суб’єкта, їхня оптимальна структура та здатність раціонально використовувати їх для досягнення поставленої мети [9, с. 13]. Фінансовий потенціал – це сукупність фінансових ресурсів страховика як результат перевищення доходів страховика над витратами, з одного боку, та результатом певного рівня капіталізації, з іншого.

Структуру капіталу страховика визначає принцип акумулювання та подальшого розподілення ресурсів. Фінансові ресурси  страхової організації значною  мірою представлені залученим у  страхувальника капіталом, який деякий час складає сукупність тимчасово  вільних коштів.

Як витрати, так і доходи страхової компанії пов’язані із двоїстим характером її діяльності – страховим та фінансовим. Виокремлюють витрати на проведення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестиційної та фінансової діяльності, а також інших його доходів від звичайної діяльності та надзвичайних операцій). Разом з тим, кругообіг коштів страховика не обмежується страховими операціями; він ускладнюється постійною залученістю коштів в інвестиційний процес. Це дозволяє позначити кошти, які знаходяться в обігу страховика, для проведення страхових операцій та інвестиційної діяльності як його інвестиційний потенціал [30, с. 24] та складова фінансового потенціалу. З точки зору капіталізації, фінансовий потенціал страховика визначається розміром статутного капіталу, який в процесі діяльності поповнюється за рахунок різноманітних джерел (прибутку, емісії, інвестиційного доходу). Цільове використання фінансового потенціалу і є фінансовим забезпеченням його розвитку. При цьому дуже важливим питанням є оцінка розміру цього фінансового потенціалу для окремої страхової компанії.

Вивчення методологічних основ оцінки фінансового стану  і розвитку страхових компаній дозволило  виділити три підходи, яких дотримуються дослідники:

рейтинговий підхід, який розглядає  показники страхової діяльності (обсяг страхових премій, страхових  виплат, страхових резервів та гарантійного фонду);

підхід на основі порівнянні темпів зростання показників – характеристик розвитку страхової діяльності окремої компанії із темпами зростання по ринку в цілому;

підхід, заснований на ретроспективному аналізі фінансово-економічних показників діяльності компанії, іноді без урахування специфіки страхової галузі.

Вивчення цих підходів привело до висновків щодо відсутності  комплексного інтегрального показника  оцінки розвитку за напрямами як страхової, так і фінансової діяльності страховика.

2.3. Фінансового забезпечення підприємницької діяльності громадян в Україні.

Важливе місце у дослідженні  фінансового забезпечення відіграють фінансові ресурси, суть яких не варто  зводити лише до сукупності усіх грошових ресурсів (власних і позичених), які  перебувають у підприємця на певну  дату, чи обмежуватись одним джерелом – нерозподіленим прибутком. Такі погляди на природу фінансових ресурсів звужують коло джерел їх формування. Надзвичайно важливим при дослідженні фінансового забезпечення є вироблення єдиних підходів до класифікації фінансових ресурсів за джерелами формування.

Характерним для такої  класифікації, запропонованої теоретиками (В.Г.Бєлоліпецький [2, c. .65], Л.Д. Буряк, [5, с.23–27.]), є включення до джерел їх формування не лише власних (чистий прибуток), а й прирівняних до власних коштів у вигляді кредиторської заборгованості, бюджетних асигнувань, позик банків, коштів інших суб’єктів підприємництва. Таке твердження є близьким і для нас (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Класифікація можливих джерел формування фінансових ресурсів у фізичних осіб – підприємців.

При цьому доцільно розглядати проблеми фінансового забезпечення приватних підприємців на всіх етапах ведення підприємницької діяльності, основними з яких є: створення  власної справи; поточна діяльність підприємця; розширення бізнесу.

Власні кошти як джерело фінансових ресурсів у розпорядженні приватного підприємця являє собою сукупність грошових фондів, матеріальних і нематеріальних цінностей (крім орендованих, позичених, винайманих), які можуть бути ним задіяні у підприємницькій діяльності без будь-яких часових чи законодавчих обмежень (майно приватного підприємця не віддільне від його особистого майна як фізичної особи).

Власні кошти  є основою для започаткування і провадження господарської  діяльності будь-якогосуб’єкта підприємництва, а також одними із найістотніших і найважливіших джерел їх фінансування, оскільки виконує такі функції:

• довгострокового фінансування (знаходиться у розпорядженні підприємця необмежено в часі);
• відповідальності і захисту прав кредиторів (виступає гарантією для кредиторів від втрати капіталу);
• компенсації завданих збитків;
• кредитоспроможності (при наданні кредиту, за інших рівних умов перевага надається підприємцям з меншою кредиторською заборгованістю і більшим вкладенням власних коштів);
• фінансування ризику (використовується для фінансування ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитися кредитори);
• самостійності і влади (розмір вкладених власних коштів визначає ступінь незалежності).

Власні кошти, як джерело  фінансових ресурсів, за своєю природою може використовуватись на всіх етапах ведення підприємницької діяльності, в тому числі на виконання різного  роду зобов’язань перед державою, державними цільовими фондами, кредиторами, з оплати праці тощо.

Величина власних коштів протягом часу ведення підприємницької діяльності може зростати за рахунок додатково вкладеного капіталу, безкоштовно отриманих активів тощо. Загалом величина таких коштів у відповідному бізнесі формується з двох основних джерел: капіталу, внесеного самим підприємцем, і нагромадженого в результаті господарської діяльності (чистим прибутком).

Чистий прибуток – прибуток від виробничої чи іншої підприємницької діяльності, який залишається після вирахування витрат, сплати боргових зобов’язань, податків і різних обов’язкових відрахувань [9].

Як бачимо, прибуток виступає основним джерелом фінансування витрат підприємця, в тому числі на покриття його податкових зобов’язань. Залежно від результату діяльності підприємця за поточний і минулі звітні періоди, він може отримати прибуток або збиток. Кожний із цих показників по–різному впливає на суму власних коштів (нагромадженого чистого прибутку).

Чистий прибуток звітного періоду може спрямовуватись за рішенням фізичної особи – підприємця на такі цілі: забезпечення поточної діяльності, розвиток і розширення бізнесу, задоволення особистих потреб тощо.

Варто зазначити, що таке джерело  фінансових ресурсів як чистий прибуток може забезпечити підприємця належними коштами лише в результаті успішного ведення підприємницької діяльності (одержання такого прибутку), і не розглядається ним на етапі створення власної справи.

Як свідчить зарубіжний досвід важливе місце серед джерел формування початкового капіталу займають позики банків і небанківських фінансово-кредитних установ, тобто кошти надані у тимчасове користування на основі платності, забезпеченості, зворотності, цільового використання.

Безумовно, кредитні ресурси  позитивно впливають на фінансову  діяльність та фінансове забезпечення діяльності суб’єктів підприємництва, але за умови, що кожна гривня (інша валюта) таких коштів приносить додатковий дохід, достатній для покриття витрат на їх обслуговування і отримання прибутку. Залучивши до господарського обороту комерційні, банківські або бюджетні позики, підприємець збільшує обсяг своїх інвестиційних ресурсів у конкретному періоді, за умови забезпечення вилучення з обороту у майбутніх періодах суми основного боргу, заміненого власними фінансовими ресурсами (чистим прибутком).

Для активізації ролі кредиту  в розвитку підприємництва потрібні, щонайменше, дві умови: наявність  достатньої величини кредитних ресурсів та платоспроможний позичальник. Сьогодні ж спостерігається замкнуте коло. З одного боку, обмеженість кредитних  ресурсів і високий відсоток за кредит ведуть до того, що підприємці відчувають сильний дефіцит коштів, що робить неможливим здійснення інвестиції і як наслідок цього – повільне зростання підприємницької активності. З іншого боку, тривала економічна криззнижує попит на кредитні ресурси, посилює кредитні ризики, що змушує кредиторів шукати інші, більш привабливі сфери вкладення коштів.