Економічна природа і роль державного кредиту

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ПВНЗ «Хмельницький  економічний університет »

Фінансово-економічний  коледж

 

 

 

Кафедра фінансів

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси»

на тему « Економічна природа і роль державного кредиту »

 

 

 

 

 

 

 

Виконав (ла):

Студент (ка) групи ФК-3.2

Клепач Тетяна Геннадіївна 

Перевірив (ла):

Баранецька Ольга Вікторівна

 

 

 

 

 

Хмельницький 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….. …...

Розділ 1. Теоретичні основи державного кредиту…………………………

1.1  Суть, функції, класифікаційні ознаки та необхідність державного кредиту ………………………………………………………………………

1.2 Характеристика наслідків державних запозичень та обґрунтування державного боргу…………………………………………………………….

1.3 Сучасні реалії боргового тягаря зарубіжних країн…………………….

 

Розділ 2. Аналіз  боргового тягаря України 2009-2012 роки……………..

2.1 Аналіз державних запозичень України у 2009-2012 роках та характеристика напрямків їх використання………………………………………………..

2.2 Аналіз державного боргу України……………………………………

 

Розділ 3. Проблеми забезпечення боргової безпеки України та можливі шляхи їх вирішення…………………………………………………………………….

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. На даний момент ця тема є досить актуальною, тому що Україна досить молода незалежна країна, і вона не в змозі самостійно забезпечити свій економічний  розвиток, тому держава потребує як і в зовнішніх запозиченнях, так і в внутрішніх додаткових коштах. Деякі підприємства також потребують додаткових залучень держави та іноземних країн.

Державний кредит за своєю економічною сутністю  – це сукупність економічних відносин між державою в особі органів управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Основна класична форма державно-кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів. При цьому за допомогою державного кредиту

залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за  умови обов'язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж при попередній формі.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе  фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері  міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і у ролі кредитора.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним. Разом з тим, між державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності.

Банківський позиковий фонд використовується для кредитування підприємств з метою забезпечення безперебійності процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Кредити можуть одержувати й приватні особи. Відмітною рисою банківського кредитування суб'єктів  господарювання є продуктивне використання позичкового фонду (або з метою

розвитку соціальної інфраструктури виробничих колективів). Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати процентів за рахунок збільшення вартості додаткового продукту.

Коли ж мова йде про державний кредит, то отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як

правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету. Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади державного кредиту.

Предмет  дослідження  – державний кредит і його роль у формуванні фінансових ресурсів держави.

Метою курсової роботи є дослідження державного кредиту і його ролі у формуванні фінансових ресурсів держави.

Дане дослідження ґрунтується на системному підході до вивчення державного кредиту. Для вирішення поставлених у роботі завдань використані різноманітні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема наукового абстрагування, аналізу та синтезу, окремі статистичні методи, зокрема зіставлень та групувань, динамічних порівнянь, графічний і табличний методи, порівняльний аналіз тощо.

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи державного кредиту

 

1. Суть, функції, класифікаційні ознаки та необхідність

державного кредиту

 

Державний кредит  - це сукупність грошових коштів, мобілізованих державою, яка виступає в ролі позичальника або гаранта.

Найімовірніша форма суб’єкта таких кредитних відносин, яким виступає держава, є позичальник.

У тому разі, якщо держава бере на себе відповідальність за повернення позик або виконання інших обов’язків суб’єктів кредитних відносин, вона стає гарантом.

Державний кредит є складовою державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються з його допомогою, проходять через бюджет. В окремих випадках через кредит залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.

Держава змушена бути позичальником коштів у зв'язку з необхідністю вирішити такі завдання:

– збалансованість бюджету;

– фінансова підтримка сфери виробництва;

– розвиток соціальної сфери.

Залучення коштів до бюджету завжди обмежене рівнем оподаткування, підвищення якого може зашкодити економічній діяльності підприємницьких структур і підвищенню добробуту населення. Тому держава на фінансування своїх потреб використовує інші джерела, намагаючись збалансувати доходи бюджету з поточними та капітальними витратами. Найпростішим і найдешевшим способом покриття видатків є грошова емісія. Проте уряд, який постійно покриває дефіцит бюджету за рахунок емісії, стимулює інфляцію в економіці, розширюючи сукупний попит без відповідного додаткового підвищення пропозиції предметів споживання. Це призводить до підвищення цін і вкрай негативно позначається не тільки на життєвому рівні населення, а й на фінансовому стані держави.

Державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом. [1]

Основна класична форма кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів. Рис 1.1

Структура державного боргу [2]

Державний борг Сума заборгованості держави своїм кредиторам

 

 

 

 

Зовнішній борг Заборгованість кредиторам  за межами даної країни

Внутрішній борг Заборгованість  кредиторам держави в даній країні

 

 

 

Поточний борг Сума заборгованості,  що підлягає погашенню в поточному  році й належних до сплати в цей  період процентів з усіх випущених  на даний момент позик

Капітальний борг Загальна сума заборгованості і  процентів , що мають бути  сплачені за позиками

 

 

 

 

 

 

 

 

Будучи  кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж за попередньої форми.

У тих випадках, коли держава  бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може  виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.

Державний кредит як фінансова  категорія виконує три функції:

1. Розподільна

2. Регулююча

3. Контрольна

Через розподільну функцію  державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Сутність регулювальної  функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів.

Контрольна функція  державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:

1) ця функція тісно  пов’язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;

2) охоплює рух вартості  в двосторонньому порядку, оскільки  передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;

3) здійснюється не  тільки фінансовими структурами,  а й кредитними установами.

Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.[3]

Об’єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни  й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.[4]

 

 

1.2  Характеристика наслідків державних запозичень та обґрунтування державного боргу

 

Згідно з  Бюджетним кодексом України, джерелами  фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, а також вільний залишок коштів Державного бюджету, із дотриманням умов бюджетного законодавства [5]. Таким чином, недоходні надходження до Державного бюджету можна вважати фінансуванням бюджету, основними частками якого є внутрішні та зовнішні державні запозичення. Державне внутрішнє запозичення здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку [6, c. 60].

Перспективним джерелом залучення коштів в Україні є внутрішній ринок, оскільки на сьогодні він характеризується значною ємністю, а запозичення на ньому є менш обтяжливими, ніж на зовнішньому ринку. Крім того, мобілізація фінансових ресурсів шляхом здійснення внутрішніх державних запозичень характеризується значно меншими негативними наслідками для державних фінансів у порівнянні з монетарними засобами балансування доходів і витрат Уряду. [7].