Дослідження ринкових перспектив фінансових посередників: особливості діяльності ломбардів на ринку фінансових послуг

    У післяреволюційні роки банківська система країни була націоналізована, а ломбарди скасовані. Проте, радянський уряд, на тлі складної економічної ситуації, в 1922-1923 прийняв рішення про створення мережі державних ломбардів в системі установ побутового обслуговування, які і проіснували до розвалу СРСР в 1991 році.

    Простота і швидкість в отриманні позики - запорука незмінно високого попиту на послуги ломбардів упродовж багатьох віків. У наш час, особливо після економічної кризи, у ломбардів чи не більше клієнтів, ніж у банків.

Сьогодні ломбарди беруть в якості застави побутові прилади, стільникові телефони, автотранспорт, але найбільшою популярністю у населення користуються кредити під заставу ювелірних прикрас.

    Процес отримання грошей простий: віддаєш річ - отримуєш гроші. Сума позики складає від 40 до 80 відсотків від ринкової вартості заставного майна і встановлюється на основі взаємної домовленості. Для отримання грошей, зазвичай, досить пред'явити паспорт, після чого складається договір застави на конкретний термін під певний відсоток. У разі невикупу річ виставляється на продаж.

    Фінансова криза, скорочення прибутків населення, бажання зберегти звичний рівень життя - ось головні причини небувалої популярності ломбардів в наші дні.

    Ломбарди (monte de pіete) починають з’являтися у всіх містах Італії. Викликана лихварями агітація проти цих установ закінчилася благословенням ломбардів папами на латеранському соборі (1512 – 17 рр.), але за умов, щоб позички з них видавалися під малі відсотки. 
У Німеччині перший ломбард засновано в Нюрнберзі в 1498 р. У Франції на початку XVІІ ст. Hugues Delestre представив проект установи mont-de-pіete, з ентузіазмом рекомендуючи переваги цієї установи. У 1626 р. було наказано в кожному місті відрити mont-de-pіete, що має видавати позички під 6%; але в наступному році вийшов наказ зупинити подальше відкриття. Лише в 1777 р. Неккер заснував паризький mont-de-pіete, що має нині 24 відділення. В Англії на початку XVІІІ ст. було внесено білль про необхідність відкриття ломбарду, з огляду на те, що лихварі беруть до 80%. У 1708 р. уряд дозволив створити такий банк, але в 1730 р. його мали ліквідувати через скоєну касиром крадіжку. 
    У Великій Британії і США відкриття ломбардів сьогодні надано приватним особам. Ломбарди набувають поширення у ХХ столітті, особливо в Бельгії, Голландії, Італії (583 од.), Франції. Вони відкриваються під контролем уряду. У Франції в 1851 р. прийнято закон, згідно з яким, нагляд за діяльністю ломбардів у департаментах довірено особливим радам - conseіls de surveіllance.

    Сьогодні у Франції діють понад 40 ломбардів з оборотами близько 450 млн. франків. У Бельгії близько 30 ломбардів, що утримуються громадами, під контролем провінційних рад; їхні обороти досягають 350 млн. франків. В Іспанії в 1702 р. засновано Мадридський  monte depіedad, що має нині 12 відділень і за його зразком відкрито ломбарди у деяких великих містах. В Австрії та Німеччині разом з урядовими й громадськими ломбардами діють приватні (віденський ломбард існує з 1713 р.). У Німеччині 4 урядові і понад 60 великих суспільних ломбардів (у містах з населенням понад 50 тисяч осіб). 
    У Китаї ломбарди з'явилися 1500 років тому. Існує легенда про виникнення ломбарду: під час якоїсь династії при феодальному суспільстві злочинець на ім’я Ван знаходився в довічному ув’язненні. Він жив у в'язниці багато років і став серед ув’язнених найголовнішим. Цей Ван почав вимагати гроші в інших злочинців, грав в азартні ігри. Якщо хтось програвав, то він міг дати під заставу що-небудь із речей. Тому у Вана зібралося багато грошей і предметів. Коли його звільнили від покарання, він відкрив невеличкий ломбард, над дверима якого була вивіска з тарифами. Якщо предмет, наприклад, коштував десять юанів, то можна було закласти його за 5 юанів. Термін застави тривав кілька місяців. Якщо до вказаного часу річ не викуповувалася, ломбард мав право продати її. Так, бізнес, пов'язаний з ломбардом, швидко розвивався і став особливою галуззю заробляння грошей. До 1900 року в Пекіні існувало близько 200 ломбардів, серед них 4 найбільші - Чан, Лю, Дун, Мен. Фактично власниками цих ломбардів були чиновники, які відповідали за внутрішні справи династії Цин і євнухи. Фахівець з вивчення звичаїв Китаю Лю Цзяньмінь зазначив: "Ломбард був одним з важливих джерел доходів держави, тому уряд жорстко його контролював. Закриття ломбардів могло істотно вплинути на життя народу і спричинити багато соціальних проблем".
    Система ломбардів мала свої традиції. Так, працівники ломбардів славилися своєю впертістю, прилавки були високими, на стіні було написано великий ієрогліф "застава". Працівники і хазяїн ломбарду працювали душа в душу, легко ошукували клієнтів. Фахівець з вивчення звичаїв Китаю Лі Цзиньлун зазначає: "Старі ломбарди мали свої правила. Наприклад, вони не брали крадені речі. Звичайно господарками ломбарду були євнухи, які добре знали предмети, що знаходилися в імператорському палаці".

    В Китаї було поширене повір'я, серед користувачів ломбардів - якщо навесні додаєш гроші, то восени вони повертаються з прибутком. У 1939 році в місті Бейпін (так у 1928-1949 роках Називався Пекін) було 87 ломбардів. Їхній прибуток склав 35% загальної суми капіталу, тобто близько 500 тис. юанів.

    Останнім часом ломбарди "Цзиньбао", "Хуася", "Фучан" і "Міньшен", що працюють у столиці Китаю, брали в заставу речі від громадян закордонних країн, у тому числі Ліберії, Йорданії, Нігерії, Лесото, Камеруну, США, Філіппін, Республіки Корея і Японії. Більшість з них - студенти, які навчаються в Китаї. Усе більше і більше іноземних студентів відвідували китайські ломбарди, коли їм терміново були потрібні гроші.
За словами директора найбільшого пекінського ломбарду "Цзіньбао", тільки в 2005 році 70 іноземців заклали в ломбард свої речі. Сума грошей, що видаються під заставу речей у ломбарді, зазвичай не перевищує 10 тисяч юанів. Клієнти викуповують речі протягом двох тижнів. Крім іноземних студентів, деякі туристи, комерсанти і дипломати теж звертаються за терміновою фінансовою допомогою до ломбардів.

    Іноземці звертаються до ломбарду, а не до банку, тому що в ломбарді усе робиться дуже просто і швидко, на формальності витрачається близько 10 хвилин. Ломбарди в Аомені, що була португальською колонією на півдні Китаю, мають давню історію і багатий досвід, що варто вивчити. В Аомені є три види ломбардів, заставний термін яких складає відповідно: три роки, від одного до двох років, від чотирьох місяців до одного року. Чим довший термін, тим нижчі відсотки. Ломбардів з коротким заставним терміном і великим відсотком більше, і вони стрімко розвиваються в Аомені. До них звертаються часто аматори карткових ігор і особи, яким терміново потрібна готівка.
    У Росії для боротьби з лихварями, які стягували величезні відсотки, було наказано монетній конторі видавати бажаючим позички під заставу золотих і срібних речей, у розмірі 1/4 їхньої вартості, з 8% у рік. У заснованому в 1754 р. державному кредитному банку видавали позички під заставу коштовностей і нерухомого майна. За часів Катерини ІІ в 1772 р. були відкриті позичкові скарбниці. При загальній реформі кредитних установ виникла можливість заснування нових сільських і міських банків, для забезпечення потреби населення у кредиті. Однак діяльність таких установ не може замінити європейських  mont-de-pіete. При всій жорсткості існуючого за позичковими касами нагляду, вони стягують значно вищі відсотки, ніж дозволено. Цим пояснюється бажання Імператриці Марії заснувати позичкові каси, в яких планувалося брати під заставу рухоме майно з 16%, з яких 10% мають надходити на добродійність, церковні і навчальні заклади, а 6% - на витрати з управління касами. Проте ці плани не здійснилися. З 1838 р. в Санкт-Петербурзі існує компанія для збереження і застави рухомого майна і товарів, що видає позички терміном на 12 місяців, у розмірі 1/2 зробленої нею оцінки, за 1% на місяць і 1% за збереження.

    У 1868 р. утворилося нове товариство для застави рухомого майна, а згодом затверджено статути санкт-петербурзького столичного і приватного ломбардів. У Москві в 1869 р. засновано товариство, що надає позички під заставу рухомого майна на термін не більше 4 місяців, а в 1870 р. затверджено статут акціонерного товариства для відкриття комерційного позичкового банку в Москві, що видає позички терміном на 6 місяців.
Розвиток мережі ломбардів на акціонерних началах відноситься до кінця 19 - початку 20 ст. У 1917 році разом з акціонерними ломбардами нараховувалося 109 муніципальних (міських). З ліквідацією дореволюційних кредитних установ у 1918 році скасовано старі ломбарди.

    У 1922-23 роках в СРСР були створені державні ломбарди - госпрозрахункові підприємства, що перебували під наглядом місцевих Рад в системі установ побутового обслуговування. Вони зобов’язувалися надавати населенню за невелику плату можливість збереження предметів особистого користування і домашнього споживання, а також одержання позичок під заставу цих предметів. Прийняте майно страхується за рахунок заставника. Розмір позички може досягати 75% оцінки речей, що закладаються, а по дорогоцінних металах і коштовностях - 90%. Установлено граничний розмір позички, що може бути видана одній особі, величина відсотків за позичками, термін позичок. Обсяг виданих кредитів за 1972 рік склав близько 40 млн. рублів. Ломбардам надано право використовувати для розвитку своїх операцій банківський кредит.
В Україні ломбардними і позичковими операціями вперше почали займатися ще в 1800 році в Одесі, коли місту було надано 25000 рублів на продовження робіт з будівлі гавані. За гроші треба було платити відсотки, а витрачати їх доводилося вроздріб. Утворений містом комітет із провадження робіт у порту почав видавати гроші під заставу цінних речей і товарів. Першу позичку видали якомусь італійцю, потім кілька позичок по 1000 рублів під заставу 1000 пудів сірки, кілька позичок по 1000 і 500 рублів під заставу 80 і 40 пудів воску, бочки олії, хутряних товарів, будинку. За більшістю застав давалися відстрочки. Серед них є два зобов'язання від 17 грудня 1800 року Фелікса Дерібаса, який взяв 1000 рублів під заставу коштовностей зі срібла, і його дружини Октавії, яка взяла 1200 рублів під заставу великої срібної таці, двох підносів, ложок та іншого.
    Приватний ломбард був відкритий наприкінці 1886 року з капіталом 500 тисяч рублів. Згодом капітал було збільшено до 700 тисяч рублів. Знаходився ломбард у спеціально побудованому будинку на вулиці Польській, 10. Тут були спеціальні каси, комори, склади, аукціонний зал для продажу прострочених застав. У перший рік існування ломбард видав позичок на 435839 рублів, а в 1893 році - на 2226487 рублів. Потім розпочався прийом на збереження громіздких речей - меблі, рояль, фісгармонія, екіпаж, молотарка тощо, для чого найняли спеціальне приміщення під склад. Ця будівля сьогодні є пам'ятником архітектури. 
    Зараз в Україні працюють близько 310 ломбардів, які надають фінансові послуги на загальну суму 1,5 млрд. грн.

РОЗДІЛ 2

Діяльність ломбардів на ринку фінансових послуг

2.1. Роль ломбардів у розвитку фінансової системи України.

    Фінансова система — це сукупність окремих сфер фінансових відносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення.

    Фінансова система характеризується внутрішньою структурою і організаційною будовою. Внутрішня структура фінансової системи являє собою сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок, кожна з яких відображає специфічні форми та методи формування і використання фінансових ресурсів. Фінансова система об'єднує окремі сфери і ланки в цілісну єдність. Сфера фінансової системи характеризує узагальнену сукупність фінансових відносин за певними ознаками. У фінансовій системі України функціонують різноманітні сфери фінансових відносин, зокрема: державні фінанси, фінанси суб'єктів господарювання недержавної форми власності, фінансовий ринок, фінанси домогосподарств. Ланка фінансової системи відображає відокремлену частину узагальнюючої сукупності фінансових відносин. Це державний і місцеві бюджети, централізовані і децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси комерційних суб'єктів господарювання тощо.

    До фінансових установ (інституцій) належать Національний банк України, комерційні банки, страхові компанії, небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо), міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, інвестиційні установи. Склад фінансової системи має динамічний характер. У процесі економічного розвитку суспільства одні ланки можуть відмирати, а інші виникати або доповнювати одна одну.

   Сутність ломбардної діяльності на ринку фінансових послуг.

    Діяльність ломбардів із надання фінансових кредитів є одним із найстаріших видів кредитування населення, яке пережило різні економічні устрої та політичні режими.

    У разі виникнення у громадян термінових потреб у невеликих сумах грошей на короткі періоди така форма кредитування населення є однією з найпростіших і найзручніших, а тому виявилася стійкою в конкурентній боротьбі з банками та кредитними спілками.

    Станом на 81 грудня 2009 р. в Україні функціонувало 373 ломбарди. Обсяг наданих фінансових кредитів на кінець 2009 р. становив 3505,0 млн грн. Переважна більшість кредитів погашається позичальниками в грошовій формі і лише близько 7 % — за рахунок майна, наданого в заставу.

    Відокремлені підрозділи ломбарду — філії та відділення, що розташовані за межами місцезнаходження ломбарду та здійснюють усі або частину його функцій з надання фінансових послуг.

    Безпосередньо організаційно-правові та економічні засади створення та діяльності ломбардів і здійснення регулятивних і наглядових функцій, пов'язаних з діяльністю ломбардів, визначено Положенням про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 26 квітня 2005 р. Хе 3981 (зі змінами те доповненнями).

    Крім відомостей, передбачених законодавством, в установчих документах ломбарду мають зазначатися порядок створення його відокремлених підрозділів та їх повноваження і порядок формування та використання резервного та інших фондів ломбарду.

    Перелік обов'язкових внутрішніх положень і правил, що регламентують ломбардну діяльність, та вимоги до них встановлюються Держфінпослуг.

    Правила ломбардної діяльності повинні містити таку інформацію:

1) граничні суми та строки фінансових кредитів, що надає ломбард;

2) порядок визначення процентних ставок за фінансовими кредитами;

3) порядок визначення плати за зберігання ломбардом майна;

4) права, обов'язки та відповідальність ломбарду та позичальників і поклажодавців;

5) порядок створення та використання резервного фонду, страхового резерву та інших фондів ломбардів, зокрема розміри відрахувань до них.

    Типові правила щодо надання кожного виду ломбардної послуги ломбард розробляє самостійно та затверджує їх у встановленому порядку. До правил і положень ломбарду ие можуть включатися вимоги, що суперечать чинному законодавству або порушують права та інтереси інших учасників ринку. Держфінпослуг може встановлювати додаткові вимоги до правил надання ломбардами послуг.

    Правила ломбардної діяльності затверджує орган, який створив ломбард:

— для ломбарду, створеного у формі повного товариства, — збори учасників;

— для ломбарду, створеного у формі державного чи комунального підприємства, — орган, до сфери управління якого належить ломбард.

У розроблених правилах і положеннях ломбарди самостійно встановлюють процентні ставки, ціни, тарифи, комісійну винагороду за свої послуги, порядок їх нарахування та інші умови провадження ломбардної діяльності, визначені Держфінпослуг.

    У разі виявлення порушень у діяльності ломбардів Держфінпослуг застосовує заходи впливу, передбачені законодавством України.