Дивідендна політика підприємства

Збільшення  статутного капіталу ВАТ «Маяк» можна здійснити шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості. Збільшення статутного фонду ВАТ «Маяк» можна здійснити в ході придбання акцій, що пропонуються до розміщення, за рахунок додаткових внесків акціонерів та інших інвесторів, перелік яких затверджується загальними зборами.

У процесі  оцінки ефективності використання цінних паперів у вітчизняній системі  господарювання зазвичай треба враховувати: поточні (операційні) витрати, зв'язані з організацією випуску, розміщення та обігу цінних паперів; номінальну і ринкову вартість одиниці певного виду цінних паперів; загальний обсяг емітування цінних паперів та їхню частку в загальній величині фінансових ресурсів підприємства (організації) та інших суб'єктів господарювання; абсолютний (відносний) дохід емітентів і власників тих чи тих видів цінних паперів. Саме з урахуванням названих показників визначаються особливості оцінки ефективності випуску, розміщення й обігу цінних паперів на вітчизняному та міжнародному фондовому ринках.

Капіталізована  вартість акцій (К) визначає ринкову  вартість акцій акціонерного товариства, тобто:

Ква = Q * Ар                                                                                      (3.1)

де Q –  кількість емітованих акцій;

Ap – ринкова  вартість однієї акції, яка  розраховується за формулою:

Ap = ОД / К                                                                                           (3.2)

де ОД – очікуваний дивіденд за рік;

К – рівень рентабельності.

По підприємству ВАТ «Маяк» це:

Ap (2008) = 99,83 / 13,95 = 7,16;

Ap (2009) = 98,19 / 9,32 = 10,54.

Ква (2008) = 6000,0 * 7,16 = 42960,00 грн.

Ква (2009) = 6550,4 * 10,54 = 69041,22 грн.

Балансова вартість однієї акції (Аб) є бухгалтерським підтвердженням забезпеченості кожної емітованої акції капіталом акціонерного товариства. Вона обчислюється за допомогою формули:

Аб = (Ка + Р) / Q                                                                                     (3.3)

де Ка – балансова вартість акціонерного капіталу (статутного фонду);

Р – розмір страхового (резервного) фонду.

Аб (2008) = (1640,1 + 330,7) / 6000,0 = 0,33 грн.

Аб (2009) = (1640,1 + 410,0) / 6550,4 = 0,31 грн.

Співвідношення  ринкової і балансової вартості акцій (Сa) – це узагальнюючий індикатор, що свідчить про успіх (невдачу) акціонерного товариства, тобто:

Сa = Аp / Аб                                                                                            (3.4)

Сa (2008) = 7,16 / 0,33 = 21,7 грн.

Сa (2009) = 10,54 / 0,31 = 34,0 грн.

Прибуток  на акцію (Па) уможливлює оцінку величини доходів, що спрямовуються на споживання й нагромадження і припадають на одну акцію. Для цього використовується формула:

Па = (Пч - Впк) / Q                                                                                 (3.5)

де Пч – сума чистого прибутку;

Впк –  абсолютна сума відсотків за користування позиковими коштами.

Па (2008) = (10210,0  – 3300,0) / 6000,0 = 1,15 грн.

Па (2009) = (5624,4 – 3343,2) / 6550,4 = 0,35 грн.

Дивідендна  віддача акції (Да) характеризує розмір доходу, що спрямовується на поточне  споживання акціонерів, тобто виплату  дивідендів у розрахунку на одну акцію  за ринковою вартістю:

Да = d / Ар                                                                                               (3.6)

де d –  розмір нарахованого дивіденду в  національній валюті.

Да (2008) = 0,27 / 7,16 = 0,04 грн.

Да (2009) = 0,25 / 10,54 = 0,02 грн.

Коефіцієнт  забезпеченості привілейованих акцій (Кз) дає змогу, оцінити забезпеченість привілейованих акцій чистими активами емітента, а відтак – розрахувати  ступінь захищеності капіталу інвестора. Його величину обчислюють за формулою:

Кз = Чак / Qпр                                                                                         (3.7)

де Чак  – вартість чистих активів емітента (акціонерного товариства);

Qпр –  кількість емітованих привілейованих  акцій.

Коефіцієнт  ліквідності акцій (Кл) характеризує реальну можливість продажу (розміщення) акцій того чи того емітента (акціонерного товариства). Його розраховують як співвідношення загального обсягу пропонування акцій (Vпроп) і реального обсягу продажу акцій (Vпрод), тобто:

Кл = Vпроп / Vпрод                                                                                (3.8)

Коефіцієнт  «пропозиції-попиту» (Кп.п.) – це співвідношення цін пропозиції і попиту стосовно акцій. Обчислюється за формулою:

Кп.п. = Цпроп / Цпоп                                                                             (3.9)

де Цпроп, Цпоп – відповідно ціна пропозиції акцій і попиту на акції.

Коефіцієнт  обігу акцій (Ко6) дає змогу визначити  обсяг обігу акцій конкретного  емітента і є різновидом показника  ліквідності. Його можна розрахувати  з формули:

Коб = Vпрод / Ква                                                                                  (3.10)

Крім  названих показників, економічну ефективність використання акцій, випущених емітентом, опосередковано можуть характеризувати відносні обсяги зростання продажу продукції, що виготовляється, та отриманого чистого прибутку стосовно операційних витрат на випуск і розміщення всіх видів акцій за певний проміжок часу. До того ж емітовані та придбані акції для їхніх власників служать добрим спонукальним мотивом до кращої праці, оскільки розмір періодично нараховуваних дивідендів на акції прямо залежить від загальної суми отриманого чистого прибутку.

 

 

ВИСНОВКИ

Вихід України  із кризи, стабілізація економічного становища, підвищення добробуту людей неможливі  без розвиненого ринку цінних паперів. А для цього, крім подолання  гіперінфляції, необхідне здійснення ряду невідкладних заходів. До першочергових  тут можна віднести:

• прискорити процеси приватизації перш за все шляхом корпоратизації та акціонування державної власності;
• здійснити випуск і обіг державних всеукраїнських та муніципальних цінних паперів, відновивши довіру до них з боку населення;
• на державному рівні вирішити комплекс питань щодо вільного обігу в Україні цінних паперів іноземних компаній, купівлі українських цінних паперів іноземними інвесторами;
• привести чинне законодавство у відповідність з потребами сьогоднішнього функціонування та подальшого розвитку українського фондового ринку;
• більш ефективно використовувати наявні можливості структур, що вже працюють на національному ринку цінних паперів, насамперед Української фондової біржі з її інфраструктурою;
• законодавчо передбачити гарантії держави по збереженню грошових заощаджень населення;
• створити державні органи управління і контролю за функціонуванням ринку цінних паперів.
• здійснення тих чи інших заходів дозволить прискорити формування в Україні  ринку цінних паперів.

Саме  централізований та регульований ринок  стає універсальним механізмом, за допомогою якого врегульовуються  не лише економічні, а й соціальні  і навіть політичні відносини. В  макроекономічному плані він  дозволяє державним органам завдяки  отриманню щоденного загального балансу ринку безпосередньо  контролювати його стан і своєчасно  попереджати кризові ситуації. Стабільність ринку сприятиме зміцненню довіри населення до цінних паперів, залучить іноземних інвесторів, а наявність єдиного центру котирування створить сприятливі умови для здорової конкуренції торговців з одночасним збереженням гарантій для інвесторів та емітентів.

Українська  фондова біржа починає виконувати функцію інституту-посередника, який за своїм статусом має гармонізувати  інтереси держави, з одного боку, юридичних  і фізичних осіб - учасників ринку  цінних паперів, з іншого. Узгодження цих інтересів допоможе державі  виконувати в повній мірі функції  упорядника суспільних відносин, який відповідає за обрання пріоритетів  розвитку суспільства, його прогресивну  розбудову. При цьому суб’єкти ринку  цінних паперів матимуть можливість впливати на рішення держави щодо правового регулювання ринкових відносин у сфері мобілізації  капіталів. Через УФБ вони можуть доводити до відома державних органів  інформацію про проблеми, які виникають  на ринку цінних паперів і потребують втручання держави.

Крім  того, УФБ як структура, що поєднує  і гармонізує інтереси держави та населення (інститутів ринку цінних паперів), покликана створювати умови  для зменшення можливостей виникнення соціальної напруги, насамперед шляхом використання потенціалу ринку цінних паперів для припинення інфляційних  процесів, стабілізації державного бюджету.

Акумуляція  наявних в обігу грошових знаків не лише сприяє поліпшенню бюджету  і усього фінансового стану України, а й одночасно створює можливості виходу цінних паперів українських  підприємств на світовий фондовий ринок - залучення в економіку України  іноземних інвестицій. Ефективності такій системі додає високий  ступінь надійності і безпеки  централізованого  ринку цінних паперів та електронний обіг цінних паперів.

Організація українського  ринку цінних паперів  за централізованою моделлю дозволить  Україні без додаткових зусиль щодо об’єднання первинного та вторинного ринків, упорядкування позабіржової торгівлі в різних формах увійти в  європейську та світову системи  ринків цінних паперів. Використання програмного  забезпечення за європейськими зразками дозволяє органічно і швидко адаптувати український ринок до європейських систем, створити ідентичні західним умови для іноземних інвесторів, полегшити вітчизняним підприємцям вихід у світовий фінансовий простір.

Встановлення  безпосередніх зв’язків та ділового партнерства з фондовими біржами, іншими фінансовими інститутами  розвинутих країн УФБ здійснює на основі міжурядових та міжбіржових  угод, що мають на меті відкриття  й сприяння діяльності закордонних  брокерських організацій і їх представництв в Україні, відкриття  представництв УФБ за кордоном, обмін  інформацією, необхідною для співпраці, включення у європейські та світові  інформаційні системи.

Основною  метою розробки дивідендної полити є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім її ростом, що максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічний його розвиток.

Виходячи  з даної мети поняття дивідендної  політики може бути сформульовано так: дивідендна політика є складовою  частиною загальної політики управління прибутком, що заключається в оптимізації  пропорцій між споживаною і капіталізуємою її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства.

Зв'язок між дивідендною політикою і  ринковим курсом корпоративних прав описується класичним алгоритмом: курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями капіталу на ринку.

Стабільний  рівень дивідендних виплат може сигналізувати  про те, що вкладений інвесторами  в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. З іншого боку, відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок — ринковий курс падає. Щоправда, інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку.

Важливим  є також обернений зв'язок між  ринковим курсом корпоративних прав і фінансово-господарською діяльністю емітента. Вплив низького ринкового курсу проявляється під час залучення підприємством фінансових ресурсів. За низького ринкового курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або з мінімальним курсом емісії, відповідно і мінімальним емісійним доходом. Отже, якщо підприємство планує залучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому слід реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

•  виявлення  основних факторів, які впливають  на прийняття рішення щодо виплати  дивідендів чи реінвестування прибутку;

• визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

•  оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу  чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;