Дивідендна політика підприємства

 

Фонд  дивідендів можна визначати за сумою  чистого прибутку звітного періоду, а також з урахуванням невикористаного  чистого прибутку минулих років.

Отже, зробивши всі розрахунки можемо зробити висновки, що для підприємства ВАТ «Маяк» найсприятливішою буде політика дивідендів за методом загальної суми вільного залишку чистого прибутку звітного періоду та нерозподіленого прибутку минулих років, оскільки вона найприбутковіша, вона принесе своєму акціонеру 2 грн. 78 коп. на кожну придбану акцію або 11 грн. 12 коп. на кожну вкладену гривню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ ВАТ «МАЯК»

3.1. Вдосконалення розрахунку  фонду дивідендів на підприємстві  ВАТ «Маяк»

Основні форми  виплати дивідендів на підприємстві ВАТ «Маяк»:

1. Грошова;
2. Негрошова:

2.1.Акції  самого ВАТ:

- за номіналом;

- з дисконтом;

- за ринковою ціною;

- раніше випущені;

- нового випуску;

2.2. Інші  негрошові виплати (за згодою  акціонерів):

- інші цінні папери самого  ВАТ;

- цінні папери іншіх емітентів;

- виконані роботи та послуги;

3. Змішана.

У випадку  використання грошових виплат можуть використовуватися різні форми  їх оголошення:

• розмір дивіденду на одну акцію у вартісному вираженні;
• відсоток від ринкової ціни акції (РДа);
• відсоток від чистого прибутку або дивідендний вихід (Кв);
• дивіденд оголошується без урахування податків з власників акцій.

До основних факторів, що зумовлюють конкретний зміст  дивідендної політики компанії, відносять:

1. Стадія життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях пріоритетним напрямком використання чистого прибутку є інвестиційний розвиток, що обмежує виплату дивідендів. На пізніх стадіях, навпаки, стабілізуються темпи зростання прибутку, і дивідендні виплати можуть суттєво підвищуватися.
2. Інтенсивність інвестиційних процесів на підприємстві. Необхідність розширеного відтворення та наявність високоефективних інвестиційних проектів потребують значної капіталізації прибутку і зменшують розмір фонду дивідендних виплат.
3. Вартість залучення фінансових ресурсів з альтернативних джерел та їх доступність на фінансовому та грошово-кредитному ринках. Чим дорожчі зовнішні фінансові ресурси, тим більшу частину прибутку потрібно реінвестувати.
4. Рівень кредитоспроможності підприємства і його можливості щодо залучення додаткового позикового капіталу. Якщо ще не повністю використана позикова місткість підприємства і є можливість пролонгувати або залучити додаткові довгострокові кредити, зменшується потреба в нарощенні акціонерного капіталу, і дивідендна політика може бути більш виваженою.
5. Фінансові обмеження. Необхідність першочергового погашення заборгованості за зобов'язаннями з фіксованими виплатами (кредитами, облігаціями, привілейованими акціями) зменшує дивідендний коридор, в рамках якого може здійснюватися дивідендна політика.
6. Договірні обмеження. Акціонерне товариство при виборі методів і форм виплати дивідендів повинно дотримуватися договірних обмежень, включених в його установчі документи.
7. Склад акціонерів та їх пріоритети. Дрібні акціонери (в тому числі пенсіонери, працівники-акціонери) зацікавлені у збільшенні дивідендів і, відповідно, у підвищенні коефіцієнта виплат дивідендів. І, навпаки, високодохідні акціонери (в тому числі стратегічні інвестори) зацікавлені у зменшенні сумарних податків і, відповідно, у відтоці чистого прибутку у вигляді дивідендів. Якщо сформувався постійний контингент акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика корпорації, то тоді менеджери не повинні часто змінювати дивідендну політику. І, навпаки, якщо є коло потенційних акціонерів, зацікавлених у новій дивідендній політиці і попит на акції з їх боку буде переважати пропозицію акцій незадоволених акціонерів, то акціонерне товариство може змінити дивідендну політику з метою підвищення ринкової ціни акцій.
8. Рівень дивідендних виплат конкурентами та ризик втрати контролю над підприємством. Низький рівень дивідендів порівняно з конкуруючими фірмами може призвести до суттєвого зменшення ринкової ціни акцій та їх масового розпродажу, що може збільшити ризик фінансового захоплення підприємства конкурентами.

У теорії дивідендів залежно від міри ризику для розвитку акціонерного товариства виділяють три стратегії формування дивідендної політики: консервативну, помірковану (компромісну), агресивну. Детально розглянемо механізм окремих  методів нарахування дивідендів.

Метод залишкових виплат передбачає, що фонд виплати  дивідендів формується за залишковим принципом лише після того, як за рахунок чистого прибутку профінансовано інвестиційні потреби підприємства.

Перевагою політики цього типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Недоліки цієї політики полягають у  нестабільності величини дивідендних  виплат, непередбачуваності їх розмірів у майбутньому і навіть повній відмові від виплати дивідендів у періоди високих інвестиційних  потреб, що може негативно позначитися  на рівні ринкової ціни акцій. Таку дивідендну політику доцільно використовувати  лише на ранніх стадіях життєвого  циклу підприємства, пов'язаних з  високим рівнем його інвестиційної  активності.

При економічному обґрунтуванні залишкової дивідендної  політики необхідно враховувати  таке правило фінансового менеджменту: інвестори віддають перевагу акціям фірми, що реінвестує прибуток замість  виплати поточних дивідендів лише у  тому випадку, якщо в результаті реінвестування рентабельність активів фірми перевищуватиме той рівень дохідності, який інвестори  можуть отримати, самостійно інвестуючи грошові кошти.

Метод стабільної величини дивідендів полягає у встановленні фіксованої ставки доходу на оплачений  акціонерний капітал. Перевагою  цього методу є його висока надійність, що сприяє впевненості акціонерів у  незмінності величини поточного  доходу, а також визначає стабільність котирування акцій на фондовому  ринку. Недоліком же цього методу є його слабкий зв'язок з фінансовими  результатами діяльності підприємства, тобто в період погіршення кон'юнктури  і низького обсягу прибутку інвестиційна діяльність підприємства зводиться  до нуля.

Метод постійної  і змінної частки дивідендів передбачає регулярні стабільні невисокі дивіденди  і додаткові виплати в сприятливі роки. Перевагою цієї політики є  стабільна гарантована виплата  дивідендів у мінімально передбаченому  розмірі. Спостерігається тісний зв'язок з фінансовими результатами підприємства, що дає змогу збільшити розмір дивідендів у період ефективної господарської  діяльності. Основним недоліком цього  методу є те, що виплати мінімального розміру дивідендів протягом довгого  періоду зменшують інвестиційну привабливість акцій компанії. Відповідно падає і їх ринкова ціна.

Метод постійного зростання величини дивідендів. За використання цього методу встановлюється фіксований темп зростання дивідендів. Переваги цієї політики полягають у  забезпеченні високої ринкової вартості акцій компанії і створенні позитивного  іміджу серед потенційних інвесторів. До недоліків цієї політики слід віднести відсутність гнучкості в її проведенні і постійне збільшення фінансової напруги  у випадку, коли фонд дивідендних  виплат зростає швидше, ніж сума прибутку. В результаті інвестиційна активність підприємства та коефіцієнт фінансової стабільності знижуються.

Крім  перелічених методів грошових виплат дивідендів з метою впливу на ліквідність  акцій і утримання їх ринкової ціни в межах оптимального діапазону  фірма може використовувати операції подрібнення й укрупнення акцій.

Подрібнення акцій (спліт) передбачає випуск додаткових акцій без збільшення розміру  акціонерного капіталу. При цьому  відповідно до масштабу подрібнення зменшується номінал акцій і збільшується їх кількість. Зменшення ринкової ціни акцій робить їх більш привабливими для інвесторів, особливо якщо величина дивіденду на одну акцію зберігається або зменшується в меншій пропорції, ніж номінал. У результаті курс акцій в майбутньому зростає. Після подрібнення акції фірми стають більш доступними для дрібних інвесторів. Ефективність подрібнення акцій оцінюється за допомогою коефіцієнта співвідношення ринкової ціни та доходу акції (Кц / Д) до і після здійснення спліту. Недоліком цієї операції є додаткові витрати на випуск акцій.

Консолідація (укрупнення) акцій – зворотна щодо подрібнення операція, яка полягає  в обміні декількох акцій на меншу  кількість з більшим номіналом  відповідно до обраного масштабу укрупнення. Як і попередня операція, консолідація не змінює загального розміру власного капіталу, а має швидше психологічний  вплив на інвесторів. Позитивним моментом консолідації є зменшення флуктації  ринкової ціни акцій і підтримання  її в оптимальному діапазоні. Особливо велике значення укрупнення акцій має  у випадку значного інфляційного знецінення акцій і переоцінки активів  компанії. Але як і у випадку  спліту, при консолідації акцій мають  місце додаткові витрати з  випуску цінних паперів.

Політика  виплати дивідендів акціями. За цієї негрошової форми розрахунків акціонери  отримують замість грошових виплат додатковий пакет акцій. Як правило, акціонерна компанія вдається до виплати  дивідендів акціями у випадку  погіршення фінансового стану або  тимчасового дефіциту фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних програм  за загальної фінансової стійкості. Але в будь-якому випадку слід розуміти, що виплата дивідендів акціями  диктується не відсутністю грошових коштів у підприємства взагалі, а  неможливістю їх концентрації до моменту  виплати дивідендів або наявністю  більш пріоритетних для акціонерної  компанії напрямків використання чистого  прибутку.

До переваг  цієї дивідендної політики слід віднести:

• суттєву податкову економію у випадку, якщо дивіденди виплачені акціями, не оподатковуються або оподатковуються за меншими ставками;
• збереження сталого складу акціонерів (на відміну від випадку публічного розміщення акцій, коли відбувається розпорошення власників капіталу);
• можливість реінвестування прибутку без розкриття інвестиційного об'єкту (у випадку нового випуску акцій і облігацій мета залучення коштів обов'язково оприлюднюється, а тому виплата дивідендів акціями є чи не єдиним способом формування інвестиційних ресурсів у випадку, коли акціонерна компанія планує поглинути іншу фірму, і не розголошує своєї комерційної таємниці);
• підвищення ліквідності акцій через зниження їх ринкової ціни (замість використання такого штучного прийому регулювання ринкової ціни акцій як подрібнення).

Найчастіше  політика виплати дивідендів акціями  здійснюється без зміни обсягу валюти балансу шляхом перерозподілу джерел власного капіталу. В результаті такої  реструктуризації відбувається зростання  акціонерного капіталу за рахунок зменшення  розподіленого прибутку. При цьому, якщо випуск акцій здійснюється за ринковими цінами, статутний фонд зростає на суму додаткового випуску  акцій в межах номіналу, а додатковий капітал – на величину сумарного  перевищення ринкової ціни над номіналом  додатково випущених акцій.

Політика  викупу акцій. У зв'язку з тим, що при викупі акціонерною компанією  своїх власних акцій її чистий прибуток використовується на виплати  власникам капіталу, цю політику можна  розглядати як альтернативну грошовим виплатам дивідендів.

Акції можуть викупатись:

• через механізм фондового ринку за ринковою ціною;
• на спеціально організованих в оголошений період часу тендерах за фіксованою ціною;
• на аукціонах за найменшою запропонованою ціною;
• шляхом прямого викупу пакету акцій у одного великого (стратегічного) акціонера за ціною на домовленість.

Але з  погляду акціонерного товариства варіант  викупу акцій має низку переваг:

• по-перше, зростає дохід на одну акцію і відповідно підвищується їх інвестиційна привабливість;
• по-друге, за рахунок податкової економії акціонери отримують непрямий дохід, оскільки у випадку викупу акцій немає необхідності сплачувати податок на дивіденд.

В окремих  випадках акціонерна компанія може здійснювати  програму автоматичного реінвестування прибутку, яка є змішаною формою дивідендних виплат і дає акціонеру  право вибору між двома альтернативами:

• отримати дивіденд у грошовій формі;
• реінвестувати частину або всю суму дивідендів і отримати додаткові акції (як правило, з метою стимулювання акціонерів нові акції продаються з дисконтом).

Також висновки щодо ефективності дивідендної політики можна зробити на основі аналізу  показників прибутковості корпоративних  прав, від значення яких залежать обидві складові доходів власників. До таких  показників можна віднести:

1. Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію: розраховується діленням суми чистого прибутку, який належить власникам простих акцій, на кількість простих акцій.
2. Дивіденди на одну просту акцію: розраховується діленням суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди.
3. Коефіцієнт цінності акцій: розраховується діленням ринкової ціни однієї акції на дивіденд на одну просту акцію.
4. Рентабельність акції – виражений у процентах показник, який є обернено пропорційним до коефіцієнта цінності акцій.
5. Коефіцієнт дивідендних виплат: відношення маси дивіденду до суми чистого прибутку.
6. Відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію (price earnings ratio, PER): характеризує взаємозв’язок між чистим прибутком підприємства та курсом його акцій і показує, скільки річних прибутків на одну акцію потрібно, щоб окупилися кошти, вкладені в акцію.
7. Відношення ринкового курсу акцій до показника Cash-flow на одну акцію: характеризує взаємозв’язки між ринковим курсом і чистим грошовим потоком підприємства.

Чистий  прибуток підприємства ВАТ «Маяк», що припадає на одну акцію в 2009 році, становить 0,86 грн. (5624,4 / 6550,4), а відношення рентабельності власного капіталу (Рв.к) до рентабельності вкладень в альтернативні інвестиції (р) дорівнює 8,50 / 2,15 (Рв > p).

Отже, доти, доки Рв > p, з погляду прибутковості власникам доцільно реінвестувати весь чистий прибуток. У такому разі ринковий курс акцій зростатиме.

3.2. Обґрунтування покращення дивідендної політики ВАТ «Маяк»

Мотиви  збільшення статутного фонду ВАТ  «Маяк»: залучення інвестицій для поповнення обігових коштів, для подальшого технічного та соціального розвитку ВАТ «Маяк», а також для збільшення статутного фонду (капіталу) підприємства.