Державний борг України

Зменшення зовнішньої заборгованості створювало проблеми для країн, що беруть участь в цих операціях. При обміні боргу на акції уряд може платити готівкою за боргові папери або випустити інвестиційні сертифікати або інші цінні папери, щоб фінансувати придбання акцій. Врегулювання зовнішнього боргу таким чином замінює його на внутрішній державний борг, що також вимагає його обслуговування. Чистий бюджетний виграш залежить, чи серед іншого, від знижки, з якою уряд перевело борг. Хоча операції з переведення боргу у акції можуть викликати інфляцію, при приватизації державних підприємств це не зазначається, оскільки не відбувається зазвичай збільшення грошової маси, а обмінюються активи. Подібного роду конверсія боргу використовувалася для фінансування програм приватизації в цілій низці країн.

Зазвичай вважається, що конверсія боргу в цінні папери допомагає збільшувати приплив капіталу в країни-боржники, стимулюючи додаткові прямі іноземні капіталовкладення. Оцінки чистих вигод від надходження прямих інвестицій суперечливі, але

в будь-якому разі такі операції потребують витрат іноземній валюти. Переклад прибутків й дивідендів може викликати тиск на платіжний баланс у майбутньому. Проблеми звичайно виникають у періоди економічних спадів, коли компанії прагнуть репатріювати свої капітали.

В відносно офіційної заборгованості західні країни проводили різну політику в залежності від кредиторів. Перегляд боргів, що ними володіли міжнародні інституції, здійснювався окремо від боргів, що належать банкам. Зобов перед міжнародними інститутами, в зокрема перед МВФ і МБРР, повинні були виконуватися в повному обсязі і не підлягали перегляду, хоча цілий ряд країн мав прострочені платежі. У зв'язку з цим в 1990 р. Фонд взяв певний механізм вирішення проблем прострочених платежів.

Одна з причин такого підходу полягає в тому, що міжнародні інститути, за винятком МВФ, мобілізують кошти не від уряду, а на фінансових ринках, де розміщуються їхні цінні папери. Уряду виступають власниками акцій міжнародних інституцій, вносять основний капітал, більша частина якого може бути не оплачена, що має істотне значення для нормального функціонування інститутів. Ринок зберігає конфіденційність, забезпечуючи інститутам високий кредитний авторитет, що дозволяє їм встановлювати за їхніми борговими паперами відносно низькі відсотки.

2.2 Структура та динаміка державного боргу в Україні

Вплив державного боргу на економічний розвиток набуває особливої актуальності в період валютно-фінансової кризи. Управління державним боргом супроводжується низкою проблем, починаючи зі звуженості поняття державного боргу в українському законодавстві, що не сприяє реалістичному прогнозуванню основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку країни; проблем структуризації боргу; проблем обліку та звітності державного боргу. Дефіцит державного бюджету та платіжного балансу, неефективний механізм залучення позик та їх використання, не врахування об'єктивних закономірностей управління державним боргом можуть призвести до загострення фінансової кризи. Наслідком відсутності належної політики у сфері державних запозичень (особливо в першій половині 90-х років), негативного впливу світових фінансових криз, зокрема, нинішньої, є зростання боргу, пікові навантаження платежів щодо його обслуговування та погашення в окремих періодах, зниження кредитних рейтингів країни. Незважаючи на ряд позитивних зрушень у сфері управління державним боргом, які відбулися протягом останніх років, необхідність вирішення проблеми оптиміззції управління державним боргом є надзвичайно актуальною, бо за умов ринкової економіки фінансово-кредитна система, з одного боку, є показником загального економічного зростання, а з Іншого -фінанси здійснюють багатосторонній вплив на процеси суспільного відтворення.

На сьогодні економіка України потребує здійснення ефективних економічних реформ та стабільного економічного зростання. Забезпечення реалізації відповідної економічної політики не можливо без значних капіталовкладень, мобілізація яких здійснюється за рахунок внутрішніх та зовнішніх запозичень. Тому державні запозичення є об'єктивно необхідним інструментом сучасної фінансової політики держави. В сучасних фінансових системах країн, які зіштовхнулися з проблемою дефіциту державного бюджету, часто змушені вдаватися до державних запозичень. У разі обмеження внутрішніх ресурсів країни залучають зовнішні позики. Залучення зовнішніх державних позик, як правило, впливає на економічне зростання, економічну активність в країні, оскільки воно стимулює споживання, або інвестиції у виробництво.

Відомим є те, що збільшення споживання сприяє розширенню виробництва, зростанню пропозиції товарів та послуг. Інвестування коштів у продуктивні активи безпосередньо пов'язано з економічним зростанням в країні. Беручи позики, держава керується тим, що еони сприятимуть економічному зростанню, що, в свою чергу, забезпечить збільшення податкових надходжень до бюджету. Досягнутий економічний ріст повинен бути достатнім для забезпечення фінансування зростаючих поточних витрат та погашення позик разом з відсотками.

Але Існує інший бік державних запозичень, особливо зовнішніх. Майбутні виплати за зовнішніми запозиченнями депресивно позначаються на економічному становищі в країні, оскільки відбувається вивіз ресурсів з країни. З постійним збільшенням загального обсягу запозичень збільшується частина коштів, що забезпечує погашення зобов'язань. В ситуації, коли нові позики використовуються на погашення старих зобов'язань, стимулюючий ефект на економіку країни здійснює тільки та частина нових позик, яка перевищує платежі по старих зобов'язаннях. Задля сталості цієї величини необхідно постійно збільшувати загальний обсяг державних запозичень. Зазначене, в першу чергу, стосується країн з не налагодженою економікою (в тому числі України), які ще не здатні в короткостроковому періоді досягти необхідного економічного зростання та створити відповідну величину доданої вартості для забезпечення виплат по зобов'язаннях держави. Тому простежується ситуація, за якої країни зі слабо розвинутою економікою швидкими темпами нарощують борги, які стають все більш обтяжливими та ведуть до економічного спаду та макроекономічної нестабільності. В той же час держави успішного реформування завдяки стійкому економічному зростанню за певного збільшення номінальних значень боргових зобов'язань мають тенденцію до поступового зниження частки боргу у ВВП.

Сам факт існування державного боргу не дає уяви про реальний фінансово-економічний стан держави. Зростання державного боргу - складне явище, обумовлене цілою низкою факторів, яке в окремій країні в певних умовах може мати свою специфіку. Неефективне використання залучених коштів призводить до зростання державного боргу. Тому величина боргу та вплив його на економіку, в значній мірі залежить від механізму управління та обслуговування державних запозичень.

Україна є не винятком щодо наявності боргових зобов'язань. В процесі дослідження нами було проаналізовано динаміку державного боргу України протягом останніх 4 років, що дало можливість виявити зростання обсягів боргу в період кризової економіки (див. табл. 1 ть виконання державою своїх функцій та зобов'язань щодо погашення та обслуговування боргів зокрема.

Отож, в умовах фінансової кризи, яка охопила більшу частину промислово розвинутих країн, забезпечення конституційних прав громадян, економічної безпеки та макроекономічної стабільності в Україні вимагає від держави поступового збільшення обсягів державних запозичень, з отже і обсягу державного боргу. Але, на нашу думку, і за таких умов значення показників боргової стабільності свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу І відповідає критеріям, визначеним Бюджетним кодексом України та міжнародною практикою.

Також, в період перманентної політичної нестабільності, відсутності інвестиційних проектів держави, додаткових резервів залучення коштів протягом наступних років Україна перебуватиме під навантаженням, пов'язаним із погашенням боргу. Графік погашення основної суми державного боргу протягом наступних 10 років за данами Міністерства фінансів відображає високе навантаження протягом наступних 4 років, практичну відсутність боргового навантаження у 2014 році та його зменшення,

починаючи з 2016 року . З метою згладження навантаження та уникнення ризику рефінансування (який може мати місце у разі запозичень зі строками погашення у інші роки) доцільним є здійснення державних запозичень відповідним обсягом з терміном погашення у вказаних роках.

Таким чином, на сучасному етапі одним із шляхів мобілізації фінансових ресурсів є використання зовнішнього боргу, завдяки чому держава може споживати більше того, що може виробити її власна економіка. Особливо актуальною це є для молодої держави, яка відчуває гостру потребу в зовнішніх запозиченнях. Разом з тим, доводиться враховувати свої можливості в обслуговуванні боргу, тому що надлишкове запозичення, а також нераціональне його використання можуть призвести до боргової кризи. Сучасна кредитно-фінансова політика держави, стратегія в економічній сфері об'єктивно пов'язані з діяльністю інститутів сприяння та стимулювання господарського розвитку. Реальне піднесення національної конкурентоспроможності можна реалізувати виключно за умов одночасного ефективного управління державними фінансами, правильного розподілу навантаження з виконання фінансових зобов'язань та борговими зобов'язаннями, підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу, за рахунок опанування внутрішнього і світового ринку високотехнологічної продукції. Тому виникає необхідність інтегрованого розгляду кредитно-боргової проблематики та задач піднесення реального сектору національної економіки, що є беззльтернатиеною умовою системності дослідження сучасних тенденцій та напрямів регулювання міжнародних боргових відносин.

Звичайно подальше поглиблення процесів глобалізації, що стимулюються подальшою лібералізацією міжкраїнних економічних зв'язків, призводить до прискорення міграції потоків капіталів, особливо тих, що виступають у формі фінансових ресурсів. Водночас, країни, які виступають позичальниками, мають ставити перед собою набагато складніші питання, ніж питання "позичити, чи не позичити?", а саме: питання про доцільність запозичень та можливості, які відкриваються у зв'язку з отриманням позики; про наслідки для розвитку національного господарства тощо. Кредитні ресурси необхідні їй для розгортання кумулятивних процесів формування економічного потенціалу зі сталою галузевою структурою. Якщо обсяги доходів по балансу є недостатніми, то зовнішні запозичення викликають новий дефіцит платіжного балансу, що ставить перед необхідністю нових запозичень та нарощування виплат по обслуговуванню боргу. Намагання уряду сплатити всі зовнішні зобов'язання за рахунок запровадження жорсткої рестриктивної політики, навіть якщо будуть знайдені потрібні для цього кошти з огляду на кризу ліквідності в країні, можуть призвести до вилучення великого обсягу фінансових ресурсів з економічного обігу. Результат від проведення жорсткої монетарної політики йтиме іноземним кредиторам.

У іншому випадку, коли уряд не має достатніх коштів для виплати існуючої суми боргу в даному році, він може піти іншим шляхом: взяти необхідні кошти в боргу Національного банку країни, який через нестачу обсягів валютних резервів теж змушений буде купувати іноземну валюту на валютному ринку, тобто "вкинути" в економічний обіг

величезну суму національних грошей. Така додаткова емісія при низьких валютних запасах призведе до того, що залишки на кореспондентських рахунках комерційних банків збільшаться, а це посилить додатковий тиск на іноземну валюту. І ще одна можливість - залучити додаткові боргові кошти з метою повернення боргів у даному періоді. Цей шлях є нічим іншим, як переходом від однієї тупикової ситуації до іншої, але через певний проміжок часу.

Також слід враховувати, що у випадках, коли країни, обтяжені значним зовнішнім боргом, відмовляються від зовнішніх джерел фінансування і нарощують обсяг внутрішніх запозичень, прирікають економіку на Інфляцію. Крім того, збільшення збору податків, є ефективним способом компенсації обсягу зовнішніх запозичень, що знижується. Тобто, враховуючі конкурентні реалії у світі, і зокрема й Україні, необхідно ще раз переосмислити взаємозв'язок категорій зовнішній борг - монетарна політика - фіскальна політика. Зменшення зовнішнього боргу не повинно відбуватися за рахунок згортання інвестиційних процесів, інфляції, збільшення податкового тягаря. Негативним наслідком цього може стати гальмування економічного розвитку країни в цілому, придушення інноваційних та інформаційно містких секторів. Отже у центрі уваги повинна залишатись мета державного контролю за процесом погашення боргів, який має орієнтуватись на загальні суспільно-економічні цілі.

Протягом найближчих років через недовіру приватних інвесторів та кредиторів зовнішня боргова політика буде втілюватися, насамперед, через співпрацю уряду України з іноземними урядами і міжнародними організаціями, кредитування України такими міжнародними організаціями як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку. Зважаючи на той факт, що МВФ, Світовий банк та РФ на даний момент часу вже є найбільшими кредиторами України, в процесі подальшої співпраці в кредитно-борговій справі слід враховувати міркування економічної безпеки, а також необхідність диверсифікувати канапи такого співробітництва, передусім, за рахунок залучення до нього комерційного капіталу.

Як свідчить аналіз, спрямування державних запозичень орієнтовано на фінансування дефіциту державного бюджету, зокрема, в розрізі фінансування поточних видатків, на погашення боргів минулих періодів та гарантованих державою кредитів підприємствам, в інвестиційні проекти, особливо в галузі будівництва, та пише незначна частина на підтримку стратепчних галузей, в реальний сектор економіки та на підтримку інноваційних проектів, що позитивного впливу на ефективний розвиток економіки не справляє. Це зумовлено не достатньо чітко визначеною борговою політикою та практичною відсутністю боргової стратегії.