Державний борг України

Будь-яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів повинен враховувати не тільки економічні, але й політичні наслідки тих чи інших дій щодо суверенного боргу. Крім того, при використанні ринкових механізмів завжди залишається можливість управління державним боргом і оптимізації структури боргових виплат.

Використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які пропонуються кредиторами, залежно від виду зовнішнього боргу та рівня доходу на душу населення.

Один з них — реструктурування міжурядових позик і позик, які гарантовані урядом у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів. Програма

реструктуризації передбачає одержання боржником відстрочки виплати основної частини боргу терміном до трьох років.

Х'юстонські умови, які введені в дію у 1990 році, дозволяли країнам -боржникам Паризького клубу із середнім рівнем доходу на душу населення проводити конверсію відповідних боргів на акції, національну валюту чи обмінювати борги за ринковим курсом для їх вкладення у національні фонди на різноманітні доброчинні цілі.

З 1989 року по лінії Паризького клубу започатковується спосіб реструктуризації боргів комерційних банків на основі плану Брейлі. Згідно з цим планом банки йдуть на реорганізацію певної частини боргу (як правило, це зниження процентних ставок). При цьому реорганізація здійснювалася тільки в тому разі, якщо уряд країни-боржника почне виконувати радикальну програму макроекономічних та структурних перетворень у своїй країні.

Спочатку формула Брейлі "зниження боргу та його обслуговування" застосовувалася в операціях зі зниження боргу на 50%. До числа нових технічних засобів увійшли викуп країною-боржником деякої частини своїх зобов'язань (10-15%) за різко зниженим валютним курсом. Далі формула Брейлі передбачала обмін боргових зобов'язань із основного боргу та відсотки на спеціальні облігації (облігації Брейлі). Ці облігації можуть обмінюватися за трьома технічними варіантами зниження боргу і банки-кредитори можуть вибирати для себе заходи, які найбільше їх задовольняють.

Таким чином, однозначного способу розв'язання боргової проблеми не існує. Використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які застосовуються у світовій практиці, дає можливість країнам-боржникам, з одного боку, значно полегшити свій борговий тягар перед міжнародними фінансовими організаціями, а з другого, у них з'являються можливості отримати нові кредити. Необхідною передумовою забезпечення максимально сприятливих умов врегулювання зовнішнього боргу, при цьому, є створення переконливої програми дій, спрямованої на продовження і прискорення ринкових реформ у державі, поліпшення інвестиційного клімату, зміцнення демократичних інститутів.

Державний борг – це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових забовязань держави (як внутрішніх так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і капітальний державний борг.

Поточний борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.

Структурно державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміну. Реальний внутрішній державний борг, крім номінального боргу, включає також невиконані фінансові забовязання держави перед субєктами економіки (неоплачені державні замовлення, заборгованість по заробітній платі перед працівниками бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість і т. ін.).

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави може бути поділений на дві частини:

Монетизований борг, який складається з боргів опосередкованих кредитними стосунками держави з банками;

Немонетизований, який складається:

з невиконаних державою фінансових забовязань, передбачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, допомог, заробітній платі та інших видах соціальних виплат);

із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по державним замовленнях, наданню послуг державними установами та ін.).

Темпи зростання зовнішнього боргу залежать від:

частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу;

процентної ставки (підвищення ставки процента, потребує збільшення зовнішніх позик).

Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Платоспроможність за внутрішніми позикам забеспечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади;

війни.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Між розмірами бюджетного дефіциту і державним боргом існує рямий зв’язок. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує державний дефіцит.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров’я країни.

На сьогоднішній день в Україні виділять державний та гарантований державою зовнішній та внутрішній борг.

Завдяки виваженій борговій політиці діючого Уряду в 2010 році вдалося підвищити прозорість здійснення державних внутрішніх запозичень, значно знизити їх ставку та подовжити термін, поліпшити структуру внутрішнього боргу в розрізі власників та зменшити питому вагу державного боргу у власності Національного банку України.

Завдяки зусиллям Уряду зі стабілізації системи державних фінансів, розсудливій політиці управління державним боргом вдалося повернути підірвану довіру іноземних інвесторів до України та відновити доступ на зовнішні ринки капіталу. У 2010 році після схвалення Виконавчим комітетом Міжнародного валютного фонду (МВФ) рішення про відновлення співпраці з Україною на якісно новій основі відбулося підвищення кредитних рейтингів України  провідними рейтинговими агентствами світу, зокрема:

- S&P у липні 2010 року підвищило довгостроковий рейтинг України за зобов’язаннями в іноземній валюті з «В» до «В +». Довгостроковий рейтинг у національній валюті підвищено з «В +» до «ВВ -»;

- Fitch Rating у липні поточного року підвищило довгострокові кредитні рейтинги України за зобов’язаннями в іноземній валюті та за зобов’язаннями в національній валюті з «В -» до «В»;

- Moody's у жовтні поточного року змінило прогноз довгострокових рейтингів дефолту емітента України в іноземній і національній валюті з «Негативного» на «Стабільний».

- R&I у серпні 2010 року змінив прогноз рейтингу з «Негативного» на «Стабільний» у зв’язку із поліпшенням політичної ситуації, ситуації з фінансуванням та економічних умов.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» було заплановано здійснення державних запозичень в обсязі 107658,4 млн. грн., з яких державні внутрішні запозичення передбачались в обсязі 73590,3 млн. грн., державні зовнішні запозичення –34068,1 млн. гривень.

Протягом 2010 року відповідно до статей 25 та 75 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» планові показники державних запозичень були збільшені з метою оформлення облігаціями внутрішньої державної позики заборгованості з відшкодування податку на додану вартість, яка була сформована у 2008–2009 роках, та збільшення статутного капіталу Державної іпотечної  установи, а також відповідно до ст.11 проведено перерозподіл джерел фінансування Стабілізаційного фонду.

З урахуванням внесених змін показники державних запозичень були збільшені до 134463,0 млн. грн., з яких державні внутрішні запозичення становлять 99958,8 млн. грн.; державні зовнішні запозичення –  34504,1 млн. гривень.

Фактично державних запозичень у 2010 році здійснено на суму 124276,0 млн. грн. (у т.ч. випуск ОВДП за спеціальним фондом для погашення заборгованості минулих років з відшкодування ПДВ відповідно до ст. 25 закону про бюджет в обсязі 16,4 млрд. грн. та на збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи відповідно до ст. 75 закону про бюджет в сумі 2 млрд. грн.), що знаходиться в межах визначеного граничного показника (134463,0 млн. гривень). Заощадлива бюджетна політика дала змогу зменшити державні запозичення в 2010 році (без врахування випуску ОВДП для погашення заборгованості минулих років з відшкодування ПДВ та на збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи) на 15121,7 млн. грн., або на 12,5 відсотка порівняно з відповідним показником в 2009 році, при цьому в структурі запозичень суттєво зросла частка коштів, що була спрямована через Стабілізаційний фонд на підтримку розвитку економіки.

1.3 Зарубіжний досвід управління державним боргом

У зв’язку з поширенням кризових явищ уряди багатьох країн світу почали використовувати наявні фінансові ресурси й резерви для фінансування програм, спрямованих на підтримку сукупного попиту і зміцнення балансів підприємств і фінансових установ. Такі заходи допомогли зменшити рівень падіння ВВП і ступінь дестабілізації фінансових систем, проте мали наслідком нарощування зобов’язань держави.

За оцінками МВФ зростання державного боргу за три роки від початку фінансової кризи становитиме: в Ісландії – 80% ВВП, в Ірландії – 52%, у Латвії – 51%, в Іспанії – 39%, у Данії – 35%, у Греції – 32%, у Нідерландах – 31%, у Великобританії – 28%, в Україні й Бельгії – 24%, у США – 23% ВВП.

На сьогодні уряди багатьох країн стикаються з проблемою надмірного боргового навантаження, яке за непевних умов економіного зростання зменшує їхні можливості використовувати фіскальні стимули. Вони змушені балансувати, з одного боку, між викликами фіскальної консолідації для уникнення некерованого нарощування розміру боргу і зростання ризиків пролонгації, з другого – підтримання сталих темпів економічного зростання й пожвавленням економічної діяльності.

Як свідчать дані таблиці, найбільший рівень боргового навантаження серед розвинутих країн на кінець вересня 2010 року мали: Японія – 225,9%ВВП, Греція – 130,2%,Італія – 118,4%, Бельгія – 100,2%, США – 92,7%, Ірландія – 93,6 %, Франція – 84,2%, Португалія – 83,1% і Канада – 81,7%ВВП.

Істотне зростання рівня державного боргу й непевна ситуація з рефінансуванням накопичених боргів актуалізують проблеми боргової безпеки і бюджетно-податкового коригування для її досягнення.