Державний борг України

Істотне зростання обсягів грошової маси в розвинутих країнах від початку фінансово-еономічної кризи і збереження напруженості на фінансових ринках цих країн зумовлюють підвищення попиту міжнародних інвесторів на активи країн із ринками, що формуються.  Серед розвинутих країн з початку 2008 року до жовтня 2010-го рейтингові агенства знизили кредитні рейтинги 25 країнам. Водночас серед країн із ринками, що формуються, з початку 2010 року кредитні рейтинги було підвищено 21 країні.

З одного боку, відновлення припливу капііталу до країн із ринками, що формуються, забезпечило покриття фінансових розривів у бюджетах і платіжних балансах цих країн; з другого боку, масштабні припливи іноземного капіталу породжують додаткові загрози, повязані з виникненням чергового буму цін на активи, накопиченням валютних дисбалансів у економіці й посиленням інфляційного тиску.

Для зменшення негативних ефектів, повязаних із припливом іноземного капіталу, органи макроекономічного регулювання зазвичай використовують такі інструменти макроекономічної політики: зміцнення обмінного курсу національної валюти, поповнення валютних резервів і випуск в обіг додаткової грошової маси, проведення жорсткішої фіскальної політики. Азіатські країни надають перевагу інструментам, які дають можливість зменшити волатильність обмінного курсу й водночас перешкоджають його різкого зміцненню. Саме тому в цих країнах темпи накопичення валютних резервів залишаються високими й перевищують показники в інших країнах. Органи грошово-кредитного регулювання азіатських країн намагаються також стерилізувати приплив іноземного капіталу через операції з державними цінними паперами для зменшення тиску даного припливу на рівень внутрішніх цін і ліквідність фінансових установ.

Із метою зменшення припливу іноземного капіталу окремі країни використовують також обмеження на операції рахунку капіталів платіжного балансу.

Наприклад, у Бразилії у відповідь на стрімке зростання обсягу іноземних портфельних інвестицій і значне зміцнення обмінного курсу уряд запровадив 2-відсотковий «вхідний податок» на вкладення нерезидентів у внутрішні облігації(включаючи державні цінні папери) та акції.Податок було введено 19 жовтня 2009 року, при цьому прямі іноземні інвестиції та залучення іноземних кредитів бразильськими банками й підприємствами не підлягали обкладанню «вхідним податком». Призначення податку полягало в нівелюванні спекуляцій на ринку капіталів, а також у протидії зміцненню бразильського реала.

Практичний досвід Бразилії показав, що запровадження цього податку дало змогу уникнути номінальної ревальвації реала щодо долара. Однак валютні резерви країни продовжували швидко зростати й реал продовжував девальвувати щодо євро. Крім того, «вхідний податок» не забезпечив зменшення вкладень нерезидентів у внутрішні облігації.

Як показує міжнародний досвід, застосування обмежень на операції рахунку капіталів платіжного балансу в рамках загального пакету заходів з управління потоками іноземного капіталу може застосовуватися за дотримання таких умовах:

-         фактичний обсяг виробництва у країні наближається до потенційного;

-         обсяг золотовалютних резервів країни є достатнім і перевищує загальноприйняті критерії адекватності резервів;

-         обмінний курс національної валюти не є заниженим;

-         потоки іноземних капіталів не мають постійного характеру і є перехідними.

Оскільки в умовах України справджується лише остання з названих умов, основними інструментами управління потоками іноземного капіталу до економіки країни мають стати:

-         активне проведення валютних інтервенцій Національним банком і прискорене накопичення валютних резервів;

-         реалізація жорсткішої бюджетно-податкової політики і проведення стерилізації надлишкової грошової маси через операції з державними цінними паперами;

-         приведення нормативно-правової бази НБУ у сфері пруденційного регулювання у відповідність із рекомендаціями Базеля III.

Зокрема, вимоги до мінімального розміру банківського капіталу мають зазнати таких змін: покладення в основу регулювання капіталу I рівня і підвищення мінімальних вимог до його розміру від 4 до 6 %; запровадження антициклічних буферів капіталу у вигляді 2,5-відсоткової надбавки до нормативу адекватності капіталу, яка діятиме в період економічного піднесення; введення до складу нормативів адекватності капіталу коефіцієнта валового левериджу (відношення капіталу I рівня до абсолютної суми банківських активів).

Наведені заходи забезпечуватимуть зменшення ризикованості зовнішніх корпоративних запозичень як основної складової умовних зобов’язань держави і сприятимуть утриманню макрофінансової стабільності в Україні у довготривалій перспективі.

Вплив кризи на реальний сектор економіки Євросоюзу наприкінці 2008 –  початку 2009 рр.  був досить негативним. У 2009 р. ВВП Євросоюзу загалом за рік знизилося від 18388 млрд дол. до 16191,0,  тобто майже на 12 %.  Водночас на 2 %  знизилася частка ВВП Євросоюзу у світовому. Останні дані Євростату свідчать, що сумісними зусиллями країнам ЄС вдалося зупинити подальший спад економіки у Ш кварталі 2009 р., приріст ВВП становив 0,2 % відносно ВВП ІІ кварталу 2009 р., але він ще на 4 % був меншим від аналогічного періоду попереднього року.

Позитивна динаміка збереглася й у ІV кварталі 2009 р., порівняно з ІІІ квар-

талом ВВП зріс на 0,3 %,  але майже на 2 %  він був меншим порівняно з

2008 р. Початок 2010 р. відзначився теж позитивними тенденціями. У І квар-

талі ріст ВВП на 0,4 %  порівняно з ІV  кварталом 2009 р.  та його приріст у

0,7 % порівняно з аналогічним періодом попереднього року свідчать про поступове відродження економіки Євросоюзу. Таку позитивну тенденцію спостерігаємо й у ІІ та ІІІ кварталах 2010 р. Хоча темп приросту ВВП порівняно з попередніми кварталами, залишався незначним, 1 та 0,5 % відповідно, порівняно з аналогічними періодами 2009 р.  його вже можна вважати істотним, 2,4 та 2,1 %.

Найбільш небезпечною зараз залишається фінансова ситуація у Пор-

тугалії та Ірландії. Аналізуючи динаміку частки дефіциту бюджету відносно

ВВП,  починаючи з 2003 р.,  встановлено,  що протягом усього дослідженого

періоду в Португалії, на відміну від Ірландії, мав місце дефіцит бюджету. Але у 2003, 2007-2008 рр.  він не перевищував допустимий за Маастрихтською угодою рівень у 3 % (рис. 1).

Значною частка дефіциту бюджету відносно ВВП, 6,1 %,  була у 2005 р.,  а у 2009 р.  набула максимального значення за увесь досліджуваний

період, 9,3 %. Водночас економіка Ірландії характеризувалася більш пози-

тивною ситуацією.

Як і з дефіцитом бюджету,  в Ірландії ситуація з державним боргом

протягом 2003-2009 рр. була кращою, порівняно з Португалією (рис. 2).

У розвинутих країнах державний борг продовжує збільшуватись високоми темпами, що за непевних перспектив економічного зростання ставить під сумнів можливість утримання боргової стійкості. Статистичні дані свідчать про надмірний рівень боргового навантаження в деяких країнах, що наражає їхні економіки і фінансові системи на небезпеку виникнення чергового витка фінансової кризи .

Розділ 2. Механізм управління державним боргом

2.1 Передумови формування боргових зобов’язань уряду з часів набуття Україною Незалежності

Вже на початку 80-х рокiв стало ясно, що подальший розвиток боргової кризи могло призвести до великих втрат не лише країн, що розвиваються, але і ТНБ, стримувати розвиток економіки провідних капіталістичних країн. У кризових країнах виявилася замороженої більшість вкладень ТНБ у країнах, що розвиваються. Зменшення валютних надходжень даних країн зумовило скорочення збуту товарів промислово розвинених країн, тому їхні уряди і міжнародні економічні організації вживали заходів щодо стабілізації світової фінансової системи.

Проблема врегулювання боргової кризи представляє собою складний і неоднозначний процес, у якому беруть участь уряди країн-кредиторів і позичальників, МВФ, МБ і найбільші приватні банки.

На перший етапі 1983-1988 рр.. Відбувалося посилення позицій країн-кредиторів. Уряду і ТНБ прагнули змусити боржників поодинці боргові вирішувати свої проблеми. Це здійснювалося у формі відстрочення боргів чи надання нових позик для обслуговування старих. В основу перегляду заборгованості був покладений принцип регулярної виплати відсотків. Перегляд банківської заборгованості супроводжувався посиленням умов для боржників. Все це призводило до збільшення ваги боргового тягаря.

Міжнародні валютно-кредитні установи виконували центральну роль у вирішенні проблеми зовнішньої заборгованості. МВФ для кожного боржника розробляв стабілізаційну програму, яка зазвичай передбачала лібералізацію чи скасування валютного та імпортного контролю, зниження валютного курсу, відкриття економіки країни, прийняття жорстких антиінфляційних заходів. Останні містили контроль за кредитами банків, що скорочення дефіциту державного бюджету, контроль за заробітною платою, скасування контролю за цінами та заохочення свободи ринку. З прийняттям цих програм ув'язувалося надання нових банківських кредитів. Поряд з отриманням від кредитів МВФ або МБРР організовувалися також гарантовані кредити приватних банків.

Перша половина 80-х років показала, що вирішення проблем заборгованості повинно диференціюватися від країни до країни, а збільшення тяжкості обслуговування боргів - справа безперспективна. Подальше загострення проблеми заборгованості, пов'язане з виснаженням внутрішніх коштів країн-боржників, призвело до втрати багатьма з них кредитоспроможності на міжнародних ринках позикового капіталу. За деякими оцінками, переклад 1% ВВП кредиторам в рахунок обслуговування боргу знижує рівень капіталовкладень у країні-боржника на 0,3% ВВП. Внаслідок вони не змогли відгукнутися на економічний підйом західних країн у другій половині 80-х років.

У західних країнах усвідомили неможливість виходу із глухого кута лише на основі стихійної дії ринкових сил.

Правлячі кола провідних країн прийшли до висновку, що найбільш розумна для них політика управління зовнішнім боргом полягає в підтримці кредитоспроможності країн-боржників на оптимальному для кредиторів рівні.

У 1988 р. були оголошені пропозиції, що отримали назву плану Брейді (на ім'я міністра фінансів США). Вони були покладено в основу політики країн-кредиторів.

1.Зменшення боргу, зниження процентних ставок стало частиною міжнародної
стратегії щодо заборгованості комерційним банкам. Це передбачало переклад
обслуговуються заборгованості в менші зобов'язання, які можна було повністю
обслуговуватиме, заохочення банків обмінювати їх вимоги до країни-боржника на нові
зобов'язання з різним ступенем гарантій. Нові зобов'язання повинні були
фінансуватися з валютних резервів країни-боржника та спеціальними кредитами МВФ
та Світового банку.

2.Країна-боржник повинна була приймати жорстку програму структурний
перебудови у відповідності з рекомендаціями МВФ, включаючи ліквідацію бюджетного
дефіциту, зміна ціноутворення, лібералізацію зовнішньоторговельного і валютного
режимів, встановлення реального курсу валютного.

3. Полегшення тяжкості боргу досягалося у кожному конкретному випадку. Узгодження перегляду умов боргів здійснювалось між країною-боржником та комітетом, що представляє банки-кредитори. Кожна угода мала відповідати інтересам всіх кредиторів.

4. Узгоджений підхід західних країн звертав уваги до послаблення важкості борги найменш розвинутих країн, що передбачає часткове або повне списання заборгованості за пільговими урядовим кредитами в рахунок допомоги. Значні пільги передбачалися щодо заборгованості по державних експортних кредитів.

5.Внесення коректив в методи вирішення боргових проблем країн з середнім
рівнем доходу, включаючи подовження термінів боргових платежів, переклад короткостроковій
заборгованості в довгострокову, зниження загальної суми заборгованості.

6.Збільшення припливу зовнішніх ресурсів в кризові країни. Для цього
передбачалося збільшити засоби в існуючих міжнародних фондах і створити
нові.

У цілому пропозиції західних країн були направлені на підтримку платоспроможності, сприяння відновленню темпів економічного зростання країн-боржників, посилення ролі ТНК на ринках країн, що розвиваються.

У 80-ті - 90-і роки були вироблені і застосовані на практиці різні механізми з вирішення або відстрочення проблеми боргової кризи. Прийняті за згодою кредиторів та боржників заходи, спрямовані на підтримку платоспроможності кредиторів у середній і довгостроковій перспективі, одержали назву (перегляду) реструктуризації боргу.

Перегляд зовнішнього боргу включає поєднання різних заходів:

• перенесення платежів, тобто перенесення строків платежів основній частині боргу, відсотків по боргу або всіх платежів по його обслуговуванню на більш пізній період в порівнянні з раніше погодженим;

• скорочення боргу - зниження суми невиплаченої заборгованості шляхом або прямого списання (прощення) частини боргу, або продажу його зі знижкою на вторинному ринку, або переказу (конверсії) в будь-які національні активи країни-боржника (цінні папери, акції);

• рекапіталізація - обмін боргів на боржників облігації або надання нових кредитів до цільового призначення оплати минулих боргів;

• взаємозалік або обмін в національній валюті одного боргу на іншій.
Названі заходи були спрямовані на досягнення основної мети - відновлення

платоспроможності країн, що розвиваються, укріплення позицій ТНК в країнах-боржниках. Так, переведення боргу в акції розширює участь ТНК у цих країнах за рахунок поглинання державних компаній.