Автор: Пользователь скрыл имя, 25 Января 2012 в 00:02, курсовая работа
Об’єктом даної курсової роботи є організації з підприємницьким характером, які називаються підприємствами .
За ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно впливає на розвиток суспільства та рівень життя населення, є ціна. Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.
Згідно ст. 7 Закону «Про ціни і ціноутворення» на усі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів, установлюються вільні ціни і тарифи. Як випливає зі ст. 9 цього Закону, державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що мають визначальне вплив на загальний рівень і динаміку цін на соціально найбільш значимі товари і послуги, а також на продукцію (товари, послуги) підприємств-монополістів. При цьому порушення порядку встановлення і застосування цін грозить застосуванням до підприємства спеціальних економічних санкцій. А особи, винні в неправильному чи встановленні застосуванні цін, залучаються до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Вступ 3
1. Загальна характеристика ціни та її види 5
2. Цінова політика підприємств різних галузей виробництва 10
2.1. Існуючі методи ціноутворення на продукцію (послуги) 10
2.2. Ціноутворення на промислових підприємствах 14
2.3. Особливості ціноутворення у торговельній діяльності 28
2.4. Формування цін на послуги 41
2.5. Особливості ціноутворення у виробництві друкованої продукції 46
2.6. Аналіз динаміки цін в Україні за останні роки 52
2.7. Державне регулювання ціноутворення в Україні 58
2.8. Напрямки вдосконалення цінової політики підприємства. 60
Висновки 63
Література 66
Перевагами такої політики є можливість швидкого покриття витрат на виробництво і маркетинг; отримання відповідних прибутків, підвищення іміджу фірму як підприємства-новатора і уникнення небажаного ажіотажного попиту.
Політика проникнення на ринок – вона використовує порівняно низькі ціни, що робить можливим проникнення фірми на нові ринки і створення достатнього попиту. До такої політики вдаються тоді, коли на ринку існує досить високий рівень конкуренції і коли його можна поділити на сегменти, виділити ті з них, де еластичність попиту є високою, а споживачі не сприймають низьку ціну як свідоцтво низької якості товару. Перевагами тут є : наявність реальних можливостей проникнення на ринок і надання конкретних вигод споживачам.
Політика диференціювання цін – це продаж того самого товару різним покупцям за різними цінами. Розрізняють кілька видів цінової диференціації:
Просторова –різні ціни в країні та за її межами ;
Часову – сезонні знижки чи надбавки ;
Залежно від способу використання товару;
За групами споживачів – пільги для студентів ;
Залежно від кількості – оптові знижки.
Політика престижних цін – це високі ціни на товари справді високої якості. Такі товари мусять постійно здобувати і підтримувати свою високу репутацію. Основна проблема використання такої політики – це підвищення якості товару, його іміджу, збереження традицій престижної фірми незважаючи на будь-які кон’юнктурні зміни.
Політика традиційного ціноутворення – полягає в орієнтації на ті традиції, які існують на ринку щодо рівня цін на ту чи іншу продукцію.
Політика психологічних цін – бере до уваги внутрішню логіку покупця, коли ціни дещо нижчі за якусь круглу суму.
Політика послідовного проходження по сегментах ринку – її використовують в міру насичення якогось сегменту даним товаром, тоді ціну знижують, а товар пропонують іншій групі споживачів, де більш висока цінова еластичність.
Політика збиткового лідера – це продаж товару у комплексі. Тут основний товар продається за збитковою ціною, а збиток покривається за рахунок обсягів продажу або в результаті наступного продажу доповнюючих товарів чи запасних частин.
Політика гнучких цін – передбачає швидку реакцію фірми на зміну співвідношення попиту і пропозиції на ринку.
Політика стабільних цін – використовують для товарів масового попиту, коли ціни на них залишаються стабільними тривалий час.
Політика переважних цін – нею користуються фірми, які посідають домінуюче становище на ринку і можуть забезпечити зниження своїх витрат на реалізацію і маркетинг, підвищуючи доходи за рахунок зростання обсягів збуту. За такої політики товари продають дещо дешевше ніж у конкурентів.
Політика цін на товари зняті з виробництва – тут потрібно насамперед визначитись до якої категорії віднести цей товар. Якщо він повністю втратив свою ринкову привабливість . то використовують ціну розпродажу. Якщо він отримав статус товар-ретро , його орієнтують на специфічну нішу ринку і продають за досить високими цінами.
Існує думка, що в ланцюжку тих, хто бере участь у створенні і просуванні товарів, найвищий прибуток до ціни закладає виробник, менший - роздрібний торгівець і зовсім невеликий - оптовик. Причому кожний з них залежить від кон'юнктури ринку. Хто ж диктує правила гри? Стосовно цього думки різко розходяться: оптовики називають роздрібних торгівців, а останні, навпаки, кивають на оптовиків...
З погляду оптово-роздрібної торгівлі вигіднішу позицію займають магазини. Виробник дає оптовику товар з відстрочкою платежу, а той з відстрочкою платежу - магазинові. А магазин зазвичай не поспішає повертати гроші за проданий товар. Причому рентабельність оптової фірми в середньому 10%, а магазину - 50%.
"Чисті" оптовики упевнені, що вирішальне слово належить виробнику. Але коли дистриб'ютор виходить на пристойні обсяги продажів, вже виробник починає залежати від нього, оскільки дистриб'ютор володіє ринком і може спокійно "перекинутися" до конкурентів. Якщо ж однією торговою маркою займаються кілька оптових компаній, то дуже багато що диктує вже роздріб, завжди маючи широкий вибір асортименту і цін. В умовах жорсткої конкуренції оптовикам досить складно завоювати роздріб.
Однак самі представники роздрібу нарікають на існування чіткого розподілу структури ціни між виробниками і тими, хто зайнятий просуванням товарів. Вони переконані, що ціни цілком диктує виробник, не дозволяючи маневрувати ні опту, ні роздрібу. І оптовики, на їхню думку, виграють більше за всіх за рахунок швидкого обороту.
То де ж істина? Фахівці стверджують, що шукати її треба ніде інакше, як в товарі, що продається. Тобто, розробляючи стратегію розвитку фірми, потрібно оцінити фінансові можливості, ситуацію на ринку, і головне - правильно вибрати товар, який багато в чому сам продиктує, яким чином його просувати і як продавати.
Підводячи висновки, слід мати на увазі, що уся сукупність чинників, що так чи інакше впливають на процес ціноутворення на різногалузеву продукцію (послуги), поділяється на дві групи: загальні та специфічні.
Загальними чинниками, що визначають ціни на товари (продукцію, послуги), переважно є:
Об’єктивно діють і специфічні чинники ціноутворення на основні види продукції виробничо-технічного призначення (сировину, основні й допоміжні матеріали, вузли та агрегати, основне й допоміжне устаткування).Розглянемо їх детальніше.