Тема: “Цінова політика підприємства” 

Зміст 

 

Вступ

      Будь-яке  суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації, які спільно виконують ту чи іншу місію і діють на засаді певних правил і процедур. Існує два види таких організацій: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави.

      Об’єктом даної курсової роботи є організації з підприємницьким характером, які називаються підприємствами¹.

      За  ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно  впливає на розвиток суспільства  та рівень життя населення, є ціна. Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.

     Згідно  ст. 7 Закону «Про ціни і ціноутворення» на усі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів, установлюються вільні ціни і тарифи. Як випливає зі ст. 9 цього Закону, державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що мають визначальне вплив на загальний рівень і динаміку цін на соціально найбільш значимі товари і послуги, а також на продукцію (товари, послуги) підприємств-монополістів. При цьому порушення порядку встановлення і застосування цін грозить застосуванням до підприємства спеціальних економічних санкцій. А особи, винні в неправильному чи встановленні застосуванні цін, залучаються до адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

     При цьому ст. 13 Закону «Про ціни і ціноутворення» наказує:

      «Господарські суб'єкти повинні у встановленому порядку представляти необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін”. Ця цитата промовляє на користь необхідності складання калькуляцій у процесі впровадження цінової політики на підприємствах.

      Предметом даної курсової роботи є цінова політика підприємства, вивчення питань сутності цін, їх видів та процесу калькулювання на різних видах підприємств України.

      Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують  три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу.

      Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг.

      Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб’єктів господарювання та населення.

      Стимулююча  функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюючому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та споживчого призначення.

      Актуальність вибраної теми курсової роботи полягає в тому, що ціноутворення є основним напрямком економічної діяльності підприємств для досягнення основної мети любого підприємства – одержання прибутку.

 

1. Загальна  характеристика ціни та її види

      Ціна  одиниці продукції (окремої послуги) формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб’єктами господарювання.

      У таблиці 1 показаний процес формування ціни на товари, які надходять від  виробника до споживача.

      Таблиця 1

      Типові  складові ціни

 

     У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак). Основні  види цін і тарифів, виокремлюваних за певними класифікаційними ознаками, показано на рис.1.

 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 
 
 
 
 

Рис.1 Основні  види цін і тарифів за окремими класифікаційними ознаками 

     За  класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни.

     Централізовано-фіксовані  ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосереджено на підприємствах (в організаціях), що займають монопольне становище на ринку.

     Рівень  договірних цін формується на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується конкретної партії товару.

     Вільні  ціни – це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб’єктів господарської діяльності.

     Залежно від особливостей купівлі-продажу  і сфери економіки існують  світові, оптові, закупівельні та роздрібні  ціни, а також тарифи на перевезення  вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

     Світові ціни – це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів – рівнем цін країни-експортера; для інших – цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів – цінами провідних фірм світу.

     Оптові (відпускні)ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон’юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).

     Закупівельні  ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до статусу. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності.

     Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон’юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

     Окрему  групу цін становлять різноманітні тарифи. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту – це плата за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників і населення. Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв’язку, юридичних, консультаційних та інших різновидів послуг, що надаються фізичним та юридичним особам.

     У сучасній практиці господарювання застосовуються також ринкові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки. Основні з них (з короткою сутнісною характеристикою) показано на рис.2.

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис.2 Основні види ринкових цін, виокремлюваних без певної класифікаційної ознаки

 

2. Цінова  політика підприємств  різних галузей виробництва

1. Існуючі методи ціноутворення  на продукцію (послуги)

     За  ринкових умов господарювання можуть застосовуватися різноманітні методи ціноутворення. Головні з них показано на рис.3.

Рис.3 Головні  методи ціноутворення за ринкових умов господарювання 
 

 

      Охарактеризуємо наведені методи.

1. Розрахунок ціни за методом “середні витрати плюс прибуток” є найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою:

  Ц = СВ + П,

     Де  СВ- середні витрати (собівартість); П- величина прибутку в ціні, яка  встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).

2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) прибутку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат (собівартості). Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції.
3. Установлення ціни на засаді суб’єктної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявленого попиту.
4. Метод ціноутворення “за рівнем поточних цін”(“за рівнем конкуренції) полягає в тім, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію в конкурентів. Залежно від особливостей продукції й типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні модифікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).
5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу “за рівнем поточних цін” і застосовується з метою одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).
6. Метод ціноутворення “за рівнем попиту” передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товарів в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон’юнктура ринку, супутні послуги. За використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.
7. Метод установлення ціни за місцем походження товару полягає в тім, що товар передається транспортній організації за умови “франко-вагон”; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).
8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (організації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).
9. Застосовування методу встановлення зональних цін полягає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.
10. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту характеризується тим, що продавець (фірма) вибирає конкретний район (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, що дорівнює вартості поставки з цього району (міста, області) незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.
11. Метод установлення цін із прийняттям на себе витрат на поставку означає, що підприємство (організація) частково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару з метою стимулювання надходження замовлень від покупців (клієнтів).
12. За встановлення цін зі знижками підприємство-продавець змінює свою вихідну ціну та встановлює певну знижку з неї, ураховуючи дострокову оплату рахунків, закупівлю великого обсягу продукції або посезонну її закупівлю тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати більш стабільний рівень виробництва протягом року.