Цінова політика підприємства

     За  виготовлення 33 шт. "Альфа" нарахована заробітна плата працівникам у сумі 290 грн., внески і збори на соціальне і пенсійне страхування склали 105 грн.

     Підписаний  акт про отримання за січень 2003 року орендних послуг устаткування, на якому вироблено 30 шт. готової продукції "Альфа" - на суму 360 грн., ПДВ - 72 грн.

     Згідно з первинними документами (накладними, відомостями, приймально-здавальними документами тощо) здано на склад готової продукції 30 шт. "Альфа", у необробленому вигляді залишилося 3 шт. "Альфа" (виявлено за актом інвентаризації на 31.01.2003 p.).

 

 

Таблиця 2

      Калькуляція на 1 квартал 2003 року продукції Альфа

 
 

 

      Відповідно  до прийнятої оцінки незавершеного виробництва його сума на 31 січня 2003 року складе планову вартість сировини і матеріалів "Омега" та напівфабрикатів "Марс", необхідного для виготовлення 3 шт. продукції "Альфа", тобто 77,22 грн. [(21,24 грн. + 4,5 грн.) х 3 шт.].

      Отже, витрати на виготовлення готової  продукції - 30 шт. "Альфа" - у січні 2003 року складуть 1 623,78 грн. [(750 + 196 + 290 + 105 + + 360) - 77,22].

      На  основі вищенаведених даних складемо калькуляцію фактичної собівартості продукції "Альфа", виробленої в січні 2003 року (табл. 3).

      Очевидно, що фактичні витрати підприємства перевищили планові, тому необхідно або придбавати сировину і матеріали "Омега" і  напівфабрикати "Марс" за більш  низькою ціною, або передивитися план їх витрати в сумарному вираженні. Також слід вирішити питання з витратами на оплату праці: або їх скоротити, або збільшити планову суму.

      Для спрощення прикладу калькулювання  готової продукції тут відображені  змінні загальновиробничі витрати, тобто ті, які повністю включаються  до виробничої собівартості продукції. Однак на практиці багато із загальновиробничих витрат можуть бути і постійними, тобто такими, які залишаються незмінними (або майже незмінними ) при зміні обсягу

виробництва продукції. Перелік і склад змінних  та постійних витрат установлюються підприємством самостійно і відображаються в наказі підприємства про його облікову політику.

      Якщо  виробляється один вид продукції, то проблем зі змінними витратами немає, оскільки всі вони включаються у калькуляцію виробничої собівартості цієї продукції. Якщо ж виробляється декілька її видів, то суму таких витрат необхідно розподілити між цими видами. Для цього використовується встановлена підприємством база розподілу: години праці, обсяг діяльності, оплата праці, прямі витрати тощо виходячи з фактичної потужності звітного періоду (п. 16 П(С)БО 16). Про встановлену базу розподілу змінних загальновиробничих витрат слід також повідомити в наказі.

 

Таблиця 3

Калькуляція за січень 2003 року виготовлення 30 шт. продукції "Альфа"

 

      А ось постійні загальновиробничі  витрати розподіляються таким чином: частина включається до виробничої собівартості , а частина - до собівартості реалізованої продукції. Для цього необхідно використовувати базу розподілу (години праці, обсяг діяльності, оплата праці, прямі витрати тощо, але вже при нормальній потужності⁴ підприємства. Прийняту базу розподілу необхідно також указати в наказі про облікову політику.

     Приклад: Підприємство виготовляє продукцію "Альфа" і продукцію "Бета". База розподілу  постійних загальновиробничих витрат установлена підприємством у кількісному вимірі готової продукції - 1 шт.

      За  даними за 2000 - 2002 роки нормальна потужність підприємства склала (табл. 4):

      Таблиця 4

      Нормальна потужність підприємства за 2000 – 2002 роки 

 

      За  ці ж роки постійні загальновиробничі  витрати при нормальній потужності склали 54 467 грн., або 2,51 грн. на 1 шт. продукції (54 467 грн. : 21 700 шт.).

      Саме  суму 2,51 грн. підприємство буде відображати  в калькуляції виробничої собівартості як постійні розподілені загальновиробничі  витрати на 1 шт. продукції "Альфа" і "Бета" у 2003 році.

      Припустимо, що фактичні постійні загально-виробничі  витрати за березень 2003 року (згідно з первинними документами) склали 56 680 грн. при фактичному виробництві  продукції "Альфа" -10 600 шт. і "Бета" - 10 800 шт.

      Згідно  з нормативом постійних загальновиробничих витрат - 2,51 грн. на 1 шт. продукції розподілені загальновиробничі витрати за березень складуть 53 714 грн. (2,51 грн. х 10 600 шт. + 2,51 грн. х 10 800 шт.).

      Нерозподілені загальновиробничі витрати будуть дорівнювати 2 966 грн. (56 680 грн. -53 714 грн.). Цю суму слід включити до собівартості реалізованої продукції. А суму 53 714 грн. треба відобразити в калькуляції виробничої собівартості продукції, у тому числі продукції "Альфа" - у сумі 26 606 грн. (2,51 грн. х 10 600 шт.) і продукції "Бета" .

      Якщо  підприємству необхідно отримати дані про повну вартість продукції, що виробляється, то до виробничої собівартості слід додати адміністративні витрати і витрати на збут.

3. Особливості ціноутворення у  торговельній діяльності

      Визначення  продажної ціни товару є складним процесом, результат якого залежить від різних чинників, таких як якість, конкурентоспроможність, оборотність  товару, співвідношення попиту і пропозиції на товар, рівень закупівельних цін  та ін.

      Згідно  із Законом N 507 (а це основний документ, яким регламентується ціноутворення в Україні) підприємства можуть застосовувати вільні ціни, якщо на цей вид товарів державою не встановлені фіксовані або регульовані ціни.

      Коротко суть цих термінів: Вільні ціни визначаються підприємством самостійно на підставі кон'юнктури ринку і не залежать напряму від державного впливу.

      Державні  фіксовані ціни (тарифи) - це встановлені законодавче ціни, рівень яких не може змінюватися на розсуд підприємства ні в бік збільшення, ні в бік зменшення.

      Ціни, на які державою встановлені верхні або нижні межі, уважаються регульованими.

      Оптова  ціна - ціна на товари, які продаються великими партіями посередницькими торговельними підприємствами.

      Роздрібна ціна - ціна на товари невиробничого споживання, за якою їх продають незалежно від форм розрахунків безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання.

        При формуванні продажної ціни  торговельні підприємства можуть  використовувати різні методи  ціноутворення, зокрема:

• параметричний метод;
• ціноутворення на підставі поточних цін;
• метод повних витрат;
• метод торговельної націнки;
• зміна ціни залежно від терміну реалізації;
• метод на підставі попиту та ін.

      Розглянемо  основні моменти формування продажних  цін за допомогою трьох методів (повних витрат, торговельної націнки, зміни ціни залежно від терміну реалізації).

Метод повних витрат

      Найчастіше  торговельні підприємства при визначенні продажної ціни застосовують затратний  метод, відомий ще й під іншою  назвою - метод повних витрат. Згідно із цим методом продажна ціна товару повинна покрити всі витрати на його придбання і реалізацію, а також забезпечити отримання прибутку.

      Головний  недолік методу полягає в тому, що при формуванні ціни не враховується кон'юнктура ринку та ігнорується еластичність попиту. Тому до затратного методу варто "підключити" й інші, такі як параметричний, конкурентний, метод на підставі попиту тощо.

      Перейдемо до практики.

      Загальна  формула для визначення продажної  ціни затратним методом повних витрат виглядає так:

Продажна  ціна = Планова собівартість товару + Планований прибуток + Податки 

      або

      Цп = Ст + Пп + По, (1)

      де  Ст - планова собівартість товарів, грн.;

      Пп - планований прибуток підприємства, грн.;

      По - обов'язкові податки, грн.

      Розглянемо  кожну зі складових величин цієї формули і показники, з яких вони, у свою чергу, складаються.

      Планова собівартість товарів (Ст) визначається за формулою

      Ст = Цпр + (Цпр х В/100) = Цпр (1 + В/100), (2)

      де  Цпр - ціна придбання товару, грн.;

      В - витрати, понесені підприємством при реалізації товару, %.