Боргова політика України

     На  сьогодні репутація позичальників  на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування. З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов’язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішення щодо застосування різних методів управління державним боргом, зокрема: новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулювання державного боргу.

     Відзначивши методи управління державним боргом, можна навести цілі, завдання та заходи, що планується зробити у сфері управління державним боргом відповідно до середньострокової Стратегії на 2011-2013 роки (Табл. 3.1.) [17]. 

     Таблиця 3.1.

     Цілі, завдання та заходи Стратегії на 2011-2013 роки

Продовження табл. 2.1

     Таким чином, за умов реалізації наведених вище цілей, завдань  та заходів, ми маємо змогу отримати такі результати на кінець 2011, 2012 і 2013 років відповідно: відношення обсягу державного боргу до  внутрішнього  валового  
продукту – на рівні не більш як 32, 30 і 28 відсотків; частка державного внутрішнього боргу - не менш як 46, 46 і 48 відсотків; частка державного боргу з фіксованою ставкою - не менш як 69, 73 і 80 відсотків; середньозважений строк  до  погашення  державного  боргу - не менш як 4, 4 і 5 років. Частка державного боргу, що рефінансується в наступному році, орієнтовано   становитиме  не  більш  як  16  відсотків  на  кінець відповідного періоду [17].

     На  основі наведених в аналітичному розділі даних щодо обсягів державного боргу можна зробити прогноз на наступні роки (Рис. 3.2). 

     Рис. 3.2. Прогнозний обсяг державного боргу  на 2012 та 2013 роки 

     На  рис. 3.2. можна побачити, що обсяг  державного боргу на початок 2012 року збільшиться на 68,8 млрд. грн., а на початок 2013 – на 93,2 млрд. грн.  порівняно з початком 2012 року. Це означає, що обсяги збільшення державного боргу становлять приблизно 16%  та 18% відповідно.

     На  наступній діаграмі (Рис 3.3.) можна зобразити прогнозовані значення обсягів державного боргу України на 2012 та 2013 роки у відсотках до валового внутрішнього продукту (ВВП) 
 
 

Рис. 3.3. Прогнозний обсяг державного боргу  на 2012 та 2013 роки у % до ВВП 

     Згідно  цієї діаграми можна сказати, що обсяг державного боргу по відношенню до ВВП збільшиться на 1,3% у 2012 році та на 5,1% у 2013 порівняно з початком 2012 року.

     Таким чином, дивлячись на обидві діаграми, можна сказати, що обсяг державного боргу в наступних роках значно зросте, а ні в якому разі не зменшиться як це прогнозують експерти Міністерства фінансів згідно зі Стратегією управління державним боргом. Щодо зростання обсягів державного боргу у відсотках до ВВП в наступних роках, то це обумовлене тим, що обсяг ВВП постійно зростає, Хоча б звернути увагу на те, що ВВП за 2010 рік склав 1095 млрд. грн., що на 20% більше ніж за 2009 рік, отже державний борг як зростав так і буде зростати до тих пір поки не буде проведена система заходів щодо вдосконалення процесу управління державним боргом. 

     3.3. Альтернативи позичковому фінансуванню  державних видатків 

     Постійний розвиток економіки України неминуче потребує відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків, з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим, ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового фінансування бюджету, особливо – із зовнішніх джерел.

     Збереження  можливості звертатися до інструментів позичкового фінансування в умовах депресії та стагнації вимагає скористатися періодом економічного зростання, яке відбувається під впливом активної зовнішньої кон’юнктури, з позитивним сальдо поточного рахунку платіжного балансу та зростанням надходження прямих іноземних інвестицій, для зменшення обсягів зовнішньої заборгованості України. Відтак, враховуючи також комплекс макроекономічних проблем та загроз, які супроводжують процес позичкового фінансування державних видатків, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню.

      Йдеться як про  безпосереднє наповнення бюджету держави  завдяки послідовній політиці оптимізації  податкового навантаження та детінізації  економіки, так і про зменшення  потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних завдань. Можна зобразити пріоритетні напрямки такої політики на рисунку 3.4. 

     Рис. 3.4. Напрямки політики оптимізації економіки

     В Україні протягом тривалого часу сформувалась стійка мотивація дій  монетарної влади, спрямованих на накопичення золотовалютних резервів (ЗВР). Стрімке їх зростання протягом останніх років до 35,1 млрд. дол. США у січні 2011 року, що складає приблизно 25 % від ВВП, створює підґрунтя для розробки технологій залучення цих коштів до економічного обороту.

     Зважаючи  на специфічне призначення ЗВР, їх безпосереднє спрямування на фінансування інвестиційних  програм, безперечно, є недоцільним. Між тим, вони можуть бути використані, по-перше, як гарантійний фонд для  залучення інвестиційних кредитів, по-друге, як фонд для довгострокового рефінансування банківської системи.

     В умовах існування надліквідності банківської  системи слід зважати на врахування інфляційних наслідків використання коштів ЗВР. Це обумовлює важливість дотримання умови жорсткої інвестиційної спрямованості інвестицій, гарантованих за рахунок ЗВР чи наданих за рахунок рефінансування банків. Необхідними передумовами включення відповідних механізмів є ринковий, а не державно-бюрократичний характер механізмів розподілу фінансових коштів, ефективна робота фінансових інститутів, використання державних фінансових активів для підтримки та активізації дії ринкових механізмів.

     Слід  зазначити, що за умови збереження значного позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу створені на базі ЗВР гарантійні фонди також виконуватимуть функцію стерилізації валютних надходжень, що дозволить зняти гостроту необхідності стерилізації емісії грошової маси внаслідок викупу валюти.

     Важливим  кроком, який дозволив би посилити мультиплікативний  ефект від коштів, які акумулюються фіскальними засобами, може стати продаж тимчасово вільних коштів на рахунках головних розпорядників Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів.

     Важливим  напрямом диверсифікації боргової політики держави має стати розширення місцевих позик. Останні, як одне із джерел формування доходів місцевих бюджетів, досить повільно набувають в Україні помітного значення. До перешкод на шляху розвитку інституту місцевих позик в Україні належать існування значних макрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами, пов’язаними з оцінкою ризикованості місцевих інвестиційних проектів, відсутністю навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених коштів (держава не несе відповідальності по зобов’язаннях за запозиченнями до місцевих бюджетів). Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тим самим зменшуючи можливості їх застосування.

     Для часткового врегулювання та оптимізації процесу здійснення місцевих запозичень можна запропонувати ввести лише процедуру реєстрації місцевих позик, що спростить процедуру випуску місцевих позик і зробить її більш прозорою, при цьому додаткових загроз для фінансової стабільності в країні не виникатиме. Між тим, законодавством практично не унормовано питання захисту прав кредиторів, надання державних гарантій за місцевими позиками, інструменти цільового використання запозичених коштів, регламентацію предметів застави і процедури врегулювання дефолтів. Реєстрація має забезпечити відповідність умов випуску місцевих позик вимогам законодавства України в частині видів і обсягів запозичень та цільового використання запозичених коштів.

     На сьогодні лише незначна кількість місцевих органів влади мають достатній обсяг фінансових ресурсів, що можуть бути спрямовані на обслуговування, а потім і погашення, зовнішнього муніципального займу. Випуск зовнішніх боргових зобов’язань меншою номінальною вартістю не забезпечить їх ліквідність, що негативно впливатиме на вартість залучених коштів. Варто також врахувати значні обов’язкові витрати, що пов’язані із розміщення боргових зобов’язань на зовнішніх ринках, та носять фіксований характер, незалежно від обсягу коштів, який планується залучити. Це оплата юридичного супроводження, комісії організаторам випуску та визначення кредитного рейтингу за міжнародною шкалою. Тому держава в процесі формування основних засад боргової політики повинна забезпечити спрощення виходу місцевих органів влади на зовнішній ринок капіталів.

     Також на даний момент важливим етапом розвитку ринку муніципальних облігацій  в Україні має бути співпраця  уряду з організацією «Ініціативи  сприяння кредитуванню» (ІСК) щодо створення  спеціалізованої незалежної фінансової установи – Установи муніципального фінансування, що виступатиме в ролі посередника між містами та ринками капіталу. Дана установа здійснюватиме запозичення на ринках капіталу України без державної гарантії та надаватиме ці кошти у вигляді кредитів за найнижчими ринковими ставками кредитоспроможним малим і середнім містам на покращення інфраструктури.

     Найбільш  важлива задача формування ринку  облігацій місцевих позик в даний момент ґрунтується на створенні ліквідного ринкового інструменту, що має привабливі ринкові характеристики, і, в той же час, являється ефективним інструментом залучення фінансових ресурсів у бюджет територіальної одиниці. Для успішного функціонування ринку місцевих позик необхідна наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури, насамперед незалежних рейтингових агентств та консалтингових фірм.

     Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження нової цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та довгострокові завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, не позичкових інструментів фінансування бюджетних видатків. 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

     Нестача внутрішніх джерел ресурсів та інвестицій спонукають уряд країни до пошуку альтернативних джерел, якими виступають запозичення, що здійснюються на зовнішніх боргових ринках. Таким чином, країна має змогу використовувати додаткові можливості для покращання економічної ситуації, макроекономічних показників її розвитку, стану платіжного балансу, підвищення рівня споживання тощо. При цьому зовнішні запозичення не  відокремлені від загальноекономічних процесів країни-позичальника, завдання щодо управління ними покладається на відповідні державні органи, а наслідки залучення коштів для країни безпосередньо залежать від ефективності використовуваних механізмів державного управління.

     Потрібно  відмітити, що до зовнішніх запозичень звертаються  уряди країн незалежно від рівня розвитку їх економіки. Тому існує необхідність створення адекватних механізмів управління, передусім розробки стратегії ефективної боргової політики, що являє собою багатоплановий процес, який є невід’ємною складовою фінансової політики уряду, спрямований на довгострокову перспективу, ключові, визначальні для держави цілі, від досягнення яких залежить її соціально-економічний прогрес.