Боргова політика України

     Відповідно  до зазначеного вище державну політику у сфері управління державним  боргом можна поділити на боргову  стратегію і боргову тактику. Під борговою стратегією у світовій теорії та практиці розуміють систему дій і заходів щодо уникнення (або врегулювання) боргових проблем держави та забезпечення (чи відновлення) її платоспроможності. Боргова стратегія окреслює кінцеву мету політики управління державним боргом, яка зводиться до отримання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів та забезпечення платоспроможності держави. Боргова тактика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Відповідно боргова тактика акцентує увагу на врегулюванні поточних проблем, зумовлених труднощами щодо обслуговування боргових зобов'язань (іншими словами, на вирішенні проблем тимчасової ліквідності) і визначає основні завдання, які вирішуються у процесі управління державним боргом (рис.1.4.). 

       
 
 

рлжпрєпє 
 
 
 
 
 
 

Рис. 1.4. Основні завдання процесу управління державним боргом [22, c. 174] 

     Фінансово-правові  і бюджетно-процедурні засади управління державним боргом регламентуються чинним законодавством України. Правовою основою управління державним боргом є Конституція, в якій передбачено, що лише законами України встановлюються порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи. Проте слід зазначити, що і нині в Україні належним чином не відпрацьовані законодавчі акти з питань правового регламентування процедури державних запозичень і державного боргу. Зокрема основні параметри та граничні розміри державного боргу визначено у проекті Закону України "Про державний борг". У проекті цього Закону передбачається, що щорічний граничний розмір державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього на кінець року, розміри надання державних внутрішніх та зовнішніх гарантій упродовж року не повинні перевищувати відповідних граничних розмірів, затверджених Верховною Радою України у Законі України "Про державний бюджет України" на відповідний рік. Натомість граничний обсяг величини основної суми державного боргу регламентується ст. 18 Бюджетного кодексу України, а права та обов'язки органів управління державною заборгованістю визначені в Конституції України.

     Згідно  з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні й уповноважена затверджувати:

     – державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині внутрішнього та зовнішнього боргів;

     – рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Законом України "Про Державний бюджет України", здійснення контролю за їх використанням [13, c. 59].

     Управління  державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь:

     – Кабінет Міністрів України;

     – Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу);

     – Національний банк України;

     – Державне казначейство України [10, c. 195]

     У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України  та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.

     На  Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладено такі функції:

     – розроблення стратегії та боргової політики держави;

     – розрахунок планових показників, а також проведення моніторингу державного боргу;

     – визначення доцільності залучення коштів на внутрішніх та зовнішніх ринках капіталів;

     – аналіз і супроводження кредитних проектів та визначення доцільності укладення гарантійних угод [20, c. 15]

     Для ефективного управління державним  боргом потрібно дотримуватись принципів, зображених на рис. 1.5.

     

     Рис. 1.5. Основні принципи управління державним  боргом 

     За  наведеною схемою, можна схарактеризувати кожен з наведених принципів:

     –  принцип безумовності – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

     – принцип зниження ризиків – розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань;

     –  принцип оптимальності структури – підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань за термінами обертання і погашення;

     – принцип зберігання фінансової незалежності – підтримка оптимальної структури боргових зобов’язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

     – принцип прозорості – дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

     Таким чином, розглянувши принципи і завдання боргової політики, можна сказати, що за допомогою чітко визначених завдань та принципів можливо проводити ефективну боргову політику. мета якої — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ  ДО РОЗДІЛУ 1 

     Внутрішній  та зовнішній державний борг є  органічною складовою функціонування економік переважної більшості країн світу, потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. На жаль, в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося хаотично. Ситуативний підхід до формування строкової структури боргу і дискретність запозичень призводять до пікових платіжних перенавантажень.

     Запозичення являє собою одну зі стадій циклу  управління державним внутрішнім боргом, на якій відбувається формування портфеля боргових зобов’язань держави. Оскільки раціональне структурування позик забезпечує збалансованість усієї боргової політики уряду, управління державними внутрішніми запозиченнями слід розглядати як окремий надзвичайно важливий процес.

     Державні  запозичення можуть мати негативні  й позитивні наслідки. Найважливішими позитивними наслідками є можливість отримання коштів для фінансування потреб держави, прискорення темпів зростання національного доходу за рахунок ймовірних додаткових інвестицій. Серед негативних наслідків особливо слід звернути увагу на такі, як перекладання боргу на наступні покоління, відплив капіталу, негативні структурні зміни в економіці, зниження рівня споживання, витіснення приватних інвестицій тощо.

     Отже, оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем. 
 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ  ЕФЕКТИВНОСТІ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ  

     2.1. Аналіз динаміки державного боргу  України 

     Для аналізу державного боргу України можна побудувати діаграми, в яких відображено динаміку зростання державного боргу на протязі останніх п’яти років. 

       

     Рис. 2.1. Динаміка зростання загального державного боргу 2006-2011рр.[14] 

     Аналізуючи  наведені дані на рис. 2.2 можна сказати, що на протязі 2006-2008 років, тобто до фінансової кризи зростання загального державного боргу було не значним, а вже на початок 2009 року загальний державний борг становив 189,4 млрд. грн., що більш ніж в два рази перевищує показник на початок 2008 року. З початку 2009 року і до сьогодні загальний державний борг зростав та продовжує зростати. Хоча б звернути увагу на те що за перші два місяці 2011 року державний борг зріс на 13,5 млрд. грн.. 
 

       

Рис. 2.2. Динаміка загального державного боргу 2006-2011рр. у % до ВВП [14] 

     Виходячи  з наведених показників на рис. 2.2, можна сказати, що до початку 2008 року відношення рівня державного боргу до ВВП зменшувалось, тобто збільшувались обсяги ВВП. Як вже згадувалось, зростання державного боргу до початку 2008 року було незначним (див. рис 2.1), але все-таки було, тому за таких умов можна спостерігати зниження цього відношення. Починаючи з 2009 року відношення держаного боргу до ВВП починає стрімко зростати майже в два рази порівняно з попередніми роками, хоча на початок 2011 року зростання відношення державного боргу до ВВП в порівнянні з 2010 роком є незначним. Це можна пояснити тим, що після формування нового уряду та міцної вертикалі влади фінансово-економічна політика нашої держави почала набирати стрімких обертів. Хоча б звернути увагу на те, що за  2010 рік  ВВП становив 1095 млрд. грн. , що на 20% більше ніж за 2009 рік.

     Таким чином, виходячи з наведеного аналізу, можна сказати, що загальний державний  борг України продовжує зростати стрімкими темпами. Зокрема потрібно зауважити, що експерти Міжнародного валютного фонду прогнозують збільшення  державного боргу України у 2011 році до 42,4% ВВП у порівнянні з 39,5% ВВП на кінець 2010 року і 35,3% – на кінець 2009 року.  

     2.2. Аналіз зовнішнього державного боргу 

     Проаналізувавши загальний державний борг України, перейдемо до аналізу такої основної складової загального боргу як зовнішній державний борг. Для цього побудуємо діаграми, в яких відображено динаміку зовнішнього державного боргу на протязі 2007-2011 років. 

       

Рис. 2.3. Динаміка зростання зовнішнього державного боргу 2007-2011рр.[12] 

     Щодо  наведених дані на рис. 2.3. можна сказати, що на протязі 2007-2008 років, тобто до фінансової кризи зростання зовнішнього  державного боргу було не значним, а  вже на початок 2009 року зовнішній державний борг становив 142,7 млрд. грн., що більш ніж в два рази перевищує показник на початок 2008 року. З початку 2009 року і до сьогодні зовнішній державний борг зростав та продовжує зростати стрімкими темпами, наведений показник зовнішнього державного боргу на 1 березня 2011 року підтверджує це зростання.

     На  наступній діаграмі (рис. 2.4.) проведено  аналіз динаміки зовнішнього державного боргу (прямого та гарантованого) за 2007-2011 рр. у відношенні до валового внутрішнього продукту відповідного року.  

       

Рис. 2.4. Динаміка загального державного боргу 2007-2011рр. у % до ВВП[12] 

     Аналізуючи  наведені показники на рис. 2.4, можна сказати, що до початку 2008 року відношення рівня зовнішнього державного боргу до ВВП зменшувалось, це пояснюється тим, що до кризи збільшувались обсяги ВВП. Як було сказано вище, зростання зовнішнього державного боргу до початку 2008 року було незначним (див. рис 2.3), але все-таки було, тому за таких умов можна спостерігати зниження цього відношення. Починаючи з 2009 року відношення зовнішнього держаного боргу до ВВП починає стрімко зростати майже в два рази порівняно з попередніми роками, хоча на початок 2011 року зростання відношення зовнішнього державного боргу до ВВП в порівнянні з 2010 роком є незначним. Це пояснюється тим, що за  2010 рік  ВВП становив 1095 млрд. грн. , що на 20% більше ніж за 2009 рік.