Боргова політика України

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП………………………………………………………………………..…………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ТА БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ…………………………………………………………………5

     1.1. Сутність державного кредиту, його форми та класифікація……………..5

     1.2. Сутність, структура та класифікаційні ознаки державного боргу…...…12

     1.3. Основні завдання та принципи боргової політики………………………17

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1…………………………………………………………22

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ……...23

     2.1. Аналіз динаміки державного боргу України ……………………………23

     2.2. Аналіз зовнішнього державного боргу………………………………...…25

     2.3. Оцінка боргової безпеки України………………………………………...27

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2…………………………………………….…………...33 
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ТА ДИВЕРСИФІКАЦІЯ БОРГОВОЇ   ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ………………………………………………………………..34

     3.1. Шляхи удосконалення боргової політики України…………………...…34

     3.2. Оптимізація процесу управління державним боргом.…………………..37

     3.3. Альтернативи позичковому фінансуванню державних видатків………41

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..….46

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………...48 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Становлення нових економічних відносин в  Україні, трансформація економічних  і соціальних процесів були розпочаті  на фоні розбалансованої фінансової системи. Подолання макроекономічних диспропорцій, що впливають на ефективність перетворень, вимагає вирішення проблеми державного боргу. Від правильності організації процесу формування і використання фінансових ресурсів державою залежить можливість її впливу на економічну і соціальну сфери. Тому, важливим інструментом реального впливу на раціоналізацію політики державних запозичень, запобігання борговій кризі має стати реально діючий механізм регулювання державного боргу.

     Актуальність даної теми для обумовлена як глобальними тенденціями розвитку боргових відносин, так і підсилена дією взаємопов’язаних між собою внутрішніх факторів. Від ефективного управління борговою політикою у значній мірі залежатиме бюджетна дієздатність держави, стабілізація її фінансового стану і загальноекономічної ситуації в Україні, створення умов для виходу вітчизняної економіки на траєкторію сталого економічного зростання. Тому для підвищення рівня фінансової безпеки і зовнішньої кредитоспроможності надзвичайно важливе значення має розробка ефективних форм і методів зниження боргового тягаря, застосування інструментів активного управління зовнішнім державним боргом, активізація менеджменту зовнішнього боргу, як обов’язкового атрибуту державних фінансів.

     Метою даної роботи є виявлення впливу боргової політики на економіку держави, на розвиток фінансової системи та шляхи оптимізації державного боргу країни. Зокрема обґрунтування шляхів вдосконалення боргової політики в умовах трансформації фінансової системи.

     Відповідно  до поставленої мети можна виділити завдання, які передбачається вирішити, зокрема такі як: обґрунтування економічної сутності державного кредиту та державного боргу як складових державних фінансів, визначити основні завдання та принципи боргової політики України, оцінити розмір та динаміку загальної та зовнішньої заборгованості України, розробити пропозиції щодо  удосконалення боргової політики України.

     Об'єктом  дослідження є боргова політика України та державний борг України. Відповідно предметом дослідження є фінансові відносини, які утворюються між державою та її кредиторами, в результаті чого формується  державний борг та здійснюється його управління і обслуговування.

     В даній роботі особливості формування державного боргу в Україні виявлені завдяки використанню методів індукції та дедукції, конкретного і абстрактного, логічного та історичного. При оцінити розмірів та динаміки загальної та зовнішньої заборгованості України використані методи системного і порівняльного аналізу. При розробці пропозицій щодо удосконалення механізму управління державного боргу України використано метод аналізу і синтезу.

     Структура даної роботи складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких складається  з трьох підрозділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі визначено сутність поняття «державний кредит», його форми та класифікація, поняття «державний борг», його структура та класифікаційні ознаки та основні завдання та принципи боргової політики України. У другому розділі проведено аналіз розміру та динаміки загальної та зовнішньої заборгованості та оцінка боргової безпеки України. У третьому розділі розроблено шляхи удосконалення боргової політики України, розраховано прогнозні значення обсягу  державного боргу на майбутні роки, знайдено альтернативи позичковому фінансуванню державних видатків. 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ТА БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 

     1.1. Сутність державного кредиту, його форми та класифікація  

     Державний кредит є досить специфічною ланкою державних фінансів. Він не має  ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні відокремленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

     Державний кредит за своєю економічною сутністю – це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом [19, с. 241].

     Основна класична форма кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів. Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж за попередньої форми. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.

     Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії [2, c. 270].

     Як  економічна категорія, державний кредит знаходиться на стику двох видів грошових відносин – фінансів і кредиту з поєднанням їх особливостей. Як один із видів кредиту, він відрізняється від інших фінансових категорій, оскільки функціонує, на відміну від них, на принципах зворотності, терміновості і платності. Водночас державний кредит відрізняється від інших видів кредиту, що відображено у табл. 1.1. [19, c. 242] 

      Таблиця 1.1

Особливості державного кредиту

 
 
 
 

     За  умов  державного кредитування, отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

     Державний кредит – це відносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту. У сферу державно-кредитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення і підприємств, проте за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державного кредиту стають засоби, призначені для поточного споживання чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств [4, c. 211].

      Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Відповідно до цього він існує у різних формах, які представлено на рисунку 1.1.  

     Рис. 1.1. Форми державного кредиту[19, c. 245] 

     Державні  позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються  на фінансування суспільних потреб через  випуск і реалізацію облігацій, казначейських  зобов’язань та інших видів державних цінних паперів.

     Облігація – найбільш поширений вид державних цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов’язання і надає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти [7, c. 16].

     За  своєю сутністю облігації державної  позики є особливою формою фіктивного капіталу. Відсотки за державними паперами виплачуються за рахунок доходів бюджету, оскільки кошти, отримані за державними позиками, як правило, не інвестуються у виробництво, а йдуть на фінансування бюджетного дефіциту. Інвестори в державні цінні папери стають власниками частини майбутніх податкових і неподаткових надходжень до бюджету держави. Тому сутність державної позики можна визначити як податок, взятий наперед.

     Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові – казначейські ноти) [8, c.250].

     У тісному зв’язку з державними позиками перебуває друга форма  державного кредиту, функціонування якої опосередковується системою ощадних  установ. На відміну від першої форми  державного кредиту, коли фізичні і  юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без відома їх реального власника (населення) дають змогу виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.

     Використання  державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не обмежуючи цих операцій купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечні в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків із боку демократично обраних органів. Тому повна нормалізація відносин між державою і кредитною системою лежить на шляху визнання неможливості прямого запозичення позичкових коштів для покриття бюджетного дефіциту і відшкодування державному банку боргу, який утворився за попередні роки.

     Казначейські  позики як форма державного кредиту  виражають відносини з надання  фінансової допомоги підприємствам  і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності. Вони можливі у випадку фінансових труднощів підприємств і господарських організацій через їх особливе становище на ринку або погіршення економічної ситуації в країні. Казначейські позики не мають комерційної цілі, а є засобом підтримання життєво важливих для народного господарства економічних структур.

     В окремих випадках уряд може гарантувати  безумовне погашення позики, випущеної  органами влади й управління нижчого підпорядкування або окремими господарськими організаціями, а також виплату процентів по ній. У цих випадках мова йде про умовний державний кредит – гарантовані позики. За гарантованими позиками уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможності платника. У нашій країні створені умови для відродження гарантованих позик у зв’язку з наданням місцевим органам влади, а також окремим господарським структурам права проводити операції щодо укладання позик.